Група Карме

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Група Карме» (англ. Carme group) — група нерегулярних супутників Юпітера, які мають близькі орбіти. Названо на честь найбільшого супутника цього класу — Карме.

Супутники групи обертаються між 22,9 до 24,1 гм від Юпітера; нахил орбіти між приблизно 164,9 до 165,5 градусів, ексцентриситет між 0,23 до 0,27.[1]

Діаграма ілюструє найвеликих нерегулярних супутників Юпітера, Група Карме до низько-середина. Горизонтальна вісь діаграми ілюструє приблизну віддаль від Юпітера, вертикальна вісь діаграми — орбітальний нахил, круг розміру супутників, жовта лінія ексцентриситет орбіти.

Склад Групи[ред. | ред. код]

Послідовність супутників у групі:

Формування супутника[ред. | ред. код]

Науковці припускають, що сила тяжіння Юпітера, захопила астероїд — і він став супутником Юпітера. Астероїд був 46 км діаметром (що дорівнює діаметру Карме), ставши супутником Карме. Сама група Карме сформувалася унаслідок серії колізій (сутичок) Карме з іншими тілами, внаслідок чого частини Карме утворили окремі супутники.

На таку думку також наштовхує той факт, що параметри орбіт супутників групи Карме мають не великі дисперсії: для великої півосі дисперсія становить менше 700000 км, а для нахилу орбіти дисперсія менше 0.7.[примітка 1]. Такі несуттєві інтервали підтверджують, що супутники цієї групи колись були одним тілом.

Інший аргумент на підтримку того, що група походить від одного тіла кольори супутників: всі супутники світло червоні[примітка 2], з індексами кольору B-V= 0.76 and V-R= 0.47[2] та інфрачервоним спектром схожим на спектр астероїдів D-типу[3]. Ці дані узгоджуються з предком який був супутником класу Хілда або троянцем Юпітера.

Діаграми Група Пасіфе (червоний), Група Карме (зелений), і Група Ананке (синій)

.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Scott S. Sheppard, David C. Jewitt, Carolyn Porco Jupiter's outer satellites and Trojans, In: Jupiter. The planet, satellites and magnetosphere. Edited by Fran Bagenal, Timothy E. Dowling, William B. McKinnon. Cambridge planetary science, Vol. 1, Cambridge, UK: Cambridge University Press, ISBN 0-521-81808-7, 2004, p. 263 - 280 Повний текст (pdf)(англ.)
  2. Grav, Tommy; Holman, Matthew J.; Gladman, Brett J.; Aksnes, Kaare Photometric survey of the irregular satellites, Icarus, 166,(2003), pp. 33-45. Робоча версія (англ.) [Архівовано 6 листопада 2015 у Wayback Machine.]
  3. Tommy Grav and Matthew J. Holman Near-Infrared Photometry of the Irregular Satellites of Jupiter and Saturn,The Astrophysical Journal, 605, (2004), pp. L141–L144 Робоча версія (англ.) [Архівовано 6 листопада 2015 у Wayback Machine.]
  1. Дотично орбітальні параметри нерегулярних супутників сильно змінюються за короткі проміжки часу через пертурбації спричинені Юпітером. Наприклад, було зафіксовано зміни великої осі в 1 Гм за 2 роки, зміна ексцентриситету 0.5 за 12 років і зміна нахилу орбіти у 5° за 24 роки. Середні орбітальні параметри є середніми значеннями обчисленими за допомогою чисельного інтегрування поточних параметрів по довгому інтервалі часу і викристовуються для визначення динамічних класів супутників.
  2. Виняток становить Каліке, який набагато червоніший.

Джерела[ред. | ред. код]