Іспансько-сербські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іспансько-сербські відносини
Іспанія
Іспанія
Сербія
Сербія
Посольство Сербії у Мадриді
Посольство Іспанії у Белграді

Іспансько-сербські відносини (ісп. relaciones hispano-serbias, серб. кир. шпанско-српски односи) — історичні та поточні двосторонні відносини між Іспанією та Сербією.

Обидві країни встановили дипломатичні відносини 14 жовтня 1916 року.[1] Сербія має посольство у Мадриді, а Іспанія — у Белграді. Обидві країни є членами ООН, Інтерполу, Ради Європи та Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Іспанія — держава-член Європейського Союзу з 1986 року, а Сербія — країна-кандидатка з 2012 року, яка веде переговори про своє майбутнє членство, що Іспанія рішуче підтримує.[2] Іспанія входить до НАТО, тоді як Сербія — військово нейтральна держава з міцними історичними відносинами з Рухом неприєднання. Стосовно третіх сторін обидві країни підтримували позицію Аргентини в її спорі щодо суверенітету Фолклендських островів зі Сполученим Королівством у минулому.[3][4]

Іспанія є однією з п'ятьох держав-членів Європейського Союзу, які не визнають одностороннього проголошення незалежності Косова і активно виступають проти його членства в міжнародних організаціях, таких як ЮНЕСКО та Інтерпол.[5][6] Крім того, Іспанія підтримує наполягання Сербії на створенні Спільноти сербських муніципалітетів у Косові, як це передбачено Брюссельською угодою 2013 року, підписаною під егідою Європейського Союзу.[7] Сербія рішуче підтримувала територіальну цілісність Іспанії під час іспанської конституційної кризи 2017–2018 рр. Сербський міністр закордонних справ заявив, що Іспанія є одним із найкращих міжнародних друзів Сербії.[8]

Історія[ред. | ред. код]

Середні віки і Новий час[ред. | ред. код]

Після вигнання євреїв з Іспанії в 1492 році католицькими монархами, що керували Кастилією та Арагоном, багато євреїв-сефардів оселилися в балканських провінціях тогочасної Османської імперії.[9] Зі зростанням націоналізму серед православних християн Османської імперії вони влаштовували повстання проти мусульманської панівної еліти, починаючи від Сербської революції 1804 року проти османського панування. Революція йшла рівнобіжно з Наполеонівськими війнами. Процес занепаду Османської імперії триватиме до кінця Першої Балканської війни в 1913 році з поступовим відвоюванням Балканського півострова новими незалежними державами та відсуванням Османської імперії на південь. 1882 року філософ і сенатор Анхель Пулідо писав, як один купець-сефард на ринку в Белграді сказав йому: «Я не іспанець звідти [Іспанії], а іспанець зі Сходу».[9] Того ж року Мілана I з нагоди проголошення його королем Сербії нагороджено Орденом Карлоса III.[9] 1895 року Джордже Попович-Данічар опублікував перший переклад «Дон Кіхота» сербською мовою, який, за його словами, був «найкращим романом у світі».[9] У перекладацькій діяльності йому допомагав сефардський єврей Хаїм Давічо.[9] 1903 року Східним експресом прибув у Белград Вісенте Бласко Ібаньєс, де він засвідчив, що місто «відносно космополітичне, з трамваями, кав'ярнями і театрами, але повне нервових військовиків, жінок, які бажають наслідувати французьку моду, і п'яних православних священників».[9] З 1910 року Іспанія мала в Королівстві Сербія одного дипломатичного представника Франциско Серрат-і-Бонастре, який залишався на цій посаді протягом Балканських воєн до 1914 року та початку Першої світової війни, що спалахнула після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда, Липневої кризи і оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії.[9]

Перша світова війна та міжвоєнні роки[ред. | ред. код]

Сербський фронт Першої світової війни забрав життя третини населення Сербії.[9] Після відступу сербської армії через Албанію, що призвело до загибелі понад 200 тис. осіб, уряд країни разом із частиною її населення оселився на грецькому острові Корфу.[9] Іспанія в цій війні була нейтральною державою, але брала активну участь у посередництві між протиборчими сторонами.[9] У певний момент Іспанія долучилася до забезпечення та захисту 1500 сербських дітей і звільнення 100 військовополонених у Бані-Луці в 1917 році.[9]

1916 року сербський уряд на Корфу та Іспанія встановили дипломатичні відносини, і в тому ж році перший сербський посол прибув у Мадрид.[9]

У перші міжвоєнні роки, з 1919 по 1921 рік, послом новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців (майбутнього Королівства Югославія) в Іспанії був відомий сербський поет Йован Дучич.[9]

Югославські війни[ред. | ред. код]

Іспанська присутність у Югославії пізніше перетвориться на присутність у Сербії та не буде повністю припинена навіть у роки міжнародних санкцій, накладених на Союзну Республіку Югославія за югославські війни.[10]

1999 року під час бомбардування силами НАТО Союзної Республіки Югославії (куди входили Сербія і Чорногорія) іспанський уряд під керівництвом Хосе Марії Аснара вирішив, що збройні сили Іспанії увійдуть до складу коаліції НАТО, яка проводила бомбардування Югославії в 1999 році. З 16 тодішніх держав-членів НАТО 13 взяли участь в інтервенції. Країни-члени, які не брали участі в бомбардуваннях: Ісландія, яка не мала постійної армії; Люксембург з дуже маленькою постійною армією; Греція як єдина велика держава-член, яка висловила рішучий спротив інтервенції. 38% громадян Іспанії підтримали участь Іспанії, а 42% виступили проти.[9] У той самий час усі іспанські політичні партії в парламенті, за винятком лівих радикалів, які мали 23 з 350 місць, проголосували за участь Іспанії в інтервенції НАТО[11]. Під час інтервенції генеральним секретарем НАТО був іспанець Хав'єр Солана.[11] Іспанські F-18 були одними з перших літаків, які вразили цілі в Сербії. Уряд Азнара також підтримав подальші інтервенції в Афганістані та Іраку.

ХХІ століття[ред. | ред. код]

17 лютого 2008 року Асамблея Косова ухвалила свою другу односторонню декларацію про незалежність. Автономний край Косово і Метохія на момент одностороннього проголошення незалежності фактично не перебував під владою уряду Сербії, перебуваючи під управлінням миротворчих місій UNMIK від ООН і КФОР під проводом НАТО. Іспанія разом із Грецією, Кіпром, Румунією та Словаччиною належала до тих держав-членів Європейського Союзу, які відмовилися визнати незалежність Косова на підставі односторонньої декларації без згоди, досягнутої в ході перемовин із центральним урядом у Белграді, побоюючись потенційних наслідків прецеденту незалежності Косова для світового порядку. До середини вересня 2009 року Іспанія завершила свій повний вихід із місії КФОР, оскільки вона більше не була «нейтральною за статусом».[12] Преса та експерти критикували вихід, але 70% громадян Іспанії вважали вихід із Косова позитивним кроком[12]. Через два тижні після оголошення про вихід із КФОР уряд Іспанії оголосив про своє рішення відкликати дев'ятьох іспанських правоохоронців, які входили до складу місії EULEX.[12]


Відносини від початку європейської інтеграції Сербії[ред. | ред. код]

11 січня 2009 року міністр закордонних справ Іспанії Мігель Анхель Моратінос закликав владу Нідерландів розблокувати Угоду про стабілізацію та асоціацію Сербії з Європейським Союзом, яку на той час уже підписали, але її реалізацію блокували Нідерланди.[13] Після рекомендації Ради від 28 лютого 2012 року Сербія 1 березня одержала статус повного кандидата. 28 червня 2013 року Європейська Рада схвалила висновки та рекомендації Ради Міністрів щодо відкриття переговорів із Сербією про її вступ. Іспанія рішуче підтримує ці перемовини.[14][15] Протягом конституційної кризи в Іспанії 2017—2018 років Сербія висловила рішучу підтримку територіальній цілісності Іспанії та діям іспанського уряду.[16] На засіданні Європейської служби зовнішніх справ у 2018 році представники Іспанії разом із деякими представниками Вишеградської групи вимагали активно залучатися до переговорів між Белградом і Приштиною.[17]

23 лютого 2022 року президент Сербії Александар Вучич відвідав Іспанію, де провів заплановані зустрічі з королем Феліпе VI і прем'єр-міністром Педро Санчесом, із яким намагався домовитися про закупівлю двох військових літаків C-295.[18] 29 липня 2022 року в рамках візиту прем'єр-міністра Іспанії Педро Санчеса на Західні Балкани (включно з Белградом) і зустрічі з президентом Сербії Александром Вучичем голова іспанського уряду наголосив на підтримці Іспанією просування у перемовинах про членство Сербії в ЄС, заявивши також стосовно Косова, що «міжнародне право та територіальну цілісність країн потрібно поважати».[13]

Культурні зв'язки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

У своєму романі «Дунай: сентиментальна подорож від витоку до Чорного моря» італійський романіст Клаудіо Магріс описує поселення іспанців у місті Бечкерек у сучасній Воєводині, де вони заснували так звану Нову Барселону.[19] Північносербське місто Зренянин згадується (під старою назвою Петровград) у романі «Чекаючи Роберта Капу» іспанської письменниці Сусани Фортес.[20] Брати головного героя-єврея, які тікають від переслідувань, оселяються в Петровграді, прямо на кордоні з Румунією, оскільки, як стверджує головний герой, у Зренянині ніколи не було традиції антисемітизму.[20]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bilateralni odnosi-Španija. Міністерство закордонних справ Сербії. Процитовано 1 червня 2018.
  2. Dačić: Španija najčvršće podržava Srbiju u EU. EWB. 2 листопада 2011. Процитовано 1 червня 2018.
  3. Argentina to maintain its principled position to adhere to international law, supporting the territorial integrity of Serbia. Міністерство закордонних справ Сербії. 22 листопада 2017. Процитовано 2 червня 2018.
  4. Argentina and Spain agree to re-launch closer political and trade relations. MercoPress. 5 квітня 2016. Процитовано 2 червня 2018.
  5. Zejneli Loxha, Amra (2 листопада 2011). Nepriznavanje pet članica EU koči Kosovo. Radio Free Europe. Процитовано 1 червня 2018.
  6. Ficha país Serbia; La Oficina de Información Diplomática (PDF) (ісп.). Міністерство закордонних справ Іспанії. March 2018. Процитовано 7 червня 2018.
  7. Španija: EU da podrži formiranje ZSO. ATBL. 14 квітня 2018. Процитовано 1 червня 2018.
  8. Dačić o referendumu u Kataloniji: Srbija podržava celovitost Španije. Blic. 1 жовтня 2017. Процитовано 1 червня 2018.
  9. а б в г д е ж и к л м н п р Andreu, Miguel Rodríguez (31 січня 2017). Serbia fuera del radar estratégico de España. esglobal. Процитовано 8 червня 2018.
  10. Vaquer i Fanés, Jordi (жовтня 2011). Spain's Position on Kosovo. Kosovo Calling International Conference to Launch Position Papers on Kosovo's Relation with EU and Regional Non-recognising Countries (PDF). Open Society Foundations. Архів оригіналу (PDF) за 7 квітня 2016. Процитовано 13 червня 2018.
  11. а б Lack of Engagement? Surveying the Spectrum of EU Member State Policies Towards Kosovo (PDF). Open Society Foundations. грудень 2017. Процитовано 9 червня 2018.
  12. а б в Vaquer i Fanés, Jordi (жовтень 2011). Spain's Position on Kosovo. Kosovo Calling International Conference to Launch Position Papers on Kosovo's Relation with EU and Regional Non-recognising Countries (PDF). Open Society Foundations. Архів оригіналу (PDF) за 7 квітня 2016. Процитовано 13 червня 2018.
  13. а б Spain Calls on Holland to unblock SAA with Serbia. European Report. 14 січня 2009. Процитовано 2 червня 2018.
  14. Jorge Toledo reitera en Belgrado el apoyo de España al ingreso de Serbia en la UE. The Diplomat. 2 грудня 2017. Процитовано 9 червня 2018.
  15. Spain Should be More Present in Serbia. CorD Magazine. Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 9 червня 2018.
  16. Dačić: Srbija podržava jedinstvenu Španiju. Радіотелебачення Сербії. 1 жовтня 2017. Процитовано 9 червня 2018.
  17. Španija traži da se uključi u dijalog Beograda i Prištine. Tanjug. 6 червня 2018. Процитовано 9 червня 2018.
  18. El presidente serbio visita hoy Madrid por la compra de dos aviones militares. SwissInfo. 23 лютого 2022.
  19. Magris, C. (2013). Dunav. p. 299. Fraktura. Zagreb.
  20. а б Fortes, Susana (2012). Čekajući Roberta Capu (хор.). Zaprešić: Fraktura. с. 52. ISBN 978-953-266-379-2.

Посилання[ред. | ред. код]