Інтерпол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол)
англ. International Criminal Police Organization (Interpol)
X Conferencia Regional de la Asociación Internacional de Jefes de Policía (7161588107).jpg
 
Загальна інформація:
Тип: міжнародна правоохоронна організація
Юрисдикція: 190 країн
Дата заснування: 7 вересня 1923
Девіз: Об'єднаємо поліцію для безпеки світу
(англ. Connecting police for a safer world)
Структура:
Президент: Кім Йон Янґ (в.о)
Генеральний секретар: Юрґен Шток
Керівна організація: Генеральна асамблея Інтерполу
Ключовий документ: Конституція Інтерполу
Кількість співробітників: 756 (2013)[1]
Бюджет: €78 млн.
Кількість відділків: 190 національних офісів
Штаб-квартира: Ліон, Франція
Інше:
Робочі мови: англійська
французька
іспанська
арабська
Веб-сайт:
www.interpol.int
Країни-члени:
Map of the member states of Interpol.svg

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Інтерпол


Штаб-квартира в Ліоні, Франція

Інтерпо́л (фр. Organisation Internationale de Police Criminelle, OIPC, англ. International Criminal Police Organization, ICPO) — організація, що займається пошуком певного об’єкту, людини, сприяє пошукам поліції. Заснована як англ. International Criminal Police Commission в 1923, а з 1956 використовується теперішня назва.

До складу входять 190 країн світу, які фінансують організацію на суму $59 мільйонів шляхом щорічних внесків; За розміром друга міжнародна міжурядова організація після ООН. Штабквартира знаходиться в Ліоні, Франція.

Самі працівники інтерполу не можуть безпосередньо виконувати поліцейських функцій (права заарештовувати чи носити та застосовувати свою чи табельну зброю) на будь-якій території країн — членів організації. Вони займаються лише координацією сил, щоб правоохоронці з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддя, законодавства, мовний бар'єр.

Історія[ред. | ред. код]

У 1914 році за активної участі князя Монако Альбера I в князівстві відбувся 1-й Міжнародний конгрес кримінальної поліції, в якому взяли участь поліцейські з 14 країн . На конгресі була схвалена ініціатива про створення міжнародної комісії кримінальної поліції, проте Перша світова війна перешкодила виконанню планів.

У 1923 році у Відні, на 2-му Міжнародному конгресі кримінальної поліції, у якому взяли участь 138 представників з 20 країн Європи, Азії та Америки, була створена Міжнародна комісія кримінальної поліції для координації зусиль окремих країн у боротьбі з загальнокримінальної злочинністю. Формально Комісія продовжувала свою діяльність і в роки Другої світової війни. Однак, за Статутом головою Комісії був глава поліції країни перебування, якою спочатку була Австрія, з 1938 року фашистська Німеччина (з моменту аншлюсу — приєднання Австрії до фашистської Німеччини), штаб-квартира Інтерполу була перенесена в Берлін, а президентами цієї організації були генерали СС Райнхард Гейдріх (1940—1942), Артур Небе (1942—1943) і Ернст Кальтенбруннер (1943—1945). В результаті більшість країн припинили свою участь і фактично Інтерпол перестав існувати як міжнародна організація.

Відтворення Інтерполу відбулося лише в 1946 році з перенесенням штаб-квартири в Париж. Діючий статут прийнятий в 1956 році. Він же затвердив нову назву організації — «Міжнародна організація кримінальної поліції — Інтерпол».

Пізніше, в 1989 році штаб-квартира Інтерполу була перенесена в Ліон одночасно з будівництвом у цьому місті суперсучасного комплексу Генерального секретаріату.

На даний момент Інтерпол об'єднує 190 держав, включаючи Україну. Інтерпол — друга в світі міжнародна міжурядова організація за кількістю країн-членів після ООН.

Структура[ред. | ред. код]

До структури Інтерполу входять: Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат та Національні центральні бюро (НЦБ).

Робочими мовами Інтерполу є англійська, французька, арабська та іспанська. З 1946 року офіційний друкований орган — часопис «International Criminal Police Review».

Місцезнаходження постійно діючих центральних органів Інтерполу, з 1989 року — Ліон, Франція.

Генеральна Асамблея[ред. | ред. код]

Генеральна Асамблея є вищим органом Інтерполу, вона збирається щорічно. Генеральна Асамблея складається з делегатів, призначених державами-членами Інтерполу. Головує на Генеральній Асамблеї президент Інтерполу. Право голосу на сесіях Генеральної Асамблеї має тільки один делегат від кожної країни. Рішення приймаються більшістю голосів, за винятком тих, де необхідно 2/3 голосів.

Головними функціями Генеральної Асамблеї є:

  • визначення принципів діяльності та загальних засобів, які повинні сприяти виконанню цілей організації;
  • прийняття рішень та надання рекомендацій членам організації з питань, що входять до її компетенції;
  • визначення фінансової політики організації;
  • розгляд та схвалення угод з іншими організаціями.

Генеральний секретаріат[ред. | ред. код]

Поточна робота покладена на постійно діючий Генеральний секретаріат, керує яким Генеральний секретар (з 2000 року - Рональд Ноубл, Ronald K. Noble США; в 2010 році переобраний на третій термін з 2010 по 2015 рр.).

Виконавчий комітет[ред. | ред. код]

Тричі на рік збирається дорадчий орган Інтерполу - Виконавчий комітет, який обирається Генеральною асамблеєю у складі з 13 осіб. Основні функції Виконкому - контроль за роботою Генерального секретаря та виконанням рішень Генеральної асамблеї, а також підготовка програм роботи організації та винесення їх на розгляд Генеральної асамблеї.

Національні центральні бюро[ред. | ред. код]

У кожній з країн, що входять в Інтерпол, у структурі національних правоохоронних органів створені Національні центральні бюро (НЦБ), що є органами по взаємодії національних правоохоронних органів з НЦБ Інтерполу інших країн і Генеральним секретаріатом Інтерполу.

Президенти Інтерполу[ред. | ред. код]

Завдання[ред. | ред. код]

Основним завданням є координація зусиль окремих країн і проведення єдиної політики в галузі боротьби з загальнокримінальної злочинністю.

Серед інших основних завдань можна відзначити координацію міжнародного розшуку, а також боротьбу з: торгівлею людьми, організованими злочинними співтовариствами, контрабандою наркотиків, злочинами у сфері економіки та високих технологій, фальшуванням, підробкою цінних паперів та дитячою порнографією.

Останнім часом велика увага приділяється громадській безпеці та боротьбі з тероризмом.

Інтерпол в Україні[ред. | ред. код]

Українські правоохоронні органи, у рамках Інтерполу, почали співпрацювати з закордонними колегами у 1990 році. Тоді Постановою Ради Міністрів СРСР № 338 від 7 квітня 1990 року створено Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР.

У 1992 році Україна стала членом Інтерполу. Кабінет Міністрів України у 1993 році постановою № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу».

Національне Центральне Бюро Інтерполу в Україні займається в основному боротьбою зі злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, особливо стосовно операцій з високоліквідною продукцією промислового та агропромислового комплексу, кредитно-фінансовій та банківській системах, а також злочинами міжрегіонального характеру, вчиненими із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, незаконним обігом наркотиків, нелегальною міграцією, злочинами, пов'язаними з викраденням автотранспорту.

25 липня 2014 року, за поданням російської влади, хоча Конституція Інтерполу забороняє втручання або діяльність політичного чи військового характеру, Дмитро Ярош був поміщений у міжнародний список тих кого розшукує Інтерпол. Також Інтерпол відмовлявся подавати у міжнародний розшук екс-президента України Віктора Януковича, підозрюваного у організації побиття протестувальників під час Євромайдану. Зрештою Януковича було оголошено у міжнародний розшук 12 січня 2015 року. Проте вже 16 липня 2015 роки був з нього видалений.

За даними Фонду відкритого діалогу, Росія та инші колишні радянські республіки, такі як Азербайджан, Білорусь та Казахстан, часто зловживають Інтерполом. У доповідях Фонду наведено такі 44 політично мотивованих випадки. З них 18 випадків від правоохоронних органів Росії, 10 — Казахстану та 5 — Білорусі.

Країни-учасниці[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 2013 Annual Report (PDF). Interpol. 2014. Процитовано 12 March 2016. (англ.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]