Вальтер Ульбріхт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вальтер Ульбріхт
Walter Ulbricht
нім. Walter Ulbricht
Вальтер Ульбріхт Walter Ulbricht

Генеральний (з 1953 Перший) секретар ЦК СЄПН
Час на посаді:
25 липня 1960 — 3 травня 1971
Попередникпосада заснована
НаступникЕріх Гонеккер

Голова Державної ради НДР
Час на посаді:
12 вересня 1960 — 1 серпня 1973
Попередникпосада заснована
НаступникВіллі Штоф

Народився30 червня 1893(1893-06-30)
Лейпциг, Саксонія
Помер1 серпня 1973(1973-08-01) (80 років)
Берлін, НДР
Нагороди
Герой Праці НДР
Герой Праці НДР
Герой Праці НДР
Орден Карла Маркса
Орден Карла Маркса
Орден Карла Маркса
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Дружби народів
Орден «Намисто Нілу» на великій стрічці

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Зустріч в аеропорту Внуково Л. І. Брежнєвим і М. В. Підгорним (на другому плані) делегації НДР на чолі з В. Ульбріхтом. 3 червня 1969 року

Ва́льтер У́льбріхт (нім. Walter Ulbricht; нар. 30 червня 1893 — пом. 1 серпня 1973) — керівник НДР. Як Перший секретар ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини в 19501971 роках відіграв значну роль у становленні НДР, у її відділенні та ізоляції від ФРН та Західної Європи; був ініціатором спорудження Берлінської стіни.

Партійна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 30 червня 1893(18930630) року в місті Лейпциг в сім'ї столяра, починаючи з 1907 року також працював столяром.

У 1912 році вступив до Соціал-демократичної партії Німеччини. У 1915 мобілізований. З 1918 — член «Союзу Спартака». Під час Листопадової революції 1918 року — член корпусної ради солдатських депутатів, згодом — Ради робітничих і солдатських депутатів Лейпцига.

Один із засновників лейпцігської організації Комуністичної партії Німеччини (КПН). У 1919 році — член окружного комітету КПН у Середній Німеччині, редактор газети «Классенкампф». У 19211923 роках — політичний секретар окружної організації КПН в Тюрингії. У 1923 році його вперше обрано до ЦК, членом якого Ульбріхта безперервно обирали з 1927 року. У 19261928 роках — депутат ландтагу Саксонії, у 19281933 роках — Рейхстагу; у 19281929 роках — представник КПН при виконкомі Комінтерну. Після приходу до влади Гітлера працював у підпіллі, наприкінці 1933 року емігрував і незабаром переїхав до Москви. З 1935 року — член Політбюро, з 1938 — знову обіймає посаду представника КПН при виконкомі Комінтерну. Одночасно працює в німецькій редакції московського радіо. З початком німецько-радянської війни агітує серед військовополонених, під час Сталінградської битви через гучномовець агітував німецьких солдатів до здачі в полон; у 1943 році бере участь у створенні серед військовополонених національного комітету «Вільна Німеччина».

Керівництво НДР[ред. | ред. код]

У 1945 році повертається до Німеччини. У 1946—1949 роках — заступник голови Соціалістичної єдиної партії Німеччини, з 1949 року — член Політбюро ЦК СЄПН, у 1949—1955 роках — заступник прем'єр-міністра НДР, з 1950 по 1973 роки — глава СЄПН (назва посади — спочатку генеральний секретар, з 1953 року — перший секретар ЦК). Одночасно був заступником прем'єр-міністра (до 1955), у 1955—1960 був першим заступником голови Ради Міністрів, у 1960—1971 роках — голова Національної ради оборони, з 1960 року — голова Державної ради НДР.

Був відомий як сталініст; проголошений ним у 1952 році курс на «планомірне будівництво соціалізму» за радянським зразком викликав загальне невдоволення в країні і став причиною повстання в червні 1953 року, у ході якого Ульбріхт був змушений тікати під захист радянських військ в резиденцію радянської окупаційної адміністрації Карлсхорст. Повстання, придушене радянськими військами, зміцнило становище Ульбріхта, оскільки дозволило йому розправитися з внутрішньопартійною опозицією і змусило Москву відмовитися від думки змістити його, що виглядало б як прояв слабкості.

Влітку 1961 року під час Берлінської кризи й наростаючої хвилі біженців з НДР до ФРН, приготування східно-німецької влади до закриття єдиної, що залишилась незакритою, ділянки німецько-німецького кордону в Берліні стали очевидні. Влітку 1961 року з НДР у ФРН через Берлін щодня емігрувало в середньому 1000 осіб (у липні 30 тис., в серпні 48 тис.). Однак на історичній урядовій прес-конференції для закордонних ЗМІ від 15 червня 1961, що сталася пізніше, на пряме запитання кореспондентки Frankfurter Rundschau Анне-Марі Дохер «… Чи означає по-вашому, що біля Потсдамських воріт буде зведено державний кордон?» — публічно заявив:

« Я ваше запитання зрозумів так, що в Західній Німеччині є люди, охочі до того, щоб ми мобілізували будівельників звести стіну. Мені невідомо про подібні наміри. Будівельники нашої столиці задіяні у зведенні житла… Ніхто не збирається зводити стіну! »
Хрущов і Ульбріхт

Через неповних два місяці за його наказом без офіційного попередження вночі 13 серпня 1961 прикордонні війська НДР почали спішне будівництво ізоляційної стіни і прикордонних укріплень навколо Західного Берліна. Таким чином Вальтер Ульбріхт виявився державним діячем, чий публічний обман увійшов в аннали історії.

У 1971 році подав у відставку з усіх посад «за станом здоров'я», заяву написано під тиском Брежнєва. Після цього до керівництва прийшов Еріх Гонеккер. До своєї смерті обіймав номінальний пост Почесного голови СЄПН.

Оцінки особистості[ред. | ред. код]

У народі його називали «Шпіцбарт» (Гостробородий) і «Ну-ну» (характерно-саксонський вираз згоди). Часто передражнювано його манеру говорити, включаючи специфічний лейпцігський діалект і паразитну частку «ja» (так/адже), яку він постійно вставляв між словами.

Нагороди[ред. | ред. код]

Зображення[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

З 1973 по 1994 рік Новопесчана вулиця в Москві називалася вулицею Вальтера Ульбріхта.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]