Глибока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Глибока
Glyboka gerb.png Glyboka prapor.png
Герб Глибокої Прапор Глибокої
Країна Україна Україна
Область Чернівецька
Район/міськрада Глибоцький
Рада Глибоцька селищна громада
Код КОАТУУ: 7321055100
Основні дані
Засноване 1438
Статус з 1956 року
Площа 7,22 [1] км²
Населення 9 474 (01.01.2016) [2]
Поштовий індекс 60400—60406
Телефонний код +380 3734
Географічні координати 48°05′23″ пн. ш. 25°55′42″ сх. д. / 48.08972° пн. ш. 25.92833° сх. д. / 48.08972; 25.92833Координати: 48°05′23″ пн. ш. 25°55′42″ сх. д. / 48.08972° пн. ш. 25.92833° сх. д. / 48.08972; 25.92833
Висота над рівнем моря 345 м
Водойма р. Дереглуй
Відстань
Найближча залізнична станція: Глибока-Буковинська
До обл. центру:
 - залізницею: 34 км
 - автошляхами: 30 км
Селищна влада
Адреса 60400, Чернівецька обл., Глибоцький р-н, смт Глибока, вул. Шевченка, 1; тел.: 2-15-99, 2-11-73
Голова селищної ради Горячко Костянтин Іванович
Карта
Глибока is located in Україна
Глибока
Глибока
Глибока is located in Чернівецька область
Глибока
Глибока

Commons-logo.svg Глибока у Вікісховищі

Глибока19191940 роках Адинката) — селище міського типу (з 1956 року) у Чернівецькій області, центр Глибоцької селищної територіальної громади, центр Глибоцького району. Розташована в південно-західній частині області, за 30 км від Чернівців.

Історія[ред.ред. код]

Територію селища заселено здавна. На високому мисі в урочищі Замчище досліджено рештки глинобитних жител поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.). В добу раннього заліза (VIII—VII століття до н. е.) на мисі існувало городище з трьома лініями валів та ровів, яке було заселено й в слов’янські часи. 

За літописними даними, в долині, де тепер розташоване селище, на Чорній Поляні в 1359 році молдавське військо здобуло перемогу над поляками. 

Перша письмова згадка про Глибоку датована 1438 роком. Вона подана, як запустіла місцевість на «Чорній Поляні», а в грамоті цього ж року молдавський господар Ілля I наділив місцевістю під назвою Глибока придворного суддю Петра Гудиму. Напевно, тоді і виникло село Глибока, назва якого походить від місця його розташування — селище лежить у глибокій улоговині.

1490 року в літописах згадується про те, що церква Глибокої увійшла до Радівецької єпархії, а в 1491 році молдавський господар Штефан ІІІ своєю грамотою ствердив передачу села Глибока придворному Юдці. Протягом довгого часу Глибока зі своїми землями і угіддями була власністю феодалів і монастирів, а поселення пребувало в особистій залежності від них. Феодальний гніт посилювався національним поневоленням.

Про багаторічну боротьбу проти турецького гніту в народі існує чимало переказів. В одному з них розповідається, що в 1621 році козацький загін, очолений Миколою Мельником, разом з селянами Глибокої довгий час захищав Замчище від турків. Пізніше їм удалося вийти з нерівного бою без особливих втрат.

В 1774 році Глибока, як і вся Буковина, перейшла від Туреччини під владу Австрії. На цей час в Глибоці проживало близько 30 сімей. Село як і раніше часто перепродувалося поміщиками. Селяни ж при цьому залишалися в особистій залежності від панів, відробляли на їх користь панщину та інші феодальні повинності. Зокрема, в 1782 році кожний селянин мусив здати протягом року десяту частину врожаю, одну курку, міток пряжі та відробити 34 дні панщини. Кріпаки зобов’язані були також збирати для поміщика сіно, своїм тяглом орати землю, по одному дню весною і восени відробляти кіньми на різних роботах, ремонтувати панські будівлі, привозити врожай з панського поля. Щоб виконати всі ці повинності, селянам фактично треба було працювати не 34 дні, а майже втроє більше.

У 1812 році власник Глибокої здав село в оренду Івоніці Вітану, який примушував селян виконувати надмірну панщину, бив їх, загарбав 12 фальч орної землі і 10 пражин общинних пасовиськ. 1814 року за відмовлення виконувати додаткову панщину на молотьбі були жорстоко побиті 11 селян. Тоді втекло до Молдавії 18 сімей. За даними подвірних книг, у 1815 році в Глибоці був 131 двір, з них 13 пустувало, бо господарі залишили село через непосильні побори та утиски.

У 1834 році з 110 селянських господарств 41 мало від 9 до 15 фальч землі, 20 — від 5 до 9, 22 — від 1 до 5 і 27 господарств халупників мали менше, ніж по 1 фальчі землі. Із загальної площі землі общинного користування третина була під луками та пасовиськами, якими ще з 1786 року селяни користувалися спільно з поміщиком. Проте поміщики завжди намагалися привласнити ці землі. Наприклад, у 1823 році поміщик Михайло фон Туркул привласнив їх, хоч судові та адміністративні органи формально визнали належність цих земель сільській общині і зобов’язували його повернути їх селянам. Господар маєтку 1840 року захопив, а в 1856 році разом з маєтком продав і селянські землі. Незважаючи на скарги і протести селян, новий власник здав ці землі в оренду німецьким колоністам.

Зневірившись у можливості повернути загарбані землі за допомогою урядових органів, селяни самовільно повернули їх для випасу худоби. Крайове управління розцінило цей вчинок як бунтарський, і на вимогу поміщика в Глибоку прибули солдати і офіцери, які суворо розправилися з селянами і повернули землю поміщикові. Обурливість і облудність цього вчинку властей, ще й в тому, що на селян поклали витрати на утримання карателів.

Не допомогла селянам і їхня скарга імператорові Францу Йосифу I (13 серпня 1862 року). Землемір, який прибув у село, щоб розмежувати селянські і поміщицькі землі, поділив їх так, що селяни остаточно позбавились права на пасовиська, за які вони боролись протягом майже 50 років. Щоб надати цьому акту вигляду законності, крайова рада зобов’язала поміщика дати за захоплені селянські землі жалюгідний викуп.

Після реформи 1848 року, селяни Глибоки змушені були викуповувати свої землі. Лише у другій половині XIX ст. після відміни кріпосного права виникли сприятливі умови для економічного розвитку краю. 1857 року в селищі будується спиртовий завод, а в 1869 році починається будівництво залізниці Чернівці Вадул Сирет — Сучава — відтинку Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці, яка пройшла через Глибоку. В 1883 році відкрита станція Глибока-Буковинська.

Римо-католицький костел Матері Божої Страждольної, 2016 р.
Храм Покрови Пресвятої Богородиці, 2016 р.
Нині педіатричне відділення Глибоцької ЦРКЛ, 2008 р.
Маєток Скібневського,1925 р.

У 1871 році було відкрито початкову школу для хлопчиків. Викладання велося на німецькій мові. З 1902 року до школи почали приймати дівчаток. Будівля школи була одноповерховою, в ній було 5 класних приміщень. З 1905 року в Глибоцькій школі став працювати С.І. Канюк. Він проводив широку культурно-освітню роботу серед населення. В 1918 році С.І. Канюк був обраний почесним громадянином Глибокої. В 1910 році мешканці села звернулися до інспектора шкіл Сторожинецького повіту з протестом, що школі не приділяється будь-якої уваги, що вони онімечуються або румунізуються, бо вчителями працюють люди, які вороже ставляться до українського народу і не знають української мови. У 1913 році було відкрито клас в якому навчання велося українською мовою.

Німецька кірха
Церква Християн Адвентистів Сьомого Дня, 2016 р. (колишня німецька кірха)

Активізувалися економічні зв’язки, чому сприяли також недільні ярмарки, що почали проводитися в Глибокій з 1887 року. Торгували хлібом, овочами, сільськогосподарським інвентарем та знаряддям праці, кустарними виробами. На початку 1900 року в селі було 47 ремісників і 43 торговці. З розвитком промислових, ремісничих та кустарних підприємств зростало число робітників. Найбільше найманих робітників працювало в поміщика Скібневського та колоніста Мора.

Літом 1906 року за допомогою пана Александра Скібневського був побудований та освячений римо-католицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії (Матері Божої Страждальної). В 1909 році було завершене будівництво православної церкви Покрови Пресвятої Богородиці.

За переписом 1910 року в Глибоці нараховувалося 5549 оcіб, , з них українців — 3400, поляків — 641, румунів — 601, німців — 485, євреїв — 401, інших національностей — 21 чоловік. Переважна більшість селян займалася сільським господарством. Злидні гнали збіднілих і безправних селян у далекі краї. В пошуках шматка хліба тільки протягом 1913 року з Глибокої емігрувало до Канади 193 особи.

У листопаді 1918 року Глибока була окупована Румунією, тому її переіменували на Адинкату. Серед солдатів 113-го полку, які повстали проти окупантів, були і мешканці Глибокої: М. Букатар, Д. Ткачук, Г. Визнюк, В. Кирилюк, М. А. Максимюк, М. Н. Максимюк, М. Майщук та інші. Коли одна з колон цього полку вирушила залізничним ешелоном із станції Градіна-Публіке на станцію Адинката, румунське військове командування віддало наказ пустити під укіс поїзд з повсталими солдатами. Але залізничники Адинкати відмовились виконати цей наказ і солідаризувалися з солдатами. Була заборонена українська мова, навчання велося румунською.

Примарем Глибокої став учитель Стефан Аврам, який був типовим румунським адміністратором. Він здавав в оренду общинні землі, привласнюючи собі більшу частину плати. Не на поліпшення економічного становища селян була спрямована реформа, яку румунський уряд почав проводити 1921 року. Трьом глибоцьким поміщикам і церкві в цей час стало належати 2660 га землі, а 1050 селянських господарств володіли тільки 1000 га.

28 червня 1940 року Глибока ввійшла до УРСР. В цей день у Глибокій відбувся багатолюдний мітинг. Відразу ж в селі була створена Рада депутатів трудящих. Головою її став відомий підпільник, організатор комуністичного осередку Нестор Андрійович Ткачук, заступником — В. М. Равлюк, секретарем — А. М. Лютик і членами Ради були — А. П. Крючко, Ф. К. Маслюк, А. М. Бочар та інші.

5 липня 1940 року створено Краснодубровську волость з центром в Глибоці. До її складу ввійшло 36 населених пунктів, які підпорядковувались 25 сільським радам. Восени цього ж року Краснодубровську волость було перейменовано на Глибоцький район. Першим сільським головою був обраний місцевий мешканець Нестор Ткачук.

З перших годин Великої Вітчизняної війни на території Глибоцького району розгорнулися жорстокі бої. Після запеклих боїв наші війська в ніч на 5 липня 1941 року залишили Глибоку. Німецько-румунські загарбники, зайнявши Глибоку, встановили в селі жорстокий окупаційний режим.

8 квітня 1944 року Глибока була визволена від німецько-фашистських загарбників. Поволі відроджувалося зруйноване господарство. Вже в 1944 році мешканці села отримали кредит від держави на суму 70 тис. карбованців на придбання худоби та сільськогосподарського реманенту. Почали працювати спиртовий і бочко-тарний заводи, млин, залізнична станція, райпромкомбінат, харчокомбінат і промислові артілі «Вільна праця» та «Новий шлях».

З 8 січня 1945 року виходить районна газета "Новий день".

В 1947 році почали працювати маслозавод, побутовий комбінат та друкарня. В 1948 році організований перший колгосп. В 1952 році введена в дію електростанція райкомунгоспу, а в 1955 році колгосп одержав електроенергію від Кам’янської державної електростанції. 

З 1953 року діє Будинок творчості дітей та юнацтва.

В 1956 році Глибока була переведена до категорії селища міського типу. З липня 1959 року по липень 1992 року до складу Глибоцької селищної ради входить село Димка.

У 1983-87 рр. прийняла перших пацієнтів нова лікарня.

Культура[ред.ред. код]

Глибока славиться своїми талантами далеко за межами селища, району, області. Зокрема, народний танцювальний колектив «Ізвораш», який очолює заслужений працівник культури Нагірний Георгій Іванович відомий далеко за межами України.

Визначні місця[ред.ред. код]

  • Окрасою селища є центральний майдан, який обрамляють високі світлі будівлі, що надають Глибоці міського вигляду.
  • На майдані знаходиться пам'ятник Тарасу Шевченку, а поряд у скверику біля кінотеатру пам'ятник воїнам-афганцям.
  • На місці «Народного дому» — пам'ятник Борцям за волю України.
    Центральна районна бібліотека

Відомі люди[ред.ред. код]

З селища вийшло досить багато відомих в Україні людей:

  • Іларій Данилович Окуневський (*1832, Глибока - †1896, Чернівці) - український громадський діяч на Буковині кінця ХІХ ст.
  • Домка Сидорівна Ботушанська (*18.09.1912, Глибока - †31.10.1994) - народна поетеса України.
  • Ярема Сергійович Канюк (*27.04.1909, Глибока - †25.03.1933, Чернівці) — український публіцист та поет. Син громадського діяча, письменника та педагога Сергія Івановича Канюка.[3]
  • Анна-Дарія Іларіонівна Андрусяк - заслужена артистка України (2002), режисер.[4]
  • Григорій Тимофійович Безверхній - журналіст, поет, член спілки журналістів України, головний редактор Глибоцького районного радіомовлення.
  • Валерій Іванович Краснян - командир роти Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор", учасник бойових дій на Сході України, «кіборг», позивний "Барс".
  • Григорій Іванович Нагірний - заслужений працівник культури, керівник народного аматорського ансамблю танцю “Ізвораш” Глибоцького районного будинку творчості і дозвілля.[5]
  • Роман Степанович Ванзуряк - народний депутат України 7-го скликання, голова Чернівецької ОДА (21 березня 2014 - 29 жовтня 2014).
  • Дмитро Миколайович Лях - український футболіст, півзахисник.
  • Лідія Іванівна Рипужинська - відома народна співачка та поетесса ХІХ-ХХ століття.
  • Роман Митранюк - один із основоположників фінансового розвитку Глибоки.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Глибока – ЕСУ
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  3. Канюк Ярема Сергійович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2016-01-14. 
  4. Андрусяк Анна-Дарія Іларіонівна - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2016-01-14. 
  5. gromady.cv.ua. gromady.cv.ua. Процитовано 2016-01-14. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.