Караванський Святослав Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святослав Йосипович Караванський
Караванський.jpg
Народився 24 грудня 1920(1920-12-24)
Одеса, нині Україна Україна
Помер 17 грудня 2016(2016-12-17) (95 років)
Балтимор, Flag of the United States.svg США
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність мовознавець, поет, журналіст
Мова творів українська
Партія Організація українських націоналістів
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Премії Літературна та патріотично-виховна премія імені Олекси Гірника

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Святосла́в Йо́сипович Карава́нський (24 грудня 1920, Одеса — 17 грудня 2016[1], Балтимор, США) — український мовознавець, поет, перекладач, журналіст, автор самвидаву. Багатолітній в'язень концтаборів СРСР 19441960, 19651979. Член ОУН.

З 1979 р. — в еміграції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 24 грудня 1920 року в м. Одесі в сім'ї інженера.

Середню школу закінчив в Одесі 1938 року. Вчився в Одеському індустріальному інституті, а з 1939 ще й на заочному підвідділі інституту чужоземних мов. Ще в шкільні роки почав писати вірші й оповідання, деякі з них публікували в піонерській пресі. Навчаючись в інституті, Караванський робить перші спроби перекладу, мріє трудитися літературою.

У 1940 р. полишає інститут і самохіть іде до війська, щоб, відслуживши, вступити на філологічний факультет університету. У липні 1941-го частина, в якій служив Святослав, потрапила в оточення німецьких військ у Західній Білорусі. Уникнувши полону, Караванський повертається на початку 1942-го в Одесу, вступає на літературний факультет університету, де зближується з гуртком української молоді, зв'язаної з ОУН, під псевдо «Бальзак». Організовує книгарню української літератури «Основа», а виторговані гроші передає на потреби гуртка й українського театру. Його переслідує румунська сигуранца. В 1944 виїздить до Румунії, звідки в липні того ж року нелегально повертається у звільнену Одесу. Але третього ж дня після повернення, при спробі відновити зв'язок з колишніми гуртківцями, Караванський був заарештований. Під час слідства його обіцяли звільнити, якщо буде доносити про настрої студентської молоді, однак він відмовився.

Життя в таборах[ред. | ред. код]

У 1945 р. військовий трибунал Одеського військового округу засудив Караванського до 25 років позбавлення волі. Карався в багатьох таборах — будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс коло Магадану, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет — Лена, шив одяг у Мордовії.

Коли умови в таборах після смерті Сталіна пом'якшали, Караванський береться за свою давню мрію — літературну працю й багато пише — вірші, віршовані казки, п'єси, перекладає. Деякі з його творів навіть публікували в центральних виданнях («Літературна Україна»). 1954-го розпочинає велику роботу над Словником українських рим.

19 грудня 1960, після 16 років і 5 місяців ув'язнення, Караванського звільняють постановою Дубравного ВТТ (виправно-трудовий табір) — на підставі ст. 2 Указу про амністію від 17 вересня 1955 термін ув'язнення Караванського скорочений наполовину, тобто на 12,5 років. Він повертається до Одеси, працює механіком ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети «Чорноморська комуна», позаштатним кореспондентом журналу «Україна», виїздить на заробітки до республіки Комі та ін. Закінчує працю над Словником рим української мови (Досі в Україні нічого схожого не було створено. Словник містить близько 60 000 римованих пар, складених від самого автора, а не взятих із творів поетів. Ця праця має велике значення для розвитку літературної й мовної культури України), багато перекладає з англійської мови, друкує книжку «Біографії слів», часто виступає з дописами про мову. У цей період Караванський закінчив розпочатий ще в таборі Словник українських рим (близько 1000 друкованих сторінок). 1961 року одружився з Ніною Строкатою. У 1962 р. вступив на заочний підвідділ філологічного факультету Одеського університету.

Караванський брав активну участь у громадському житті країни: збирав українські книжки для Кубані, пропонував організувати всенародні врочистості до ювілею М. Лисенка, виступав за дублювання фільмів українською мовою й т. ін. У 1965 р. занепокоєний ростом русифікації шкіл і ВНЗ, написав статтю «Про одну політичну помилку», став автором самвидаву. Після цього 4 вересня 1965 року проведено обшук, 13 листопада — арешт. Оскільки не було жодного формального приводу для суду над Караванським, то на подання КДБ Ґенеральний прокурор СРСР Р.Руденко опротестував його звільнення за амністією. Без суду і розслідування Караванського відправили досиджувати 25-літній термін (8 років і 7 місяців) у таборах суворого режиму. Караванський 5 разів оголошував голодування протесту, у Володимирській тюрмі зібрав свідчення в'язнів — учасників і свідків розстрілу польських офіцерів у Катині, підготував про це статтю, щоб передати її на волю. Влітку 1969 р. його було заарештовано в тюрмі й там же засуджено додатково ще на 5 років тюрми та 3 роки таборів особливо суворого режиму.

Святослав і Ніна Караванські (Ніна Строката), 1980

У грудні 1971 року арештовують дружину Ніну Строкату-Караванську, яка допомагала Святославу. У травні 1972 року її засуджують на 4 роки таборів[2].

Усього Святослав Караванський провів у неволі 31 рік. Деякий час відбував покарання з легендарним сотенним УПА Березівської сотні Карпатського куреня військової округи «Говерля» ТВ-21 «Гуцульщина» Мирославом Симчичем «Кривоніс».[3] У листопаді 1979 еміґрував разом з дружиною до США. Веде громадську й наукову діяльність, опублікував низку праць із мовознавства. 1993-го в Києві вийшов його «Практичний словник синонімів української мови», 1998 — «Російсько-український словник складної лексики».

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Вірші та оповідання почав писати у школі, деякі з них публікувалися в піонерській пресі. Після смерті Сталіна умови в таборах пом'якшали, Святослав береться за літературну працю. Пише вірші, віршовані казки, п'єси, перекладає з англійської. Деякі з його творів публікувалися навіть у газеті «Літературна Україна». 1954 року розпочинає велику роботу над «Словником українських рим».

Караванський багато перекладає, підготував книгу «Біографія слів», часто виступає з дописами про мову, підготував до видання збірку гуморесок і фейлетонів, перекладає для журналу «Дніпро» роман «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте, закінчує розпочатий в таборі «Словник українських рим» (близько 1000 друкованих сторінок).

Державні нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[4] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Книги[ред. | ред. код]

Словники
  • «Практичний словник синонімів української мови». — К.: Кобза, 1993. — 469 с. — ISBN 5-87274-050-6
  • «Російсько-український словник складної лексики». — К. : ВЦ Академія, 1998. — 709 с. — ISBN 966-580-032-9
  • «Російсько-український словник складної лексики». Друге видання, доповнене й виправлене. — Львів : БаК, 2006. — XIV + 562 с. — ISBN 966-7065-60-X // (Словник видано в авторській редакції за правописом 1928 року)
  • «Практичний словник синонімів української мови». Друге видання, доповнене й опрацьоване. — К. : Українська книга, 2000. — 480 с. — ISBN 966-7219-11-9
  • «Словник рим української мови». — Львів : БаК, 2004. — 1027 с. — ISBN 966-7065-45-6
  • «Практичний словник синонімів української мови». Третє видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів : БаК, 2008. — 512 с. — ISBN 966-7065-76-6
  • «Практичний словник синонімів української мови». Четверте видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів : БаК, 2012.
  • «Практичний словник синонімів української мови». П'яте видання, опрацьоване й значно доповнене. — Львів : БаК, 2014. — 544 с. — ISBN 978-966-2227-29-1

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Біляїв В. Палка й правдива мова (Святослав Караванський) // «На неокраянім крилі…». — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — С. 100—111.
  • Василюк Я. Міцне чималеньке слово // Визвольний шлях. — 1980. — № 10. — С. 1277—1279.
  • Зінкевич О. Караванський Святослав // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 359.
  • Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»): Збірник матеріалів / Укл. В. Чорновіл. — Париж,1967. — С. 83—170.
  • Літературні вечори в Українськім Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк : Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
  • Пелех У. Святослав Караванський — його життя і творчість — відлуння жорстокої доби // Від розстріляного до замученого відродження. 1960—1980 роки в українській літературі. — Торонто -Вінніпег: Видавнича фундація Гуменюків. — С. 125—133.
  • Славутич Яр. Совість віку (Поезія Святослава Караванського) // Слово. Збірник 11. — Б. м. : ОУП «Слово», 1987. — С. 290—297.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред. | ред. код]