Перейти до вмісту

Галшка Гулевичівна

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гулевичівна Галшка)
Галшка Гулевичівна
пол. Halszka (Halżbieta) Hulewicz) Редагувати інформацію у Вікіданих

Українська марка із зображенням Галшки Гулевичівни
Ім'я при народженніЄлизавета Василівна Гулевич
Народиласяймовірно у 1570-х [1]
ймовірно в маєтку Василя Гулевича в Затурцях[2]
Померла1642(1642)
Луцьк
ПохованняЛуцьк Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаРіч Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Відома завдякиодна із засновниць Київського братства, монастиря і школи при ньому
Знання мовукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
Суспільний станаристократ[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
РідГулевичі (рід) Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоВасиль Федорович Гулевич
РодичіГулевичі
У шлюбі з1) Криштоф Потій, 2) Стефан Лозка
ДітиКатерина Потій (від 1-го шлюбу), Михайло Лозка (від 2-го шлюбу)
Герб
Герб

Єлизавета (також Галшка, Гальшка, Алжбета від ст.-пол. Halszka, Halżbieta та ст.-укр. Галъшка, Алжка, Гальзка, Алжбѣта, Елизавета[4]) Василівна Гулевич, відома як Галшка Гулевичівна (бл. 1575 або 1577 — 1642, Луцьк, Волинь) — представниця старовинного українського шляхетського роду Гулевичів[k 1], меценатка, фундаторка Київського Братського Богоявленського монастиря та Київської братської школи, від якої веде історію Києво-Могилянська академія. Заповідала також гроші Луцькому братству. Опікувалась розвитком духовності та освіти.

Життєпис

[ред. | ред. код]

До 1615 року

[ред. | ред. код]

Походила зі впливового шляхетського роду Гулевичів, відомого з XV століття, представники якого посідали різні уряди на Волині та інших землях Речі Посполитої, досягали високих церковних посад, володіли населеними пунктами. Ймовірно походили з Галичини[5].

Дід Галшки Гулевичівни, Федір (Феодосій) Гулевич, був волинським зем'янином, пізніше висвячений на православного Луцького й Острозького єпископа[5], мав п'ять синів. Батько Галшки Василь був володимирським підстаростою та волинським войським. Від трьох його жінок, окрім Галшки, у нього були сини Андрій, Михайло, Василь і Бенедикт, доньки: Марія і Ганна. Галшка народилася, ймовірно, у його селі Затурці на Волині у 70-х роках XVI століття.[6][7]

У 1594 році Галшка одружилася з Криштофом Потієм, сином Іпатія Потія — берестейського земського судді (1580—1588) і каштеляна (1588—1593), православного єпископа Володимирського і Берестейського (з 1593), одного з головних ініціаторів Берестейської унії, згодом унійного митрополита Київського і Галицького. Після ранньої смерті чоловіка, Галшка Гулевичівна виховувала доньку Катерину, а 1615 року віддала її заміж за оршанського хорунжого Миколу Млечка[6].

У 1601/1602 році одружилася вдруге зі Стефаном Лозкою, мозирським маршалком. Галшці на той час було близько 30 років, Стефану — 60 років. Мали сина Михайла, мешкали в родинній садибі в Києві на Подолі, неподалік міської ратуші[6].

Дарча

[ред. | ред. код]

Наприкінці XVI — початку XVII століть на українських землях виникають друкарні та школи. На їх підтримку розгортається благодійництво, до якого, як вважається,[8][9] долучилась і Галшка.

14 жовтня 1615 року склала й підписала дарчу (фундуш), яку 15 жовтня внесено до київських гродських книг. Таким чином дарча набула юридичної сили. У дарчій вона відписала свою садибу із землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей всіх станів. У дарчій зазначалось[10]:

Я, Галшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, маршалка Мозирського, за згодою його милості на все нижче викладене, будучи здорова тілом і розумом, явно добровільно усвідомлюю цим моїм добровільним листом, що я, живучи постійно у давній святій православ­ній вірі Східної Церкви і побожною ревністю палаючи до неї, з любові й приязні до братів моїх — народу руського і для спасіння душі своєї з давнього часу умислила Церкві Божій добро учинити <...> Даю, дарую і записую правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах Київського, Волинського і Брацлавського станом духовним і світським: інокам, священникам і дияконам чину чернечого і чину мирського, сіятельним княжатам, вельмож­ним панам, шляхті і всякого іншого звання і стану людям руським...

Як і належало, в дарчій зазначалися межі дарованої маєтності, що була розташована недалеко від Контрактової площі. У дарчій Галшка обумовлювала призначення фундушу;

Все сіє — на монастир став­ропігійський спільного життя по чину Василя Великого, такожі на школу дітям, тако шляхецьким, яко міщанським, і на всякий інший спосіб богоугодного життя, котрий би <...> слугував вихо­ванню й подаванню наук учтивих дітям народу християнського, а при цьому й на гостинницю странників духовних <...> з тим, щоб монастир, і школа, і весь чин керувався законом Східної Церкви Грецького обряду.

Завдяки пожертві Галшки Гулевичівни ініціатори Київського братства отримали садибу з землею в Нижньому Києві, тобто на Подолі, для влаштування монастиря та школи. Розбудовою монастиря займався печерський чернець, засновник низки монастирів на українських землях Ісая Копинський, ім'я якого згадує Галшка у своїй дарчій. Школа могла розміститися в будинку Галшки Гулевичівни та Стефана Лозки, проте у самій дарчій про будівлі на «дворі із пляцом» не згадано. Пожертвою своєї садиби Галшка Гулевичівна зробила можливим відкриття Київської братської школи, якій після реформи Петра Могили довелося відіграти важливу роль в історії української освіти та культури[6].

Реверс ювілейної монети «Галшка Гулевичівна» від Нацбанку, 2015 рік

Оригінал дарчого документу історикам невідомий, так само не виявлено копії Галшчиної дарчої XVII століття. Найдавніший документ — це рукописна копія з копіарія Києво-Братського монастиря другої половини XVIII століття, що зберігається у Центральному державному історичному архіві. Його у 1774 році київський митрополит Гавриїл передав Святійшому Синоду разом з копіями інших документів, що зберігалися в Києво-Могилянській академії. З цих копій київський митрополит Євгеній склав збірник, який до початку ХХ століття зберігався в бібліотеці Київської духовної академії[11]. Список з дарчої вперше було опубліковано у 1846 році[10]. Пізніше він неодноразово передруковувався та аналізувався істориками (наприклад, у працях Віктора Аскоченського,[12] Миколи Мухіна[ru],[13] Степана Голубєва[14], Федора Титова[15]).

Дослідник Максим Яременко зауважив, що до середини XVIII століття заснування академії пов'язували не з нею, а з митрополитом Петром Могилою та гетьманом Петром Сагайдачним. Про Галшку вперше «згадали» у середині 1760-х років, коли професори академії зіткнулись з проблемою — прагненням козацької старшинської еліти кардинально реформувати академію, перетворивши її на університет. Своє втручання у справи закладу, що перебував у церковній юрисдикції, козаки пояснювали тим, що його заснував Сагайдачний. Це змусило могилянців вдатись до глибших пошуків свого коріння, одним із результатів цього і стала поява в історії Київської академії постаті Галшки, як фундаторки школи. Історія з дарчою могла допомогти довести, що академія заснована не гетьманом, що її фундаторами були не козаки, а шляхетна пані. Яременко також звернув увагу на те, що немає жодних свідчень, окрім запевнення професорів, що оригінальна дарча фігурувала в якихось справах, що потребували залучення документів Академії та Братського монастиря.[16]

Повернення до Луцька

[ред. | ред. код]

Після смерті другого чоловіка, у 1618 році, Галшка Гулевичівна стала опікуном свого сина. Михайло став власником батьківського Рожева після 1628 року[17]. Залишивши всі маєтності своєму синові, Галшка Гулевичівна повернулася до Луцька, де пройшли останні роки її життя. Збереглися документи про судово-земельні справи Галшки, про маєтності, про те, що син Михайло перейшов на католицтво. У Луцьку Галшка Гулевичівна брала активну участь у житті Луцького Хресто-Воздвиженського братства, а в 1641 році — незадовго до смерті — склала заповіт, у якому заповідала майже всі свої кошти та ті, що їй заборгували, на потреби Луцького братського монастиря та його церкви.[18]

Галшка Гулевичівна померла в 1642 році. Похована в крипті Луцької братської Хрестовоздвиженської церкви[6].

Будинок Галшки Гулевичівни в Києві

[ред. | ред. код]
Східна сторона будинку Галшки у Києві

На думку дослідниці Зої Хижняк, школа, яку фундувала Галшка Гулевичівна, могла розміститися безпосередньо в будинку, який належав Галшці. Дослідники Юрій Лосицький та Лариса Толочко локалізують «Кам'яницю» Галшки Гулевичівни на місці Благовіщенської церкви та поварні Братського монастиря, які з подальшими перебудовами зберігались до наших днів і розташовані на Подолі на території Національного університету «Києво-Могилянська академія» за адресою: вулиця Григорія Сковороди, 2[19][20]. На думку дослідників будинок є типовим зразком української архітектури XVI століття – будинком «на дві половини». Споруда – цегляна, тинькована, зі склепінчастим підвалом, прямокутна у плані. Однак археологічне вивчення «поварні» не виявило будівельних матеріалів, давніших за межу XVII—XVIII століть, її фундаменти і стіни викладені з однакової червоної цегли [21].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Барельєф Галшки Гулевичівни на Хрестовоздвиженській церкві у Луцьку

У літературі

[ред. | ред. код]
  • 1968 року вийшла книга Сергія Плачинди «Неопалима купина», де художньо осмислюється постать Галшки Гулевичівни;
  • 1992 року вийшов роман української письменниці Олександри Богданової «Возлюбленная патриарха», де Галшка є ліричною героїнею[36];
  • у 1930-х роках Зінаїда Тулуб розпочала написання історичного роману «Людолови», який виходив також в скороченій версії під назвою «Сагайдачний». Галшка та її син є героями першого тому роману[37].

Див. також

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Не плутати з Ганною Гулевичівною, племінницею Галшки, яка була одружена з рідним братом Степана Лозки і жила також на Київщині.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://localhistory.org.ua/texts/statti/galshka-gulevichivna-ta-mogilianka-faktozviriannia-zhittiepisu-naividomishoyi-v-ukrayinskii-istoriyi-metsenatki/ Гальшка Гулевичівна та Могилянка. Фактозвіряння життєпису найвідомішої української меценатки. Локальна історія]
  2. ↑ Гальшка Гулевичівна та Могилянка. Фактозвіряння життєпису найвідомішої української меценатки. Локальна історія
  3. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #122186478 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. / Ред. кол.: Д. Г. Гринчишин, Л. Л. Гумецька (голова), І. М. Керницький. Т. 1. – К.: Вид-во "Наукова думка”, 1977. — с. 70, 237, 347
  5. 1 2 Тесленко І. А. Гулевичі // Енциклопедія історії України. — 2004. — № том 2. — С. 249—250. Архівовано з джерела 16 квітня 2016. Процитовано 14 квітня 2020.
  6. 1 2 3 4 5 Києво-Могилянська академія в іменах. XVII—XVIII ст. Видавничій дім «КМ Академія». 2001. с. 159—160.
  7. ↑ Лозко, Галина (2015). Лозки та Гулевичі в XV-XVII ст. : історичний нарис (укр.). Тернопіль: Мандрівець. с. 14. Архів оригіналу за 14 січня 2020. Процитовано 4 березня 2020.
  8. ↑ Галшка Гулевичівна: до меценатства – через боротьбу. Повага (укр.). 24 червня 2016. Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 7 березня 2020.
  9. ↑ Ільченко О. Біля витоків благодійності: діяльність Галшки Острозької і Галшки Гулевичівни в розбудові освітньої галузі України [Архівовано 1 листопада 2020 у Wayback Machine.]. Педагогічні науки. 2010. Вип. 2. С. 130—138.
  10. 1 2 Дарча Галшки Гулевичівни // Памятники, изданніе временной Комиссиею для разбора древних актов. [Архівовано 18 березня 2020 у Wayback Machine.]— К., 1846.— Т. 2.— С. 1-29.
  11. ↑ Люта Т. Дарча Галшки Гулевичівни Київському братству: джерела, інтерпретації, актори [Архівовано 13 квітня 2020 у Wayback Machine.]. Київська Академія. 2008. Вип. 5. С. 6.
  12. ↑ Аскоченський, В. (1856). Киев с древнейшим его училищем Академиею (PDF) (рос.). Київ. Архів (PDF) оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 18 березня 2020.
  13. ↑ Мухин, Н. (1893). Кієво-братскій училищный монастырь: историческій очеркь (писано на Евгеніе-Румянцевскую премію) (PDF) (рос.). Типографія Г. Т. Корчак-Новицкаго. Архів (PDF) оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 18 березня 2020.
  14. ↑ Голубєв, Степан (1886). К биографии Елизаветы Васильевны Гулевичивны. Труды Киевской духовной академии. с. 233—254.
  15. ↑ Тітов, Хв. (1924). Стара вища освіта в Київській Україні 16-поч.19 в. (PDF) (укр.). К.: Друкарня Української академії наук. Архів (PDF) оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 18 березня 2020.
  16. ↑ Яременко, Максим (2009). Пам’ять про Галшку Гулевичівну в Києво-Могилянській академії у XVIII столітті: пригадування чи вигадування? (PDF). Київська Академія (укр.). 7: 18—44. Архів (PDF) оригіналу за 12 квітня 2020.
  17. ↑ Літвін, 2016, с. 266.
  18. ↑ Ігор Кравчук. Постаті: Галшка Гулевичівна. ПОРТАЛ Hetman.tv: Журнал Гетьман про історію та козацтво (укр.). Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  19. ↑ Лосицький, Юрій (1982). Памятник каменного зодчества. Строительство и архитектура. 1: 25.
  20. ↑ Лосицький, Юрій (2014). Поварня Братського монастиря : питання атрибуції. Пам'ятки України. 197: 50—57.
  21. ↑ Попельницька О. Історична топографія київського Подолу XVII — початку XIX ст. [Архівовано 2020-01-09 у Wayback Machine.] — К. : Стилос, 2003. — С. 101.
  22. ↑ Меморіальна дошка Галшці Гулевичівні. КИЇВФОТО (укр.). 3 травня 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2020. Процитовано 15 березня 2020.
  23. ↑ Галшка Гулевичівна: портрети та образи. Віртуальний музей НаУКМА (укр.). Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 3 березня 2020.
  24. ↑ Штанко Олексій. Робота «Галшка Гулевичівна», поштова марка із серії «Видатні жінки України». Shtanko Alexei — Сайт художника (рос.). Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 4 березня 2020.
  25. ↑ Бондаренко, Г. В. (2013). Луцьк у пам’ятниках і пам’ятних знаках. Історичні події та постаті (PDF) (укр.). Луцьк: Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки. с. 24. Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2020. Процитовано 1 листопада 2020.
  26. ↑ У Луцьку перейменували 5 вулиць: Кузнєцова на Шухевича, Червоноармійську - на УПА. УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 15 березня 2020.
  27. ↑ Про введення в обіг пам’ятної монети "Галшка Гулевичівна" (PDF). Вісник Національного банку України (укр.). 7 (3): 42. 2015. Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2020.
  28. ↑ Введення в обіг поштового блоку «Національний університет «Києво-Могилянська академія». 400 років». Укрпошта (укр.). Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 3 березня 2020.
  29. ↑ Офіційне повідомлення про засідання Священного Синоду 22 листопада 2021 р. ПЦУ (укр.). 22 листопада 2021. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 20 грудня 2021.
  30. ↑ Божественна літургія в день відзначення третьої річниці інтронізації Предстоятеля. OCU (укр.). 3 лютого 2022. Процитовано 7 серпня 2022.
  31. ↑ Від Галшки Гулевичівни до Миколи Бунге. У Києві відкрили п’ять мініскульптур, присвячених маловідомим меценатам. 25 листопада 2021 року. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 22 червня 2022 року.
  32. ↑ Рішення Київської міської ради від 25 серпня 2022 року № 4922/4963 «Про перейменування провулку Столєтова в Голосіївському районі міста Києва» (дата публікації 05.09.2022) [Архівовано з першоджерела 6 вересня 2022.]
  33. ↑ Історія академії: КМА - 400 років. Національний університет «Києво-Могилянська академія» (укр.). Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 7 березня 2020.
  34. ↑ Хроніка становлення та відродження. Національний університет «Києво-Могилянська академія» (укр.). Архів оригіналу за 13 квітня 2020. Процитовано 7 березня 2020.
  35. ↑ Трускавецький курінь ім. "Єлисавети Гулевичівни". Пласт (укр.). Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 4 березня 2020.
  36. ↑ Богданова А. Возлюбленная патриарха: істор. роман. — Симферополь: МП «Дар», 1992 — 311 с.
  37. ↑ Зинаїда Тулуб - В єзуїтських тенетах. www.myslenedrevo.com.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 31 серпня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Галшка_Гулевичівна&oldid=48162318