Декабрист (тип підводних човнів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Підводні човни типу «Декабрист»
(I серія)
Shadowgraph Dekabrist class I series submarine mod.svg
D-2 Narodovolets.jpg
Д-2 «Народоволець» (маморіал-музей у Санкт-Петербурзі)
Під прапором СРСР СРСР
Спуск на воду 19291931
Виведений зі складу флоту 19401958
Основні характеристики
Тип корабля Великий торпедний підводний човен
Розробник проекту Техбюро № 4 Балтійського заводу,
Ленінград
Головний конструктор Малінін Борис Михайлович
Швидкість (надводна) 15,3 вузлів
Швидкість (підводна) 8,9 вузлів (економічна 2,9 вуз.)
Робоча глибина занурення 75 м
Гранична глибина занурення 90 м
Автономність плавания 47 діб
Екіпаж 53 особи
Розміри
Водотоннажність надводна 933 т
Водотоннажність підводна 1354 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 76 м
Ширина корпусу найб. 6,5 м
Середня осадка (по КВЛ) 3,8 м
Силова установка
2 дизелі 42-Б-6 потужністю по 1100 к. с.
Озброєння
Артилерія 1 × 102-мм і 1 × 45-мм гармати
Торпедно-
мінне озброєння
носові: 6 ТА калібру 533-мм (12 торпед), кормові: 2 ТА калібру 533-мм (2 торпеди)

«Декабри́ст» (I серія, проект «Д») — серія радянських підводних човнів побудованих у 19291931 роках. Перші ПЧ, побудовані в СРСР. Всього було побудовано і передано флоту шість човнів цього проекту.

Історія[ред. | ред. код]

Серія I стала першим типом підводних човнів побудованих в СРСР після Жовтневої революції. Їх створення було ухвалене у морській програмі 1926 року. Для розробки проекту на Балтійському заводі в Ленінграді було створене Технічне бюро № 4, під керівництвом Бориса Михайовича Малініна. Проектування розпочалося у січні 1926 року. Проект був представлений керівництву 19 серпня 1926 року. Прийняття проекту відбулося 17 лютого 1927-го.

Спочатку на човнах проекту планувалося встановити дві 102-мм гармати Б-2, але потім вирішили одну гармату замінити 45-мм напівавтоматом 21-К і підняти артустановки на ходовий місток. Також був розроблений стандартний комплект рятувальних засобів для екіпажу човнів, який входив в оснащення й інших проектів. В нього входили аварійні буї, в першому й останньому відсіку, котрі давали змогу встановлювати телефонний зв'язок з поверхнею, висувні тубуси для створення повітряної подушки при затоплення відсіку, індивідуальні рятувальні апарати, спеціальне зовнішнє кріплення для підіймання човна з дна, клапани зовнішньої продувки баластних цистерн і клапани подавання повітря з надводного судна.

Корпуси кораблів будувалися на заводі № 189 у Ленінграді з дореволюційних запасів високоякісної сталі, призначеної для будівництва лінійних крейсерів типу «Ізмаїл» і легких крейсерів типу «Світлана». На перших двох човнах були встановлені німецькі дизельні двигуни, які закуповувалися під виглядом двигунів длятепловоз, на інші човни — вже радянські дизелі моделі 42-Б-6. За кордоном також було придбано й багато іншого обладнання. У 1930 році розпочалися випробування двох головних човнів Д-1 і Д-4. Під час перших занурень і спливань були виявлені великі крени, після чого проектанти були арештовані і звинувачені у шкідництві. Потім було виявлено, що причиною крену були недоліки вентиляції головного баласту, бо цистерни правого і лівого бортів були з'єднані між собою, що спричиняло перетікання води. Встановлення клапанів роздільної вентиляції вирішило цю проблему. Також було виявлено перевантаження човна на 20 тонн, через що довелося зняти певний вантаж і встановити в огородженні рубки сім циліндрів плавучості.

Човни проекту стали першими на Північному флоті, успішно освоївши цей регіон з суворим кліматом.

Конструкція[ред. | ред. код]

Центральний пост, вигляд в корму
П'ятий відсік Д-2
Гармата Б-24ПЛ перед рубкою

Човен двокорпусний.

Міцний корпус розділений на сім відсіків:

  1. Носовий (найбільший), торпедний (6 ТА і 12 торпед), житловий, провізійна, гальюн, аварійний буй;
  2. Акумуляторний (1 група), радіорубка, камбуз, гальюн;
  3. Акумуляторний (2 групи), кают-компанія, каюти командира і комісара;
  4. Центральний пост, артилерійський склад;
  5. Акумуляторний, житловий, гірокомпас;
  6. Дизельний, вхідний люк;
  7. Електродвигунний, торпедний (2 ТА і 2 торпеди, щитова, аварійний буй.

Енергетичне обладнання[ред. | ред. код]

Двогвинтова дизель-електрична. Два дизелі 42-Б-6 потужністю по 1100 к. с. і два електродвигуни ПГ20 потужністю по 525 к. с.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання[ред. | ред. код]

Озброєння[ред. | ред. код]

Спочатку артилерійське озброєння — 102-мм гармата Б-2 і 45-мм напівавтомат 21-К — знаходилося на ходовому містку, в огородженні рубки. Потім гармата Б-2 була замінена на нову, 100-мм Б24ПЛ, здатну вести зенітну стрільбу. Вона була була вже розташована на палубі, перед огородженням рубки.

Торпедне озброєння: 8 торпедних апаратів калібру 533 мм, 6 носових і 2 кормові, з 14 торпедами (8 в ТА і 6 запасних в першому відсіку). Так як розробка торпед 53-27 йшла з запізненням, то човни передавалися флоту з спеціальними решітчастими втулками в ТА під калібр 450 мм. Торпедні апарати були пневматичними.

Бойове використання[ред. | ред. код]

Човен Д-1 в часи радянсько-фінської війни здійснив три бойових походи, успіхів не досяг.

19 жовтня 1942 року човен Д-2 (командир Р. В. Лінденберг) торпедував і важко ушкодив пором «Дойчланд» (нім. Deutschland, 2.972 брт), котрий курсував між німецьким містом Засніц і шведським містом Треллеборг. Загинуло від 25 до 900 людей (з них до 25 військових).

Д-3 в часи Другої світової війни здійснив 5 бойових походів, заявлені потоплення танкера і 8 транспортів німецькою стороною не були підтвердженими.

Д-4 в часи Другої світової здійснив 16 бойових походів, з них 6 в блокадний Севастополь, потопив 3 транспорти.

Д-5 за роки війни здійснив 16 бойових походів, з них 3 в блокадний Севастополь. Потопив турецьку парусну шхуну.

Оцінка проекту[ред. | ред. код]

Ці човни були повністю розробленими і побудованими в СРСР і стали великим кроком в порівняні з човнами Російської імперії. Але мали і суттєві конструктивні недоліки, найперше це недостатня швидкість занурення і погана стійкість в підводному положенні.

Представники[ред. | ред. код]

Назва Місце будівництва (заводський номер) Закладений Спущений на воду Прийнятий флотом (Флот) Виведений з флоту
Д-1 «Декабрист» Ленінград (189) 5 березня 1927 9 листопада 1928 3 листопада 1929 (БФ, ПФ) загинула 13 листопада 1940 (Баренцеве море) при невияснених обставинах
Д-2 «Народоволець» Ленінград (189) 5 березня 1927 19 травня 1929 1929 (БФ, ПФ) 1958, збережений як музей
Д-3 «Червоногвардієць» Ленінград (189) 5 березня 1927 12 липня 1929 12 липня 1929 (БФ, ПФ) 1942, потоплена біля Норвегії
Д-4 «Революціонер» Миколаїв (27/192) 14 квітня 1927 6 квітня 1930 30 грудня 1930 (ЧФ) Потоплена німецькими тральщиками біля Євпаторії
Д-5 «Спартаківець» Миколаїв (28/193) 14 квітня 1927 12 жовтня 1930 3 лютого 1931 (ЧФ) 1950-ті
Д-6 «Якобінець» Миколаїв (29/194) 14 квітня 1927 15 листопада 1930 3 лютого 1931 (ЧФ) 12 листопада 1941, знищена під час бомбардування Севастополя

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • А. В. Платонов Энциклопедия советских подводных лодок 1941–1945. — М.: АСТ, 2004. — 592 с. — 3000 экз. — ISBN 5-17-024904-7
  • Conway's All the World's Fighting ships 1922–1946 ISBN 0-85177-146-7 (англ.)