Дніпровський металургійний завод

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ЄВРАЗ Дніпровський металургійний завод
Тип ПрАТ
Спеціалізація Чорна металургія
Доля Працює
Засновано 1885
Засновник(и) Брянське акціонерне товариство з залученням бельгійського капіталу
Штаб-квартира 49064, Дніпро, вулиця Маяковського, 3
Територія діяльності Україна
Попередні назви Олександрівський Південноросійський залізоробний і залізопрокатний завод
Ключові особи Котлягін Євгеній Геннадійович, генеральний директор
Продукція чавун, товарна заготовка, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.
Чистий прибуток - 2 626 462 тис. грн (2014)[1]
Власник(и) DCH
Сайт dmz-petrovka.dp.ua

Дніпровський металургійний завод у Вікісховищі?

Приватне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний завод» — найстаріше металургійне підприємство міста Дніпра. Розташоване у Новокодацькому районі Дніпра. Засновано в 1885 році.

До 1917 року завод називався Олександрівським Південноросійським залізоробним і залізопрокатним заводом Брянського акціонерного товариства. Заводу було дано ім'я імператора Олександра ІІІ. Згодом завод був відомий як Брянський завод, або просто Брянка.

У 1922 більшовики присвоїли заводу ім'я свого діяча Г. І. Петровського.

Історія[ред. | ред. код]

Дніпровський металургійний завод — історичне фото.
Одна з доменних печей Дніпровського металургійного заводу

Завод було збудовано після відкриття у травні 1884 року Катеринославської залізниці, що з'єднала Криворізький залізорудний басейн і вугільний Донбас. Враховуючи багатства Криворізького залізорудного басейну і наявність залізниці, яка дозволяла завозити у Придніпров'я донецьке вугілля у величезній кількості, Брянське акціонерне товариство 1885 року розпочало будівництво заводу на околиці міста Катеринослава. Перша доменна піч була задута 1887 року. Завод водним шляхом сполучався з основним заводом Брянського акціонерного товариства у місті Бежиці на річці Десні.

Будували відразу дві доменні печі, які були споруджені за останнім словом тодішньої металургійної техніки. Це були печі шотландської конструкції, креслення яких були взяті з документації французького заводу Дедона, збудованого 1884 року. Таких печей у Російській імперії, до складу якої входила Україна, тоді ще не було.[2]. Перша доменна піч цього заводу була вперше задута 10 травня 1887 року, однак перший чавун отримали лише в серпні 1887 року. Другу доменну піч було задуто в 1888 році. Тут діяло коксове виробництво.

Будівництво виконував інженер О. І. Горяїнов, який став першим директором заводу. Акціонери Брянського товариства П. І. Губонін і В. Ф. Голубев долучили до фінансування франко-бельгійський капітал.

У 1913 на заводі було 5 доменних і 7 мартенівських печей, 3 бесемерівських конвертори і 10 прокатних станів.

Тут працював токарем революціонер, депутат IV Державної Думи Росії, нарком внутрішніх справ РРФСР і «всеукраїнський староста» Григорій Петровський. 1922 року заводу було надано його ім'я. На центральному проспекті міста Дніпра й досі є кришки люків, вилиті на «Брянці».

«Брянка» була націоналізована 1918 року. 1932 року від заводу відділили деякі цехи, що були розбудовані як окремі заводи: Дніпропетровський трубопрокатний завод, Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна, завод «Дніпроважмаш» і Дніпропетровський коксохімічний завод ім. Калініна. Завод став постачальником кадрів для нових металургійних заводів: Магнітогорського, Новокузнецького, Липецького , Маріупольского, Руставського і Нижньотагільського. 1932 року при заводі було відкрито Палац культури ім. Ілліча.

У 1941-43 роках завод не дав і тонни чавуну або сталі Німеччині. Підривною роботою керував начальник транспортного цеху Юрій Савченко. Відступаючи, німці висадили в повітря усі цехи і металургійні агрегати, проте вже через три дні після звільнення Дніпропетровська, 28 жовтня завод дав місту світло і воду, а 29 вересня 1944 року — перший чавун.

У вересні 1956 року на заводі вперше в СРСР запроваджено кисень у бесемерівський процес.[3]

У жовтні 1957 року на заводі вперше у світовій практиці успішно використано природний газ у роботі доменної печі.[4]

1987 року на набережній побудовано новий прокатний цех «Стан-550».

Сучасність[ред. | ред. код]

1995 року підприємство стало відкритим акціонерним товариством. Власником його була група «Приват». 14 квітня 2008 року власником підприємства стала група «Євраз»[5]. У березні 2018 новим власником стала компанія DCH Олександра Ярославського.

Сьогодні металургійний завод виробляє товарний чавун, товарну заготовку, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.

Директори, голови правління[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [1]
  2. Развитие чёрной металлургии в Украинской ССР. — Киев, Наукова думка, 1980. Стр. 63 — 64.
  3. М. М. Середенко. Чорна металургія України. 1917—1957. — К., 1957. Стор. 156.
  4. Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. Изд. 2. — Киев, «Вища школа», 1974. Стр. 288.
  5. «Евраз» завершает приобретение производственных активов на Украине.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]