Дніпровський металургійний завод

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дніпровський металургійний завод
Тип ПрАТ
Форма власності закрите акціонерне товариство
Спеціалізація Чорна металургія
Доля Працює
Засновано 1885
Засновник(и) Брянське акціонерне товариство з залученням бельгійського капіталу
Штаб-квартира 49064, Дніпро, вулиця Маяковського, 3
Територія діяльності Україна
Попередні назви Олександрівський Південноросійський залізоробний і залізопрокатний завод
Ключові особи Баш Віталій Олександрович, генеральний директор
Продукція чавун, товарна заготовка, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.
Виторг 10 075,677 млн (2017)[1]
Операційний прибуток (EBIT) -741,510 млн (2017)[1]
Чистий прибуток -322,753 млн (2017)[1]
Активи 4 971,055 млн (2017)[1]
Власний капітал -5 661,909 млн (2017)[1]
Власник(и) DCH
Співробітники 4472 (2017)
dmz-petrovka.dp.ua
CMNS: Дніпровський металургійний завод у Вікісховищі

Дніпровський металургійний завод — приватне акціонерне товариство, найстаріше металургійне підприємство міста Дніпра. Розташоване у Новокодацькому районі Дніпра. Засновано в 1885 році.

До 1917 року завод називався Олександрівським Південноросійським залізоробним і залізопрокатним заводом Брянського акціонерного товариства. Заводу було дано ім'я імператора Олександра ІІІ. Згодом завод був відомий як Брянський завод. З 1922 року до часів декомунізації в Україні завод носив ім'я більшовицького діяча Григорія Петровського.

Основна продукція – квадратна заготовка (поставляється до Єгипту), швелер, який має широку географію експорту (країни Європи, Азії, Африки).[2]

Історія[ред. | ред. код]

Дніпровський металургійний завод — історичне фото.
Одна з доменних печей Дніпровського металургійного заводу

Завод було збудовано після відкриття у травні 1884 року Катеринославської залізниці, що з'єднала Криворізький залізорудний басейн і вугільний Донбас. Враховуючи багатства Криворізького залізорудного басейну і наявність залізниці, яка дозволяла завозити у Придніпров'я донецьке вугілля у величезній кількості, Брянське акціонерне товариство 1885 року розпочало будівництво заводу на околиці міста Катеринослава. Перша доменна піч була задута 1887 року. Завод водним шляхом сполучався з основним заводом Брянського акціонерного товариства у місті Бежиці на річці Десні.

Будували відразу дві доменні печі, які були споруджені за останнім словом тодішньої металургійної техніки. Це були печі шотландської конструкції, креслення яких були взяті з документації французького заводу Дедона, збудованого 1884 року. Таких печей у Російській імперії, до складу якої входила Україна, тоді ще не було.[3]. Перша доменна піч цього заводу була вперше задута 10 травня 1887 року, однак перший чавун отримали лише в серпні 1887 року. Другу доменну піч було задуто в 1888 році. Тут діяло коксове виробництво.

Будівництво виконував інженер О.М. Горяїнов, який став першим директором заводу. Акціонери Брянського товариства П.І. Губонін і В.Ф. Голубєв долучили до фінансування франко-бельгійський капітал.

У 1913 році на заводі було 5 доменних і 7 мартенівських печей, 3 бесемерівських конвертори і 10 прокатних станів.

Тут працював токарем революціонер, депутат IV Державної Думи Росії, нарком внутрішніх справ РРФСР і «всеукраїнський староста» Григорій Петровський. 1922 року заводу було надано його ім'я. На центральному проспекті міста Дніпра й досі є кришки люків, вилиті на «Брянці».

«Брянка» була націоналізована 1918 року. 1932 року від заводу відділили деякі цехи, що були розбудовані як окремі заводи: Дніпропетровський трубопрокатний завод, Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна, завод «Дніпроважмаш» і Дніпропетровський коксохімічний завод. Завод став постачальником кадрів для нових металургійних заводів: Магнітогорського, Новокузнецького, Липецького, Маріупольского, Руставського і Нижньотагільського. 1932 року при заводі було відкрито Палац культури ім. Ілліча.

У 1941-1943 роках завод не дав і тонни чавуну або сталі Німеччині. Підривною роботою керував начальник транспортного цеху Юрій Савченко. Відступаючи, німці висадили в повітря усі цехи і металургійні агрегати, проте вже через три дні після звільнення Дніпропетровська, 28 жовтня завод дав місту світло і воду, а 29 вересня 1944 року — перший чавун.

У вересні 1956 року на заводі вперше в СРСР запроваджено кисень у бесемерівський процес.[4]

У жовтні 1957 року на заводі вперше у світовій практиці успішно використано природний газ у роботі доменної печі.[5]

1987 року на набережній побудовано новий прокатний цех «Стан-550».

Сучасність[ред. | ред. код]

1995 року підприємство стало відкритим акціонерним товариством. Власником його була група «Приват». 14 квітня 2008 року власником підприємства стала група «Євраз»[6]. У березні 2018 новим власником стала компанія DCH Олександра Ярославського.

Від 2010 року до його складу включено Дніпрококс.[7]

Сьогодні металургійний завод виробляє товарний чавун, товарну заготовку, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.

Дніпровський металургійний завод планує побудувати нову машину безперервного лиття заготовок і млин малого профілю для виробництва арматури і катанки.[2]

DCH Steel планує інвестувати $300 млн у вертикальну інтеграцію Дніпровського МЗ і “Сухої Балки”, що передбачатиме під собою будівництво аглофабрики на ДМЗ.[8]

Виробничі потужності[ред. | ред. код]

Виробництво коксу — 4 батареї, 1040 тис. т[2]

Доменне виробництво — 2 доменні печі, 1795 тис. т[2]

Виробництво сталі — 3 конвертери, 1230 тис. т

Виробництво прокату — Прокатний цех №1: блюминг 1050, стан 800

Прокатний цех №2: стан 550

Персонал та зарплатня[ред. | ред. код]

Чисельність персоналу — 4378 осіб.[2]

Середня заробітна плата (до стягнення податків на рівні працівника) — 158 тис. грн на рік.

Продуктивність праці — 209 т сталі на рік.[2]

Об'єми виробництва[ред. | ред. код]

  • кокс — 570 тис. т (2018 рік)[2]
  • чавун — 886 тис. т (2018 рік)[2]
  • сталь — 919 тис. т (2018 рік)[2]

Директори, голови правління[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д [1][недоступне посилання з липня 2019]
  2. а б в г д е ж и к Дніпровський МЗ - Інформація, показники, виробництво - GMK Center. GMK (uk). 
  3. Развитие чёрной металлургии в Украинской ССР. — Киев, Наукова думка, 1980. Стр. 63 — 64.
  4. М. М. Середенко. Чорна металургія України. 1917—1957. — К., 1957. Стор. 156.
  5. Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. Изд. 2. — Киев, «Вища школа», 1974. Стр. 288.
  6. «Евраз» завершает приобретение производственных активов на Украине. Архів оригіналу за 27 жовтень 2008. Процитовано 3 березень 2010. 
  7. Evraz об'єднує ДМЗ ім.Петровського і "Дніпрококс" у єдине підприємство. https://www.rbc.ua/. РБК-Україна. 2010-11-01. Процитовано 17 червня 2019. 
  8. Віталій Баш: «Плануємо інвестувати $300 млн» — Інтерв'ю — GMK Center. GMK (uk). 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]