Чорна металургія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чорна та кольорова металургія України. Кольорами позначено рівень виробництва продукції металургії різними областями України. Темножовтогарячий — понад 2 000, Жовтогарячий — 1 300—1500, жовтий — 240—450, світложовтий — до 5 (грн./1 жителя).
Споживання сталі в Україні в 1990–2008 рр.

Чорна металургія України — галузь народного господарства України. Україна є одним із лідерів країн-виробників металів у світі і займала до 2008 року 7 місце за обсягом виробництва сталі і 3 місце — за обсягом експорту металопродукції. Країна входить до десятки найбільших виробників і експортерів металу. Частина продукції, яку виробляють металургійні підприємства, становить 30 % загалом у промисловому виробництві і 42 % від загальних обсягів експорту України. Понад 80 % металопродукції експортується до країн Європи, Азії, Близького Сходу, Південної Америки.

Історія[ред.ред. код]

Початком виробництва заліза в Україні прийнято вважати 5-4 ст. до н. е.

За доби Київської Русі було досягнуто доволі високого для свого часу рівня виробництва і обробки заліза. У 14-18 ст. на Поліссі, Галичині і Прикарпатській Україні розвиненим було виробництво заліза у руднях.

У XIV–XVIII століттях на території України виробництво заліза в горнах і невеличких домницях було поширене на Поліссі, в Галичині, також на Полтавщині й Харківщині. 1830 р. в Україні нараховувалося 153 кустарні підприємства, які витоплювали чавун з місц. болотяних руд на деревному вугіллі. [джерело?]

На Поліссі наприкінці XVIII століття з'явилися перші доменні печі невеликого розміру, в яких виплавляли чавун для виливків з місцевих болотних руд на деревному вугіллі. Однак, у зв'язку з виснаженням мінерально-сировинних ресурсів наприкінці XIX — поч. ХХ століть всі ці домни було закрито.[1]

Намагання розвинути Ч. м. з кінця 18 ст. на Донбасі на місцевих рудах і антрацитах не дали бажаних наслідків, хоч збудовано ряд металургійних заводів, наприклад, Луганський (1795–1796), Петровський (1858–1861), Лисичанський (1869–1870) та ін. Розвиток Ч. м. на Донбасі стримували технологічні труднощі витопу чавуну на антрациті, а також заг. госп. відсталість, брак робітничих кадрів тощо.

Після реформи 1861 змінилися умови розвитку Ч. м. в Україні й актуальною стала справа створення Ч. м. на коксівному вугіллі. Металургія Уралу з її відсталою технікою не задовольняла тоді існуючих господарських потреб Російської імперії, тому розпочато розбудову чорної металургії на півдні, зокрема в Україні.

Заводське виробництво чорних металів почало швидко розвиватись на території України в останні 30 років XIX століття разом з промисловою розробкою покладів кам'яного вугілля в Донбасі і залізних руд у Криворізькому та Керченському басейнах. 1872 збудовано великі заводи чорної металургії в Юзівці й Суліні. На цих заводах ще використовували місцеві руди Донбасу. При кін. 1870-х pp. виявлено великі поклади високоякісних залізних руд на Криворіжжі, згодом побудовано залізниці, що сполучали Донбас з Криворіжжям, Никополем та портами Чорного й Азовського морів. Разом з цим в Україні почала швидко розвиватися Ч. м.; збудовано нові зав.: Олександрівський у Катеринославі (1887), Дніпровський у Кам'янському. (1889), Петровський у Єнакіевому (1897), трубопрокатні у Катеринославі (1896), Маріуполі (1897), Макіївці (1899) та ін. 1900 року в Україні вже нараховувалося 15 великих заводів з річною продукцією близько 1,5 млн т металу. [джерело?] Ч. м. України швидко розвивалася: 1870 давала 2,4% заг. продукції Російської імперії, 1890 — 27,3%, 1900 — 47,8%. Перші металургійні зав. будовано на Донбасі, тобто поблизу покладів кам'яного вугілля, пізніше, коли техніка витопу чавуну стала досконаліша, переважно у районах родовищ залізної руди (на Криворіжжі) і на шляху між Криворізьким і Донецьким басейнами: у Катеринославі, Олександрівському, Никополі та ін.

Після швидкого піднесення у 1890-х pp. Ч. м. України на поч. 20 ст. почала частково занепадати. У висліді світової екон. кризи в 1900–1903 pp. багато підприємств збанкрутувало, припинився до деякої міри і приплив чужоземних капіталів, які доти майже повністю фінансували Ч. м. України. На поч. 20 ст. помітний наростаючий процес концентрації капіталу; тоді виник великий пром. синдикат «Продамет», що об'єднував 12 найбільших підприємств Ч. м. та зосереджував майже 80% продажу металу. Однак, не зважаючи на деяке сповільнення розвитку і повторні екон. кризи, Ч. м. України й далі розвивалася; розбудовано ще кращі залізничі сполучення між Донбасом і Кривбасом; швидким темпом розвивалася також сировинна база, збільшувалася експлуатація покладів залізних руд у Криворіжжі, коксівного вугілля на Донбасі, марганцевої руди у Никополі, вапняків і доломітів на Донбасі та Придніпров'ї. 1913 року в Україні діяв 21 великий металургійний завод, на яких знаходилося у експлуатації 42 доменні, 72 мартенівських пічі, 28 конверторів та близько 70 прокатних і трубних станів. Продукція металургійних заводів України становила 68% загальноросійського виробництва чавуну, 58% сталі, 57% прокату.[2]

1913—1940-і pp.[ред.ред. код]

За Першої світової війни більшість підприємств Ч. м. в Україні зруйновано, і з 1920 вироблялося порівняно з 1917 тільки 0,5% чавуну, 1,7% сталі та 1,8% прокату. Передвоєнного рівня досягнуто лише у 1928–1929 pp.

З введенням п'ятирічок радянська влада надавала великого значення розвиткові Ч. м. як основної бази для всієї промисловості. Держплан СССР вважав обов'язковим якнайскоріше розвинути металургійну базу на Сході СРСР (Магнітогорський і Кузнецький комплекси) коштом розвитку Ч. м. України. Проти таких настанов протестував укр. Держплан і деякі укр. економісти (зокрема Діменштейн та ін.). Дискусія закінчилася деяким компромісом: вирішено підсилити розвиток Ч. м. України, але одночасно ще швидше розбудовувати російські осередки.

За цим планом за першої п'ятирічки розпочато будову ряду великих підприємств, наприклад, «Запоріжсталь» у Запоріжжі, «Азовсталь» у Маріуполі, «Криворіжсталь» та ін., що їх введено в експлуатацію на поч. другої пятирічки. Реконструйовано й вже існуючі зав.: Дніпровський, Макіївський та ін., збудовано Харцизький і Никопільський трубні заводи. У 19281940 рр. введено в дію 28 доменних і 42 мартенівські печі, 12 електропечей, 6 конверторів та 32 трубопрокатні стани. 1940 Україна давала 64,7% чавуну, 48,6% сталі та 49,6% прокату СРСР і затруднювала 153 000 робітників.

З 1941 року[ред.ред. код]

За Другої світової війни Ч. м. України була в значній мірі зруйнована. Велику частину устаткування вивезено на Схід, решту знищили рад. і нім. війська. Відбудова Ч. м. після війни в Україні відбувалася повільно, і тільки 1950 року частково досягнено передвоєнного рівня. За перших повоєнних п'ятирічок Ч. м. України користувалася досить значними капіталовкладеннями, що уможливило деяку реконструкції давніших підприємств на новій технічній базі та будову нових зав. Так, у 1945–1950 pp. введено в дію 10 потужних доменних печей, 27 мартенівських печей, на зміну 30-40-тонним прийшли нові, потужністю 150 — 200, а навіть 300-тонні. За 1950—1970-і pp. приблизно 30% всесоюзних капіталовкладень одержувала укр. Ч. м.; за цей час введено в дію 32 доменні печі (у тому ч. 4 об'ємом 2 000 м³ та по одній 2 300 м³ і 2 700 м³), 36 мартенівських печей (у тому числі 11 місткістю 650 і 900 т), 18 кисневих конверторів, 53 прокатних станів, 17 нових станів на трубопрокатних зав. тощо. У. прокатних цехах на станах всіх типів значно збільшено продуктивність шляхом удосконалення нагрівання металу, збільшення ваги і габаритів зливків та скорочення циклу прокату. Значно сконцентровано виробництво. Питома вага України у загально-союзному виробництві становила 48% чавуну, 40% сталі, 41% готового прокату і 36% сталевих труб. Виробництво основних видів продукції Ч. м. УРСР таке (в млн т):[3]

Сучасність[ред.ред. код]

Україна є одним із світових лідерів виробників металів і займала до 2008 року 7 місце за обсягом виробництва сталі і 3 місце — за обсягом експорту металопродукції. Країна входить до десятка найбільших виробників і експортерів металу. Частина продукції, яку виробляють металургійні підприємства, становить 30% загалом у промисловому виробництві і 42% від загальних обсягів експорту України. Понад 80% металопродукції експортується до країн Європи, Азії, Близького Сходу, Південної Америки. В Україні на 2013 р. найбільшими є Криворізький залізорудний басейн та Нікопольський марганцевий басейн.

Найбільші підприємства галузі в Україні: «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», «Дніпроспецсталь», Харцизький трубний завод, Авдіївський коксохімічний завод, Дніпропетровський металургійний завод, Дніпропетровський металургійний комбінат, Єнакіївський металургійний завод, Макіївський металургійний комбінат, Нікопольський південнотрубний завод та ін.

За підсумками 2013 Україна скоротила експорт чорних металів на 6,4% порівняно з 2012 роком, до $ 14,3 млрд (близько 8% ВВП), при цьому їх частка в експорті країни становить близько чверті. У кращі часи, наприклад у 2008 році, Україна експортувала чорних металів на $ 25 млрд, а частка в експорті досягала 40%[4].

Станом на 2016 р. Україна входить до 10-и світових виробників сталі .[5]

Виплавка сталі в Україні у 2008 році
Підприємство млн. т. %
Метінвест Холдинг 9,5 26
ІСД 7,7 21
ArcelorMittal Кривий Ріг, ОАО 6,2 17
ММК ім. Ілліча, ОАО 5,6 15
МК «Запоріжсталь», ОАО 3,9 11
Інші 3,6 10
Всього 36,5 100

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія народного господарства Української РСР. — К., 1973. Т.4, стор. 529.
  2. Енциклопедія народного господарства Української РСР. — К., 1973. Т.4, стор. 530.
  3. Енциклопедія народного господарства Української РСР. — К., 1973. Т.4, стор. 533.
  4. Зотов О. (2014.17.03) Времена на стали
  5. http://biz.censor.net.ua/news/2830/ukraina_narastila_vyplavku_stali_na_28_i_sohranila_mesto_v_desyatke_mirovyh_proizvoditeleyi

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Вакулев Г. Черная металлургия Юга России. — М., 1953
  • Струмилин С. История черной металлургии СССР. — К., 1954
  • Середенко М. Черная металлургия Украины 1917-57. — К., 1957
  • Вернацкий И., Терещенко Н. Развитие черной металлургии Украинской ССР. — К. 1963
  • Терещенко Н. Черная металлургия Украинекой ССР за 50 лет Советской власти. — К., 1967
  • Уваров В. Економічні проблеми розвитку чорної металургії УРСР. — 1970
  • Галкін Д. Технічне переозброєння і підвищення ефективности підприємств чорної металургії Української РСР//Економіка Радянської України, ч. 9, К., 1983
  • Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х книгах. — Львів: Світ, 1994. — 472 с.: іл.
  • Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є. П. Качан, М. О. Ковтонюк, М. О. Петрига та ін.; За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища шк., 1998. — 375 с.: іл
  • Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). — К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. — 88 с.
  • Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних закладів. — 2-е вид. — К.: Либідь, 1996. — 304 с.
  • Масляк П. О., Олійник Я. Б., Степаненко А. В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. — К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. — 829 с.
  • Україна у цифрах у 1998 році: Корот. стат. довід. Державний комітет статистики України: Під. Ред. О. Г. Осауленка.
  • Статистичний щорічник України: 1997. — Київ, вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана — 110с.
  • Ю. Долгоруков. Економічне забезпечення структурної перебудови металургії України. // Економіка України. — 1995. — № 10 — с.40-45.
  • Металлургическая и горнорудная промышленность. — 1998. — № 3. — с.1-3.
  • Нечипоренко. Чорна дірка виникла на місці чорної металургії // Голос України. — 1998.- № 10 — с.13.
  • Ялковский В. Черные металлы. // Обзор укр. рынка. — 1999. — № 2. — с.24-32.
  • Демченко. О. Сплав по европейским рекам: Европа уже не выгоняет взашей украинских ферросплавщиков // Бизнес. — 1998.- № 9. — с.33.
  • Шапран В. Металургічний сектор України: тенденції розвитку /Шапран В.//Ринок цінних паперів. — 2006.— № 18 (321). — С. 70—74.
  • Степанов В. Стальной сектор Украины /Степанов В.// Металлургическая и горнорудная промышленностъ.—2008.—№ 12, с. 1–3.
  • Майорченко В. Роль черной металлургии в развитии экономики Украи-ны/ Майорченко В., Калюжный А.//Економіст. — 2007. — №7-с.23–32