Жмак Володимир Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жмак Володимир Миколайович


Прапор
Заступник голови Одеської обласної державної адміністрації
з 9 липня 2015 року
Президент: Петро Порошенко
Губернатор: Міхеіл Саакашвілі
 
Освіта: Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка
Народження: 16 березня 1964(1964-03-16) (56 років)
Чорнобиль, Київська область, Українська РСР, СРСР
Національність: українець
Країна: Україна Україна
Нагороди:
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни»
Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Орден Червоної Зірки Медаль «За відвагу» Нагрудний знак «Воїну-інтернаціоналісту» Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»
Заслужений юрист України

Жмак Володи́мир Миколайович (нар. 16 березня 1964(19640316), Чорнобиль, Іванківський район, Київська область, УРСР) — український юрист, бізнесмен, політик. Заступник Голови Одеської обласної державної адміністрації з 9 липня 2015 року.

Голова правління акціонерного товариства «Укрзалізниця» (із 2020)[1][2].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 16 березня 1964 року в м. Чорнобиль, Київської області.

09.1981 до 10.1981 — учень слюсаря з ремонту автомобілів автоколони 3 Автобази № 1 Київського автотресту, м. Київ.

12.1981 до 09.1982 — регулювальник радіоапаратури 2, 3-го розряду Південного Головного монтажного управління засобів зв'язку, м. Київ.

09.1982 до 11.1984 — строкова військова служба (в Афганістані).

01.1985 до 08.1985 — регулювальник радіоапаратури 4 розряду Головного монтажно-технологічного управління «Юг», м. Київ.

08.1985 до 06.1990 — студент Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, м. Київ. Навчався разом із Петром Порошенком і Міхеілом Саакашвілі.[3]

06.1990 до 10.1991 — консультант кооперативу «Юрвнешсервис» при Правлінні товариства «Знання УРСР», м. Київ.

10.1991 до 12.1993 — комерційний директор Спільного українсько-французького підприємства «Луара-Киев Интернешнл» (ЛКІ), м. Київ.

12.1993 до 09.1998 — комерційний директор закритого акціонерного товариства «ЛКІ», м. Київ.

09.1998 до 02.2006 — управляючий партнер товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКІ», м. Київ.

02.2006 до 09.2010 — радник президента закритого акціонерного товариства «Київстар», м. Київ.

09.2010 до 08.2011 — голова спостережної ради відкритого акціонерного товариства «ІТТ-Плаза», м. Київ.

09.2011 до 09.2012 — виконавчий директор товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс», м. Київ.

09.2012 до 10.2012 — Президент підприємства з іноземними інвестиціями «ТНК-Україна», м. Київ.

10.2012 до 06.2015 — Президент підприємства з іноземними інвестиціями «РН-Україна», м. Київ.

З 9 липня 2015 до 1 липня 2016 — перший заступник голови Одеської обласної державної адміністрації.[3]

05.2019 до 08.2020 — голова наглядової ради ДП МА Бориспіль.[4][5][3]

З 24 вересня 2020 року — голова правління акціонерного товариства «Укрзалізниця».[2][6] До Укрзалізниці запросив Іраклія Езугбая, який очолював грузинську залізницю.[6]

Політична діяльність[ред. | ред. код]

У 2014 балотувався до Київради від УДАРу, Блоку Петра Порошенка та Третьої української республіки Юрія Луценка, вибори програв.[3]

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — француженка Нюбла Жмак Маріанн Жермен Деніз. Четверо дітей: 3 сина і дочка.[7] Старший син і дочка живуть вже окремо від батьків, молодші — із батьками.[5]

Статки[ред. | ред. код]

Володимир володіє 4 квартирами та особняком в Гореничах, де проживає. Дружина має у власності дві квартири: одну у Києві і ще одну — у Франції. Ще на сім'ю записано будинок в Ржищеві, кілька нежитлових приміщень в Києві і 6 земельних ділянок.[5][8]

На сім'ю записано два авто:[5] LEXUS GX 460 (2012 р.в.) і Renault Espace (2012 р.в.).

За 2014 рік сім'я задекларувала 6 млн грн доходу, з них у Володимира — 5 млн грн.[7]

У 2019 році сім'я мала бізнес-інтереси в 3 галузях: освіта (Заклад освіти l ступеня Рікікі), продаж вина (ТОВ Винолюб) і консалтінг (ТОВ Істерн консалтинг груп).[9]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За мужність» ІІІ ст. (29 вересня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, вирішення соціальних питань громадян похилого віку, патріотичне виховання молоді та з нагоди Дня ветерана[10]
  • Заслужений юрист України (25 травня 2009) — за вагомий особистий внесок у реалізацію державної політики з питань сім'ї, материнства і дитинства, вирішення питань соціального захисту багатодітних сімей, створення умов для всебічного розвитку кожної дитини, високу професійну майстерність і з нагоди Дня захисту дітей[11]
  • Медаль «Захиснику Вітчизни».[5]
  • Орден Червоної Зірки.
  • Медаль «За відвагу».[5]
  • Нагрудний знак «Воїну-інтернаціоналісту».
  • Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Уряд призначив нового керівника "Укрзалізниці". Економічна правда. 26 серпня 2020. Процитовано 26 серпня 2020. 
  2. а б Про призначення Жмака В. М. головою правління акціонерного товариства “Українська залізниця”. Кабінет Міністрів України. 26 серпня 2020. Процитовано 27 серпня 2020. 
  3. а б в г Профайл | Товарищ Порошенко, зам Саакашвили: у УЗ новый глава - Владимир Жмак. Что о нем надо знать, Ліга.БИЗНЕС, 26.08.2020
  4. Декларація на сайті НАЗК, 2019
  5. а б в г д е Друг Саакашвили, а жена-француженка открыла в Киеве магазин вина. Чем известен новый глава "Укразализныци" Жмак, POLITICA.COM.UA, 28 серпня 2020
  6. а б Голова "Укрзалізниці" Володимир Жмак: Я не збираюся воювати з великим бізнесом. Я покажу їм вигоди. Економічна правда. 29 вересня 2020. Процитовано 3 жовтня 2020. 
  7. а б Жмак Володимир Миколайович, 2014, Щорічна, Bihus.info
  8. Маєток за 5 мільйонів, озеро та квартира у Франції. Чим ще володіє новий голова «Укрзалізниці»?, СТОПКОР, 25.09.2020
  9. Жмак Володимир Миколайович, 2019, Щорічна, Bihus.info
  10. Указ Президента України від 29 вересня 2009 року № 778/2009 «Про відзначення державними нагородами України активістів ветеранського руху».
  11. Указ Президента України від 25 травня 2009 року № 348/2009 «Про відзначення державними нагородами України».

Джерела[ред. | ред. код]