Шевченківський гай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шевченківський гай
Котань, церква.png
49°50′41″ пн. ш. 24°03′59″ сх. д. / 49.84483337000000347° пн. ш. 24.06638908000000043° сх. д. / 49.84483337000000347; 24.06638908000000043Координати: 49°50′41″ пн. ш. 24°03′59″ сх. д. / 49.84483337000000347° пн. ш. 24.06638908000000043° сх. д. / 49.84483337000000347; 24.06638908000000043
Засновано 1971
Розташування Львів, вул. Чернеча Гора, 1 (на території ландшафтного парку «Знесіння»)
Директор Назаровець Роман Володимирович
Сайт http://lvivskansen.org

Commons-logo.svg Шевченківський гай у Вікісховищі

Шевче́нківський гай (Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького) — скансен, музей просто неба у Львові.

Розташування[ред.ред. код]

Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького розташований на лісистих горбах Львівського плато (частина Подільської височини), у північно-східній частині міста, в місцевості Кайзервальд, на території ландшафтного парку «Знесіння». Неподалік (на захід) розташований парк «Високий Замок».

Музей вдало об'єднує горбистий ландшафт, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України. Територія парку — бл. 84 гектарів.

Історія[ред.ред. код]

План і перекрій церкви св. Миколая із с. Кривка. М.Драган[1]

Скансен на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який наприкінці 20-х років XX сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба.

Коли у 1920-х громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 р.) дерев'яну церкву cв. Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драган, з допомогою місцевого пароха о. Маркелія Куновського, зумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням митрополита Андрея Шептицького та його брата блаженного Климентія Шептицького в 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові, як церкву для потреб монастиря оо. Студитів, де вона стала першим експонатом майбутнього музею.

« Складно сказати, яка б доля чекала цей шедевр дерев’яного зодчества, яким є невеличка бойківська церква зі села Кривка, що на Турківщині та яка сьогодні є окрасою Музею народної архітектури та побуту у Львові, якби не те, що на той час парохом у цьому селі був о. Маркелій Куновський. Згідно з одними джерелами, ця церква, посвячена отцю Миколаю, була збудована 1761 року, а, згідно з іншими - 1763-го. Вона довго задовольняла потреби мешканців села, кількість яких ніколи не перевищувала 400 осіб, а в 1920-х роках зросла майже вдвоє, а тому громада села вирішила розібрати стару церкву і на її місці поставити нову. (...) Стару церкву очікувала доля багатьох дерев’яних церков: її або могли продати в якесь інше бідніше село, або просто використати дерево на опалення. (...) Під час дискусії з громадою щодо майбутнього старої церкви отець Маркелій Куновський звернувся до відомого мистецтвознавця Михайла Драгана, який попросив допомоги Митрополита Андрея Шептицького і переконав його, що варто викупити в села цю церкву і перевезти її до Львова. Під керівництвом М. Драгана стару церкву розібрали й перевезли до Львова, у теперішній Шевченківський гай, започаткувавши у такий спосіб Музей народної архітектури й побуту просто неба. Церкву перевезли возами з Кривки і змонтували на новому місці 1930 року.[2]  »

У 1966 за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи: було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту.

2013 року музей отримав грант ЮНЕСКО розміром 300 тис. доларів. У рамках дворічної програми передбачено провести семінари та аналіз попиту, покращити туристичну привабливість, вивчити досвід інших музеїв. Плануються також витрати на рекламу та купівлю спеціального обладнання для архітектурного відділу і фондосховища. Заплановано ремонт майстерні, адміністративного корпусу, фондосховища і хати із села Шандровець. Для працівників має бути пошитий фірмовий одяг.[3]

1 грудня 2016 року Музею народної архітектури та побуту у Львові присвоєно ім'я блаженного Климентія Шептицького [4]. Відтепер скансен, відомий серед львів'ян як «Шевченківський гай», матиме назву «Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького». Доречі, назва музею «Шевченківський гай» ніколи не мала офіційного статусу [5].

Люди причетні до створення музею і його діяльності[ред.ред. код]

Експозиція музею[ред.ред. код]

Експозиція музею налічує 124 пам'ятки архітектури, котрі об'єднані в 54 садиби. В Музеї функціонують 4 виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію. У постійній експозиції та сховищах музею міститься близько 20 тисяч предметів щоденного побуту та ужиткового мистецтва.

Територія музею площею 36 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15‒20 пам'яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина», причому останні три мало відвідуються туристами, адже є не вельми інформативними.

З понад 120 пам'яток архітектури із західних областей України 6 — це дерев'яні церкви. Найстаріший експонат — селянська хата 1749 року.[6] Є також кузня, школа, лісопильня, сукновальня, водяний млин та вітряк.

Бойківщина[ред.ред. код]

Цінними експонатами є сільська садиба з будинком 1812 року і стайнею 1903 року з села Либохора Турківського району, бойківська хата 1909 року з села Тухолька, Сколівського району. В цій частині експозиції є дві церкви.

Шедевр народної архітектури — дерев'яна церква 1763 року з села Кривка Турківського району, пам'ятка національного і європейського значення. Друга — церква з с. Тисовець, Сколівського району (1863 р.).

Лемківщина[ред.ред. код]

Основним експонатом розділу «Лемківщина» є селянське обійстя з закарпатського села Забрідь - це «довга хата» з супутніми господарськими будівлями: шпихліром з пивницею, курником, секесом та криницею. Сама хата складається з житлового приміщення, сіней, комори, стодоли та клуні.

У 1992 році цей розділ, зусиллями меценатів, поповнився церквою Святих Володимира і Ольги та копією лемківської церкви (1831 рік) з с. Котань.

Гуцульщина[ред.ред. код]

Центральний експонат — гуцульська ґражда з с. Криворівня на Івано-Франківщині.

Буковина[ред.ред. код]

Серед експонатів, які репрезентують Буковину, є: садиба початку XX століття з с. Бережонка та Церква Святої Трійці (1774), перенесена у музей з місцевості Клокучка (1960-ті).

Галерея[ред.ред. код]

Сектор «Львівщина»[ред.ред. код]

Сектор «Буковина»[ред.ред. код]

Сектор «Бойкiвщина»[ред.ред. код]

Сектор «Лемківщина»[ред.ред. код]

Регулярні заходи[ред.ред. код]

Виставки, що відбулись[ред.ред. код]

  • Виставка народного мистецтва Естонії (1977).[7]
  • «Народне мистецтво Новгородського краю» (1978).[7]
  • Виставка фотографій із фондів Мурманського краєзнавчого музею, присвячена життю і побуту саамів (1979).[7]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Драган М. Українські деревляні церкви: Генеза і розвій форм // Збірки Національного музею у Львові. — Львів, 1937. — Ч. 2. — XVI + 136 с.
  2. Роман Горак. Канікули 1888 року (Листи Антона Березинського до Івана Франка). — Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. Випуск 20. — Львів: Апріорі, 2016. — С. 438 — 439. — ISBN 978-617-629-341-5
  3. Бурда А. Грант на розвиток // Львівська пошта. — 9 лютого 2013. — № 16 (1341). — С. 4.
  4. Музею архітектури та побуту у Львові присвоїли ім'я Климентія Шептицького
  5. «Шевченківському гаю» у Львові присвоїли ім’я Климентія Шептицького
  6. Туристичний путівник по Львову, 2003,.pdf file
  7. а б в Хроніка творчих буднів // Жовтень. — 1980. — № 1 (423). — С. 160.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]