Заливаха Опанас Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Опанас Іванович Заливаха
Zalyvakha.jpg

Опанас Заливаха, 1999 рік

Народився 26 листопада 1925(1925-11-26)
село Гусинка, Куп'янський район, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР СРСР
Помер 24 квітня 2007(2007-04-24) (81 рік)
Івано-Франківськ, Україна Україна
Відомий художник, правозахисник
Alma mater Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна
Нагороди
Хрест Івана Мазепи
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1995

Опана́с Іва́нович Залива́ха (* 26 листопада 1925, с. Гусинка, Куп'янський район — † 24 квітня 2007, Івано-Франківськ) — український живописець, член Клубу творчої молоді (1960-1964), відомий шістдесятник.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Юність О.Заливахи минула на Далекому Сході СРСР і в Сибіру, куди його сім'я втекла з рідної Харківщини від голодомору 1930-х років[1].

Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до проекту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе[2].

Від 1947 навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Того ж року виключено за «поведінку, не гідну радянського студента». 1953 поновлений в інституті. Закінчив його 1960.

1957 року приїхав на практику до Косова (Гуцульщина). Через 4 роки оселився в Україні.

1960—1961 — художник Тюменського художнього фонду.

1961—1965 — художник Івано-Франківського художнього фонду.

1964 — у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко було створено вітраж «Шевченко. Мати» до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу КНУ. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, тож вітраж був знищений адміністрацією університету.


1965—1970 — відбував покарання за статтею 62 Карного кодексу УРСР («за антирадянську агітацію та пропаганду») — 5 років у таборі № 385 (Мордовія).

Коли вийшов з табору, одружився з Дариною, племінницею Степана Бандери. Вони виховали сина Ярослава та доньку Ярину.

Всю душу вкладав у відродження незалежної України[3].

Помер у м. Івано-Франківськ

Працював у галузі станкового живопису та графіки.

Творчість[ред.ред. код]

Скільки робіт створив Заливаха, нікому достеменно невідомо. Лише 2003 року він видав свій перший альбом.

Удома художник тримав іконостас загиблих товаришів: Івана Світличного, В'ячеслава Чорновола, Алли Горської. Хотів відкрити свій музей.

Твори[ред.ред. код]

Опанас Заливаха. «Портрет Василя Стуса»
  • «Чайна» (1962).
  • «Полтавчанка» (1964).
  • «Є і будемо» (1985).
  • «Дзвонар» (1987).
  • «Червона калина» (1989).
  • «ХХ вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок» (всі — 1990–1994).
  • Вітраж 1963–1964 «Тарас Шевченко» для Київського університету (у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук, Галиною Зубченко) — твір знищено, авторів у квітні 1964 виключено зі Спілки художників.
  • Оформлення книг:

Автор спогадів про Аллу Горську в книзі «Алла Горська. Червона тінь калини. Листи. Спогади. Статті» (Київ, 1996).

В 2016 році у видавництві "Лілея НВ" вийшов альбом "Опанас Заливаха", в якому зібрано багато робіт митця. Упорядник Мирослав Аронець.

Премії[ред.ред. код]

Цитати[ред.ред. код]

Все можна взяти в чужинця, окрім віри. Віра, взята у чужинця, губить.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]