Клуб творчої молоді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Клуб творчої молоді, також Клуб творчої молоді «Сучасник» — осередок ранніх шістдесятників, що діяв у 19601964 роках у Києві.

Історія[ред.ред. код]

Клуб творчої молоді був заснований на початку 1960 року[1] (за іншими даними: наприкінці 1959 року[2]) за ініціативою ЦК ЛКСМУ (конкретно - секретаря ЦК Тамари Главак). Клуб функціонував у приміщенні кінозалу Жовтневого палацу (Київ). Головою клубу було обрано режисера Леся Танюка. Клуб поділявся на п'ять секцій за інтересами: письменницька, художня, музична, кіно, театральна. При клубі діяв джазовий ансамбль, «Другий український театр». Членами клубу були, зокрема, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Симоненко, Станіслав Тельнюк, художники: Алла Горська і її чоловік Віктор Зарецький, Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко та ін. До клубу входило багато студентів київських вишів.

В рамках клубу проводилися нерегламентовані мистецькі виставки, етнографічні свята, творчі вечори, зокрема Ліни Костенко, Івана Драча, Миколи Вінграновського, лекції Михайла Брайчевського, Олени Апанович. Влаштовувалися краєзнавчі експедиції, наприклад, поїздки Україною за ініціативи видатного історика архітектури й мистецтвознавця Григорія Логвина, мистецтвознавця Михайла Литвина та за підтримки Максима Рильського з метою опису вцілілих церков. За ініціативи клубу було створено студентський міжвузівський фольклорний мандрівний хор «Жайворонок».

У березні 1962 року художники Алла Горська, Людмила Семикіна та чоловік Горської Віктор Зарецький підняли питання про незадовільний стан української мови і культури в УРСР. Іван Світличний, Іван Дзюба та інші представники інтелігенції підтримали цю дискусію. Великий резонанс мав літературний вечір пам'яті Леся Курбаса, що проводився 12 травня 1962 року. Ідея вечора належала відомому українському режисерові Миколі Шейку (він згодом через конфлікт з Корнійчуком мав назавжди виїхати з України; нині він живе й працює в Москвіж йому належить низка відомих у Європі постав), який залучив до оргкомітету цього вечора Ірину Стешенко, котра в свою чергу допомогла залучити до участі низку акторів-курбасівців. Вечору передувала виставка творів студентів художнього інституту, котра за завданням КДБ була розгромлена бригадмілом при Ленінському РК ЛКСМУ. На вечорі пам'яті Миколи Куліша поет Микола Бажан вперше порушив питання про репресії 30-х років. Клуб запровадив щорічне громадське вшанування пам'яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Після меморандуму Леся Танюка, Василя Симоненка та Алли Горської, зверненого до київської міськради з пропозицією оприлюднити дані про масові розстріли, що вчинили війська НКВС у Биківні, клуб почав зазнавати дедалі більших переслідувань. Врешті 1964 року клуб було закрито, а члени клубу зазнали каральних заходів.

У 1964 художники Алла Горська, Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук та Галина Зубченко створили вітраж «Шевченко. Мати» до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу КНУ. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, тож вітраж був знищений адміністрацією університету. Аллу Горську і Людмилу Семикіну через це виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

Аналогічні до київського клуби діяли в той час і в інших містах України:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Датування за Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. — Т. 1. — К.: Видавничий центр «Академія», 2007. — С. 488.
  2. Датування за «Енциклопедією історії України», т. 4, с. 356

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Алла Горська. Червона тінь калини. Листи, спогади, статті / Ред. та упор. О.Зарецького, М.Маричевського. – Київ, Спалах. – 1996. – 240 с.

Посилання[ред.ред. код]