Перейти до вмісту

Білик Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іван Іванович Білик
Народився1 березня 1930(1930-03-01) Редагувати інформацію у Вікіданих
Градизьк, УРСР
Помер27 листопада 2012(2012-11-27) (82 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Київ, Україна
ПохованняЛісове кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльністьписьменник
Сфера роботилітературна діяльністьd[1] і перекладацтво[d][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовукраїнська[1] і болгарська[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівукраїнська
Роки активності1956—2012
Жанрісторичний роман
ПреміїНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1991 (2012)

Іва́н Іва́нович Бі́лик (1 березня 1930, Градизьк, сучасна Полтавська область, УРСР — 27 листопада 2012, Київ, Україна[2]) — український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури, лауреат Шевченківської премії (1991).

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1950-ті роки вчителював у сільській школі, безуспішно намагався поступити на архітектурний та історичний факультети, до театрального інституту. 1961 року закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет («Робітнича газета», «Молодь України», «Літературна Україна»).

Друкувався з 1956 року. Член Спілки письменників України з 1967 року.

Автор сенсаційних українських історичних романів радянських часів — «Меч Арея» (1972) і «Похорон богів» (1986).

Відразу після видання обидві книги стали бестселерами. Втім, «Меч Арея» 1972 року заборонили та вилучили з бібліотек, нерозпродані примірники — з книгарень (встигли знищити 5 тисяч примірників — із 65 тисяч накладу). Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції «Літературної України» (3,5 роки був безробітним, лише 1976 р. вдалося влаштуватися в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкар»), позбавили права друкуватись, піддали цькуванню в пресі.

Після того книжка в СРСР поширювалася «з рук у руки», але була перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Великій Британії та інших країнах. На теперішній час витримала 15 перевидань (в тому числі 9 — за кордоном).

Відомий також як перекладач творів сучасних болгарських письменників (Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та інших).

Помер після тривалої хвороби у віці 82 років[2].

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Лауреат

Твори

[ред. | ред. код]

Трилогія «Скіфи»:

  • «Дикі білі коні» (роман, 1989)
  • «Не дратуйте ґрифонів» (роман, 1993)
  • «Цар і раб» (роман, 1992).

Інше

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

2019 року на честь Івана Білика перейменовано Яблуневу вулицю у Києві.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. а б Помер український історичний письменник Іван Білик. news.dt.ua. 27 листопада 2012. Процитовано 28 листопада 2012. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=unknown-host (довідка)[недоступне посилання з червня 2019]
  3. Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]