Київська православна богословська академія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Київська православна богословська академія (КПБА)
Київська православна богословська академія.jpg
Навчальний корпус академії
Колишня назва Київська духовна академія і семінарія
Дата заснування 1615[1]
Конфесія Християнство
Церква УПЦ КП
Ректор митрополит Епіфаній (Думенко)
Студенти ≈300
Розташування 50°27′22″ пн. ш. 30°31′19″ сх. д. / 50.456011° пн. ш. 30.522042° сх. д. / 50.456011; 30.522042
Юридична адреса вул. Трьохсвятительська, 6, м. Київ, Україна, 01601
Телефон (044) 278-80-44 (приймальна)
Сайт kpba.edu.ua

Київська православна богословська академія  — провідний самоврядний заклад вищої духовної освіти Української Православної Церкви Київського Патріархату, який на підставі ліцензії та сертифіката про акредитацію Міністерства освіти і науки України здійснює підготовку фахівців за спеціальністю 041 Богослів’я за першим (бакалаврським) і другим (магістерським) рівнями вищої освіти, а також за третім (освітньо-науковим) та науковим рівнями в аспірантурі та докторантурі, які можуть бути священнослужителями, працівниками синодальних та єпархіальних управлінь, місій, регентами церковних хорів, викладачами середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, співробітниками наукових установ.

Керівництво[ред.ред. код]

Ректор – доктор наук з богослів’я, професор митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній (Думенко).

Перший проректор — доктор наук з богослів’я, професор протоієрей Олександр Трофимлюк.

Проректор з наукової роботи – доктор наук з богослів’я, професор протоієрей Віталій Клос.

Декан богословського факультету — кандидат наук з богослів’я, кандидат філологічних наук, доцент Олександр Якович Мирончук.

Учений секретар  — кандидат богословських наук священик Сергій Колот.

Структура[ред.ред. код]

Богословський факультет[ред.ред. код]

Богословський факультет як структурний підрозділ Київської православної богословської академії відповідно до вимог чинного законодавства України у сфері вищої освіти було утворено рішенням вченої ради Київської православної богословської академії 29 серпня 2014 року (протокол № 3).

Факультет об’єднує кафедри:

  1. Богослів’я та філософії(завідувач — д. богосл. н., проф. прот. Костянтин Лозінський);
  2. Біблійних та філологічних дисциплін (завідувач — к. богосл. н., доц. прот. Ярослав Романчук);
  3. Церковно- історичних і практичних дисциплін (завідувач — к. богосл. н., доц. Чокалюк С. М.).

Навчальну, методичну, наукову, організаційну та виховну роботу на факультеті здійснює досвідчений професорсько-викладацький колектив, з-поміж яких науковий ступінь доктора наук мають – 11 осіб, вчене звання професора – 12, науковий ступінь кандидата наук – 22, вчене звання доцента – 9.

Навчання відбувається на денній та заочній формі за спеціальністю «Богослів’я (православне богослів’я)» за першим (бакалаврським) і другим (магістерським) рівнями вищої освіти, а також за третім (освітньо-науковим) та науковим рівнями в аспірантурі та докторантурі.

При факультеті функціонує регентське відділення, яке здійснює підготовку регентів церковного хору.

Навчальний процес[ред.ред. код]

Бакалаврат[ред.ред. код]

Спеціальність: 041 Богослів’я.

Кваліфікація: бакалавр богослів’я, вчитель предметів духовно-морального спрямування.

Форми навчання: денна, заочна.

Термін навчання: 4 роки.

Вартість навчання: безкоштовно.

На навчання приймаються особи православного віросповідання з повною загальною середньою освітою за результатами зовнішнього незалежного оцінювання знань і вмінь вступників (ЗНО), творчого конкурсу у формі внутрішнього вступного екзамену з біблійної історії, катехізису, церковних уставу, співу та читання, а також з урахуванням середнього балу документа про повну загальну середню освіту та балів за особливі успіхи. 

Вступники з вищою освітою за іншими спеціальностями замість подання сертифікатів ЗНО складатимуть вступне випробування з української мови й історії України.

З переліком документів у приймальну комісію та програмами вступних випробувань можна ознайомитись на офіційному сайті Київської православної богословської академії www.kpba.edu.ua

Рекомендований підручник для підготовки до внутрішнього вступного випробування: Закон Божий для сім’ї і школи протоієрея Серафима Слобідського. – К., 2003.

Магістратура[ред.ред. код]

Спеціальність: 041 Богослів’я.

Кваліфікація: магістр богослів’я, викладач богословських і релігієзнавчих дисциплін.

Випускники КПБА 2016 року і викладачі

Форми навчання: денна, заочна. 

Термін навчання: 2 роки.

Вартість навчання: безкоштовно.

На навчання приймаються особи православного віросповідання з вищою освітою ступеня бакалавра за спеціальністю «Богослів’я» на підставі результатів вступних випробувань з іноземної мови та комплексного іспиту з догматичного богослів’я, Священного Писання Старого та Нового Завітів, загальноцерковної історії та історії Української Православної Церкви, а також з урахуванням середнього балу документа про базову вищу освіту та балів за особливі успіхи.

З переліком документів у приймальну комісію та програмами вступних випробувань можна ознайомитись на офіційному сайті Київської православної богословської академії www.kpba.edu.ua

Аспірантура[ред.ред. код]

Спеціальність: 041 Богослів’я.

Форма навчання: денна, заочна.

Термін навчання: 4 роки.

Вартість навчання: безкоштовно.

На навчання приймаються особи православного віросповідання з вищою освітою ступеня магістра за спеціальністю «Богослів’я» за результатами вступних випробувань з іноземної мови та комплексного іспиту з богослів’я, біблістики та історії Церкви, а також з урахуванням середнього балу документа про базову вищу освіту та балів за особливі успіхи.

З переліком документів у приймальну комісію та програмами вступних випробувань можна ознайомитись на офіційному сайті Київської православної богословської академії www.kpba.edu.ua

Докторантура[ред.ред. код]

Спеціальність: 041 Богослів’я.

Форма навчання: денна.

Термін навчання: 2 роки.

Вартість навчання: безкоштовно.

До докторантури приймаються викладачі вищих духовних навчальних закладів з вищою освітою ступеня магістра за спеціальністю «Богослів’я», науковим ступенем кандидата наук з богослів’я (доктора філософії в галузі богослів’я), які мають наукові здобутки, опубліковані праці з обраної наукової спеціальності та спроможні на високому науковому рівні проводити фундаментальні і прикладні наукові дослідження в галузі богослів’я, а також мають рекомендацію вченої ради вищого духовного навчального закладу й благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України.

Регентське відділення[ред.ред. код]

Форма навчання: вечірня.

Термін навчання: 3 роки.

Вартість навчання: безкоштовно.

На навчання приймаються особи православного віросповідання, які мають спеціальну музичну освіту, за результатами вступних випробувань з основ Біблійної історії, катехізису, церковних уставу та читання.

З переліком документів у приймальну комісію та програмами вступних випробувань можна ознайомитись на офіційному сайті Київської православної богословської академії www.kpba.edu.ua

Спеціалізована вчена рада[ред.ред. код]

При Академії функціонує спеціалізована вчена рада (наказ МОН України за № 1328 від 21.12. 2015 р.) з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з богослів’я.

Наукові фахові видання[ред.ред. код]

Наукові здобутки професорів, доцентів, викладачів, докторантів, аспірантів та найкращих студентів академії систематично публікуються у таких фахових наукових виданнях Академії:

  1. заснованому в 1859 році та відновленому в 2003 році науковому збірникові «Труди Київської духовної академії», 
  2. загальноцерковному журналі «Православний вісник Київського Патріархату»,
  3. електронному виданні «Богословський вісник Київської православної богословської академії».

Наукове студентське товариство[ред.ред. код]

При Академії діє Наукове студентське товариство ім. митрополита Даниїла (Чокалюка). Завдання товариства полягає в науковій, науково-пізнавальній, богословській та творчій діяльності аспірантів та студентів КПБА.

Історія[ред.ред. код]

До моменту виникнення Київської Академії у XVII ст. історія української духовної освіти не мала такого закладу. Як і в старі часи, центральним духовно-освітнім осередком України залишався Київ. Велике значення мали численні бібліотеки та зібрання церковних книг, які були створені при монастирях Києво-Печерської Лаври, Софійському, Михайлівському Золотоверхому, Микільському та інших церковних осередках'.

Організація майбутньої Києво-Могилянської Академії тісно пов'язана з двома культурно-освітніми осередками, що почали діяти до заснування Академії. Це Київське Братство, засноване у 1618 р., та Києво-Печерська Лавра з архімандритом Єлісеєм Плетенецьким на чолі. Історична заслуга Київського Братства полягала в організації Київської братської школи, яка стала основою створення в майбутньому Київської Академії.

За період після 1917 р. деякі дослідження виходили друком за межами України і в них історія Київської Академії висвітлювалася з позицій шанування духовної спадщини і академічної освіти5. Натомість в працях, які були написані в УРСР, головний акцент в дослідженнях історії Київської Академії робився на історію цього закладу до перетворення його в Київську Духовну Академію, а особливо наголошувалося на загальному розвитку наук і освіти та спеціально підкреслювався інтернаціональний характер закладу6. В останні роки в Україні почали з'являтися нові авторські дослідження та інші публікації.

Впродовж XVIII ст. вплив митрополитів на діяльність Академії був вирішальним, оскільки київські владики особисто опікувались цим навчальним закладом. Загальний характер наказів Синоду стосовно духовно-просвітницької діяльності мав декілька напрямків, а саме — поширення системи духовної освіти моско-витського зразка та встановлення і поступове запровадження нового типу духовно-навчальних закладів, які б не були схожі на ті, що існували до того на місцях, Саме з метою подальшого скасування попередніх традицій Київської Академії як важливішого українського духовно-навчального центру, вона підпорядковується не тільки Київському митрополитові, але й безпосередньо Синодові. І це не зважаючи на те, що Київська митрополія все ще продовжувала користуватися правами і привілеями, які були надані їй в польсько-литовську добу, які були підтверджені всіма гетьманами України і навіть московитським урядом у XVII ст.

Але всі ці права та привілеї не узгоджувалися з нівеляційними централізуючими намаганнями тоталітарного царату й Синоду. У XVIII ст. діяльність київських митрополитів по-різному відбивалася на діяльності Академії, залежно від спроможності того чи іншого митрополита протистояти тиску з боку Синоду.

Зокрема, митрополит Рафаїл Заборовський (1731–1747) запровадив в Академії викладання іноземних мов та загальноосвітніх дисциплін, домігся у Синоду чину архимандрита для її ректорів, оскільки до того в Києві був тільки один архімандрит — Києво-Печерської Лаври14. Першим ректором Академії, якого було возведено в сан архимандрита, був Амвросій Дубневич. Рафаїл Заборовський відбудував корпуси Академії, які були до того в поганому стані, а над шкільним кам'яним корпусом, відбудованим ще гетьманом Іваном Мазепою, надбудував ще один поверх з колонадою, а при ній Благовіщенську конГреґаційну церкву.

Після Тимофія Щербацького (1747–1757), випускника Київської Академії, його наступник на київській митрополичій катедрі Арсеній Могилянський (1757–1770) навчався в Київській Академії тільки 6 років (1721–1727), звідки перевівся до Харківської колегії. Після призначення на Київську кафедру він також опікувався Академією і придбав для її бібліотеки велику кількість книг, а також відшкодував значні суми з власних коштів на ремонт корпусів. Митрополит Гавриїл Кременецький (1770–1783) тільки розпочав своє навчання в Київській Академії, потім вчився у Харківському колегіумі і закінчив навчання у Московській Академії. За роки свого перебування на київській кафедрі він побудував для Академії кам'яну бурсу на березі Дніпра замість дерев'яної, яка була збудована ще Арсенієм Могилянським, але 1 серпня 1775 р. вона згоріла; заповідав також на користь набідніших вихованців Академії 73 тисяч карбованців.

Самуїл Миславський — теж вихованець Київської Академії. Згодом він прийняв чернечий постриг у Києво-Софіївському монастирі 12 червня 1754 р. Він викладав у нижчих і середніх класах Академії, а 7 листопада 1757 р. був призначений префектом Академії і професором філософії; з 4 вересня 1759 р. — став учителем богослів'я. 10 лютого 1762 р. Самуїла Миславського було призначено архимандритом Киє-во-Братського монастиря з одночасним призначенням ректором Академії та членом Київської Духовної Консисторії. 1764 р. його на тривалий час викликають на єпископське служіння до Росії, де він багато років посідав єпископські кафедри в різних містах імперії.

Наказом від 22 вересня 1783 р. його призначають митрополитом Київським і він повертається в Україну. Самуїл Миславський запровадив з 1784 р. в Академії систему, яка існувала у московитських училищах — класи математики, історії, географії та вивчення російської і французької мов. Після наказу Катерини II від 15 травня 1785 р., за яким викладання в духовних училищах за змістом і формою мало зрівнятись з російськими народними училищами, Синод наказом від 29 грудня 1785 р. запровадив для навчання підручники російських народних училищ. Наслідком цього було те, що попередній порядок викладання в Київській Академії повністю було скасовано і припиненно виплату грошей на утримання вчителів і учнів Академії, що мало катастрофічні наслідки для її діяльності.

Через низку послідовних актів стосовно вихованців Київської Академії, яких упродовж всього XVIII ст. забирали з України на служіння Московщині та за її межами, весь керівний склад Київської митрополії та Академії поступово заміщувався тими ж вихованцями Академії, але які досить значний проміжок часу посідали викладацькі та професорські посади, єпископські катедри в Росії, а в Україну поверталися русифікованими.

За Єрофея Малицького (1796–1799) — останнього митрополита-українця на київській митрополичій кафедрі відбулися адміністративно-територіяльні зміни у складі Київської єпархії. Було запроваджено в життя штатний розподіл церков і монастирів. Зокрема, за представленням Єрофея Малицького, Києво-Братський училищний монастир наказом Синоду від 2 червня 1799 р. був зареєстрований як штатний другокласний і до нього було переведено закритий до того в Чернігівській єпархії Гамаліївський Харлампіївський монастир з ризницею та утварями.

Митрополитом Київським, за часи якого відбулася реформа духовної школи в Україні, був Серапіон Александровський, росіянин за походженням. Освіту і постриг він здобув у семінарії Троїце-Сергієївої Лаври. До призначення його Київським митрополитом наказом Синоду від 11 грудня 1803 р., він ніколи не був в Україні. Саме за його перебування на Київській кафедрі у місті сталася страшна пожежа 9 липня 1811 р., коли згорів майже весь Київській Поділ разом з Академією і її бібліотекою; монастирі — Братський, Грецький і Флорівський, 11 кам'яних церков, 5 дерев'яних храмів разом з дзвіницями та багато іншого.

Саме за перебування Серапіона, наказом Синоду від 14 серпня 1817 р. Академію було перейменовано в Київську Духовну Семінарію, а наступним наказом від 26 серпня 1819 р. було відкрито Київську Духовну Академію, яка почала діяти за новим академічним статутом.

Київська Академія до свого реформування виховала цілу плеяду видатних діячів тієї доби: Йосип Волчанський, професор богослів'я і ректор Київської Академії (1721–1727), автор курсу богослів'я під назвою «Тпео1о§іа Спгізїіапа оплосіоха» (10 червня 1745 р.)15; Ректор Академії Іларіон Левицький, автор рукописного курсу з філософії «Арріа Ігіїа» і богословського курсу «Тпеою§іа §спо1а8ііса», проповідник Києво-Софійськогого собору (1' 14 червня 1731 р.)16; Платон Мали-новський, який у 1721–1723 рр. викладав в ній курс філософії «Оіітріа рпііозортса» і був префектом Академії. У 1748 р. Платона Малиновського возведено в сан архиєпископа Московського (червень 1754 р.)17.

Іншими видатними діячами цього періоду, які викладали в Академії, були Веніямин Богацький, Іларіон Негребецький, Софроній Мигалевич, Амвросій Дубневич, Амвросій Юшкевич, Стефан Калиновський, Сильвестр Кулябка, Ієроним Миткевич, Платон Левицький. Більшість вихованців Київської духовної школи працювала на теренах Російської імперії, але траплялися випадки, коли вони опинялися за її межами, провадячи служіння в закордонних місіях.

Прикладом такого служіння може бути діяльність Гервасія Линцевського, який закінчив навчання в Академії у 1727 р. і викладав курс поетики (1734–1735), а 16 січня 1735 р. його було призначено намісником Києво-Михайлівського монастиря, звідки він отримав призначення до Пекінської православної місії в Китаї у 1742 р. (1769 р.).

Знаменитим вихованцем Київської Академії був Іоасаф Горленко, який після закінчення навчання у 1729–1730 рр. був учителем аналогії, а у 1731–1732 рр. — вчителем синтаксими. З 1733 р. Іоасаф Горленко був еклезіархом в Києво-Братському монастирі. Останнім його призначенням була Білгородська кафедра, на яку він був висвячений у 1748 р. (10 грудня 1754 р.) Його мощі спочивають нетлінними у Білгородському соборі22.

Серед вихованців Київської Академії останнього періоду її існування можна відзначити тих осіб, які упродовж життя досягли архиєрейського сану — Димитрія Устимовича, Амвросія Келембета, Афанасія Корчанова, Данила Надтоки-Михай-ловського (Мирдамського), Варлама Шишацького, Гавриїла Банулеско-Бодоні, Іоаникія Полоне ького, Гервасія Линцевського, Феофана Шиянова-Чернявського.

З числа вихованців останнього періоду існування Академії, які одержали освіту в Києві, але не були викладачами в ній і згодом отримали сан, відомі архимандрити Пекінського Сретенського монастиря (Китай) Іоаким (в миру — Іван Федорович Шишковський (1750–1795); Софроній Грибовський, який склав опис діяльності місії в Китаї та «Известие о Китайском или Маньчжурском государстве» (1814), співробітник російської місії в Данії, вихователь дітей колишньої російської правительки Анни Леопольдівни та Антона Ульриха ієромонах Йосип (в миру — Іван Ільїцький (1759–1824).

Про високу оцінку діяльності українців, вихованців Академії у XVIII ст., свідчать документи, які стосуються прав та привілеїв українського духівництва (1768 р.), де перераховуються основні досягнення: розбудова Слов'яно-Греко-Латинської Академії у Москві23, до якої наказним порядком викликалися викладачі і студенти з Києва, проповідництво, заведення в Московії єпархіяльних семінарій і подальше викладання в них.

Про ці досягнення йдеться в опублікованому М. Петровим документі «Виписка о заслугах Киевской Академии Русской церкви й Государству в первой половино XVIII века»: «Коликая полза от учения, в Академии Киевской производимаго происходит, ясно доказивают как церковньїя, так й гражданственньїя дела. В разньїя прошедшия й ньінешньїя Бремена многие из обучившихся во Академии Киевской по указам взяти й к разньїм должностям действительно определеньї, а имянно: от самаго перваго учреждения Московской Славено-Греко-Латинской академии й в силе того к преподаянию в оной академии разньїх школьньїх наук й к проповеданию слова Божия; к заведенню во всех Росийских епархиях семи-нарий й в оньїх по заведений к дальнейшему распространению учения в звание учителское…»24.

Величезні заслуги вихованців Київської Академії протягом XVIII ст у справі піднесення церковного та культурного життя Російської Церкви та імперії в цілому, на жаль не знайшла ніякого відображення, і тим більше подяки, в працях російських істориків і навіть в дослідженнях професорів КДА XIX-ХХ ст., де Київська Академія представлена не як український старовинний духовний навчальний заклад, а як осередок російського православ'я в його боротьбі з польсько-католицькими впливами на «південному заході Росії» (так тоді вже називали Україну). Про те, що загальний рівень освіченості серед духовенства в Московській державі був незадовільним, пише історик Російської церкви Ігор Смолич: «В Московском государстве XVII в. уровень образования духовенства бьиі совершенно неудовлетворительньїм, хотя сама идея о необходимости духовньїх учебньїх заведений… находила широкую поддержку среди иерархов… Те немногие монастьірские школьї, которьіе время от времени возникали в Москве в течение XVII в. оказьівались нежизнеспособньїми из-за дефицита в подготовленньїх учителях й бьістро закривались…»25.

Після організації Синоду та нової системи духовної освіти, яку запропонував архиєпископ Феофан Прокопович разом з «Духовним Регламентом» 1721 р., запроваджені ним правила діяли аж до реформи 1808–1814 рр. по всій Російській імперії26. Зрозуміло, що заходи по реформуванню духовної освіти стосувалися і Київської Академії. Початок реформування Київської Академії припадає в часі на кінець XVIII — початок XIX ст. Остання третина XVIII ст. ознаменувалася посиленням політики російського уряду в справі знищення особливостей українського суспільного і церковного життя. В цей період запроваджуються в Україні інструкція по управлін-« ню всіма закладами та губерніями Російської імперії, якою тепер замінювався попередній спосіб управління на основі Магдебурзького права та литовського статуту.

21 квітня 1785 р. було запроваджено дворянську грамоту, за якою в Україні почав діяти інститут дворянства і селяни були повністю закріпачені. З 1783 р. українські козацькі полки стали регулярними, а полкова козацька старшина зрівняна з відповідними офіцерськими чинами російської армії. Тоді ж відбулися суттєві зміни у справі економічного забезпечення. До 1786 р. Академія утримувалася за рахунок прибутків Києво-Братського монастиря, а також відсотків від довічних грошових пожертв з боку благодійників. У 1786 р. всі маєтності було відібрано до державної казни, а Богоявленський Братський монастир був перетворений у шпиталь. Натомість, для Київської Академії було надане державне утримання в розмірі від 8400 до 9000 крб. на рік.

Перехід на університетську систему супроводжувався змінами у професорсько-викладацькому складі. Професором богослів'я було залишено префекта Академії ієромонаха Іоана Островського, серед викладачів згадано ієромонахів Амвросія Буржинського, Івана Якимовича, Іринея Фальковського, Анатолія Стависько-го27. Слід зазначити запровадження з ініціативи Самуїла Миславського класу „російської поезії та елоквенції“, причому для його влаштування за російським зразком спеціяльно було викликано у 1784 р. студента богослів'я з Троїце-Сергі-ївської Лаври Димитрія Сигиревича.

Починаючи з серини XVIII ст. для Академії досить лвідчутною була проблема кадрів, коли загострилася дедалі зростаюча проблема вибору кандидатів на заміщення професорських посад. За стародавнім звичаєм, професори Академії повинні були обов'язково набиратися з ченців, в той час як кількість вчених ченців в Києві невпинно зменшувалася.

Існувало декілька причин, які призвели до цієї ситуації: 1) кількість вчених монахів у Києві скоротилася внаслідок посилення нових вимог тогочасного духовного уряду, зокрема вимог постригати кандидатів тільки після трьохрічного випробування і віком не молодших за ЗО років. До того додавалася вимога залишатися після постригу в тому ж самому монастирі, в якому здійснювався постриг; 2) найкращих професорів Київської Академії починають масово викликати до Московської академії. На цей стан справ неодноразово скаржилися і сама Академія і київські архипастирі. Вчителів для Академії зазвичай обирали ректор і префект, часто в цьому брав участь кафедральний намісник. Цей процес обрання зазвичай відбувався в серпні, напередодні нового навчального року. Про обрання професорів Академії обов'язково доповідалося Київському митрополитові. Кафедральна канцелярія розсилала відповідні накази до тих монастирів, з яких планувалося викликати затвержених кандидатів. Часто новообрані кандидати всіляко уникали цієї роботи і в тому їх підтримували місцеві владики. Через це справа пошуку нових кандидатів затягувалася. Іноді призначення на професорські посади відбувалося без викладацької підготовки. Але, попри це, зі стін Академії вийшло багато прекрасних богословів і визнаних фахівців. Менш проблематичним був пошук викладачів у ниж-чігх класах, оскільки викладачами призначалися студенти класу богослів'я без відриву від навчання, а також послушники і світські особи з числа вихованців Академії, які не бажали монашества.

Реформи духовної освіти в Україні переводились упродовж 1804–1808 рр. Академічну реформу було розпочато 31 жовтня 1798 р., але з самого початку вона мала половинчастий характер. Після Павла І (1796–1801) на престіл зійшов Олександр І (1801–1825). Початок його царювання супроводжувався реформуванням духовної освіти, але в несподіваному напряму. Як зазначають дореволюційні історики, реформаційна та просвітницька діяльність Олександра І на поч. XIX ст в Україні („исконно русском Юго-Западном крає“) мала відверто колоніяльний характер. Київська Академія, як старовинний православний духовний навчальний заклад, стала на перешкоді нової хвилі запровадження колоніяльної політики.

Наприкінці XVIII — початку XIX ст. Синод Російської Церкви починає реформування духовних шкіл на території імперії, отже і в Україні. Внаслідок цілої низки реформ Київська Академія поступово втрачає свої особливості й поступово перетворюється на одну з чотирьох російських Духовних Академій. Це відчутно вдарило по стародавніх традиціях існування українського шкільництва, започаткованого в добу св. митрополита Київського Петра Могили. На період реформ духовної освіти в Україні залишалась ціла плеяда представників старої Академії, які були носіями навчального та наукового досвіду попередніх часів і самого духу шкільництва післямогилянської доби. Для наступних поколінь вихованців Київської Духовної Академії цей дух поступово був втрачений. Разом з реформуванням Київської Академії починається процес відтягування з неї найкращих викладацьких та професорських сил до ново-створеної Московської Духовної Академії, російських єпархіяльних духовних семінарій, російських посольств, монастирів тощо. Змінюється і кадрова політика стосовно професорсько-викладацького складу Академії, діяльності Києво-Братсь-кого училищного монастиря, розподілу вихованців по різних духовних і світських посадах. я-Ч-;

Ініціятива реформування системи духовної освіти виходила відразу з декількох напрямків, оскільки кожна з існуючих в Росії Академій представила власний проект реформи, який, звичайно, базувався на існуючій в ній системи. Церковні ієрархи також подали власні проекти, які стали предметом дискусій в Синоді. Авторами цих проектів були Санкт-Петербурзький митрополит Амвросій По-добєдов (^ 2 липня 1818 р.), могилівський архиєпископ Анастасій Братановський, а також префект Олександро-Невської Академії в Санкт-Петербурзі Євгеній Болховітінов (1- 23 лютого 1837 р.)28.

Всі ці проекти мали на меті створення єдиної системи духовних академій в Російській імперії, і це безпосередньо торкалося питання існування Київської Академії, оскільки вона остаточно мала перетворитися на російський духовний навчальний заклад. Задля цього українцям було поступово створено штучні перешкоди для вступу в Київську Академію і, відповідно, набагато простіше вступити до новостворених Московської, Санкт-Петербурзької і Казанської Духовних Академій.

На початку XIX ст. попередні спроби реформування Київської Академії за зразком високих світських шкіл змінюються поворотом у напрямку створення спеціяльних освітніх духовних закладів зі своїми навчальними програмами і богословськими курсами. В цілому відбулася ціла низка урядових реформ в галузі духовної освіти у 1803, 1808 та 1814–1819 роках.

Проект реформування Київської Академії безпосередньо розроблявся митрополитом Серапіоном Александровським, вихованцем московської духовної школи, а інформаційні доповіді подавав ректор Академії. Упродовж 1804–1805 рр. було підготовлено докладний опис предметів, які мають викладатися в Академії, а також пропозиції посилення викладання латинської мови, влаштування друкарні.

Подібно до світської шкільної структури, яку було запроваджено упродовж 1803–1804 рр., нова структура духовних шкіл включала: Академію — вищу школу; семінарію — середню духовну школу, яка мала бути організована у кожній єпархії; училище — навчальний заклад на рівні повіту, який створювався при благочиннях і давав елементарну освіту.

Академія, семінарії, училища ставали адміністративно-навчальними центрами округів для навчальних закладів нижчого рівня і для них запроваджувалися єдині статути. Навчальні курси ускладнювалися з наближенням до вищого академічного рівня. Студенти Академії могли бути удостоєні після закінчення ступенів кандидата, магістра, а при піднесенні до священства — особливих окладів. Далі в проекті йшлося про правову та фінансову сторони реформи, зокрема йшлося про те, щоб підняти рівень оплати праці професорів та викладачів до такого рівня, щоб викладачі не шукали собі інших способів заробітку, або й зовсім не кидали викладацьку роботу.

Початок XIX ст. став для Київської Академії добою занепаду. Як і раніше, освіта, отримувана учнями поєднувала в собі початкову, середню і вищу, але цей стан вже не відповідав вимогам нового часу та погано узгоджувався з планами російського керівництва щодо уніфікації духовної освіти в межах імперії. Більшість учнів на цей час вже складали діти священнослужителів, що було зумовлено попередніми указами Синоду та Київської Духовної Консисторії, за якими священики мусіли віддавати дітей у навчання під загрозою штрафу, позбавлення парафії і навіть переведення в „компут мужичий“.

Найбільший вплив на діяльність Київської Академії перед початком реформаційних заходів поч. XIX ст справляли звичайно її ректори і професори богослів'я Никодим Панкратьєв (25 листопада 1774 р.), Касіян Лехницький (липень 1784 р.), Тарасій Вербицький (24 лютого 1790 р.). Під час реформи академічної освіти у першому десятилітті XIX ст відбулися й певні переміщення у складі академічного керівництва.

Діяльність архім. Іакинфа Лагановського (1804–1813) на посаді ректора Академії закінчилася дуже сумно. У зв'язку з посиленням адміністративного тиску і бюрократичного ставлення до високоповажних українських богословів з боку Синоду, попри бажання самого архимандрита посісти на київському вікаріятстві і залишити обтяжливу в його поважному віці академічну працю, його було призначено настоятелем другокласного Курського Знаменського монастиря наказом Синоду від 28 жовтня 1813 р., що було принизливим і не відповідним санові й посаді ректора Київської Академії.

Після такого повідомлення Іакинф Лагановський тяжко захворів і навіть митрополит Серапіон Александровський записав у своєму щоденнику, що ректор „луже хворий й причащався“. Зрештою Іакинф змушений був їхати. Його чекала виснажлива велика праця по капітальній відбудові Курського Знаменського монастиря, а також у справі попечительства над Курським духовним училищем. Він помер 28 жовтня 1817 р. і був похований на міському цвинтарі в Курську.

Наступником Іакинфа Лагановського на посаді ректора Академії був Іоасаф Мохов. 15 лютого 1814 р. Іоасаф був возведений митрополитом Серапіоном у Києво-Софійському соборі в сан архимандрита і з 20 лютого приступив до виконання обов'язків ректора.

Іоасаф (в миру — Йосип) Мохов походив з Полтавської єпархії, із священичої родини. Після успішного закінчення класу богослів'я Київської Академії, Йосипа Мохова було призначено до Полтавської семінарії викладачем. Там же, в Полтаві, він і прийняв чернечий постриг з ім'ям Іоасафа. 14 лютого 1808 р. його знову викликають до Києва і у 1810 р. він стає учителем філософії і префектом Академії. Київський митрополит Сераніон вважав його єдиним достойним кандидата» на посаду ректора Академії.

Але саме після призначення його ректором починається тривалий конфлікт ректора з Київським митрополитом. Митрополит Серапіон домігся того, що Синод видав наказ від ЗО січня 1817 р. за яким Іоасафа Мохова звелено було перемістити до Києво-Печерської Лаври «на ієромонашескую порцію» на той час поки буде тривати слідство. З Києва його нікуди не висилали, але він, страшенно принижений безкінечною тяганиною, зганьблений і зневажений проживав у Лаврі в стані крайнього зубожіння, оскільки навіть покладені йому 24 крб. на рік пенсії не завжди отримував. Тільки митрополит Євгеній Болховітінов втрутився у справу і випрохав нещасному щорічну пенсію в 185 крб. Іоасаф недовго прожив після цього (1' 9 травня 1829 р., похований на цвинтарі Дальніх печер). В офіційному донесенні Євгенія Болховітінова про смерть Іоасафа Мохова сказано, що «ніякого майна по ньому не залишилося». Останнього ректора Іоасафа Мохова було усунуто наприкінці 1816 р. і Київська Академія зустріла реформу 1817 р. без ректора.

Упродовж 1816–1817 рр. повним ходом йшов процес розвалювання діяльності старої Академії з метою створення вищого духовного навчального закладу, який би ніяк не нагадував попередній устрій, і не затримав в собі навіть частки попередніх українських духовних традицій академічної освіти. Київський митрополит Серапіон Александровський докладно обговорював питання розміщення духовних навчальних закладів нового зразка в стінах старої Академії.

Обов'язки ректора Академії у 1817 р. нетривалий час виконував її тогочасний префект архимандрит Мелетій (в миру — Іван Носков), син священика Введенської церкви м. Києва. Після закінчення навчання в Київській Академії він з 1802 р. викладав в Академії математику, історію та географію, потім богослів'я (січень 1817 р.). Прохання на дозвіл отримати чернечий постриг учитель Іван Носков подавав ще у 1808 р., але через затримки і зволікання цей постриг було здійснено тільки 12 лютого 1809 р. намісником Києво-Печерської Лаври архимандритом Іоілем.

При реформуванні духовно-навчальних закладів Київської Академії її вирішено було зробити центром Київського духовного округу. Загалом всю Російську імперію було поділено на 4 округи. До Київського округу увійшли єпархії: Київська, Чернігівська, Подільська, Полтавська, Катеринославська, Харківська, Херсонська, Таврійська, Донська, Воронезька, Курська, Орловська, Мінська, Варшавська, Кишинівська, Грузинська, Імеретинська. Вихованці духовних семінарій усіх зазначених єпархій повинні були продовжувати навчання в Київській Духовній Академії, яка стала спеціальним вищим навчально-науковим та адміністративним закладом, призначеним для дітей духівництва. Ніде не говорилося про те, що це становий навчальний заклад, але до Київської Духовної Академії приймали тільки з семінарій, де вчилися діти майже виключно з родин духівництва. Головними проблемами нових академічних центрів був брак кваліфікованих викладачів та відсутність нових методик викладання, тобто перехід від примусового вивчення напам'ять певного обсягу матеріялу до виконання творчих робіт, самостійних творів і взагалі письмових праць.

Оскільки для одночасного відкриття всіх 4-х академій бракувало кадрів (Казанська Духовна Академія відкрилась у 1842 р.), то було прийняте рішення про почергово викладання, задля чого по завершенні повного курсу навчання вихованці одних академій направлялися до інших.

Наслідком цього стало те, що практично весь попередній викладацько-професорський склад Київської Академії було відкинуто як такий, що не відповідає новим умовам. Було піддано нищівній критиці і курси викладання і самих викладачів, оскільки всі вони за попередньою традицією не включали до розгляду російських духовних і світських авторів. У 1816 р. ректором Академії був архимандрит Іоасаф Мохов, префектом — архім. Мелетій Носков; серед учителів згадані ключар Києво-Софійського собору священик Стефан Сем'яновський, бібліотекар ієромонах Кандид, економ Київської Академії протоієрей Петро Максимович, вчитель історії і географії, надвірний радник Максим Берлінський.

Після звільнення викладачів Комісія духовних училищ і митрополит Серапіон з попереднього складу Академії залишили тільки ієромонах Кирила Куницького для викладання грецької мови. Натомість, було викликано викладачів і вихованців Санкт-Петербурзької Духовної Академії, зокрема бакалавра ієром. Мойсея Антипова-Богданова, бакалавра Мелетія (в миру Михайла Леонтовича), магістрів І. Скворцова та А. Максимовича.

Урочисте відкриття КДА відбулося 28 вересня 1819 р. після Божественної Літургії в Успенському соборі на Подолі, яку відслужив митрополит Серапіон Александровський. Далі відбувся хресний хід до Києво-Братського монастиря на чолі з генерал-губернатором і урочистості в конгрегаційній залі КДА. Проф. Іван Скворцов виголосив промову латинською мовою «Про метафізичне джерело філософії»29.

У нововідкриту Київську Духовну Академію було прийнято на навчання 49 студентів: 26 з українських єпархій і 23 з російських. Ректором став архімандрит Мойсей Антипов. Практично всі ключові посади теж зайняли нові особи, здебільшого випускники Санкт-Петербурзької Духовної Академії. Серед них потрібно згадати Михайла Леонтовича, який спочатку був інспектором, а потім ректором КДА.

Звичайно, що для них як для шовіністів не існувало Української Церкви, а тільки Православна Церква в «Малоросії» або «в Юго-Западной Росії», хоча слід зазначити, що зібраний і опрацьований цими істориками фактичний матеріял по церковним старожитностям України різних історичних періодів на сьогодні є безцінним джерелом для досліджень.

У нижчому відділі КДА основною дисципліною була філософія і з часом утворилася філософська школа. Засновником філософської школи КДА був протоієрей Іван Скворцов, який викладав філософію ЗО років (1819–1849). Згодом окремі напрямкі філософських студій перейняли на себе архимандрит Феофан Авсенєв, О. Новицький, який з 1836 р. викладав філософію в університеті, І. Михневич. Учнем Скворцова і Авсенєва був Памфил Юркевич (1827–1874), визначний український філософ.

Київські митрополит XIX ст. не обходили своєю увагою Київську Духовну Академію. Митрополит Євгеній Болховітінов після прибуття до Києва зробив першу ревізію, письмові записи якої разом із своїми зауваженнями надіслав до Синоду. У 1823 р. з нагоди першого випуску, з ініціативи владики, було відкрито Академічну конференцію, яка мала здійснювати нагляд за усіма духовно-навчальними закладами. У 1837 р. при КДА було засновано журнал «Воскресное чтение», який до початку 60-х рр. XIX ст. був практично єдиним друкованим органом Київської єпархії.

Митрополит Філарет Амфітеатров (1837–1857) доклав зусиль для розвитку богословської науки, вважаючи моральні принципи та абсолютний послух основою для виховання студентів духовної школи. Оскільки владика був проповідником аскетизму, то аскетизм глибоко розвинувся у КДА. З благословіння митрополита Філарета, своє духовне зростання через чернечий постриг розпочали не лише студенти, але й викладачі Академії. За митрополита їсидора Нікольського було засновано журнал «Трудьі КДА». Офіційний дозвіл на випуск перших номерів було дано Синодом 9 листопада 1859 р.

Справу відкриття і становлення журналу «Трудьі КДА» продовжив митрополит Арсеній Москвін. Він неодноразово виділяв як єпархіяльну, так і особисту грошову допомогу для потреб КДА. До 1869 р. Синод постійно призначав Арсенія екзаменаційним ревізором КДА. У 1873 р. йому надано вчений ступінь доктора богослів'я КДА. Наприкінці 60-х рр. XIX ст. в Російській Церкві провадиться ряд реформ духовно-навчальних закладів. Київський митрополит Арсеній Москвін був призначений головою Комітету духовних училищ. Свої погляди на напрямок реформ він висловив у «Замечаниях на проект Духовних Академий», де запропонував змінити назви посадових осіб КДА: ректор-правитель, інспектор-наглядач, професор-наставник, доктор богослів'я — першоступеневий вчений. Ректор та професори Академії повинні бути докторами богослів'я, проте надавати цей ступінь слід лише особам в духовному сані.

У своєму проекті він також пропонував обмежити викладання латинської і єврейської мов, а також світських предметів. Для підвищення реального впливу на навчальний процес вищої духовної школи планувалося узаконити постійну присутність і участь єпархіяльного архиєрея в Академічній раді. Можливо саме тому, формально посилаючись на малочисельність студентів і специфіку Духовних Академій, митрополит Арсеній категорично виступає проти утворення факультетів та відділень при них.

Однак, незважаючи на пропозиції святителя, реформу Духовних Академії було здійснено у 1869 р., хоч у 1884 р. деякі положення статуту було замінено. Останній, до революції 1917 р., статут Київської Духовної Академії розпочали готувати іще в 1906 році33. З цією метою було створено спеціяльну синодальну комісію, яка займалась підготовкою цього проекту34.

Після початку Першої Світової війни (1914–1918), коли військові дії почалися розгортатися на території України, постало питання про евакуацію КДА, чи її частини, до Казанської Духовної Академії. Між іншим, у 1915 р. планувалося урочисте святкування 300-літнього ювілею заснування Академії, про що було підготовлено історичну записку іще у 1912 р.

Упродовж вересня-жовтня 1915 р. велося інтенсивне листування між Київським митрополитом Флавіяном Городецьким і ректором Київської Духовної Академії Василієм Богдашевським з одного боку, та архиєпископом Казанським і Свіяжським Яковом і ректором Казанської Духовної Академії єпископом Чистопольськомим Анатолієм, з другої сторони, про евакуацію КДА до Казанської Академії, а ченців Братського монастиря — до Спасо-Преображенського та Іванівського монастирів в Казані. Обидві сторони довго з'ясовували обставини цього переміщення, умови навчання, викладання, проживання, розміщення бібліотеки тощо35.

Врешті-решт, Василій Богдашевський, ректор КДА, 2 листопада 1915 р. повідомив, що телеграмою від штабу головнокомандуючого арміями Південно-Західного фронту було відмінено рішення про евакуацію і дозволено відкрити заняття в академії36, щоправда за скороченим навчальним планом.

У зв'язку з очікуваним переїздом, обставинами військового часу, несподіваним дозволом знову розпочати заняття відбулися значні зміни в житті КДА. Студентський академічний гуртожиток було передано Київській 4-й школі прапорщиків. За пропозицією ректора КДА, заняття у1915- 1916 навчальному році було розпочато аж 1 грудня 1915 р.; студентам було надано право проживати не в гуртожитку, а на приватних квартирах; в зв'язку із скороченням навчального року студенти 1-3 курсів повинні були подати тільки 1 проповідь та 1 семестровий твір, а студенти 4 курсу — курсовий твір і проповідь.

До того ж перевідні та випускні іспити за 1915–1916 навчальний рік було вирішено перевести до Великодня, який припадав на 10 квітня 1916 р., а також було дозволено для курсових робіт подати відгуки від одного, а не від двох рецензентів37.

Особливу увагу привертає список студентів І курсу КДА за цей навчальний рік. Серед студентів вказані особи, діяльність яких в подальші роки буде мати величезний вплив на життя Православної Церкви як в Україні, так і в Росії і за кордоном. Це Абашидзе Давид38, Вишневський Антоній, Липківський Сергій, Лотоцький Олександр39, Скабаланович Михайло, Халебі Олександр та інші — всього 40 осіб.

Кінець розвитку духовної освіти в Україні поклали революційні події і громадянська війна. Якщо упродовж перебування українських урядів при владі — Центральної Ради, Гетьмана Павла Скоропадського та Директорії УНР Київська Академія можливо і не мала тих засобів для існування, які були до 1917 р., але життя в ній не завмирало, навпаки — велися дискусії про реформування духовної освіти в Україні.

Криза настала у 1920 р., коли радянська влада остаточно закріпилася в Україні і наказом більшовицького уряду КДА було закрито. Щоправда, є повідомлення про продовження навчання до 1923 р. приватне, але академічна система була приречена на вимирання, а ті з професорів і викладачів, які не встигли емігрувати, майже всі були репресовані.

Останній ректор КДА єпископ Канівський Василій Богдашевський писав проф. М. Глубоковському про те, що професори КДА знаходяться в стані крайнього зубожіння — В. Попов пішов на села працювати псаломщиком, туди ж збирається проф. М. Скабаланович, проф. М. Смирнов, який щойно перехворів на тиф, шукає парафії в Київському повіті, бо його родина вмирає з голоду. Він також повідомляє в листі, що проф. С. Голубєв настільки схуднув від голоду і хвороб, що його важко впізнати. Але, попри це, Академія все-таки існує. Пройшов випуск IV курсу, який нараховував 8 студентів і один із студентів навіть представив твір на ступінь кандидата богослів'я. В наступному листі від 14 жовтня 1920 р. єпископ Василій повідомив, що Академія практично припинила існування і її неможливо відродити, бо студентів немає і більшість професорів також відсутня. Були відкриті пастирські курси, на яких читали ті професори, які залишилися в Києві. Були спроби читати лекції приватне по домівках, але це все вже було приречене на вимирання.

У 1920-ті роки існував проект створення Духовної Академії УАПЦ («Український Богословник»). Якийсь час навчальний заклад для підготовки священиків Української Автокефальної Православної Церкви на чолі з митрополитом Василем Липківським діяв при Св. Софії (Володимирська, 24), а також в лекційних приміщеннях в Іллінській церкві, яка знаходилася на розі вулиць Жилянської та Безаківської, поблизу залізничного вокзалу. Практично все керівництво ВПЦР, єпископат УАПЦ, регенти Софійського собору, представники наукової інтелігенції Києва читали там лекції. Програма мало відрізнялася від тієї, що нині існує в КДА. Але з наростанням репресій цей навчальний заклад також припинив своє існування40.

Замість Київської Академії в післявоєнний період в листопаді 1946 р. на базі богословсько-пастирських курсів відкрилася в Києві тільки духовна семінарія. Її ректором Синодом РПЦ було призначено прот. Іоана Богдановича. Урочисте відкриття КДС відбулося 18 лютого 1947 р. Ректором став свящ. С. Афонський. До семінарії було подано 48 кандидатів, але зараховано тільки 15 осіб.

Збереглося повідомлення про бесіду представників адміністрації Київської Духовної Семінарії з кореспондентом американської газети «Нью-Йорк Тайме» Раймондом Яком, яка відбулася 9 квітня 1956 року41. Американського гостя зустрічали ректор КДС прот. Н. Концевич, інспектор К. Корчевський та колишній ректор КДС С. Афонський. Вони повідомили, що Київська Духовна Семінарія відкрилася у 1947 р. в Михайлівському монастирі за митрополита Київського і Галицького Іоана Соколова, а з 1949 р. перебувала в Андріївській церкві. У 1947 р. нараховувалося 12 вихованців, а у 1956 р. — 72 вихованці і 14 викладачів. В Андріївській церкві розміщувалися домова церква, гуртожиток, їдальня, бібліотека, медпункт.

У 1959 р. починається процес згортання її діяльності. Слухачам семінарії було відмовлено в прописці на приватних квартирах, а торговельні організації безпідставно зняли їдальню з оптового постачання. Уповноважений Ради у справах РПЦ по Київській області в листі до ЦК КПУ писав в листопаді 1959 р., що зазначені заходи спрямовані на створення труднощів у діяльності навчального закладу і в цьому їх позитивний аспект.

Наступне відродження духовної освіти відбулося вже після проголошення державної незалежності Української Держави. У 1990-х роках відбулося відкриття Київської Духовної Академії спочатку в Києво-Печерській Лаврі, а після утворення Української Православної Церкви Київського Патріархату — на території Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря[2]

Див. Також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Історія КПБА
  2. Історія та сучасність — Київська православна богословська академія. kpba.edu.ua (uk-ua). Процитовано 2017-10-27.