Никодим (Кулигін)
| Никодим | ||
 | ||
| єпископ Никодим (Кулигін) | ||
| ||
|---|---|---|
| з 21 серпня 2020 | ||
| Церква: | Православна церква України | |
| Попередник: | Даміан (Замараєв) | |
| ||
| 4 грудня 2019 — 21 серпня 2020 | ||
| Обрання: | 19 листопада 2019 | |
| Церква: | Православна церква України | |
| Попередник: | вікаріат засновано | |
| Альма-матер: | КПБА КДАіС МФТІ | |
| Діяльність: | священнослужитель | |
| Ім'я при народженні: | Віктор Вікторович Кулигін | |
| Народження: | 10 грудня 1968 (55 років) Цюрупинськ, Херсонська область, Українська РСР, СРСР | |
| Дияконство: | 15 серпня 1993 | |
| Священство: | 27 лютого 1994 | |
| Чернецтво: | 15 листопада 2019 | |
| Єп. хіротонія: | 4 грудня 2019 | |
| Хто висвятив у єпископа | Епіфаній (Думенко), собор ієрархів ПЦУ[1] | |
Никодим (світське ім'я — Кулигін Віктор Вікторович; нар. 10 грудня 1968, м. Цюрупинськ, Херсонська область, Українська РСР, СРСР) — архієрей Православної церкви України, єпископ Херсонський і Таврійський.
Перший священник УПЦ (МП) на Херсонщині, що перейшов до ПЦУ; перший клірик РПЦ, висвячений у єпископа в Православній церкві України; а також перший єпархіальний єпископ, висвячений після Об'єднавчого собору.
Народився в сім'ї військовослужбовця. Служба батька проходила на Західній Україні, в Івано-Франківській області, де і пройшли шкільні роки з 1976 по 1986. Закінчив школу із золотою медаллю, брав участь в республіканських олімпіадах з математики.
У 1986 році вступив до Московського фізико-технічного інституту, який у 1992 році закінчив з червоним дипломом і рекомендацією продовжити навчання в аспірантурі. З 1988 року, по завершенні військової служби батька, сім'я повернулася на Херсонщину. По закінченні МФТІ у 1992 році, повернувся до Херсона та ніс послух іподиякона у тоді ще єпископа Херсонського і Таврійського Іларіона (Шукала).
15 серпня 1993 року, єпископом Іларіоном, був висвячений у диякона, а 27 лютого 1994 року — ним же в сан священника. Для отримання духовної освіти навчався у Київській духовної семінарії, диплом якої отримав в 1997 році. В Херсонській єпархії вів канцелярію та був секретарем єпархії. З 1997 по 2003 рік перебував у клірі Донецької єпархії УПЦ (МП), де служив у кафедральному соборі, був завідувачем канцелярії і особистим секретарем митрополита Іларіона (Шукала). В 2005 році повернувся в Херсонську єпархію, де з 2007 року до початку 2019 року служив в Свято-Духівському кафедральному соборі УПЦ (МП). Певний час був речником митрополита Херсонського і Таврійського Іоана (Сіопка).
24 лютого 2019 року звернувся до Управління Херсонської єпархії з проханням про приєднання до Православної церкви України.[2] З того часу служив у Стрітенському соборі біля архієпископа Даміана і обіймав посаду прес-секретаря єпархії.
Із жовтня 2019 року став насельником Свято-Михайлівського Київського Золотоверхого монастиря, 15 листопада прийняв чернечий постриг з ім'ям Никодим (на честь преподобного Никодима, просвірника Печерського).
19 листопада, у зв'язку з необхідністю та враховуючи побажання тимчасово керуючого Херсонською єпархією архієпископа Климента (Куща), архієпископа на спокої Даміана (Замараєва), колишнього Херсонського і Таврійського, а також звернення духовенства Херсонської єпархії, Священний Синод ухвалив рішення про обрання вікарного архієрея Херсонської єпархії з титулом «Генічеський». Таємним голосуванням було обрано ігумена Никодима.
4 грудня 2019 року собором ієрархів на чолі з митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм за Божественною літургією у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі був висвячений у єпископа.[3]
21 серпня 2020 рішенням Священного синоду владику Никодима було обрано єпископом Херсонським і Таврійським, керуючим Херсонською єпархією Православної Церкви України.[4]
На початку повномасштабного вторгнення перебував у Олешках біля літньої матері. Декілька разів намагався виїхати на вільну Україну, але москалі розвертали його назад без пояснень. 7 червня 2023 будинок владики затопило внаслідок підриву Каховської ГЕС. 14 липня 2023 року зміг виїхати з окупованих Олешок через Маріуполь, Росію, Естонію та Польщу. 20 липня 2023 прибув з мамою до Києва.[5]
- ↑ Симеон (Шостацький), Іоан (Яременко), Олександр (Драбинко), Олександр (Решетняк), Даміан (Замараєв), Климент (Кущ), Федір (Бубнюк), Євстратій (Зоря), Герман (Семанчук), Симеон (Зінкевич), Агапіт (Гуменюк), Лаврентій (Мигович), Іоан (Швець), Володимир (Черпак), Адріан (Кулик)
- ↑ НА ХЕРСОНЩИНІ ПЕРШИЙ СВЯЩЕНИК УПЦ МП ПЕРЕЙШОВ ДО ПОМІСНОЇ ЦЕРКВИ — ТСН. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 4 грудня 2019.
- ↑ Архієрейська хіротонія єпископа Генічеського Никодима (Кулигіна). Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 4 грудня 2019.
- ↑ Відбулося засідання Священного Синоду. PCU (укр.). 21 серпня 2020. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 21 серпня 2020.
- ↑ У ФСБ питали, якому Богу служу - українському чи російському? Єпископ ПЦУ про перебування під окупацією
|
Це незавершена стаття про православного релігійного діяча чи діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
