Класизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
„Racis[ia]m + Classis[i]m = Katrina“ – графіті після урагану Катріна, Новий Орлеан, 2005

Класизм або класова дискримінація означає систематичну дискримінацію і пригноблення однієї групи іншою на основі економічних, а також похідних від них культурних та соціальних відмінностей. Ці відмінності в свою чергу згідно поняття класизму базуються на різних позиціях в системі виробництва і розподілу благ.[1] Класизм включає в себе окремі відносини і типи поведінки, системи політики і практики, які налаштовані на користь "вищих" класів за рахунок "нижчих" класів.[2] Однак він може також включати ставлення та поведінку із забобонами чи дискримінацією з боку членів "нижнього" класу по відношенню до членів "вищого" класу.

Отже, використання цього поняття припускає існування соціальних класів, які виникають з економічних відмінностей, і, в цілому, класового суспільства. Термін "класизм" (classism) походить з англійської від паралельного утворення до "расизм" (rassism). При цьому класизм може бути основою чи частиною соціального руху, соціально-політичних програм чи світських, культурних, політичних ідеологій.[3]

Походження поняття[ред. | ред. код]

Класизм є українським перекладом англійського поняття classism, яке було утворене в США, аби наголосити на розумінні того, що дискримінація відбувається не лише на ґрунті расово обмуволеного расизму, на базі статі (сексизм), віку (ейджизм) чи інших групуючих зразків, але також і на основі приналежності до певного соціального класу.

Це поняття в українському мовному вжитку рідко використовується і часто плутається зі класицизмом (стиль епохи). Проти класизму в політиці, суспільстві і культурі спрямований антикласизм. За аналогією з антирасизмом, який розглядає раси як соціальні конструкти, антикласизм виходить з того, що класи можуть бути усунені як існуючі соціальні відносини між великими групами, котрі займають різні позиції в просторі виробництва та розподілу соціально значущих ресурсів, .

Теорія[ред. | ред. код]

Теоретики класизму розрізняють дискримінації щодо робіткиків (working class) і щодо бідних людей (poverty class).

Теоретик класизму Чак Берон розрізняє три рівні класизму:

Макро-рівень
Інституційний тиск одного класу на інший, насамперед, через певні політико-економічні системи. В цій області проявляється поводження класифіковане як експуатація, приміром, щодо осіб та груп, яке відчувається ними як надто недостатня оплата за роботу. Це означає, що капіталізм є особливо класистським, а антикласизм на цьому рівні неминуче антикапіталістичним.[4]
Мезо-рівень
Пригноблення одним класом на груповому рівні тих, хто відноситься до "нижчого" класу, через конструювання негативних упереджень щодо них, в тому числі за допомогою мас-медіа. Тому на цьому рівні антикласизм охоплює вимогу іншої медіа-культури.
Мікро-рівень
Пригноблення на персональному рівні через через індивідуальні погляди, ідентичності та взаємодії. В США з останніх років за аналогією до антирасистських тренінгів проводяться антикласистські тренінги для того, щоб подолати індивідуальні класистські позиції.[5]

Теоретики класизму у протилежність до, приміром, маоїстських марксистів не обов'язково виходять з того, що протистояння між класами є так званим "головним протиріччям", дискримінації ж на основі статі чи етнічності є тільки "похідними протиріччями". Насамперед, вони ведуть мову про те, що дискусія щодо класової дискримінації, яка припускається ними, опиняється далі на задньому плані по відношенню до домінуючих сьогодні дискусій щодо сексизму і расизму. Також тут робиться наголос на перетині різних форм пригноблення, як от сформульована ними теорія потрійного гніту.

Теоретики класизму виходять з того, що класова приналежність соціально успадковується. Згідно них існують (особливо в освітній сфері) класистські механізми селекції, що часто ведуть людей до того, щоб вони залишалися в тому класі, в якому вони народилися.

Теорія класизму заледве досягла до континентальної Європи, а особливо України. В європейському дискурсі у зв'язку із соціальним успадкуванням класів більшу роль відіграють поняття видів капіталу, габітусу та символічної влади, які створив П'єр Бурдьйо. В США ж вони, напроти, менш вживані.

Класистське слововживання[ред. | ред. код]

Заднім числом як класистські інтерпретуються такі традиційно знецінюючі терміни як, приміром, лакей, чернь, наволоч, плебс, волоцюга, пролетар, соціальний шкідник, а також такі як гендляр чи бонза. До нових форм класистського слововжитку можна віднести, наприклад, королеву добробуту (welfare queen) чи біле сміття (white trash).

Класизм і неолібералізм[ред. | ред. код]

В сучасному соціальному дискурсі існує думка про пожвавлення вжитку класицистської термінології. Це пов’язується з наростанням нової хвилі неоліберальних економіних політик в багатьох країнах світу. Класизм, таким чином, слугує ідеологічним виправданням для їхніх мір жорсткої економії та інших непопулярних антисоціальних заходів, а також наростаючої соціальної нерівності.

Зокрема, критиками неолібералізму звертається увага на все більше наголошення з боку економічних та політичних еліт на "лінь" та "неробство" широких трудових мас, часто всупереч реальним соціально-економічним показникам (приміром, середній кількості годин зайнятості на рік)[6]. Крім того, акцентується, що такі номінації доповнюються перенесенням поняття "робота" та всіх його похідних (безробіття, пенсія, соціальні гарантії) з площини структурних економічних питань в площину моралі та особистого вибору. Це неодмінно тягне за собою позбавлення державою відповідальності за піклування над бідними прошарками населення з переведенням її на них самих, мотивуючи це особистою "непрацездатністю" чи "неефективністю", а також необхідністю громадського суспільства організувати належний самостійний волонтерський нагляд за ними (наприклад, концепція "великого суспільства" британських консерваторів) [7].

Взамін неоліберальною політикою, як наголошують в своєму аналізі її критики, всіляко артикулюється ідея креативності та креативного класу як синоніму успішності в нових умовах[8]. І як продовжують її критики: «Насправді ця концепція виправдовує соціальну нерівність. Вона стверджує, що креативний клас — це переможна третина суспільства, а ті дві третини, що лишаються у програші, мають учитися жити як переможці. Це ніщо інше як пропозиція робочому класові чи касті працівників обслуговування витягнути себе з болота за волосся. Це, знову ж таки, легітимація нерівності»[9].

Критика класизму[ред. | ред. код]

Існують розбіжності уявлень про те, якою мірою сучасні індустріалізовані суспільства економічно розділені на помітні класи. Також часто виникає незгода щодо розуміння того як можна охарактеризувати класистське відношення. Наприклад, чи є воно негативним ставленням зумовленим упередженнями проти представників певних класів, чи раціональною реакцією на дії людини, чи зводиться до расової, сексуальної, етнічної або іншої ідентичності.

Критики зазначають, що звинувачення когось в класизмі щодо "нижчих" класів є необґрунтованим, оскільки імпліцитно виражає в собі класову заздрість по відношенню до "успішніших". І хоч прихильники класизму в цьому контексті надають особливого значення його ототожненню із системою експлуатації "вищими класами", а також під'єднують до цього класову боротьбу, тим не менше, будь-які конкретні звинувачування в класизмі, все одно, виявляються утрудненими, позаяк не існує чітких критеріїв як, наприклад, у расизмі, за якими можна було би достеменно визначити природу умовно класистських суджень.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. « "We define classism as the systematic oppression of one group by another based on economic distinctions based on one’s position within the system of production and distribution."  — Chuck Barone: The foundations of class and classism »
  2. Kadi, Joanna (1996). Thinking Class. U.S.: South End Press. ISBN 0-89608-548-1. 
  3. Werner Obrecht: Ontologischer, Sozialwissenschaftlicher und Sozialarbeitswissenschaftlicher Systemismus - Ein Paradigma der Sozialen Arbeit; in: Silvia Staub-Bernasconi (Hrsg.): Systemtheorien im Vergleich - Was leisten Systemtheorien für die Soziale Arbeit? Versuch eines Dialogs. 2005, Seite 148.
  4. Chuck Barone: Extending our analysis of class oppression, S. 11: „The primary institutional basis of classism is the economic system. Capitalism is structured on the basis of classes.“
  5. Chuck Barone: Extending our analysis of class oppression: Bringing classism more full into the race & gender picture:"The micro level is a matter of individuality and identity, our attitudes and interactions with others."
  6. Ha-Joon Chang. Europe is haunted by the myth of the lazy mob
  7. Ніна Пауер. Каким будет мир без работы?[недоступне посилання з липень 2019]
  8. Тіно Букхольс. Боротьба за креативність. Креативність як боротьба
  9. Peck, J. (2011) Interview in Amsterdam 26 July 2009. In: Buchholz, T. (ed.) Creativity and the Capitalist City – The struggle for affordable Space in Amsterdam. DVD 55min. http://www.creativecapitalistcity.org/, accessed 01.08.12