Неолібералізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Неолібералі́зм (від давньогрец. νέος neos «новий», та лат. liberalis «вільний») — варіант ідеології лібералізму[1]. Як термін, фр. néo-liberalisme, вперше використаний 1938 р. французьким економістом Бернаром Лаверне (фр. Bernard Lavergne)[2], і того ж року запропонований німецьким економістом Олександром Рюстов (нім. Alexander Rüstow)[3] для протиставлення ідей класичного лібералізму домінуючим, на той час, колективістським та егалітарним тенденціям в ліберальній ідеології.

Неолібералізм має широке значення, та охоплює: 1) ідеологію; 2) спосіб урядування; 3) пакет політичних програм[4].

Принципи[ред.ред. код]

Можна навести такі засадничі принципи неолібералізму[1]:

  1. Наголос на важливості ринку як механізму ефективного розміщення ресурсів та забезпечення особистої свободи. Спираючись на методологію індивідуалізму класичної школи економіки, прибічники неолібералізму вважають, що ринки створюють природній порядок в суспільстві через добровільний обмін товарами та послугами, що сприяє підвищенню ефективності виробництва, добробуту та свободі. Ринкова економіка краще координує діяльність децентралізованих економічних агентів, які пристосовуються до невизначеності та невпинних змін в розпорошеній інформації. Хоча існування хиби ринку і визнається прибічниками неолібералізму, хиба державних втручань, на їхню думку, може мати значно гірші наслідки.
  2. Необхідність розбудови правової держави (нім. Rechtsstaat або верховенства права). Влада правової держави обмежене фундаментальними принципами верховенства права. Спираючись на Кантівське розуміння свободи, закону та розуму, правова держава є інструментом законності для регулювання конфліктних взаємовідносин автономних індивидів на ринку. Функція такої держави полягає у підтримці цілісності та стабільності суспільства через захист особистих свобод.
  3. Мінімізація втручань держави. Прибічники неолібералізму вважають, що ліберальна держава має бути сильною, але невеликою: вона повинна мати політичну владу, але, в той же час, влада має бути конституційно обмежена. На відміну від принципів чистого laissez-faire, на державу покладена відповідальність забезпечення законності та ладу, надання публічних благ та захист положень конституції, які забезпечують існування ринку. Представники неолібералізму виступають проти всеохоплюючої держави-корпорації.
  4. Існування приватної власності. Приватна власність є незамінною частиною неоліберального суспільного порядку. Для представників неолібералізму приватна власність та вільний ринок є механізмами децентралізації ухвалення рішень. Словами Людвіга фон Мізеса «Якщо спробувати передати ідеї лібералізму одним словом, то це слово буде власність, або приватна власність на засоби виробництва. Решта випливає з цього принципу.»

Критика[ред.ред. код]

Серед відомих критиків неолібералізму — економісти Джозеф Стігліц, Амартія Кумар Сен, Майкл Хадсон, Пол Кругман, Річард Вольф, Яніс Варуфакіс, Роберто Мангабейра Унгер, Ерік Райнерт; лінгвіст Ноам Хомський; географ і антрополог Девід Гарві; соціологи П'єр Бурдьє та Іммануїл Валлерстайн; публіцистка і громадська діячка Наомі Кляйн; журналісти Джордж Монбіо і Кріс Геджес; спікер сапатистів субкоманданте Маркос. Критики неолібералізму та глобалізму вказують на згубність неоліберальної економічної політики для вирішення проблем кризових економік, підтримки соціальної справедливості, істотне зниження стандартів у сфері праці і наступу на права профспілок, зростаючу шкоду навколишньому середовищу. Ця критика особливо посилилася після великих невдач політики неолібералізму в Латинській Америці (зокрема, в Аргентині[5]), Східній Європі, Південно-Східної Азії і в Північній Африці, а також після кризи 2008 року, яку вважають наслідком впровадження політики неолібералізму[6].

Географ Девід Гарві, називаючи у своїй «Короткій історії неолібералізму» предмет книги теорією, «згідно з якою ринковий обмін є основою системи етичних норм», вважає її антисоціальною і антидемократичною; він вказує, що неолібералізм виступив проектом відновлення і зміцнення класового панування великого капіталу після періоду кейнсіанського регулювання економіки і компромісів з робітничим класом («славне тридцятиріччя»). Такі автори, як Гарві і Наомі Кляйн, підкреслюють, що вперше неолібералізм втілювався на практиці групами економістів, відомих як «Чиказькі хлопці» і «Берклійська мафія», в умовах правоавторитарних диктатур Августо Піночета в Чилі і Сухарто в Індонезії відповідно; обидва режими прийшли до влади в результаті кривавих переворотів і відзначилися масовим порушенням прав людини. В цьому одна з головних відмінностей неолібералізму від класичного лібералізму — неоліберали часто нехтують громадянськими правами задля проведення економічних реформ.

Критики неолібералізму, зокрема Ерік Райнерт, вважають неолібералізм руйнівним для світової економічної системи, і покладають на нього відповідальність за зубожіння багатьох країн протягом останніх десятиліть, а також за деіндустріалізацію і структурну деградацію пострадянських економік[7].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Turner, Rachel S. (2008). Neo-liberal ideology: history, concepts and policies. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 978-0-7486-3268-8. 
  2. Milène Wegmann: Früher Neoliberalismus und europäische Integration: Interdependenz der nationalen, supranationalen und internationalen Ordnung von Wirtschaft und Gesellschaft (1932–1965). Nomos Verlagsgesellschaft, 2002, S. 104.
  3. Philip Mirowski, Dieter Plehwe: The Road From Mont Pelerin, 2009, ISBN 978-0-674-03318-4, S. 13
  4. Steger, Manfred B.; Roy, Ravi K. (2010). Neoliberalism : a very short introductio. Oxford ; New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-956051-6. 
  5. Александр Тарасов. Аргентина — еще одна жертва МВФ // Скепсис
  6. * Денис Закіянов. Теорія брехні: чому в тотальній бідності винен неолібералізм // Forbes Україна. — 06.09.2016
  7. Эрик Райнерт: России еще рано примерять клубный пиджак

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Політика Це незавершена стаття про політику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.