Клубна манія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клубна манія
Party Monster
ЖанрТрагікомедія, драма, комедія, біографія, трилер
РежисерФентон Бейлі
Ренді Барбато
ПродюсерДжон Маркус
Бредфорд Вілсон
Крістін Вакон
СценаристФентон Бейлі
Ренді Барбато
На основіКривава дискобаня
У головних
ролях
Сет Грін
Маколей Калкін
Дайана Скаруід
Хлоя Севіні
Мерілін Менсон
Вілсон Крус
ОператорTeodoro Maniacid
КомпозиторJimmy Harryd і Kevin Haskinsd
КінокомпаніяContentFilm
Дистриб'юторStrand Releasingd і Netflix
Тривалість99 хвилин
Моваанглійська
КраїнаСША
Нідерланди
Рік2003
Кошторис5 мільйонів $
Касові збори742,898 тисяч $
IMDbID 0320244
partymonster.com

Клубна манія (англ. Party Monster, дослівно «Монстр вечірки») — американська стрічка заснована на реальних подіях; трагікомедія, що оповідає про схід і захід сумнозвісного нью-йоркського організатора клубних вечірок Майкла Еліга, що вбив свого наркодилера, відомого як Ангел Мелендез[en]. У ролі наркозалежного «Короля Клубних Діток» знявся кінозірка Маколей Калкін.

За основу фільму взято роман Джеймса Сент-Джеймса «Кривава дискобаня». У 1998 році, раніше був відзнятий документальний фільм про вбивство, під назвою Party Monster: The Shockumentary[en], який був використаний для деяких елементів художнього фільму. Незважаючи на негативні відгуки, Party Monster в даний час вважається культовим фільмом.[1]

Сюжет

[ред. | ред. код]

Вигнанець з невеликого містечка, Майкл Еліг, що переїхав в Нью-Йорк, вивчає аспекти клубного руху (замість того, щоб навчатися в університеті), у чому йому допомагають нові знайомі Джеймс Сент-Джеймс і Пітер Гейшн. Дуже швидко Еліг перетворюється з сірого нікому невідомого хлопчика, у найяскравішиго і найепатажнішого організатора вечірок у Нью-Йорку. Але життя Майкла виходить з-під контролю через його наркозалежність, що призводить до співучасті Майкла в убивстві Енжела Мелендеса, наркоторгівця, закоханого у Еліга.

Ця молодіжна трагікомедія заснована на реальній історії. «Клубні малята» (в оригіналі англійською Club Kids) — так на самому початку 90-х називали молодіжну тусовку, що переходила з одного нью-йоркського клубу до іншого, влаштовуючі феєричні шоу лише своєю присутністю. Вони сповідували свій альтернативний «lifestyle» — індивідуальність, епатаж, вільне кохання, наркотики всіх видів, безстрашністю перед СНІДом, поліцією, суспільною думкою. Їх девіз: «Якщо у тебе є горб — кинь на нього трохи блискіток і йди танцювати!».

Саундтрек

[ред. | ред. код]

Саундтреки виступили номером 21 Billboard Dance/Electronic Albums у США.[2]

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
Allmusic 2.5/5 зірок[3]
PopMatters (positive)[4]
#НазваВиконавецьТривалість
1.«Take Me to the Club»Mannequin3:36
2.«Seventeen»Ladytron3:31
3.«Frank Sinatra»Miss Kittin & The Hacker3:53
4.«Money, Success, Fame, Glamour»Felix da Housecat vs. Pop Tarts3:23
5.«You're My Disco (Fischerspooner Remix)»Waldorf4:26
6.«Two of Hearts»Stacey Q3:36
7.«Overdose»Tomcraft2:57
8.«Get Happy»Happy Thought Hall3:28
9.«La Rock 01»Vitalic3:05
10.«Go!»Tones on Tail2:34
11.«New York New York»Nina Hagen4:41
12.«It Can't Come Quickly Enough»Scissor Sisters3:32
13.«Inside Out»W.I.T.3:36
14.«Kiss Me»Stephen Tin Tin3:26
15.«Give Me Tonight»Shannon3:53
16.«(How to Be A) Millionaire»ABC3:35
17.«Crash»Keoki2:54
18.«The La La Song»Marilyn Manson1:32
19.«Good is Bad»Headrillaz2:56
20.«Santa Baby»Cynthia Basinet3:23

Реліз

[ред. | ред. код]

Прем'єра Party Monster відбулася в 2003 році на Кінофестивалі «Санденс» 18 січня 2003, а потім покази відбулися в Cannes Film Festival в травні того року. 5 вересня 2003, був зроблений обмежений випуск фільму до різних арт-хаусів та театрів у великих містах США.

Сприйняття

[ред. | ред. код]

Фільм отримав в основному негативні відгуки; в даний час він проводить рейтинг схвалення не більше 30% на Rotten Tomatoes на основі близько 100 оглядів (65 негативних, 35 позитивних).[5] Він був номінований на Grand Jury Prize в 2003 році на Кінофестивалі «Санденс», однак і Chicago Sun-Times[en] критик Роджер Еберт дав фільму три з чотирьох зірок, називаючи продуктивність Калкіна «безстрашною», хоча він зазначає, що «фільму не вистачає розуміння і залишає по собі сум і відчуття порожнечі; і, можливо, це повинно бути саме так».[6]

Фільм мав тільки обмежений випуск. Відповідно до Box Office Mojo, фільм зібрав тільки в середньому $742,898[7] out of a budget of $5 million in its theatrical release.

Для домашнього перегляду

[ред. | ред. код]

Фільм був випущений на DVD в Сполучених Штатах і Канаді в лютому 2004 року через 20th Century Fox/Trimark Pictures[en]; DVD містить різні інтерв'ю, аудіо-коментарі, закадрові кадри, оригінальний трейлер фільму, і реальні інтерв'ю з Майклом Елігом як бонус-матеріали. Станом на 2009 рік, випус DVD був припинений, і тепер в основному недоступний для покупки в стандартних роздрібних магазинах. Він доступний для оренди через «Netflix» і для миттєвого перегляду.

Актори

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Майкл Еліг — реальний персонаж, який дійсно зміг в найкоротший термін перетворитися з простого офіціанта в живу легенду клубного руху Нью-Йорка. Наприкінці вісімдесятих він був посаджений у в'язницю за вбивство
  • Маколей Калкін приходив до в'язниці і розмовляв з Майклом Еліга, при підготовці до своєї ролі.
  • Майкл Еліг — гомосексуал, гетеросексуальная любовна лінія у фільмі надумана: насправді Гітсі була просто його знайомою. Найкращою подругою Еліга була «королева» клубних дітей Дженніталіа.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 28 листопада 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Charts & Awards - Party Monster – Various Artists. Allmusic. Rovi Corporation[en]. 2003. Процитовано 13 квітня 2011.
  3. Kellman, Andy (2003). Party Monster – Various Artists. Allmusic. Rovi Corporation[en]. Процитовано 13 квітня 2011.
  4. Bleach, Anthony C. (12 лютого 2004). Soundtrack: Party Monster: Original Motion Picture Soundtrack – PopMatters Music Review. PopMatters. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2011.
  5. Party Monster на сайті Rotten Tomatoes (англ.) Редагувати інформацію у Вікіданих
  6. Ebert, Roger (5 вересня 2003). Party Monster :: Roger Ebert.Com. Chicago Sun-Times. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 23 лютого 2010.
  7. Party Monster на сайті Box Office Mojo (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]