Колесніков-Одеський Степан Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
(Stepan Kolesnikov, Stepan Kolesnikoff)
Колесніков-Одеський Степан Федорович, Степан Колесніков
Колесніков-Одеський С.Ф. 1912 р.jpg
фотопортрет Колеснікова-Одеського С.Ф.
Ім'я при народженні Степан Колесніков
Народження 11 липня 1879(1879-07-11)
  с. Адріанополь, Слов'яносербський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть 27 травня 1955(1955-05-27) (75 років)
  Белград, Сербія, СФРЮ
Поховання Новий цвинтар (Белград)[d]
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяЮгославія Югославія
Жанр реалізм
Навчання Одеське художнє училище
Петербурзька Академія мистецтв
Роки творчості 1900—1954
Покровитель король Сербії
Твори пейзажі, побутовий жанр, натюрморт
Премії декілька премій Куїнджі

Колесніков-Одеський Степан Федорович у Вікісховищі?

Коле́сніков-Одес́ький Степа́н Фе́дорович (англ. Stepan Kolesnikov, 11 липня 1879, с. Адріанополь, Слов'яносербський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія — 27 травня 1955, Белград, Сербія, СФРЮ) — український художник-пейзажист. Учень Іллі Рєпіна.

Декілька прізвищ[ред.ред. код]

Надзвичайно складна політична атмосфера зламу 19-20 століть і вимушене життя в декількох країнах, а потім еміграція у Сербію, спричинили появу декількох прізвищ уславленого художника-пейзажиста. Аби відокремлювати його від інших художників з прізвищем «Колесніков» до його прізвища мистецтвознавці зазвичай додають «Одеський». В англомовній літературі його прізвище подають як Stepan Kolesnikov. Сам художник писав власне прізвище в еміграції як Stepan Kolesnikoff. Останній варіант він використовував і як власний підпис-сигнатуру в живопису.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в селі Адріанополь (колишня Катеринославська губернія, Слов'яносербський повіт, Російська імперія) в селянській родині.

Художні здібності виявив рано. Робив самотужки малюнки і прислухався до порад мандрівних малярів. Малюнки юнака настільки сподобались, що добродії зібрали їх і доправили у Нижній Новгород на ярмарку 1896 року. Ярмарок відбувся і сільський юнак отримав від земства нагороду — стипендію для отримання подальшого художнього навчання.

Художня освіта[ред.ред. код]

У 1897 влаштувався в Одеське художнє училище, де його вчителями були К. Костанді та Г. Ладиженський. Серед однокласників були Ісаак Бродський, Митрофан Мартищенко (майбутнє прізвище Греков), Давид Бурлюк, майбутній представник російського авангарду.

Ірина Федорівна Попандопуло, донька грецького землевласника, до якої залицявся Митрофан Мартищенко, 1899 року стала дружиною Степана Колеснікова. В січні 1901 року у подружжя народилась донька Люба. Художнику запропонували залишитись в Одеському училищі на посаді викладача.

У 1903 закінчив училище по першому розряду і як найкращий учень отримав право поступити в Імператорську Петербурзьку Академію мистецтв без іспитів, тому разом із приятелями Ісааком Бродським та Митрофаном Мартищенко покинув Одесу і відбув у Петербург. Колесніков влаштувався у академію, де став учнем пейзажного класу (викладач професор Кисельов). Згодом він стане учнем і в класі Іллі Рєпіна.

Українські сільські пейзажі[ред.ред. код]

Революція 1905—1907 спричинила тимчасове припинення навчання. Серед зачинених навчальних закладів була і Петербурзька Академія мистецтв.

Бродський, Мартищенко та Колесніков-Одеський поїхали у маєток Бурлюка — хутір Семиротівка (нині Сумська область України) — на етюди. Працьовитий Колесніков-Одеський не гаяв часу і зробив значну кількість замальовок і ескізів з пейзажами України. Особливо приділяв увагу зображенням дерев і характерних ознак різних пір року. Зробив низку пейзажів ранньою весною і особливо зимових пейзажів, котрі найбільше удавались художнику.

Робив не тільки чисті пейзажі, а й картини побутового жанру, анімалістичного жанру, іноді — натюрморти. Частку творів дороблятиме в майстерні вже після повернення з України і навіть в еміграції («Ніч на Україні» різні варіанти, «Шлях повз церкву», «Продаж яблук», «На Великдень біля церкви»).

Картина «Весна» (пейзаж датований 1905 роком) отримала другу премію на виставці в академії і була придбана до збірок музею Імператорської Академії мистецтв. За часів СРСР передана до України, нині — Дніпропетровський художній музей.

Декілька разів за власні картини був лауреатом «Куїндживської премії». Окрім Колеснікова-Одеського лауреатами цієї премії були також сам Ілля Рєпін та художник Архіпов Абрам Юхимович (1862—1930).

Про талановитого художника доповіли російському царю Миколі ІІ. Відбулась їх зустріч і як нагороду молодий Колесніков-Одеський отримав коштовний портсигар від царя.

Побожний художник зміцнив після цього власні монархічні і релігійні погляди, котрих буде дотримуватись і в еміграції.

З 1915 року Степан Колесніков мешкає в Одесі, [1]де бере участь у виставках Товариства пересувних художніх виставок та Товариства південноросійських художників.

Еміграція до Сербії[ред.ред. код]

Митець був наляканий хаосом в країні після Жовтневого перевороту 1917 року. Еміграція була для нього єдиним шляхом збереження власного життя і життя родини через загрозу убивства під час червоного терору. Адже він перейшов у стан російських поміщиків через шлюб і навчання в академії і був прихильником монархії. 1919 року родина через Кавказ дісталась спочатку Туреччини, а згодом і Сербії. Слов'янська Сербія стала другим центром першої хвилі емігрантів з більшовицької Росії, як і тодішня Франція.

Сербський період[ред.ред. код]

З 1920 року постійно мешкав в Белграді.

Творча доля Колеснікова-Одеського в Сербії склалась непогано. Родина оселилась у власному будинку, котрий придбав художник (вулиця Князя Павла, б. 81). Він плідно працював і був помічений місцевою владою. Серед прихильників українського художника за походженням був і тодішній король Сербії.

1921 року в Белграді відбулась персональна виставка його картин (девяносто сім творів). Їздив в Македонію та в Албанію, де працював місяцями. Створив монументальні стінописи в театрі Белграда. В жовтні 1929 року приїздив у Париж, де відбулась чергова персональна виставка художника.

Хвороба і смерть[ред.ред. код]

Останні дванадцять років життя художник хворів на паркінсонізм. Але продовжував працювати за допомогою помічників. Помер у місті Белград. Поховання відбулося на Новому цвинтарі в Белграді.

Посмертна слава[ред.ред. код]

Колесников-Одеський мав визнання за життя. Знав про художні успіхи власного учня і Ілля Юхимович Рєпін, котрий сам емігрував з більшовицької Росії і декотрий час листувався з художником, що мешкав в Сербії, з 1925 до 1929 р… Мешканці Сербії вважають його власним національним художником.

Картини Колеснікова-Одеського продають на мистецьких аукціонах як твори визнаного західноєвропейського майстра першої половини 20 століття. Частина картин Колеснікова-Одеського не датована взагалі, що ускладнює вивчення його творчої еволюції.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
картина
Searchtool.svg Пейзаж з селом і церквою, 1907 рік.
  • «Пейзаж з цвинтарем», 1900
  • «Весна», 1905
  • Пейзаж з селом і церквою, 1907
  • «Зима. Сільська околиця», 1907
  • «Будиночок біля лісу», 1910
  • «Зимовий пейзаж з особняком», 1915
  • «Орання поля в Катеринославській губернії», 1915
  • «Сільські дітлахи на галявині», 1916
  • «Чотири собаки», 1917
  • «Пейзаж з халупками і сільськими хлопцями», 1917
  • «Зима. Околиця Одеси», 1918
  • «Місячна ніч», різні варіанти
  • «Бузок в синій вазі»
  • «Праля на озері»
  • «Селянський двір»
  • «Ремонт дерев'яної діжки»
  • «Відпочинок селян біля озера»
  • «Зимові клопоти»
  • «Продаж яблук»
  • «Рання весна»
  • «Ніч на Україні»
  • «Шлях повз церкву»
  • «Коні», 1927
  • «Осінь»
  • «Три рибалки на березі»
  • «Зимовий пейзаж з вовком»
  • «Селянки біля річки»
  • «Дерева взимку»
  • «На Великдень біля церкви»
  • «Пейзаж з церквою», 1936
  • «Біля церкви», 1936
  • «Дарунки південної природи» (кавуни і дині), 1936
  • «Зимовий пейзаж з деревом», 1941

Музеї, які зберігають твори художника[ред.ред. код]

  1. Одеський художній музей
  2. Костромський музей образотворчих мистецтв
  3. Псковський історико-художній та архітектурний музей-заповідник
  4. Севастопольський художній музей
  5. Державний музей мистецтв Республіки Узбекистан
  6. Саратовський державній художній музей ім. А.Н.Радищєва
  7. Музей образотворчих мистецтв Карелії
  8. Нижньо-Новгородський державній художній музей
  9. Державний музей українського образотворчого мистецтва
  10. Ростовський областний музей образотворчих мистецтв
  11. Бердянський художній музей ім. І.І.Бродського
  12. Новосибірська картина галерея
  13. Дніпропетровський державний музей російського та українського мистецтва
  14. Російський державний музей
  15. Сумський художній музей
  16. Харківський художній музей
  17. Пензенська картинна галерея ім. К.А.Савицького
  18. Краснодарський художній музей
  19. Музей образотворчих мистецтв Республіки Татарстан
  20. Воронезький областний музей образотворчих мистецтв
  21. Рибінський історико-художній музей
  22. Горлівський художній музей
  23. Миколаївський художній музей ім. В.В.Верещагіна
  24. Куйбишівський художній музей
  25. Ярославський художній музей
  26. Державна художня галерея ім. Т.Г.Шевченко Республіка Казахстан
  27. Іркутський областний художній музей
  28. Державний художній музей ім. М.В.Нестєрова
  29. Ульянівський областний художній музей
  30. Єкатеринбургська картинна галерея
  31. Тверська областна картинна галерея
  32. Державний художній музей Республіки Білорусь
  33. Тюменська областна картинна галерея
  34. Державний художній музей Республіки Молдова
  35. Державний музей образотворчого мистецтва Республіки Кіргизія
  36. Челябінська областна картинна галерея
  37. Калужський областний художній музей

Джерела і посилання[ред.ред. код]

  1. " http://ofam.od.ua/pdf/catalog/kolesnikov.pdf". 

Див. також[ред.ред. код]