Костанді Киріак Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Киріак Костанді
Киріакъ Костанди
Kostandi KK.jpg
Фотокартка з журналу «Огонёк», 1910 рік
Дата народження 21 вересня (3 жовтня) 1852(1852-10-03)
Місце народження с. Дофінівка, Одеський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Дата смерті 31 жовтня 1921(1921-10-31) (69 років)
Місце смерті Одеса, УСРР, СРСР
Національність грек
Громадянство State Flag of Greece (1863-1924 and 1935-1970).svg Королівство Греція[1]
Flag of Russia.svg Російська імперія[1]
СРСР СРСР
Жанр побутовий, пейзаж, портрет
Навчання Художня школа Одеського товариства витончених мистецтв, Імператорська академія мистецтв
Напрямок реалізм
Роки творчості 18821921
Покровитель Іван Айвазовський, Никодим Кондаков
Вплив Іоріні, Левітан, Крамськой, Куїнджі, Полєнов, Рєпін, Чістяков
Вплив на Ісаак Бродський, Митрофан Греков, Олексій Шовкуненко
Твори «У хворого товариша», «Рання весна» тощо
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Академік[2] Киріа́к Костянти́нович Коста́нді (рос. дореф. Киріакъ Константиновичъ Костанди[3], українізоване — Кири́ло Костянти́нович Коста́нді[4][5]; нар. 21 вересня (3 жовтня) 1852(18521003), с. Дофінівка, Одеський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 31 жовтня 1921(19211031), Одеса, Українська СРР, СРСР) — український педагог і художник Королівства Греції[1][6], Російської імперії та СРСР. Передвижник, писав пейзажі та картини побутового жанру у напрямі реалізму. Дійсний член Імператорської академії мистецтв. Довгі роки працював в Одесі, де викладав у місцевому художньому училищі та був членом-засновником Товариства південноросійських художників, а також головою останнього у період 1892—1919 років. Директор Першої державної картинної галереї в Одесі з 1917 року та до своєї смерті 1921 року. Лауреат великої бронзової медалі та диплома Всесвітньої виставки 1900 року в Парижі.

За роки свого життя Костанді написав сотні картин і етюдій, які зберігаються у таких музеях, як Національний художній музей України, Третьяковська галерея, Одеський художній музей, Миколаївський обласний художній музей імені В. В. Верещагіна, Російський музей тощо, а також багатьох приватних колекціях. Його учнями були десятки відомих художників. Зокрема, Заслужені діячі мистецтв РРФСР Ісаак Бродський та Петро Васильєв, відомі живописці Павло Волокидін та Теофіл Фраєрман, баталіст Митрофан Греков[ru], народний художник СРСР Олексій Шовкуненко, а також художники південноросійської школи: Осип Браз[ru], Євген Буковецький, Герасим Головков, Тіт Дворніков, Петро Нілус тощо.

Життєпис[ред.ред. код]

Перші роки[ред.ред. код]

Киріак Костянтинович Костанді народився 21 вересня (3 жовтня) 1852 року[7] (за іншими даними — 3 (16) жовтня 1852 року)[8][9] в українському селі Дофінівка, що на той час входило до складу Одеського повіту Херсонської губернії Російської імперії[8][7] в сім'ї емігрантів з Королівства Греції Костянтина Василькеті та Фотини Філіолог.[8] Прізвище Костанді, за деякими джерелами, походить від справжнього ім'я по батькові Киріака — Константініді. Костянтин Василькеті, виходець з островів Санторіні, приїхав в Одесу, як і більшість греків-емігрантів Російської імперії, Димитріос Інглезі, Еммануїл Ксантос, Григоріос Маразлі (старший), Ніколаос Скуфас, Атанасіос Цакалоф, через переслідування османською владою.[10] В Дофінівці Василькеті працював вже рибалкою.[7] Киріак був шостою з дев'яти дитиною в сім'ї.

Читати та писати Киріака навчила його сестра Анастасія.[10] Приблизно, 1862 року, у 9-ти річному віці помер батько.[10] Ще деякий час Киріак жив у Дофінівці, однак, за кілька місяців був вимушений почати працювати. Спочатку Костанді влаштувався в одеській бакалійній крамниці. Після того як власник бакалії переїхав в Аккерман Костанді там же жив кілька місяців, але не витримавши важкої праці на новому місці, попросив свого старшого брата Василя забрати його в Одесу. Повернувшись, Киріак влаштувався у винарню пана Курле, а потім у шинок «Алазань». За спогадами самого Киріака Костанді, працюючи в шинку він малював картини і 1868 року його роботи побачив фотограф Брюллов[11][12][6] і запросив його ретушером у власну майстерню.[11]

Освіта[ред.ред. код]

1870 року[11][7] Костанді вступив у безкоштовний клас[11] художньої школи Одеського товариства витончених мистецтв (нині — Одеське художнє училище).[11] Зайняття у школі проводилися по неділям з 9-ти до 12-ти годин ранку. У безкоштовних класах діти вивчали малювання орнаментів і фігур, ліплення гіпсових копій моделей і статуй. 1871 року Костанді покинув майстерню Брюллова.[12] У школі на той час викладав аквареліст Емілій Віл'є де Ліль-Адан, живописці Ромуальд Хойнацький, брати Цезар і П'єтро Боні, скульптор Луїджі Іоріні[11] та Ф. Мальман.[9] Костанді добре вчився, постійно представляючи свої роботи на щорічних учнівських виставках.[5] По завершенню навчання, 31 грудня 1873 року[5][7] (за іншими даними — 1874 року[9]) за надані: п'ять випускних портретів, виконаних маслом, чотири натюрморта та шість малюнків, виконаних олівцем, Киріаку Костанді був удостоєний срібної медалі. Окрім того, його роботи також були відправлені в Імператорську академію мистецтв у Санкт-Петербург.

Не маючи власних коштів для того, щоб поступити у столичний виш, Костанді все ж зміг зібрати гроші.[5] Багато в чому йому допоміг у цьому Іван Айвазовський[5][7], з яким Киріак познайомився після того як Айвазовський у листопаді 1874 року приїхав в Одесу до своєї дочки Ольги Латрі. Іван Костянтинович позитивно відізвався про роботи Костанді, які були направлені в Санкт-Петребурзьку академію, а також вплинув на грецького консула І. Ю. Бутчіні, який виділив Костанді матеріальну підтримку для отримання освіти в академії. Окрім того Айвазовський написав листа на ім'я конференц-сенретаря Академії мистецтв Петра Федоровича Ісеєва з проханням «звернути увагу на праці… юнака… з одеських греків Кирила Костанді, що має великі здібності». У грудні[5] 1874 року[5][7] Киріак Костанді вдало здав художній екзамен Імператорської академії мистецтв, однак, не маючи атестату про закінчення середнього навчального закладу він був зачислений вільним слухачем академії. Лише 1877 року, після здачі екзаменів з загальних предметів, Костанді став учнем. Спочатку він був направлений у клас «голів», а 1875 року був переведений у клас натури.[5]

У столичній академії Киріак Костянтинович став учнем Павла Чістякова[ru][7][9], хоча за іншими даними Чістяков був не був безпосереднім вчителем Костанді, а був наставником і одним з кількох педагогів, які викладали йому.[13] Серед них також були Іван Крамськой, Архип Куїнджі[3][13], Ілля Рєпін[3][13] та барон Михайло Клодт фон Юрґенсбурґ[ru][9]. У ті часи класичне образотворче мистецтво підпадало різкій критиці зі сторони передвижників, до яких відносилися й молоді викладачі академії, які викладали Костанді. Будучи у меншості, в порівнянні з адміністрацією вишу, вони об'єднувалися у художні кружки, де брав участь Костанді.[13]

Ще будучи вільним слухачем, 1876 року, художник отримав дві малі заохочувальні срібні медалі: одну — за рисунок, а другу — за етюд з натури. 1879 року йому була присуджена велика срібна медаль за рисунок, а 16 травня 1881 року ще одна срібна медаль. Окрім навчання в академії Костанді працював самостійно, дава приватні уроки та малював власні картини.[14] Він часто приходив у Кушелевську галерею, де представлялися роботи французьких живописців Каміля Коро, Нарсіса Діаза де ла Пенья, Шарля-Франсуа Добіньї та Жана-Франсуа Мілле. Також бував в Ермітажі, де копіював роботи Тіціана та Пітера Пауля Рубенса. Також писав портрети на замовлення.[14] 1882 року Киріак Костанді закінчив Санкт-Петербурзьку академію[3][7][15] у званні класного художника третього ступеня[15].

Кар'єра[ред.ред. код]

Наприкінці 1883 року[15] (за іншими даними — 1884 року) Киріак Костанді закінчив свою першу картину «У хворого товариша»[16][9] (рос. У больного товарища)[15]. Цю картину він писав з 1882 року.[17] Під час написання картини художнику позували його колеги — Олексій Афанасьєв[ru], Микола Дубовськой[ru] і Кузьма Кудрявцев. Рєпін, який побачивши її одним з перших, рекомендував представити картину на одній з виставок передвижників. Через що Костанді 1884 року дебютував з нею на XII-й пересувній виставці.[18] Вже через кілька років, 1897 року Киріак Костянтинович став членом Товариства пересувних художніх виставок.[18][3][16][7][9]

На початку[19] 1885 року Киріак Костянтинович, після десяти років перебування у Санкт-Петербурзі, повернувся в Одесу.[19] З 8 лютого[20] 1885 року Киріак Костянтинович викладав в Одеській малювальній школі.[20][7][16][9] Під час викладання у школі Костанді у натурному класі[21] намагався надати молодим художникам реалістичне бачення. На відміну від інших художніх шкіл імперії, як, наприклад, у Києві та Харкові до 1885 року Одеська малювальна школа була під впливом консервативного управління.[20] Окрім того, багато педагогів Одеської школи не мали необхідного досвіду викладання під час її відкриття. Приблизно 1885 року школа зазнала великих змін, здебільшого через вплив столичної академії. Зі школи було звільнено майже усіх викладачів окрім Луїджі Іоріні. 1899 року школа була реорганізована в Одеське художнє училище.[22] Навколо Костанді, як навколо одного з найвизначніших художників училища, об'єдналася група талановитих педагогів.[3][23] Зокрема: Геннадій Ладиженський, брати Дмитро та Микола Кузнецови, Леонід Пастернак, Опанас Размаріцин[ru] тощо. Згодом до них приєдналися колишні випускники.[23]

Костанді під час роботи в школі розробив власну програму навчання.[22] До сьогодні не збереглася методика викладання Костанді, є лише спогади його учнів — Ісаака Бродського, Павла Волокидіна, Петра Нілуса, Амшея Нюренберга, Володимира Синицького, Олександра Стіліануді, Теофіла Фраєрмана, Олексія Шовкуненка тощо.[24] Киріак Костянтинович навчав строгому малюванні форм у просторі, не допускаючи надмірної віртуозності, а також виховував в учнях любов до тіней.[21] Окрім викладання в училищі Киріак Костянтинович викладав образотворче мистецтво в Одеській жіночій гімназії[25][3] на Успенській вулиці, будинок № 20.[3]

Як і кожен художник Костанді завжди бажав відвідати музеї Західної Європи. Лише на початку 1887 року Костанді зміг поїхати в подорож. У цьому йому допоміг віце-президент Одеського товариства витончених мистецтв Никодим Кондаков, який домігся в академії мистецтв виділити гроші на поїздку для групи художників. Разом з Киріаком поїхали також брати Дмитро та Микола Кузнецови. Вони відвідали Францію, Німецьку імперію, Австро-Угорщину, а восени того ж року — Королівство Італія.[25] Під час подорожі Костанді зазнав великий вплив французьких імпресіоністів[26], у тому числі — пейзажистів і представників Барбізонської школи.[26] Ще одна поїздка художника за кордон відбулася 1894 року, коли він разом з Євгеном Буковецьким і Петром Нілусом відвідав Париж. Також вони були в Австро-Угорщині та приїхали у Мюнхен, який, на той час став центрам образотворчого мистецтва Західної Європи.[27]

11 березня 1890 року[28] разом з найбільш талановитими художниками Одеси Киріак Костанді заснував Товариство південноросійських художників[3][28][9], яке за своєю філософією було близьким до товариства передвижників[3] і зіграло велику роль у розвитку Українського образотворчого мистецтва наприкінці XIX століття — на початку XX століття та стало найбільшою організацією художників України тих часів. Безпосередніми членами-засновниками товариства стали:[28] Киріак Костанді[28][7], Микола Кузнецов, Геннадій Ладиженський, Опанас Размаріцин і Микола Скадовський. Першим головою товариства став директор малювальної школи Андрій Попов[ru]. Костанді увійшов до складу правління, але з 1893 року[28] (за іншими даними — з 1890 року[16], 1892 року[3] чи 1902 року[29][7]) змінив Попова на посаді голови товариства[3][28][29], працюючи на цій посаді до 1902 року[28] (за іншими даними — з 1919 року[3][29], 1920 року[16] чи до своєї смерті 1921 року[7])

1900 року Киріак Костанді прийняв участь у Всесвітній виставці, яка на той час проходила в Парижі, де представив картину «Рання весна». За результатами виставки картина грецького художника була відмічена дипломом і великою бронзовою медаллю.[30]

29 жовтня[31] 1907 року Киріак став дійсним членом Імператорської академії мистецтв.[3][16][7][31][9] Після виходу Іллі Рєпіна з академії дійсним члена пропонувалося призначити на місце останнього Киріака Костанді. Однак, через страх знищення одеської художньої школи в зв'язку з від'їздом до Санкт-Петербурга його кандидатура була відхилена. Посаду професора-керівника майстерні Рєпіна зайняв Дмитро Кардовський.[31]

Останні роки[ред.ред. код]

Під час Першої російської революції 5 березня 1905 року усіх студентів художнього училища було виключено.[32] Революційні зміни в училищі продовжувалися до кінця жовтня того ж року. Матеріали, які б характеризували відношення Костанді до революції відсутні, однак, згідно протоколів засідань ради училища, Киріак Костянтинович висловлював свою підтримку реформам навчального закладу та голосував за повторний вступ на навчання студентів, навіть, серед тих, хто був революційним агітатором. Окрім того, з ініціативи голови Товариства південноросійських художників 27 жовтня 1905 року товариством було прийнято рішення виділити кошти жертвам погромів і сім'ям студентів, які загинули під час революції. Киріак Костанді був одним з засновників сатиричного журналу «Звон». У першому номері було проілюстровано картину художника Мстислава Фармаковського «Вставай, подымайся, рабочий народ», а також вірші Олександра Федорова[ru].[33] У 1910-х роках Костанді менш активно вже писав картини і більше часу приділяв громадській діяльності та педагогічній діяльності в училищі. Окрім того, через брак грошей йому приходилося давати приватні уроки.[34]

Будівля Першої державної картинної галереї, директором якої він був у 1917—1921 роках

У травні 1916 року трагічно помер директор Міського музею витончених мистецтв (нині — Одеський художній музей) Володимир Куровський. Товариство витончених мистецтв у свою чергу запропонувало Одеській міській думі призначити на вакантну посаду Костанді. Однак, міська влада призначила директором викладача чистописання та малювання Рішельєвської гумназії Володимира Курочкіна. Це спричинило скандал у місті та конфлікт між Одеською міською думою з одного боку та Товариством витончених мистецтв і Товариством південноросійських художників з іншого. Газета «Одесские новости» з цього приводу писала, що громадськість, зокрема інтелігенти, підтримували Киріака Костянтиновича. Зокрема, 32 члени Товариством південноросійських художників опублікували лист, де висловили своє обурення призначенням думи, яка вчителя місцевої школи, не звернувши уваги на академіка. Конфлікт продовжився, коли це ж товариство зажадало забрати усі картини своїх художників і створити власний музей, позаяк міська дума володіла лише 7-ма картинами з усієї колекції, що налічувала близько 200 витворів мистецтва. Здебільшого, через останній аргумант спільноти міська дума змінила рішення.[35] Наприкінці 1916 року[36][9] (за іншими даними — 1917 року)[16][37][7] Костанді став директором цього музею (на той час мав назву Першої державної картинної галереї).[37] На цій посаді до самої смерті.[7][37] Вже після смерті Костанді посаду директора зайняв його син — Михайло.[37]

Після встановлення влади комуністів Киріак Костанді працював експертом з класифікації витворів мистецтва в комісії з охорони пам'яток старовини[35] при губернському виконавчому комітеті[35], брав участь в реорганізації художнього училища[35] та Міського музею витончених мистецтв[35][3] в Першу державну картинну галерею[37].

Після важкої хвороби у першій половині 1920 року художник, нехтуючи порадами лікарів, восени Костанді повернувся на роботу в училище. Одеса на той час через кількарічні бої та війни переживала важкі часи. В місті не вистачало їжі та опалення. Будівля училища також не опалювалася. За спогадами тогорічних студентів, під час уроків вони приносили з собою ручні пічки. Цей факт не міг не вплинути на здоров'я Киріака Костянтиновича. Восени, наступного, 1921 року він знову важко захворів, а 31 жовтня 1921 року він помер[38][7] в Одесі.[7] Художника було поховано на Другому Християнському цвинтарі Одеси.[39][40]

Творчість[ред.ред. код]

Становлення творчості. Росія[ред.ред. код]

Ще під час навчання у Художній школі Одеського товариства витончених мистецтв та Імператорська академія мистецтв Киріак Костянтинович Костанді багато малював. Так, завдяки своїм роботам, Костанді отримав декілька навчальних медалей і цих навчальних закладах. У період 1882—1883 років[15] (за іншими даними 1884 року)[16][7][9] Костанді написав свою першу повноцінну професійну картину[15] побутового жанру[7] «У хворого товариша»[16][7] (рос. У больного товарища). За свідченнями професора академії мистецтв Никодима Кондакова писати картину грек почав ще під час навчання в академії.[17] Картина була присвячена його другу Кузьма Кудрявцев, який помер невдовзі після завершення академії 1885 року. При роботі йому окрім, вже тоді хворого Кудрявцева позували його друзі Олексій Афанасьєв (сидить біля ліжка хворого) і Микола Дубовськой (стоїть справа). Одним з першим, хто побачив картину був Ілля Рєпін. Він рекомендував представити картину на одній з виставок передвижників. 1884 року Киріак Костянтинович дебютував з нею на XII-й пересувній виставці. По завершенню виставки художник отримав позитивні відгуки критиків.[18] Зокрема, журнал «Всемирная иллюстрация»[ru] оцінив картину, як найбільш «живу» на виставці, художній критик Володимир Стасов присвятив роботі Костанді у статті «Наши художественные дела» також позитивний відгук.[41]

Під час навчання художник також неодноразово під час літніх канікул виїжджав у провінцію імперії. Так влітку 1881 року зі своїми найближчими друзями, які вчилися разом з ним в академії, Олексієм Афанасьєвим[ru], Миколою Дубовським[ru] і Кузьмою Кудрявцевим, поїхали у село Бутирки Орловської губернії.[14] Там митці написали по кілька етюдів. Влітку 1883 і 1884 років Киріак Костанді відвідав Псковську та Новгородську губернії, де також написав кілька етюдів. Етюди «Дівчина, освітлена сонцем» і «Полянка» були згодом використані при написанні картин «Побачення. Північний мотив» і «Страсний четвер (На Півночі)»[41] (написав картину з весни до кінця 1889 року)[42], деякі етюди можна назвати самостійними повноцінними картинами. Зокрема, пейзажи «Копиці», «Біля річки. Північ», «Перед грозою (Баба на підводі)». До того ж періоду відноситься портрет Кудрявцева. Вона за стилем подібна до творчості Миколи Ґе та Івана Крамського.[41]

1885 року Костанді представив на черговій XIII-й пересувній виставці дві нові картини «Прощання (Празник)» і «В люди». Картина «Прощання» була представлена під назвою «Празник», що не відповідало сюжету. Останній раз ця картина була представлена 1890 року на 1-й виставці Товариства південноросійських художників. До 1917 року вона належала одеському підприємцю та меценату Артуру Анатра, який після Жовтневого перевороту емігрував в Італію та, вірогідно, забрав картину з собою. Особливий успіх на виставці отримала друга картина[43] побутового жанру «В люди»[7], написана 1885 року.[16][7][9] Вона була виконана у напрямі реалізму, як і деякі більш ранні його роботи та вважається першою, де художник звернувся до теми «народного життя». Окрім того, вважається, що ця картина була лише першою спробою подолання кольорових традицій академії.[44]

XIX століття[ред.ред. код]

«Рання весна», 1892 рік, експозиція Національного художнього музею України

1889 року, після трирічної перерви, на XVII-й пересувній виставці були представлені нові роботи Костанді: «Гуси»[45] та «Хвора на дачі»[7] (рос. Больная на даче). Перша картина була пейзажем, друга ж мала жанрову сцену. Картину «Гуси» Костанді почав писати після приїзду з поїздки Західною Європою у садибі Миколи Кузнецова поблизу села Казбінцево в Херсонській губернії влітку 1887 року[45] та завершив її писати 1888 року[45][16]. Друга картина представлена виставці, «Хвора на дачі», була завершена навесні 1888 року[46] (за іншими даними — 1889 року)[7]. Вважається, що причиною написання картини стала хвороба його старшої сестри — Анастасії. Згідно олівцевим варіантам спочатку картина планувалася в інтер'єрі подібно до картини Василя Полєнова «Больная» 1886 року. Однак, по завершенні картина була написана на пленері на дачі у місцевості Великий Фонтан.[46] Працюючи викладачем малювальної школи Костанді писав пейзажі місцевостей Одеси, в яких намагався змінити традиційне представлення світла. Результатом цієї роботи стали картини «Рання весна»[47] 1892 року[16][29][7] та «Тихий вечір» 1896 року[9] (рос. Тихий вечер).[48] Публіці їх було представлено 1896 року на чергових виставках предвижників і південноросійських.[49]

Влітку 1889 року, через якийсь час після одруження, вони разом відвідали Київ, де відвідали Василя Васнецова, який на той час працював над розписом Володимирського собору, а потім — поїхали у Вінницю. У період подорожі Костанді написав картини «Вечір на річці»[48], «До сутінок»[50] (картина «Сутінки» за іншими даними написана 1887 року[29] або 1897 року[9]) та «Первенець». Останню картину, написану 1891 року, Костанді представив 1893 року на XXI-й пересувній виставці. Ще до представлення картини на виставці Киріак Костянтинович намагався її переписати, однак це в нього не вийшло, через що малюнок отримав негативні відгуки художніх критиків. Причиною цієї події стала погана передача емоцій людей, зображених на картині, через що художник був вимушений в подальшому більше уваги приділяти природі, як художник-пейзажист.[51] Однак, часто в його картинах продовжували з'являтися персонажі. До таких картин відноситься робота «Старенькі» (рос. «Старички»)[52] 1891 року[52][29][7][9], яка була представлена вже на XXIII-й пересувній виставці.

Наступного, 1892 року, Костанді написав кілька картин: «3а ягодами», «Мандрівний музикант», «Рибалка»[53], «На дачі (Полудень)»[53]. Перші дві роботи були представлені того ж року на XX-й пересувній виставці, однак, до нашого часу вони не збереглися. Картина «На дачі (Полудень)» 1894 року була представлена не V-й виставці Товариства південноросійських художників в Одесі. На цій виставці був присутній Ілля Рєпін[53], який в інтерв'ю журналістам газети «Одеський листок» високо оцінив «На дачі» Костанді. Картина була написана на дачі на Великому Фонтані.[54] Однією з найбільш відомих витворів 1890-х років є картина «Пізні сутінки (Жінка з коровою)»[9] (рос. Поздние сумерки. Августовский день (Баба с коровой)), яку Киріак Костянтинович писав шість років і завершив її не пізніше літа[55] 1893 року[55][9]. Він її замислив написати ще під час роботи в маєтку Кузнецова 1887 року. У той час він написав кілька начерків, а у період 1889—1991 років він написав кілька етюдів: «Старушка» (не був завершений), «Поле», «Вечер», «Копны», «Хата у дороги» тощо. У жовтні 1893 року картина була представлена IV-й на виставці південноросійських художників[55] разом із картиною «Старуша с кувшином»[56], а 1894 року — на XXII-й виставці передвижників.[55] Друга картина об'єднала в собі етюди «Мальвы», «Копны», «Старушка».[27] Останньою картиною XIX століття, яку написав Костанді 1899 року «На терасі»[9] (рос. Лето (На террасе))[57][29][7].

XX століття[ред.ред. код]

З початку XX століття Киріак Костанді змінив відношення у своїх до кольору. У цей період своєї творчості кольори у картинах змінилися до більш гармонічної та світлої палітри. Після двох років роботи[58] 1902 року[58][9] він завершив картину «Бузок»[7][9] (рос. Цветущая сирень)[58], яка є прикладом яскравих кольорів творчості Костанді на початку XX століття.[58]

«Галки. Осінь», 1915 рік, експозиція Одеського художнього музею

У 1903—1904 роках художником було зроблено повторення кількох своїх картин XIX століття «Пізні сутінки», «Страстной четверг (На Севере)», а згодом 1905 року на XVI-й виставці південноросійських художників була представлена картина «Гуси», яка стала варіацією картини «Девочка с гусями» 1888 року.[32] 1908 року на XIX-й південноросійській і XXXV-й пересувній виставках були представлені картини «Світла хмаринка» та «Синя хмаринка», які були написані, відповідно, у — 1906 та 1907 роках[32] (за іншими даними остання — 1908 року)[16][7].

Останні десять років своєї творчої активність Костанді знизилася. Серед найбільш відомих творів 1910-х років можна відзначити такі картини, як: «Вечер» (1912 рік), «Облачный вечер» (1914 рік),[34] «Галки. Осінь»[29][7] (рос. Галки. Осень, 1915 рік).[34] Ці картини позитивно вплинули на розвиток реалізму в українському образотворчому мистецтві 1910-х років. 1915 року Костанді представив картини «К осени» та «Галки» на XXV-й пересувній виставці.[36] Після Жовтневого перевороту, коли в Одесі часто змінювалася влада та люди помирали сотнями Костанді майже перестав писати картини.[59] У 1919 році[59][9] художник завершив картину «Вечір. Скрипаль»[9] (рос. Вечер. Скрипач), яку писав за ескізом 1915 року.[59] Навесні 1920 року академік важко захворів, через що йому довелося призупинити свою роботу в музеї, училищі та майстерні, де він писав картини. Продовжив роботу грецький художник лише влітку 1920 року, коли коли завершив пейзажні етюди «Рассвет», «Восходящая луна», «Перед дождем», «Цветущая малина», «На даче».[38]

Оцінка творчої діяльності[ред.ред. код]

Умовно творчість Киріака Костянтиновича поділяються на кілька періодів: становлення, друга половина 1880-х років,, 1890-х роки. Період становлення Костанді, як художника, продовжувався з моменту випуску з академії і до середини 1880-х років. У ці роки він працював на території Росії і написав серію етюдів російської півночі. У другий період з, приблизно, 1885 року Костанді тільки приїхав в Одесу, де почав писати свої пейзажі, пробуючи писати картини в побутовому жанрі. У 1890-х роках Костанді написав багато художніх робіт, які представляв на виставках Товариства південноросійських художників, пересувних виставках, а також 1900 року представив свої роботи на Всесвітній виставці.[60] На думку деяких художніх критиків під час становлення, на Костанді, як на художника насамперед вплинули роботи Івана Крамського, Ісаака Левітана, Василя Полєнова, Іллі Рєпіна[38], а також його вчителі в художній школі та академії — Луїджі Іоріні[11], Архип Куїнджі, Павло Чістяков[ru] і Крамськой з Рєпіним.[61] На деякі картини Костанді у свою чергу вплинули роботи художників Барбізонської школи[45], але на більшу частину творчості вплинула школа передвижників.[62]

Автопортрет Іллі Рєпіна 1887 року

Окреме значення серед картин Костанді мають портрети. Часто, через необхідність заробітку, Костанді доводилося писати портрети на замовлення. До кінця 1880-х років відносяться портрети: «Портрет матери художника», «Девочка в голубой пелеринке», «Портрет П. К. Буковецької», перший «Портрет Єфросинії Князевої».[48] «Портрет П. К. Буковецької» Киріак Костянтинович не завершив, а картина «Девочка в голубой пелеринке» стала єдиним портретом дитини. «Портрет Єфросинії Князевої» написав зі своєї дружини Єфросинії Кузьмівни.[48] 1899 року на XXIX-й пересувній виставці Киріак Костанді «Портрет Марії Князевої», який він написав 1897 року[30] (за іншими даними — 1898 року[7][29][9]). Окрім оригінального портрету у весь ріст він також написав два погрудних портрети, які зберігаються в Одеському художньому музеї.[30]

Енциклопедія українознавства характеризує творчість Киріака Костанді в області академізму з нахилом у реалізм[16], хоч інші художні критики та джерела характеризують Костанді, як художника реаліста. При цьому Костанді продовжив писати картини в жанрі реалізму на початку XX століття. Навіть після того, як велика кількість колишніх художників-реалістів, членів Товариства південноросійських художників, піддалися розвитку імпресіонізму.[63] У 1910-х роках Киріак Костанді протистояв спілці художників «Товариство незалежних», які послідовно критикували реалізм та закликали відходити від цього жанру. Так сталося, зокрема, з Петром Ніусом. Однак Костанді, продовжував малювати картини в жанрі реалізму.[36]

Серед сучасників Киріака Костанді одним з найбільших поціновувачів його творчості вважається Ілля Рєпін.[58]

Нагороди та звання[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

  • Костянтин Василькеті (нар. ? — пом. 1862) — батько Киріака Костанді, виходець з островів Санторіні;
  • Фотина Філіолог — мати Киріака Костанді;[10]
  • Єфросинія Кузьмівна Князева — дружина Киріака Костанді.

За спогадами дружини Киріака Костанді, Єфросинії Кузьмівни Князевої, його батько Костянтин Василькеті під час переїзду з островів Санторіні у Чорному морі був захоплений піратами та був висажений на обнову з островів Північного Причорномор'я, звідки перебрався до села Аджелик (нині — Іванове), а звідти у Дофінівку.[8] У Дофінівці Костянтин Василькеті одружився з дочкою грецького рибака з Великого Фонтану Фотині Філіолог. Киріака був шостою дитиною у сім'ї. Його старша сестра, Анастасія, навчила Киріака читати та писати. Костянтин Василькеті помер, коли Киріаку було дев'ять років, залишивши дружину з дев'ятьми дітьми.[10]

Дружиною Киріака була Єфросинія Кузьмівна Князева.[8]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Барельєф при вході у Дитячу Художню школу імені К. К. Костанді в Одесі на Лютеранському провулку, 3

Після смерті Киріака Костанді його друзі-художники неодноразово влаштовували виставки робіт пейзажиста. Зокрема, після його смерті проводилися виставки в Одесі у 1924, 1941, 1952, 1996, 2002 роках, а також у Києві у 1941 та 1977 роках.[9]

З 1922 року в Одесі функціонувало Товариство художників імені Киріака Костанді[7], яке організували учні та друзі покійного художника Ісаак Бродський, Павло Волокидін, Митрофан Греков[ru], Олексій Шовкуненко. Вони об'єднали художників традиціоналістської і помірно-модерністської орієнтації. Це товариство проіснувало до 1927 року.[64]

У книзі Костянтин Паустовського «Время больших ожиданий», яка входить до складу серії Паустовського «Повесть о жизни» є глава «Уявна смерть художника Костанді» (рос. Мнимая смерть художника Костанди). Письменник розповідає, як він під час перебування його секретарем газети «Моряк» одного разу рано вранці зустрів старого — «короля репортерів», що перебуває в невтішному горі. Плачучи, той повідомив сумну звістку про смерть художника Костанді. Поустовському запропонували написати некролог. У друкарні Паустовського зустрів розлючений випусковий редактор, який влаштував скандал. Справа в тому, що дорозі в друкарню останньому зустрівся сам Костанді. Він його проводив, встигнувши поговорити про майбутню виставку картин. На ранок некролог, викинутий з номера редакцією «Моряка», виявився в газеті «Одеські вісті». Згодом газета принесла художнику вибачення. Коли автор сенсації з'явився в редакції, то спокійно повідомив, що вийшла маленька помилка: помер не художник Костанді, а чистильник чобіт Костанді, який проживав в тому ж будинку.

Іменем Костанді названі вулиця та два[3] (іншими даними — три) провулки в Одесі.[9]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в До 1881 року Костанді був грецьким підданим. Наприкінці грудня того ж року звернувся за переводом його у підданство Російської імперії
  2. З 1907 року
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Каменецкий Ф. Сильный мастер с хорошим чувством колорита. odesskiy.com (ru). Архів оригіналу за 2014-05-22. Процитовано 2016-07-21. 
  4. З листа Івана Айвазовського до конференц-сенретаря Академії мистецтв Петра Федоровича Ісеєва з проханням «звернути увагу на праці… юнака… з одеських греків Кирила Костанді…» (рос. обратить внимание на труды... молодого человека... из одесских греков Кирило Костанди...)
  5. а б в г д е ж и к Шистер, 1975, с. 8
  6. а б Шистер, 1975, с. 95
  7. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам Ковпаненко Н. Г.. Костанді Киріак Костянтинович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 218. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  8. а б в г д Шистер, 1975, с. 5
  9. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Луговий М. О.. Костанді Киріак Костянтинович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  10. а б в г д Шистер, 1975, с. 6
  11. а б в г д е ж Шистер, 1975, с. 7
  12. а б За деякими іншими даними — художник Бєлов.
  13. а б в г Шистер, 1975, с. 9
  14. а б в г Шистер, 1975, с. 12
  15. а б в г д е Шистер, 1975, с. 13
  16. а б в г д е ж и к л м н п р с Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.. Словникова частина. — Т. 3. — С. 1146—1147.
  17. а б Шистер, 1975, с. 14
  18. а б в Шистер, 1975, с. 15
  19. а б Шистер, 1975, с. 24
  20. а б в Шистер, 1975, с. 25
  21. а б Шистер, 1975, с. 30
  22. а б Шистер, 1975, с. 26, 28
  23. а б Шистер, 1975, с. 39
  24. Шистер, 1975, с. 28—29
  25. а б Шистер, 1975, с. 41
  26. а б Шистер, 1975, с. 42
  27. а б Шистер, 1975, с. 64
  28. а б в г д е ж Шистер, 1975, с. 38
  29. а б в г д е ж и к Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1980.
  30. а б в г Шистер, 1975, с. 71
  31. а б в Шистер, 1975, с. 80
  32. а б в Шистер, 1975, с. 77
  33. Шистер, 1975, с. 79
  34. а б в Шистер, 1975, с. 86
  35. а б в г д Шистер, 1975, с. 90
  36. а б в Шистер, 1975, с. 89
  37. а б в г д История Одесского художественного музея. Офіційний сайт Одеського художнього музею. Архів оригіналу за 2016-07-27. Процитовано 2016-07-27. 
  38. а б в Шистер, 1975, с. 93
  39. «Художественный некрополь». День памяти К. К. Костанди. Офіційний сайт Одеського художнього музею. 2015-10-31. Архів оригіналу за 2016-07-29. Процитовано 2016-07-29. 
  40. Одесский музей привел в порядок могилы известных художников. dumskaya.net. 2015-11-02. Архів оригіналу за 2016-07-29. Процитовано 2016-07-29. 
  41. а б в Шистер, 1975, с. 19
  42. Шистер, 1975, с. 66
  43. Шистер, 1975, с. 20
  44. Шистер, 1975, с. 22
  45. а б в г Шистер, 1975, с. 43
  46. а б Шистер, 1975, с. 44
  47. Шистер, 1975, с. 33
  48. а б в г Шистер, 1975, с. 47
  49. Шистер, 1975, с. 69
  50. Шистер, 1975, с. 48
  51. Шистер, 1975, с. 53
  52. а б Шистер, 1975, с. 55
  53. а б в Шистер, 1975, с. 58
  54. Шистер, 1975, с. 59
  55. а б в г Шистер, 1975, с. 60
  56. Шистер, 1975, с. 63
  57. Шистер, 1975, с. 73
  58. а б в г д Шистер, 1975, с. 75
  59. а б в Шистер, 1975, с. 91
  60. Шистер, 1975, с. 42, 45, 73
  61. Шистер, 1975, с. 11
  62. Афанасьев В. Костанди / Ред. Л. Тарасов. — Москва : Искусство[ru], 1953. — 26 с. (рос.)
  63. Шистер, 1975, с. 74
  64. Шистер, 1975, с. 94

Посилання[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]

Попередник:
Андрій Попов
(18901892)
Голова Товариства південноросійських художників
1892 — 1919
Наступник:
Невідомо
Попередник:
Володимир Курочкін
(19161917)
Директор Першої державної картинної галереї
1917 — 1921
Наступник:
Михайло Костанді
(19211926)