Конюшки (Рогатинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Конюшки
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Рогатинський район
Рада/громада Конюшківська сільська рада
Код КОАТУУ 2624483101
Основні дані
Засноване середина 15-го ст.
Населення 1504
Площа 17,638 км²
Густота населення 85,27 осіб/км²
Поштовий індекс 77036
Телефонний код +380 03435
Географічні дані
Географічні координати 49°19′16″ пн. ш. 24°35′53″ сх. д. / 49.32111° пн. ш. 24.59806° сх. д. / 49.32111; 24.59806Координати: 49°19′16″ пн. ш. 24°35′53″ сх. д. / 49.32111° пн. ш. 24.59806° сх. д. / 49.32111; 24.59806
Водойми Гнила Липа
Місцева влада
Адреса ради 77036 Івано-Франківська область, Рогатинський район, с. Конюшки, вул. Галицька, 74а, тел. 5-62-32
Карта
Конюшки is located in Україна
Конюшки
Конюшки
Конюшки is located in Івано-Франківська область
Конюшки
Конюшки

Конюшки́ — село Рогатинського району Івано-Франківської області.

Розташоване на правому березі ріки Гнила Липа. Через середину села проходить головний шлях Львів — Галич — Івано-Франківськ — Коломия — Чернівці. Село межує з півдня зі селом Насташине, зі заходу — зі селом Явче, з півночі — зі селом Бабухів, а зі сходу — за рікою, зі селом Обельниця. Віддалення до районного міста Рогатин 9 кілометрів, до міста Бурштин 6 км. На північній захід — дорога до Явча: ця дорога називалася ’’Широка Дорога’’.

До Другої світової війни начислювало 2500 мешканців, із понад 350 господарств.

Назва[ред.ред. код]

Побутує легенда про те, що його назва походить від конюшень галицьких князів, де бояри розводили коней і продавали їх навіть у Візантію. Кілька поселень тих часів з назвою Конюшки або Конюхи зустрічаємо у Львівській і Тернопільській областях.

Історія[ред.ред. код]

На лівому березі Гнилої Липи за селом виявлено пізньопалеолітичну стоянку. В урочищі Янівці знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи. Село Конюшки належить до давніх поселень Прикарпаття.

15-18 століття[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про Конюшки належить до 30 січня 1441 року у книгах галицького суду [1]. Село було власністю різних польських шляхтичів, які часто перепродували, або передавали його в оренду. Час від часу польські королі ’’дарували’’ село шляхтичам за ’’вірну службу короні’’. У 1565 році його ’’навічно’’ передано шляхтичу М. Сенявському. Фільварок Сенявських був одним з найбагатших на Рогатинщині.

Восени[2] 1629 року під час грабіжницького походу до Галичини поблизу села розбив табір 7-тис. загін татар Саламет-Ґірея, який повертався з награбованим та бранцями із Белзької землі. Після допиту з катуваннями козака з королівського обозу вони вирішили ночувати тут, не знаючи про загони козаків та жовнірів поруч. Стефан Хмелецький з військом довідався про це, перейшов Липу під Бурштином, став біля татар опівночі, вранці завдали раптового удару напасникам, які з несподіванки піддались паніці. Татар гнали 3 милі, відбили 10000 полонених, 1000 в'язнів.[3]

Життя селян[ред.ред. код]

Використовуючи працю селян, які у XVI ст. були вже закріпачені, шляхтичі багато засівали зернових культур, утримували сотні корів і овець, у ставу розводили рибу, а на річці Гнилій Липі — бобрів. Крім панщини (три дні на тиждень), селян зобов'язували сплачувати великі податки та постачати на панський двір продукти. Від одного двору селяни щорічно платили по 6 грошів чиншу, по 4 маци вівса й по 4 маци пшениці. Кожний двір давав також панові десятину від худоби, птиці, бджіл тощо.

Шляхта все частіше замінювала натуральний податок грошовим, що було для неї більш вигідно. У 1563 році, наприклад, 25 залежних селян Конюшок, крім панщини, щорічно платили чиншу 70 злотих і 10 грошів. Підсусідки й комірники, які неспроможні були платити податок, відробляли панщину і «робили, що їм накажуть», у маєтку поміщика.

Селяни возили з Долини сіль до Рогатина, а також у Литву. Вони платили мито від кожного воза по 20 грошів й самі ремонтували дорогу. Немалий прибуток мали з селян і дві корчми.

Політичне й економічне пригнічення спричинилося до росту незадоволення селян. Вони виступали проти феодальної експлуатації. Шукаючи захисту від сваволі феодалів, селяни подавали до суду скарги на пана, але суд їх повертав назад.

З кожним роком злидні селян і їх експлуатація зростали. В середині XVI ст. в західних і північних повітах Руського воєводства «ґрунти здрібніли вже так, що ставали замалі для господарств».

Невдовзі панщина збільшилася до 4-х днів на тиждень. Дошкуляли селянам ще «позапанщинні роботи» восени і взимку — обробка льону та конопель, а влітку кожен селянин-кріпак повинен був відробити три толоки. Тому почастішали втечі селян, дарма що втікачам загрожували смертю. Від пасивних форм боротьби — подач скарг, селяни вдаються до активніших — від підпалів панських маєтків до збройних виступів. Коли восени 1648 року на Прикарпатті з'явилися козацькі війська, жителі Конюшок разом з мешканцями навколишніх сіл повстали проти польської шляхти. Вони напали і зруйнували панський маєток у сусідньому селі Обельниці.

Шляхетські каральні загони вчинили жорстоку розправу над селянами Конюшок, зруйнували і пограбували село. Конюшки зазнали таких руйнувань, що селяни не мали з чого платити податки.

Після придушення селянських повстань на Прикарпатті у 1648–1649 pp. шляхта, відбудовуючи зруйновані замки, все більше вимагала від селян коштів. Наприкінці XVII і на початку XVIII ст. селяни Конюшок змушені були відробляти щоденну панщину. Посилилось обезземелення. У 1788 році на 259 селянських дворів, 1876 жителів припадало орної землі, пасовищ і сінокосів лише 1376 моргів, а поміщик і церква володіли 1963 моргами землі, у тому числі 125 моргами лісу.

19-те — початок 20 століття[ред.ред. код]

Була дерев'яна церква св. Миколая, побудована в 1902 р.

Мешканців було: 1461 українців-католиків, 75 латинян і 44 євреї. Діяла 4-х класна утраквістична школа, в якій навчалося 260 дітей.

На початку XIX ст. в Конюшках помітно посилилася класова диференціація, зростають заможні господарства і водночас збільшується кількість бідняків. Значна частина селян користувалася ділянкою землі менше одного морга, а куркулі володіли 20 й більше моргами. До того ж, від селян вимагали присяги виконувати всі феодальні обов'язки, покладені на них державою і паном. Гальмуючи здійснення реформи 1848 року, проведеної окупаційною адміністрацією Австрії, пани робили все, щоб затримати звільнення селян від кріпацтва. В Конюшках тільки 1854 року уповноважені громади П. Дуда, М. Сьома та І. Скорохода підписали документ-протокол про скасування панщинних повинностей. Однак окружна комісія навмисно перекрутила цей протокол і селяни продовжували й далі виконувати ряд феодальних повинностей.

Тяжке гноблення викликало протест у селян. 1906 року біднота з Конюшок взяла участь у сільськогосподарських страйках, що відбулися в Рогатинському повіті. Для придушення виступу бідноти в селах повіту, у тому числі і в Конюшках, з'явилися каральні загони.

Наприкінці XIX і на початку XX ст. намічалося пожвавлення в розвитку освіти на селі. 1894 року в Конюшках відкрили однокласну школу, в ній навчалося 25—30 дітей, переважно заможних батьків. Через 13 років цю школу реорганізовано у двокласну.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Під час першої світової війни на околицях Конюшок відбувалися запеклі бої між російськими і австро-німецькими військами. 15 липня 1915 року австрійці протягом дня вели артилерійський вогонь по Рогатину і наступали на Конюшки — Бурштин. 17—24 липня наступ австрійців у районі Конюшків—Бурштина відновився. Внаслідок артобстрілу частину Конюшок, т. зв. Басараб'є, було цілком зруйновано, згоріло понад 30 хат.

Більшовицький переворот у Росії спровокував поширення лівацьких рухів на Галичині, у тому числі і в Конюшках. Солдати, що повернулися з російського полону,— Д. П. Юрків, Д. П. Дуда, М. С. Дуда —поширювали в селі більшовицькі ідеї.

Міжвоєнний період (1920–1939)[ред.ред. код]

Восени 1920 року Конюшки остаточно зайняла Польща. Запровадили непосильні податки, мінімальна сума яких з двора сягала 90 злотих. За невчасну сплату податків у селян забирали останню корову, коня, навіть останній мішок зерна. Посилився і національний гніт. Мовою викладання в школі стала польська. У 1933 році в час пацифікації каральний загін уланів спалив бібліотеку, знищив все майно читальні «Просвіти», пограбував сільський кооператив.

Посилювався процес розшарування селян. Дехто володів 20—30 га землі, в той час як 47 батраків взагалі не мали землі. Більшість селян користувалася 1—3 га. Третина всіх земельних площ належала поміщику та церкві.

1926 року в селі виник осередок організації «Сельроб». Його засновниками були М. Крокошинський, П. М. Кос, Д. П. Сьома, М. Я. Ільків та Д. П. Юрків. Ця організація мала великий вплив на селян. На виборах у польський сейм у 1928 році за її кандидатів у Конюшках віддали голоси 60% виборців.

Партійний осередок КПЗУ засновано у 1932 році, секретарем його став М. Крокошинський, а з 1935 року — П. І. Юрків. 1934 тут було 16 членів КПЗУ.

У червні 1936 року організували великий аграрний страйк. Наступного дня до Конюшків прибув загін кінної поліції. Почалися арешти. Однак всупереч поліцейським репресіям, страйкова боротьба тривала. Страйкарі добилися підвищення заробітної плати чоловікам — від 1 до 1,2 злотих, жінкам — від 90 грошів до 1 злотого за день, за сінокіс платити натурою 7-му копицю сіна, а за збирання зернових — 12-ту копу. Було також трохи скорочено робочий день: з 6 год. 30 хв. ранку до 19 год. 30 хв. вечора з перервою на обід.

8 липня 1938 року рогатинський староста повідомляв восводське управління про небезпеку нових заворушень у селах Обельниці, Юнашкові, Букачівцях.

У 1937 році Бережанський окружний суд покарав за використання культосвітніх легальних організацій для пропаганди більшовицьких ідей Юркова. 1 травня 1938 року, щоб забезпечити «державний спокій», поліція знову заарештовує їх. Для пропаганди під Новий рік спотворювали колядки, в яких йшлося не про Голодомор, а «про успішне завершення Дніпрогесу».

Сільський священик писав, що в Конюшках комуністи мають найбільший вплив, що це найгірша «станиця» на всю Рогатинщину, а може, й Львівщину, тут поява священика викликає неприхильні й ворожі почуття.

У 1939 році в селі проживало 1810 мешканців (1660 українців, 30 поляків, 90 латинників, 30 євреїв)[4].

«Золотий вересень 1939»[ред.ред. код]

20 вересня село окупували більшовики. Провели вибори депутатів до Народних Зборів Західної України, куди вони послали Сьому. В грудні 1940 року обрали сільського голову — ним зробили В. Печарського. 1941 70 господарств примусили вступити у колгосп.

Друга світова війна[ред.ред. код]

23 червня на полі загинули косарі І. А. Куча, К. І. Дволятик, І. Д. Данилков і тяжко поранили В. С. Іванова. 28 червня сталіністи втекли із села.

25 липня 1944 сталіністи повернулися. Рух опору очолили підпільники ОУН.

Післявоєнна дійсність[ред.ред. код]

Навесні 1949 року на території села вже було 2 колгоспи — ім. Хмельницького та ім. Шевченка. У 1955 році вони об'єднали в один ім. Шевченка. Колгосп мав 1678 га землі, у тому числі орної 1177 га. Та не вистачало тягла, техніки. На допомогу молодим колгоспам прийшла держава. МТС надіслала сюди трактори, молотарки та інші машини й реманент. Надходила допомога зі східних областей. Це були перші кроки механізації. А вже 1957 року основні роботи з обробітку зернових і технічних культур повністю було механізовано. Незабаром колгоспники з допомогою держави спорудили електростанцію. В хатах трударів уперше засяяли «лампочки Ілліча».

В 1957 році в селі зібрали зернових у середньому 25 ц з гектара.

Колгоспники Конюшок — працьовиті люди. Машиніст П. І. Дуда, наслідуючи приклад відомого в Україні машиніста М. Бредюка — майстра швидкісної молотьби за погодинним графіком,— 12 вересня 1952 року за 21 годину молотаркою МК 1100 намолотив 943 ц пшениці, перевиконавши норму в 4 рази, і заробив за добу 194 крб. та 88 кг зерна.

Колгосп ім. Шевченка славився у районі високими врожаями цукрових буряків. У 1963 році колгоспники звернулися до всіх буряківників району з закликом зібрати щонайменше по 300 ц буряків з кожного гектара. Ланки К. Д. Ільків, М. П. Галушки і М. О. Паславської зобов'язалися виростити по 400 і 500 ц з га. Восени 1959 року до колгоспу ім. Шевченка приєдналось ще дві бригади сіл Бабухова й Березівки. На початок 1970 року колгосп мав близько 2 тис. голів великої рогатої худоби, понад 1300 голів свиней. Артіль розгорнула широке будівництво. Тут було споруджено понад 30 господарських приміщень на фермах, 5 зерносховищ, склад для мінеральних добрив, млин та інші громадські будівлі.

Помітно зросла культура сільськогосподарського виробництва, особливо збільшилось внесення у ґрунт природних і мінеральних добрив. Завдяки вжитим заходам колгоспники щороку вирощували сталі врожаї, по 27—28 ц з гектара. Врожайність цукрових буряків і картоплі за час існування колгоспу зросла більш як у 2 рази, овочів — у 3 рази. Артіль збирала по 460 ц/га й більше цукрових буряків.

За самовіддану працю 13 хліборобів було нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Серед них ордена Леніна удостоєно бригадира тракторної бригади комуніста К. К. Печорського, ланкову М. О. Паславську, ланка якої вирощувала по 400–500 цнт цукрових буряків і по 200–250 ц картоплі з гектара.

За ініціативою депутатів сільської Ради в Конюшках прокладено на головній вулиці тротуар, на решті вулиць тверде покриття, всі подвір'я озеленено.

1951 відкрито середню школу в новозбудованому двоповерховому приміщенні. На кінець 1969 року в Конюшках уже працювало 34 особи з вищою і 145 з середньою освітою та близько 100 механізаторів різного профілю.

У селі — 2 бібліотеки, постійними читачами яких є 2/3 мешканців. Зникли назавжди глиняні хатки, криті соломою. Конюшки фактично перебудовано заново. Вже зведено понад 900 будинків на 3—4 кімнати, критих переважно шифером або черепицею. У 1950 році на площі, в центрі села, відкрито пам'ятник Т. Г. Шевченку. Тепер це найулюбленіше місце відпочинку. 1962 року до села приїздив земляк Д. В. Братусь, який ще замолоду виїхав на заробітки до США. Він не впізнав Конюшок. Про всі великі зміни, які сталися за Радянської влади, він писав у прогресивній українській газеті США.

В селі працюють кравецька й шевська майстерні; дитячі ясла, медпункт, пологовий будинок, аптека. Є в селі їдальня, філія зв'язку. В користуванні населення є швейні машини, велосипеди, мотоцикли, телевізори.

У селі є церква УПЦ МП

Примітки[ред.ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.94, №921
  2. жовтень
  3. Рудницький С. Українські козаки // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 259. — ISBN 5-319-01072-9
  4. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 67 — Вісбаден, 1983. — 205 с.

Джерела[ред.ред. код]