Кропив'янка (хвороба)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Кропивниця)
Перейти до: навігація, пошук
Кропив'янка (хвороба)
Urtikaria Fuss.jpg
Характерний висип на нозі
МКХ-10 L50
MedlinePlus 000845
eMedicine search/Urticaria
MeSH D014581

Кропив'янка (уртикарія, кропи́вниця, кропи́в'яна пропа́сниця, жалю́чка кропив'я́ста), лат. urticaria — шкірне захворювання, дерматит переважно алергійного походження, яке характеризується свербіжом та швидкою появою пласких припіднятих блідорожевих пухирів (лат. urtica), схожих на пухирі від опіку кропивою на різних ділянках шкіри та рідше — на слизових оболонках. Кропивниця може бути самостійною (зазвичай алергійною) реакцією на якийсь подразник, або одним з проявів якого-небудь захворювання.[1] Кропив'янка займає третє місце по поширеності серед алергічних захворювань після медикаментозної алергії та бронхіальної астми, та, згідно даних статистики, приблизно чверть населення переносить кропив'янку принаймі один раз протягом життя.

Етіологія[ред.ред. код]

Згідно сучасних уявлень про етіологію та патогенез захворювання, кропив'янка виникає внаслідок дії на організм різноманітних екзогенних та ендогенних факторів. Натепер загальноприйнятої класифікації кропив'янки не існує, класифікацію захворювання проводять по тривалості перебігу та етіології виникнення кропив'янки. Кропив'янку згідно перебігу та етіологічних факторів можна класифікувати наступним чином[2]:

  • Спонтанна кропив'янка:
  1. Гостра кропив'янка (наявність пухирів >6 тижнів)
  2. Хронічна кропив'янка (наявність пухирів <6 тижнів)
  • Кропив'янка при дії фізичних факторів:
  1. Кропив'янка при контакті з холодом
  2. Компресійна кропив'янка (поява пухирів через 3—8 годин після дії тиску на відповідну область шкіри)
  3. Кропив'янка при контакті з локалізованим теплом
  4. Сонячна кропив'янка (причина — ультрафіолетове або видиме світло)
  5. Дермографічна кропив'янка (уртикарний дермографізм)
  6. Вібраційна кропив'янка (причина — сила вібрації)
  • Інші уртикарні порушення:
  1. Аквагенна кропив'янка (чинник виникнення — вода)
  2. Холінергічна кропив'янка (виникає при підвищенні температури тіла)
  3. Контактна кропив'янка (при контакті з речовиною, що викликає кропив'янку)
  4. Кропив'янка, викликана фізичним навантаженням.

Хронічну кропив'янку згідно активності процесу можна класифікувати наступним чином[2]:

  • Активність відсутня — відсутні папули та свербіж на шкірі
  • Легка — поява на шкірі менше 20 папул за добу
  • Середня — поява на шкірі 21—50 папул за добу
  • Інтенсивна — поява на шкірі більше 50 папул за добу або зливні висипання.

Згідно сучасних уявлень, набряк Квінке — це велетенська кропив'янка обмеженої ділянки шкіри та слизових оболонок. Етіологія та патогенез кропив'янки та набряку Квінке аналогічні. Усі фактори розвитку кропив'янки можна поділити на екзогенні (фізичні, хімічні, механічні) та ендогенні (порушення нервової, ендокринної та інших систем, вогнища хроніосепсису та інші фактори). У хворих на хронічну кропив'янку спостерігається висока частота поширення аутоімунного тиреоїдиту (особливо у жінок). Згдно даних американських учених, порушення функції щитоподібної залози спостерігаються у 19% хворих із хронічною кропив'янкою.[3] Часто кропив'янка розвивається на фоні системного червоного вовчака, лімфом шкіри та інших пухлин, подагри, еритремії, макроглобулінемії.[3] У деяких випадках роль алергенів можуть грати не повністю розщеплені білкові продукти, що ще не втратили специфічність (які індукують вироблення антитіл до певного харчового продукту), та токсини, які утворюються із зіпсованих або не повністю перетравлених продуктів; токсичні речовини, що утворюються при коліті або порушенні функції нирок; а також алергія на бактерії або паразити (найчастіше — гельмінти). Причиною кропив'янки може бути гастрит, асоційований із Helicobacter pylori, а також кандидоз та вірусний гепатит С.[2] Причиною розвитку кропив'янки може стати дисбактеріоз[3] Під впливом перерахованих факторів у тканинах організму накопичуються біологічно активні речовини, які розширюють капіляри, підвищують проникність судин, у результаті чого виникає набряк сосочкового шару дерми, що обумовлює появу пухирів.

Клінічна картина[ред.ред. код]

Початок захворювання характеризується раптовою появою на шкірі, рідше на слизових оболонках, множинних ексудативних безпорожнинних пухирів рожево-лілового відтінку, що нагадують опіки кропивою. Пухирі незначно піднімаються над рівнем шкіри, мають різну величину (від 0,5 до 15 см), та різні контури, інколи зі зблідненням верхівки. При гострій кропив'янці ймовірне злиття пухирів. Поява пухирів на шкірі супроводжується сильним свербежем та припіканням шкіри. При поширених формах кропив'янки можуть спостерігатися артралгії та лихоманка. Особливістю перебігу кропив'янки є як швидка поява пухирів, так і швидке їх зникнення (протягом 24 годин).[2] У випадку хронічної кропив'янки спостерігаються рецидиви захворювання, що можуть супроводжуватися головним болем, загальною слабкістю, підвищенням температури тіла; при ураженні слизових оболонок травної системи можуть спостерігатись нудота, блювання та діарея; болісне свербіння може супроводжуватися неврозами та безсонням. Згідно даних клінічних досліджень, у 50% випадків хронічна кропив'янка супроводжується розвитком набряку Квінке.[2] При локалізації кропив'янки в області гортані можливий розвиток асфіксії. У випадку сонячної кропив'янки висипання з'являються на відкритих ділянках шкіри, для цього варіанту захворювання характерна сезонність (виникнення висипань навесні та влітку), при тривалому контакті із сонячним промінням у хворих імовірна поява порушень дихання та серцевої діяльності, аж до розвитку шоку та колапсу.

Лікування[ред.ред. код]

Першочерговим етапом у лікуванні кропив'янки є усунення контакту із алергеном та призначення гіпоалергенної дієти. При підозрі на медикаментозну етіологію кропив'янки призначають голодування на 1—3 доби (за відсутності протипоказів) із одночасним прийомом сольових проносних або очисних клізм. При підозрі на медикаментозну кропив'янку також відміняють планову медикаментозну терапію.[4] При важкому перебігу кропив'янки та у гострому періоді лікування проводиться аналогічно лікуванню анафілактичного шоку. При гострому перебігу застосовується введення адреналіну, за необхідності — інфузійне введення пресорних амінів (мезатону або норадреналіну), застосовується введення глюкокортикоїдних гормонів (преднізолону або дексаметазону).[4] При гострому перебігу кропив'янки також застосовується парентеральне введення блокаторів Н1-гістамінових рецепторів та пероральний прийом ентеросорбентів.[2] Блокатори Н1-гістамінових рецепторів є основним медикаментозним засобом лікування кропив'янки. У гострий період застосовуються блокатори Н1-гістамінових рецепторів І покоління (димедрол, хлоропірамін, тавегіл) парентерально, пізніше протягом 10—30 дів застосовуються препарати ІІ—ІІІ поколінь (лоратадин, дезлоратадин, цетиризин, левоцетиризин, фексофенадин). Застосовуються також стабілізатори мембран опасистих клітин (кетотифен). При наявності супутніх захворювань проводиться симптоматична терапія згідно стандартів лікування даних захворювань. Хворим із кропив'янкою необхідно проводити обробку одягу гіпоалергенними миючими засобами, уникати обробки одягу антистатичними засобами, а також обмежити використання одягу із синтетичних тканин (особливо поліестеру), і одягатися згідно із погодою, щоб не зумовити додаткову пітливість шкіри.[4]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Крапивница. — Большая медицинская энциклопедия, Т. 11, 3-е изд. — М. «Советская энциклопедия», 1979, стр. 491–493. (рос.)
  2. а б в г д е http://www.mif-ua.com/archive/article/21206
  3. а б в http://kiai.com.ua/article/740.html (рос.)
  4. а б в http://kiai.com.ua/article/739.html

Джерела[ред.ред. код]