Очікує на перевірку

Кумкват

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кумкват
Молода рослина
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Рутові (Rutaceae)
Рід: Цитрус (Citrus)
Вид:
Кумкват (C. japonica)
Біноміальна назва
Citrus japonica

Кумкват (інші назви: «фортунелла», «кінкан», лат. Fortunella) — рід цитрусових рослин родини рутових. Також невеликий екзотичний фрукт помаранчевого або помаранчево-жовтого кольору, на вигляд нагадує невеликий апельсин. Росте на півдні Китаю.

Назва кумкват походить від «гам гват» — вимови на кантонському діалекті китайської мови слова 金橘 (піньїнь jīnjú, укр. — золотий апельсин).[1]

Опис

[ред. | ред. код]
Плоди кумквата
Плоди кумквата

На вигляд плоди кумквата нагадують мініатюрні овальні апельсини розміром від 3 до 5 сантиметрів у довжину і від 2 до 4 сантиметрів завширшки.

Вони родять на вічнозелених чагарниках або деревах, висота яких сягає 2,5-4,5 метри.[2] Листя темно-зелене глянцеве, а квітки білі. Залежно від розміру, дерево кумквата може давати сотні або навіть тисячі плодів щороку.

Рослина родом з Південної Азії та Азійсько-Тихоокеанського регіону.[3][4] Найраніші посилання на історичні кумквати з'являється в літературі Китаю в 12 столітті.[2] Рослина давно культивується в Японії, Тайвані, на Філіппінах і в Південно-Східній Азії. Кумквати були завезені в Європу в 1846 році Робертом Форчуном, колекціонером Лондонського садівничого товариства, і незабаром після цього в Північну Америку.

Плід кумквата за смаком нагадує мандарин з легкою кислинкою, їстівний повністю, з солодкою шкіркою (щоправда, шкірка може викликати подразнення нирок). У природі трапляються кілька видів кумквата, що розрізняються формою плоду. Кумкват вживають як у сирому, так і у переробленому вигляді (цукати, варення, мармелад).

Кумкват рідко вирощується з насіння, оскільки у нього слабка коренева система. У Китаї та Японії для розмноження рослини роблять щеплення до понцируса трилистого (Poncirus trifoliata). Часто вирощується як кімнатна рослина.

Кумкват культивують у Китаї, Південно-Східній Азії, Японії, на Близькому Сході, у Південній Європі (особливо на грецькому острові Корфу) і на півдні США (особливо на Флориді).

Види

[ред. | ред. код]

Нині виділяється шість видів кумквата:

Також відомі гібриди:

Круглий кумкват

[ред. | ред. код]

Кумквати діляться на кілька видів.

Круглий кумкват також називається кумкват марумі. Це вічнозелене дерево, що дає їстівні золотисто-жовті плоди. Фруктів мало і зазвичай вони круглі, але можуть бути овальної форми. Шкірка має солодкий смак, але плід кислуватий. Плоди можна вживати в їжу, але в основному вони використовуються для виготовлення мармеладу і желе. Круглий кумкват вирощується як декоративна рослина. Рослина символізує удачу в Китаї та інших азійських країнах, де вона зберігається як кімнатна рослина і дарується під час Місячного Нового Року. Круглий кумкват частіше культивується, ніж інші види через його стійкість до холоду.

Овальний кумкват

[ред. | ред. код]

Кумкват овальний також називають нагамі кумкват. Отримав назву завдяки своїй формі.

Цзянсу кумкват

[ред. | ред. код]

Цзянсу кумкват дає їстівні плоди, які можна їсти в сирому вигляді. Плоди можуть бути використані для приготування желе та мармеладу. Плоди мають грушоподібну форму. При дозріванні має яскраво-помаранчеве забарвлення. Від інших видів його також відрізняє округле листя. Його вирощують заради їстівних плодів і як декоративну рослину.[5]

Культивування і використання

[ред. | ред. код]

Кумкват вирощується в Китаї, Південній Кореї, Північній Кореї, Тайвані, Південно-Східній Азії, Японії, на Близькому Сході, в Європі (зокрема, на Корфу, Греція), на півдні Пакистану і на півдні Сполучених Штатів (зокрема, Флорида, Луїзіана, Алабама) і в Каліфорнії. Вони набагато витриваліші, ніж інші цитрусові, як, наприклад апельсини. Кумкват «нагамі» вимагає спекотного літа, починаючи від 25 °C до 38 °C, але може витримувати морози до близько −10 °C. Вони ростуть на чайних пагорбах провінції Хунань, Китай, де клімат надто холодний для інших цитрусових. Дерева також відрізняються від інших видів цитрусових тим, що вони вступають у настільки глибокий період зимового спокою, що залишаться в ньому ще протягом кількох тижнів після настання теплої погоди без утворення нових пагонів або квітів. Попри їх здатність до виживання при низьких температурах, дерева ростуть краще і дають солодші плоди в більш теплих регіонах. Кумквати погано розмножуються насінням і тому їх розмножують вегетативним способом, використовуючи як підщепи інші цитрусові.

Використання

[ред. | ред. код]

Кумквати часто їдять сирими. Їхні шкірки солодкі й соковиті, середина трохи кислить. Сирі фрукти, як правило, або споживають повністю, щоб насолодитися контрастом, або їдять тільки шкірку. Плід вважається стиглим, коли він набуває жовтувато-оранжевого кольору. Кулінарне використання включає цукрування, консервування, приготування мармеладу та желе. Вони також додаються у салати. В останні роки кумквати завоювали популярність як гарнір для коктейльних напоїв, включаючи мартіні, як заміна більш знайомих оливок. Кумквати також використовуються кухарями для створення десертів, поширених в європейських країнах та Африці.

На Філіппінах і Тайвані кумкват є популярним додатком до зеленого чаю, з ним п'ють чорний чай, гарячий або навпаки — з льодом.

Склад

[ред. | ред. код]

Ефірна олія зі шкірки кумквату містить велику частину аромату фруктів, і в основному складається з лімонену, що становить близько 93% від загальної кількості. Крім того, лімонен і альфа-пінен сприяють пряному аромату плодів. Карбонільні з'єднання складають більшу частину залишку, і вони відповідальні за більшу частину особливого аромату. Ці сполуки включають складні ефіри, такі як ізопропіловий пропаноат (1,8%) і ацетат терпінілу (1,26%); кетони, такі як карвон (0,175%), а також ряд альдегідів. Інші кисневмісні сполуки включають нерол (0,22%) і транс-ліналол оксид (0,15%). Сировина кумквату також є відмінним джерелом вітаміну С.[6]

Харчова цінність

[ред. | ред. код]

Сирий кумкват
(харчова цінність на 100 г)

вода: 80,85 г сухі залишки: 0,52 г харчові волокна: 6,5 г енергетична цінність: 71 Ккал
білки: 1,88 г жири: 0,86 г вуглеводи: 15,90 г моносахариди: 9,36 г
мікроелементи
кальцій: 62 мг залізо: 0,86 мг магній: 20 мг фосфор: 19 мг
калій: 186 мг мідь: 0,095 мг натрій: 10 мг цинк: 0,17 мг
вітаміни
вітамін C: 43,9 мг вітамін B1: 0,037 мг вітамін B2: 0,090 мг вітамін B3: 0,429 мг
вітамін B5: 0,208 мг вітамін B6: 0,036 мг вітамін B9: 0 мг вітамін B12: 0,00 мг
вітамін A: 290 ME ретинол: 0 мкг вітамін E: 0,15 мкг вітамін K: 0,0 мкг
жирні кислоти
насичені: 0,103 г ненасичені: 0,154 г поліненасичені: 0,171 г холестерол: 0 мг

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ kumquat | Etymology, origin and meaning of kumquat by etymonline. www.etymonline.com (англ.). Процитовано 18 травня 2023.
  2. ↑ а б Kumquat (Citrus japonica) (PDF). Florida Gulf Coast University (англ.). Florida. 2015.
  3. ↑ Kumquat. hort.purdue.edu. Процитовано 18 травня 2023.
  4. ↑ Citrus japonica Thunb. GRIN-Global. npgsweb.ars-grin.gov (англ.). Процитовано 18 травня 2023.
  5. ↑ Yasuda, Kiichi; Yahata, Masaki; Kunitake, Hisato (2016). Phylogeny and Classification of Kumquats (Fortunella spp.) Inferred from CMA Karyotype Composition. The Horticulture Journal. Т. 85, № 2. с. 115—121. doi:10.2503/hortj.MI-078. Процитовано 18 травня 2023.
  6. ↑ Koyasako, A.; Bernhard, R. A. (1983-11). Volatile Constituents of the Essential Oil of Kumquat. Journal of Food Science (англ.). Т. 48, № 6. с. 1807—1812. doi:10.1111/j.1365-2621.1983.tb05090.x. ISSN 0022-1147. Процитовано 18 травня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кумкват&oldid=43360090