Цитрус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цитрус
Апельсин (Citrus sinensis)
Апельсин (Citrus sinensis)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Рутові (Rutaceae)
Триба: Цитрусові (Citreae)
Рід: Цитрус (Citrus)
Види
Див. текст
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 28882
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 2706
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Citrus


Цитрус (Citrus) — рід вічнозелених рослин родини рутових (Rutaceae), єдиний рід триби цитрусових (Citreae).

Значення у сільському господарстві[ред.ред. код]

Серед численних плодових рослин цитрусові користуються особливою популярністю. Плоди мандаринів, апельсинів, лимонів, цитронів, грейпфрутів відрізняються високими поживними, лікувальними і дієтичними властивостями. Вони служать сировиною для отримання чудових соків, компотів, цукатів і варива, цінних ефірних олій і різних есенцій, що широко використовуваються в харчовій, кондитерській і парфюмерній промисловості. Плоди цитрусових багаті глюкозою, сахарозою, фруктозою (загальний вміст цукрів варіює від 6,34 % у лимона до 7,02 % у мандарина) і різноманітними вітамінами (З, D, А, В1, В2, РР) і провітамінами (А, Е). Так, за вмістом вітаміну С плоди цитрусових значно перевершують плоди інших культур: у плодах апельсина, мандарина, лимона і грейпфрута міститься відповідно 66, 25-40, 52-60 і 38-41 мг%, аскорбінової кислоти, в плодах яблуні (сорт Антонівка) — 33, в груші — 3-10, у вишні — 15, в сливі — 4-7 у винограді — 2-3 мг%/.

У несприятливі в метеорологічному відношенні роки кількість вітаміну С в плодах цитрусових різко знижується. Окрім споживання у свіжому або переробленому вигляді, цитрусові плоди широко використовуються в медицині при різних захворюваннях. За даними Г. А. Алавидзе (1960), у давньогрузинській медичній літературі XI-XVI ст. часто згадується про медичні настоянки, що виготовляються з плодів і листя цитрусових. Характерно, що при тривалому зберіганні і переробці плодів вміст вітамінів у них не змінюється.

Походження[ред.ред. код]

Батьківщиною цитрусових вважають Індію і Китай, звідки вони потрапили до Ірану, Сирії та Єгипту. У країнах Середземномор'я введені в культуру в XI ст., а в XIV ст. стали широко культивуватися. На початку XVI ст. цитрусові набули поширення в Америці, особливо в Каліфорнії і Флориді.

Квітки і листя цитрусових містять цінні ефірні олії та глікозиди. У плодах грейпфрута виявлені нероль і птигрен, геслеридин і халкон, в кислому апельсині — нарингін і сударатамарин. До особливостей цитрусових відноситься їх довговічність — середня тривалість їх життя більше 100 років, хоча відомі випадки значно довшого існування. К. Иліяшик повідомляє про помаранчове дерево віком понад 600 років, що росте в Римі.

Вирощування[ред.ред. код]

Плоди цитрусових відрізняються довготривалим зберіганням і добре транспортуються. При відповідних температурах вони можуть зберігатися до врожаю наступного року.

За останнє сторіччя в світовому сільськогосподарському садівництві цитрусові насадження зайняли перше місце, і зараз немає жодної тропічної або субтропічної країни, що не має цитрусових плантацій.

Виробництво цитрусових плодів на земній кулі в наш час[Коли?] стоїть на другому місці після винограду. Тільки за останні 20 років збір плодів цитрусових збільшився з 22 до 48 млн т, причому 80 % цієї кількості припадає на частку апельсинів, мандаринів і танжеринів, а інше — на долю цитронів, грейпфрутів і лимонів. В середньому за 15-16 років приріст виробництва апельсинів склав 5,1 %, мандаринів — 7,5, лимонів — 4,7, грейпфрутів — 4,3 %.

Вирощують цитрусові в Європі, Азії, Африці, Америці і Австралії — всього в 75 країнах світу, об'єднаних у три великі групи: країни Північної і Центральної Америки, Середземноморські країни та інші країни (Африка, Азія, Південна Америка, Океанія). У першій групі найбільшим виробником цитрусових, особливо апельсинів і грейпфрутів, є США — 30 %, в другій групі — Італія, Іспанія, Португалія, Марокко, Алжир, Єгипет, Югославія, Греція, Ізраїль, що забезпечують 25-28 % світового виробництва цитрусових, в основному апельсинів, лимонів, грейпфрутів і цитронів. За виробництвом цитронів перше місце у світі займає Італія. На частку країн третьої групи припадає близько 40 % світового виробництва цитрусових. Основними їх виробниками є Японія, Індія, Бразилія.

З країн колишнього СРСР основною зоною промислового обробітку цитрусових є Грузія. За історичними відомостями цитрусові були відомі в Грузії ще в XII ст., коли, за описом академіка Н. Н. Кецховелі, війська цариці Тамари, розгромивши султана Нукаредіна, захопили оригінал арабської «Книги лікаря», де згадувалося про плоди цитрусових — туринджії (помпельмус). Відомі факти і ранішого використання цитрусових. П. М. Жуковський (1964) повідомляє, що ще в XI ст. знаменитий узбецький лікар Авіценна виготовляв ліки в суміші з соком кислого апельсина.

Історія вирощування в Російській імперії[ред.ред. код]

Записи грузинського царевича Вахушті показують, що в XVII ст. у районах Батумі, Ґонко і Ерґу удосталь росли туринджії, лимони і апельсини. Апельсинові дерева у віці 90-100 років можна зустріти і зараз у районі Батумі — в селах Ґонко і Сарпі. В урожайні роки з кожного такого дерева збирають до 5-10 тис. плодів.

Спроби створення окремих точок промислового обробітку цитрусових і інших субтропічних культур у вологих субтропіках Росії відносяться до сорокових років XIX ст. Для цього в 1840 р. засновується ботанічний сад Сухумі, а в 1846—1847 рр. створюються Озурґетський, Кутаїський і Ґаґрський аккліматізаційні розплідники для випробування цитрусових, хурми та інших рідкісних рослин теплого клімату.

У 1894 р. за наполяганням передових росіян-учених А. Н. Краснова і И. Н. Клінґена на Чорноморському узбережжі засновуються Сочінська і Сухумська дослідні сільськогосподарські садові станції, в завдання яких входило вивчення технічних і плодових культур, пристосованих до місцевих умов, розповсюдження їх серед навколишнього населення. З цією метою з низки зарубіжних країн, в першу чергу Індії, Японії, Китаю і Франції, завезено плодові та технічні субтропічні рослини.

Ці наукові установи спільно з організованим 1912  року Батумським ботанічним садом проводили велику роботу по розповсюдженню плодових і цитрусових культур на узбережжі. Помітному розвитку культури цитрусових у Росії сприяла, як пише П. М. Жуковський (1964), експедиція до Китаю та Японії на чолі з А. Н. Красновим і И. Н. Клінґеном (1897), коли до числа «12 золотих дарів Сходу» привезено і японський мандарин «ному». Проте справжній розвиток вітчизняне субтропічне господарство отримало лише після встановлення Радянської влади, коли в країні почалася промислова обробка цитрусових культур.

В Україні промислове вирощування цитрусових не розвинене, але переробка цитрусових плодів на соки та дитяче харчування існує майже на усіх підприємствах харчової промисловості, які виробляють вказані продукти.

Список представників роду[ред.ред. код]

Рід цитрусових до початку вирощування людиною включав такі види:

і 3 інших Microcitrus

Гібриди та сорти[ред.ред. код]

Сортування за походженням. Оскільки кожен є продуктом (принаймні) двох батьківських видів, то вони перераховані кілька разів.

На основі Citrus maxima
На основі Citrus medica
На основі Citrus reticulata
Невизначена база

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.