Кушлин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кушлин
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Кременецький район
Громада Кременецька громада
Код КАТОТТГ UA61020070280011722
Основні дані
Перша згадка 1463
Населення 731 (на 2014)
Територія 3.61 км²
Поштовий індекс 47075
Телефонний код +380 3546
Катойконіми кушлиняни
Географічні дані
Географічні координати 49°58′51″ пн. ш. 25°49′21″ сх. д.H G O
Водойми р. Горинька
Відстань до
районного центру
19 км
Найближча залізнична станція Кременець
Відстань до
залізничної станції
19 км
Місцева влада
Адреса ради 47042, с. Горинка, вул. Котовського, 8
Карта
Кушлин. Карта розташування: Україна
Кушлин
Кушлин
Кушлин. Карта розташування: Тернопільська область
Кушлин
Кушлин
Мапа

Ку́шлин — село в Україні, Тернопільська область, Кременецький район, Кременецька громада. Підпорядковувалося колишній Горинській сільській раді. До Кушлина приєднано хутір Сіножаття.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на сході району, на берегах р. Горинька, за 19 км від районного центру і найближчої залізничної станції м. Кременець. Географічні координати: 49° 59’ пн. ш. 25° 49’ сх. д. Територія — 3,61 км². Дворів — 340.

На заході села є ліс Теребіж. Назва пов'язана, ймовірно, зі словами «перебіг, перебіжчик, треба бігти» (люди в давнину через ліс утікали від татар до річки).

На околицях села є поклади глини, крейди, піску.

Місцевості[ред. | ред. код]

Сіножаття — хутір, приєднаний до с. Кушлин; розташований за 2 км від нього[1].

Про походження назви і хутора пам'ятають старожили. Колись тут був ліс. Потім людям там наділили землю (вони рубали ліс і косили сіно). Назва — від розташування у долинах, заплавах, багатих на сіна, сінокоси[1].

Протягом 1937—1939 рр., коли відбувалася комісація земель, із села, де помешкання стояли густо, частину жителів пересели у Сіножаття на власні наділи. Тоді на хуторі було кілька вулиць (усього 60 хат), а нині це вулиці села, де є 8 дворів, у яких живуть люди[1].

Топоніміка[ред. | ред. код]

Назва села походить від слів «кущ» і «лин». Спочатку село йменувалося Кустьлин, потім назва трансформувалася на Кушлин.

Історія[ред. | ред. код]

Середньовіччя, Новий Час[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка датована 1463 р., як власність Федора Барбасовича, який здавав маєток під заставу князеві Семену Збаразькому.

Від кінця XV ст. власність князя Семена Гольшанського, від 1545 р. — князя Дмитра Вишневецького.

За переказами, в XIIXIV ст. поміж нинішніми селами Горинка і Кушлин у долині лежало село Добрилівка. Рятуючись від спустошливих набігів татар, місцеві жителі ховалися в кущах, лісах, будуючи там землянки, курені; харчувалися рибою, зокрема линами, яких ловили в ставках. Імовірно, що населення Добрилівки й утворило два села: Горинку, названу від гір (горбів), що оточують село з півдня та південного заходу, і Кустьлин.

Про села Горинка і Кушлин згадано в акті від 1545 р. у описі Кременецького замку в числі «городців »князя Дмитра Вишневенького, який, прийнявши в 1595 р. унію, намагався окатоличити населення. Панування Вишневецьких тривало до смерті останнього представника роду Вишневецьких — Михайла Сервація у 1746 р.

XX століття[ред. | ред. код]

Згодом село було власністю інших поміщиків: Левицького (нар. 1880), Островського, Любимової і царського ґенерала Бобрикова. Виступи селян проти маґнатів ставали дедалі частішими, а під час польського правління досягли апогею. У 1921 р. селі був убитий поляк, тодішній державний службовець (зі слів Андрія Чави, сина тодішнього старости села). Тоді ж подібний випадок трапився в сусідньому селі, вбили поляка й у Кривчиках на Збаражчині. Поляки спалили Кривчики і вирушили на Кушлин. Староста Дмитро Чава із хлібом-сіллю разом зі всіма людьми, навіть дітьми, навколішки вийшли напроти польського військового загону з проханням не палити села. Це подіяло, і Кушлин не спалили.

Від вересня 1939 р. Кушлин — під радянською владою. Поляків–«осадників», які мали землі на Ризі (так нині називається поле) вивезли до Сибіру. Віра Чава (нар. 1922) розповідає про такий випадок. Жінка «осадника» пекла хліб, прийшли більшовики, наказали збиратись і забрали сім'ю, навіть не дали дочекатися хліба.

Від липня 1941 р. до 8 березня 1944 р. село — під нацистською окупацією.

Після другого приходу радянської влади ОУН і УПА поповнили багато вихідців із села; їхні сім’ї вислали на каторжні роботи у Сибір.

Після вступу в село військ 1-го Українського фронту під командуванням Г. Жукова всі чоловіки від 18 до 50 років були мобілізовані в Червону армію, з них 38 загинули, 20 — пропали безвісти.

Період Незалежности[ред. | ред. код]

Від 11 грудня 2020 року в складі Кременецької громади[2].

Релігія[ред. | ред. код]

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

До 1939 р. діяла чотирикласна початкова школа (було 2 вчителі), двічі на тиждень приходив священик Пилип Дубіцький. У вересні 1944 р. чотирикласна школа відновила роботу, 1952 р. почала функціонувати семирічка. Діти навчались у двох хатах (попівська хата збудована в 1887 р.) до 1997 р., коли було споруджене тимчасове приміщення для школи.

Нині у Кушлині діють школа, дитячий садок (від 1967), клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, магазини. Будують школу на 180 учнів.

Господарство[ред. | ред. код]

Восени 1949 р. утворено два колгоспи, у 1952 р. їх об'єднали в одне господарство (1957 р. у Кушлині був посаджений великий сад), у 1959 р. колгосп приєднали до господарства с. Горинка. В березні 1961 р. на його базі утворили насінницький радгосп. Підприємство вирощувало насіння зернових культур і картоплі. У 1995 р. утворилося ДАВТП «Явір», від 1998 р. — КСП «Явір». 2000 р. господарство роз’єдналося: в Горинці утворився ТОВ «Ранок», у Кушлині — СВК «Кушлин» куди жителі передали земельні та майнові паї. Нині діє фермерське господарство, селянські паї орендує ТОВ «Біо-Лан» (с. Горинка).

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення, осіб
2001 2014
840 731

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[3]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 99,64
російська 0,36

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися
  • Іван Потій (нар. 1955) — український поет, публіцист, господарник.
  • Марія Явнюк-Богданевич (нар. 1956) — українська літераторка.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]