Кушлин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кушлин
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Кременецький район
Рада/громада Горинська сільська рада
Код КОАТУУ 6123482003
Основні дані
Засноване 1445
Населення 840
Територія 3.390 км²
Густота населення 247.79 осіб/км²
Поштовий індекс 47075
Телефонний код +380 3546
Географічні дані
Географічні координати 49°58′58″ пн. ш. 25°48′51″ сх. д. / 49.98278° пн. ш. 25.81417° сх. д. / 49.98278; 25.81417Координати: 49°58′58″ пн. ш. 25°48′51″ сх. д. / 49.98278° пн. ш. 25.81417° сх. д. / 49.98278; 25.81417
Відстань до
районного центру
18 км
Місцева влада
Адреса ради 47042, с. Горинка, вул. Котовського, 8
Карта
Кушлин. Карта розташування: Україна
Кушлин
Кушлин
Кушлин. Карта розташування: Тернопільська область
Кушлин
Кушлин

Ку́шлин — село Кременецького району Тернопільської області. Розташоване на сході району. Підпорядковане Горинській сільраді. До Кушлина приєднано хутір Сіножаття.

Населення — 840 осіб (2001).

Історія[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка — 1545 р. як власність Дмитра-Байди Вишневецького.

Кожен народ, який проживає на теренах нашої держави, гордиться своїми святинями. Так, наприклад, для жителів міста Кременця велику роль відіграє замкова гора Бонна, дівочі скелі, Богоявленський жіночий монастир, Чеснохреська церква, Миколаївський собор. Проте, я прагну дослідити святиню, зокрема, у своєму селі Кушлин. У центрі на невеличкому пагорбі в окрасі пишнолистих дерев розташований Свято-Покровський храм, який в житті своїх прихожан відіграє неабияку роль.

Увесь периметр церкви обгороджений невисокою огорожею. Стовпчики у ній муровані з білої цегли, а решта викуване з металу. Згідно з народними переказами, які передаються поміж місцевими жителями з покоління в покоління, поміж сьогоднішніми селами Кушлином і Горинкою лежало село. Дійшло воно до нас під назвою Добрилівка. Відомо, що під час набігів татар селяни спасали своє життя поблизу кущів річки, будували землянки у навколишніх лісах. Вживали під час набігів рибу лин, якої було достатньо в навколишніх водоймах. Звідси саме поселення отримало назву Кустлин або Кущлин, яке в подальшому в устах народу змінилося на Кушлин. Історичні події тогодення повпливали на назви окремих вулиць села. Татари в більшості йшли з півдня, відповідно в цій частині села на найвищих пагорбах розташовувалися спостерігачі. Тут стояла спостерігальна вишка, на якій знаходилася бочка зі смолою, чи просмолені в'язки сіна з соломою. Характерним є те, що солома добре горіла, а сіно, тліючи, давало густий дим. При наближенні ворога верхній спостерігач давав сигнал середньому спостерігачеві, а цей у свою чергу нижньому. Люди, отримавши сигнал тривоги, ховалися в заплаві місцевої річки Горинь. Звідси й пішла назва трьох історичних вулиць села: Верхній, Середній і Нижній Постригач. Спостерігач — постригач. Існує також і інше народне передання, щодо назв цих вулиць: у цій частині села більшість людей тримало вівці і коли наставав час їх стригти, усім народом брались за цю справу, від чого пішла назва Постригач — від слова постригати, стригти.

Вперше село Кушлин, під іменем Кушніна, як помістя князя Димитрія Вишневецького, згадується в акті від 1545 р. — в описі кременецького замку в числі городець, яке згадується, як «городня князя Димитрія Вишневецкаго, сь именій его — Кушнина, Подгаець и Окникь, да Йвана Болбаса сь Ростокь и сь Поречья». Відомо, що в документах за 1806 р. заходилися відомості про стан майна церкви: «Земли усад. 2 дес, пахат. 41 дес, сенок. сь лесомь!2 дес. и подь хуторомь на пасеку 9 дес». На цю землю була ерекція, видана в 1753 р. поміщиком, графом Людовиком-Константином Плятером, оригінал якої знаходився в архіві Вол. дух. Консисторії, а копії при церкві. Крім цього був проект від 22 травня 1850 р., а в 1863 р. земля знову була виміряна казенним землеміром Алфеєвим і, як виявилося в дійсності: «усад. З дес, пахат.41 дес 329 саж., сенок. сь лесомь 14 дес 260 саж., и подь пасекой 7 дес. 530 саж. Причт: свящ. 300 руб., псаломщ. 50 руб. и просф.16 руб.». На той час для священика був побудований новий добротний будинок і госп. будівлі на кошти прихожан. В 1887 р. поміщик Горинського помістя Іосиф Левитський для свящ. обновив сарай для худоби, а для псалом, побудував будинок, клуню, сарай для худоби і погріб. Школи на той час в селі не було, селянські діти ходили в нар. однокл. училище села Горинки. Дворів було 143,5; прихож. 1139 чол.

Сучасні відомості про село, які згадуються у книзі Гаврила Чернихівського «Кременеччина від давнини до сучасності» за 1999 рік. «Кушлин — село горянської сільради, за 18 км від райцентру, 21 км від залізниці. До Тернополя — 59 км. Дворів — 314, мешканців — 887, з них чол. — 448, жінок — 439. Наприкінці 19 ст. дворів — 245, мешканців — 776. Вперше згадується 1545 р. як маєток князя Дмитра Вишневецького.» Сільськогосподарські угіддя входять до ТзОВ «Біо — Лан». ЗОШ І-ІІ ступеня: 9 класів, 93 учні, 21 учителів.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[1]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 99,64
російська 0,36

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Дерев'яна церква

Однією з давнішніх архітектурних пам'яток нашого села є храм на честь Покрови Божої Матері. Побудований в 1926 р. і освячений 4 листопада в день пам'яті Казанської ікони Божої Матері. Перший храм був збудований в 1720 р. на добровільні пожертвування прихожан. В 1887 р. на місці старенького похилого храму був побудований новий в честь Покрови Пресвятої Богородиці. Як і сучасний храм, другий храм був побудований з різаних дубових колод разом з дерев'яною дзвіницею, на кам'яному фундаменті, покритий залізом, ззовні і зсередини пофарбований масляними фарбами.

В ніч з 2 на 3 травня, 1916 р. на Страсному тижні від невідомої причини церква згоріла вщент. Цей день, 3 травня, був днем сліз і печалі. Парафіяни залишились сиротами. Святу Пасху святкували на згарищі. Потужили, посумували і тимчасово збудували церкву в дяківській хаті. На заклик настоятеля приходу протоієрея Пилипа Дубіцького на добровільні пожертви кушлинських парафіян, і власне церковне майно (дубовий ліс) було збудовано в 1926 р. нову церкву. В тому ж році 4 листопада на свято Казанської ікони Божої Матері було освячено церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. На відбудову церкви, крім церковного дубового матеріалу, було витрачено 53 603 злотих. Церкву пофарбували ззовні і зсередини. Очолював пофарбування церкви Колодка Дмитро, а головним майстром будівництва був Дробицький (на жаль ім'я для нас не збереглося). Головною прикрасою храму є іконостас, привезений в 20-х рр. XX ст. з Польщі. Він знаходився у кафедральному соборі м. Варшави на честь св. благовірного князя Олександра Невського. Відомо, що після жовтневої революції, у відновленій Польщі розпочався негативний рух проти Православної віри.Так, у Варшаві, Любліні, Калуші та в інших містах і селищах, багато православних храмів було знищено, в тому числі і вище згадуваний кафедральний собор. На той час, перебуваючи на заробітках у Варшаві, кушлинці на звалищі знаходять частини іконостасів Варшавського собору. На підводах їх перевозять у рідне село і встановлюють у новозбудованій церкві.[2]

Будівля виключно дерев'яна, пофарбована ззовні в блакитний колір. Накупольні хрести чотириконечні. Більшою частиною у своїй основі він збудований у вигляді хреста. Церква має у висоту 18 сажнів, шириною 8 сажні, довжиною 10 сажнів. Зовні, на верхньому місці розміщена дуже стара ікона Пресвятої Богоматері з Богодитятком на лівій руці, вгорі в колі променів — зображення святого Духа. Також головною святинею храму є образ Божої Матері, який обновився в сім'ї Герасим'юк Севастіана і Синклітикії, жителів Кушлина, в 1933 р. У тому ж році в неділю 28 серпня обновлений образ хресним ходом був принесений в храм. На честь цієї ікони було встановлено свято, яке святкується в першу неділю після Успіння Пресвятої Богородиці. У цей день на богослужіння збираються не тільки місцеві жителі, але й гості з сусідніх сіл і міст. Радісним є те, що у 2011 р. прихід буде святкувати 78-річчя з часу обновлення чудотворного образу. Шанованою серед храмових ікон також є ікона Божої Матері «Неупиваємая Чаша». Вона була придбана на пожертвування прихожан у 2000 р. у Почаївській Лаврі і хресним ходом перенесена в кушлинський храм. Щоп'ятниці біля цієї святої ікони здійснюється водосвятний молебень з акафістом. У 2002 р. в храм була подарована частинка св. мощей великомученика і цілителя Пантелеймона, яка була вставлена в ікону цього святого.

По благословінню Преосвященнішого Володимира, єпископа Почаївського, у 2003 р. були передані храму частинки св. мощей преподобних Іова і Амфілохія Почаївських чудотворців.

У сільському храмі на сьогоднішній день як такого церковного архіву немає, крім деяких церковних книг. Пам'ятками історії і культури, які зберігаються в церкві є:

 — Ікона «Богородиця Одигітрія» запрестольна (108 х 82) XVIII ст.
 — Ікона «Святий Миколай»(115 х 78) І пол. XIX ст.
 — Царські ворота кін. XVIII ст.
 — Крісло.

Наша церква відзначається також своїм іконостасом. Іконостас — це перегородка, яка складається з ікон, розміщенних у так званні яруси. В іконостасі є троє дверей. Середні двері найбільші, називаються царськими вратами, бічні південні — дияконськими, а північні — паламарськими. На царських вратах є ікони Благовіщеня Пресвятої Богородиці й чотири євангелістів, над ними — ікона Тайної Вечері, з правої сторони — ікона Спасителя, з ліва — Божої Матері. Ці ікони першого ярусу іконостасу називаються намісними іконами і становлять основну частину іконостасу. У другому ярусі вміщенні ікони дванадцяти найголовніших свят. У третьому ярусі зображено дванадцять апостолів і між ними Ісуса Христа. Дальше зображено пророків . зверху іконостаса є хрест. За іконостасом розміщений Святий Престол. Святий Престол — головна та важлива святиня кажного храму. Він складається із чотирьох сторін і така форма не є випадковою, оскільки відповідає чотирьом сторонам світу, чотирьом порам року, чотирьом періодам доби, чотирьом областям земного існування. Святий Престол знаменує собою гроб Господа Ісуса Христа, в якому знаходиться Його Тіло до Воскресіння, а також самого Господа, який лежав в гробі. Зверху Престол і до самого низу покривають в білий нижній одяг — катасарку, яка знаменує собою Плащаницю, в яку завернули тіло Господнє перед тим як положити Його в Гроб. На Святому Престолі здійснюється найбільше таїнство перетворення хліба та вина в Тіло і Кров Ісуса Христа . Зліва від Престолу розміщується жертівник — стіл на якому відбувається проскомидія, під час якої готують Святі Дари для Таїнства Святого Причастя.

В архітектурі самого храму також розташована дзвіниця, яка має 4 дзвони. Великий, вагою 17 пудів 10 фунтів, литий 1876 року з зображенням Спасителя та Іоанна Хрестителя, другий, вагою 10 пудів 5 фунтів — литий 1877 року, третій, вагою 5 пудів 12 фунтів — литий 1877 року, четвертий, вагою 3 пуди 15 фунтів — литий 1801 року.

Священнослужителями приходу в різні часи працювали Василій Конинський (1795 — 1798 рр.), Павло Шамкевич (1798 — 1799 рр.), Федір Кирилович (1799 — 1800 рр.), Фома Антонович (1800 — 1801 рр.), Антоній Ржондковський (1801 — 1844 рр.), Микола Ненадкевич (1845 — 1848 рр.), Іполит Скабалланович (1848 — 1860 рр.). На початку ХХ ст. священиком був Федір Дубіцкий, випускник Волинської семінарії. До речі, могила Федіра Дубіцкого знаходиться на церковному подвір'ї. На даний час богослужіння у Свято — Покровській церкві здійснює о. Андрій Вараниця, який очолює приход майже 16 років. До складу приходу входить лише село Кушлин з кількістю прихожан 616 чоловік.

Щороку, 14 жовтня, на престольне свято і у дні найвеличніших свят, служиться Божественна Літургія, яка завершується хресним ходом навколо храму. А 9 Травня, на День Перемоги, після служби, прихожани йдуть хресним ходом на братську могилу воїнів, які загинули за визволення села в роки Другої Світової війни, де служиться панахида по убієнних. На території церки та села стоять хрести (фігури) із зображенням Богородиці та Спасителя. У центрі села на роздоріжжі доріг у 2009 році на пожертви прихожан була поставлено фундамент на каплицю.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП.

Відомі люди[ред. | ред. код]

У Кушлині (хутір Сіножаття) народився поет, публіцист, господарник, член НСПУ Іван Потій.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  2. Згідно з церковним архівом та розповідями настоятеля церкви о. Андрія Вараниці.
  3. І. Дем'янова. Потій Іван Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 123.

Література[ред. | ред. код]