Дичко Леся Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Леся Дичко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леся Дичко
Дичко Людмила Василівна
Зображення
Леся Дичко на авторському концерті у Львові 28 жовтня 2014 р.
Основна інформація
Дата народження 24 жовтня 1939(1939-10-24) (79 років)
Місце народження Київ, УРСР
Громадянство Україна Україна
Професія композитор, педагог
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка (1989)[1], мистецька премія «Київ» ім. А. Веделя (2003)
Звання Народний артист УкраїниНародна артистка України (1995)
Нагороди Орден святого Володимира III ступеня (1998)
Орден княгині Ольги (1999)
орден «За заслуги» III ст. (2008)[1]
Файли у Вікісховищі?

Ле́ся (Людми́ла) Васи́лівна Дичко́ (* 24 жовтня 1939, Київ) — український композитор, педагог, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1982). Народна артистка України (1995). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1989). Кавалер орденів святого Володимира ІІІ ступеня (1998) і Княгині Ольги (1999). Лауреат мистецької премії «Київ» ім. Артемія Веделя (2003)[2]. Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2009).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Леся Дичко — один з провідних хорових композиторів в Україні. Її твори були широко представлені на хорових фестивалях, конкурсах та у концертних програмах світу: США, Канаді, Франції, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Данії, Іспанії, Італії, Угорщині, Болгарії, Польщі, Росії, Україні.

Освіта[ред. | ред. код]

Діяльність[2][ред. | ред. код]

19721994 — Київський державний художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) — читала курс історії музики.

З 1994 — викладач композиції та теоретичних дисциплін в Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського.

2002 — викладала в Тегеранському університеті.

1989 та 2004 — виступи в Канаді з лекціями, творчими звітами про українську сучасну хорову музику.

2005 — доцент Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.

2009 — професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.

Член Національної спілки композиторів України (1965), правління Музфонду України, Координаційної ради Національної всеукраїнської музичної спілки, Секретар правління Національної спілки композиторів України, почесний член Національної спілки художників України.

Музична творчість[ред. | ред. код]

Найбільше місце в творчості композитора посідає хорова творчість, в якій виразно проступають зв'язок з фольклором, обрядовістю та християнськими мотивами. Окреме місце в творчості композиторки посідає дитяча тематика, цей світ, за висловом Кияновської, композиторці вдалося розкрити «з усією безпосередністю та осяйністю дитячого бачення природи та життя»[3]

Л. Пархоменко відзначає захоплення Л. Дичко живописом і народно-ужитковим мистецтвом, що обумовило «багатство асоціативних зв'язків зі спорідненими мистецтвами, мальовничість її музичного письма, примат кольору, багатство звукової палітри»[4]

Знаковою в історії музичної культури України стала кантата «Червона калина». М. Кречко свідчить про перелам світогляду професійного середовища, що спричинила прем'єра цієї кантати:

« ...Прекрасна музика, але складна для хору, що зріс на класичних традиціях. Подолати сучасне композиторське письмо коштувало співакам неймовірних зусиль [...] Капела вороже настроєна до музики, але хоче виручити і себе, і мене. А слухачі влаштували овацію. Композиторку і сцену засипали квітами та кетягами червоної калини. Народ наш тямущий [...] Я тихо святкував - зламано опір співаків, подолано труднощі нового, не бувалого для нас музичного матеріалу.[5] »

Опери[ред. | ред. код]

  • «Золотослов» (слова народні) 1992 (для солістів та хору)
  • «Різдвяне дійство» («Вертеп») слова народні 1992; 1998 (для солістів, хору та ударних)

Ораторії[ред. | ред. код]

  • «І нарекоша ім'я Київ» тексти літописів 1982 (для солістів, хору, інструм. ансамблю)
  • «Індія-Лакшмі» тексти індійських поетів 1989 (для солістів, хору, симф. оркестру)

Симфонії[ред. | ред. код]

  • «Привітання життя»[6][7] (також цей твір часом фігурує під назвою «Зелене Євангеліє»[8]) для сопрано, баса та камерного оркестру на вірші Б.-І. Антонича, 1972
  • «Вітер революції» симфонія на вірші М. Рильського та П. Тичини, 1976
  • «Ти починаєшся з очей», симфонія-кантата на слова О.Сердюка, 1994

Кантати[ред. | ред. код]

  • П'ять фантазій за картинами російських художників 1962, 1972 (для хору і симфонічного оркестру)
  • Рапсодія «Думка», вірші Т. Г. Шевченка 1964 (для колорат. сопрано, чоловічого хору, симфонічного оркестру)
  • «Червона калина», слова старовинних українських пісень 1968 (для хору, солістів та інструментального ансамблю)
  • «Пори року», слова народні 1973
  • «Карпатська», слова народні 1974
  • «Сонячне коло», вірші Д. Чередниченка 1975 (для дитячого хору та симфонічного оркестру)
  • «Здрастуй, новий добрий день», вірші Є. Авдієнка 1976 (для дитячого (жіночого) хору)
  • «Весна», вірші Є. Авдієнка 1980 (для дитячого хору та симфонічного оркестру)
  • «Барвінок», вірші С. Жупанина 1980 (для дитячого хору та симфонічного оркестру)
  • «Ода музиці», вірші Б. Олійника 1980 (для мецо-сопрано, хору, камерного оркестру та органа)
  • «У Києві зорі», слова народні 1982 (для сопрано, чоловічого хору та інструментального ансамблю)
  • Ода «Довженкові», вірші М. Вінграновського 1984 (для чоловічого хору і органа)

Хорові концерти[ред. | ред. код]

  • «Краю мій рідний», вірші Б. Олійника та С. Жупанина 19951998 (для солістів та хору)
  • «Французькі фрески», 1995—2000 (для читця, мішаного хору, квартету духових, органу, ударних)
  • «Іспанські фрески» 19961999 (для хору та ударних)
  • «Швейцарські фрески», 2002 (для двох читців, мішаного хору, органу і ударних)
  • А.Ведель, "Тебе, Бога, хвалимо" (Te Deum laudamus), концерт для хору та оркестру, 2018.

Хорові поеми[ред. | ред. код]

Літургії[ред. | ред. код]

  • Літургія № 1 для однорідного хору (чол., жін.) 1989, 1990
  • Літургія № 2 для мішаного хору 1990
  • «Урочиста Літургія» для мішаного хору (2000—2002)

Окремі хорові твори a cappella[ред. | ред. код]

  • Лісові далі (1962)
  • Сонячний струм (1972)
  • П'ять прелюдій в стилі «шань-шуй» — на вірші японських поетів (1989)(для жіночого хору)
  • Дві колядки слова народні (1996)
  • Псалом 67 (для жіночого хору) (1999)
  • Місячна фантазія, вірші П. Мовчана (1999)

Твори для фортепіано[ред. | ред. код]

  • «Українські писанки» — поліфонічні варіації для фортепіано (1972)
  • «Дитячий альбом» для фортепіано (1992)
  • «Карпатські фрески» у семи частинах для фортепіано (1993)
  • Драматичний триптих — для двох фортепіано (1993)
  • «Чотири пори року» — для двох фортепіано, перша версія (1993)
  • «Замки Луари» — п'ять п'єс для фортепіано (1994)
  • «Алькасар… Дзвони Арагону» — фортепіанний цикл (1995)
  • Парафраз на теми опери «Золотослов» (2002)

Балети[9][ред. | ред. код]

  • «Метаморфози» (1963; 1972)
  • «Досвітні вогні» (за однойм. поемою Лесі Українки, 1967)
  • «Катерина Білокур» (за мотивами творчості художниці, 1983; постановка А. Рубіної)
  • «Святкова феєрія» ()

Музика до фільмів[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Заслужений діяч мистецтв України (1982)
  • Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка (1989)
  • Народна артистка України (1995)
  • Орден Святого Рівноапостольного Князя Володимира ІІІ ступеня (1998)
  • Орден «Княгині Ольги» ІІІ ступеня (1999)
  • Орден Святої Варвари Великомучениці (2004)
  • Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2008)
  • Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2009)
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009)
  • Орден «За заслуги» ІІ ступеня (2017)[10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ДИЧКО Леся Василівна. Національна спілка композиторів України. 
  2. а б Дичко Леся Василівна // Національна академія мистецтв України
  3. Кияновська, 255
  4. Пархоменко Л. Українська хорова п'єса / Л. Пархоменко. — Київ: Наукова думка, 1979. — 220 с.
  5. Кречко М. «Думкою» окрилені літа / М. Кречко // Спогади М. Кречко. - Ркуопис. - 1991. - с.7
  6. Перелік творів Лесі Дичко на сайті НСКУ
  7. Л. Пархоменко. Леся Дичко (до дня народження).
  8. Любов Серганюк. Жанрово-стилістичні пошуки Лесі Дичко в контексті „нової фольклорної хвилі“.
  9. Дичко Леся Василівна — Енциклопедія Сучасної України
  10. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №56/2017 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2017-03-09. 

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 205.
  • Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 138—140.
  • Кияновська Л. Українська музична культура: навч. посіб. — Львів : Тріада плюс, 2008. — С. 254-260.
  • Гордійчук М. Леся Дичко.— К., 1978.
  • С. Грица .Дичко, Леся Василівна // Українська музична енциклопедія, Т.1 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — C. 620