Гальба
| Гальба лат. Galba | ||||
 | ||||
| ||||
|---|---|---|---|---|
| 9 червня 68 — 15 січня 69 | ||||
| Попередник: | Нерон | |||
| Наступник: | Отон | |||
| ||||
| 69 | ||||
| Співправитель: | Тіт Віній | |||
| Попередник: | Тиберій Катій Асконій Сілій Італік Публій Галерій Трахал | |||
| Наступник: | Цезар Веспасіан Август Тіт Флавій Веспасіан | |||
| 33 | ||||
| Співправитель: | Луцій Корнелій Сулла Фелікс | |||
| Попередник: | Гней Доміцій Агенобарб Луцій Аррунцій Камілл Скрибоніан | |||
| Наступник: | Павло Фабій Персік Луцій Вітеллій | |||
| Ім'я при народженні: | лат. Servius Sulpicius Galba | |||
| Народження: |
24 грудня 3 до н. е. Таррацина, Італія, Римська імперія | |||
| Смерть: |
15 січня 69 (71 рік) Рим, Римська імперія | |||
| Поховання: | Рим | |||
| Країна: | Рим | |||
| Релігія: | давньоримська релігія | |||
| Рід: | Сульпіції | |||
| Батько: | Гай Сульпіцій Гальба | |||
| Мати: | Муммія Ахайка | |||
| Шлюб: | Емілія Лепіда | |||
| Діти: |
у шлюбі: двоє дітей всиновлені: Луцій Кальпурній Пізон Фругі Ліциніан | |||
Се́рвій Га́льба Це́зар А́вгуст (лат. Servius Galba Caesar Augustus), ім'я при народженні — Се́рвій Сульпі́цій Га́льба (лат. Servius Sulpicius Galba), також зустрічається — Лу́цій Лі́вій Оце́лла Сульпі́цій Га́льба (лат. Lucius Livius Ocella Sulpicius Galba; 24 грудня 3 до н. е., Таррацина — 15 січня 69, Рим) — давньоримський державний, політичний та військовий діяч, полководець, легат, дворазовий консул (33, 69), шостий римський імператор (68–69), представник роду Сульпіціїв.
Майбутній імператор народився 24 грудня 3 року до н. е. у передмісті Таррацини в родині Гая Сульпіція Гальби та Муммії Ахайки.
Завдяки знатному походженню Гальба здобув хорошу освіту та зміг побудувати блискучу військово-політичну кар'єру. За правління Тиберія він був легатом-пропретором Аквітанії та консулом у 33 році, за правління Калігули — легатом Верхньої Германії, за правління Клавдія — командувачем легіонів, які брали участь у завоюванні Британії, та проконсулом Африки.
У 48 році відійшов від політики, аж поки приблизно у 60 році не був призначений на посаду намісника Іспанії.
У 68 році Гай Юлій Віндекс підняв у Галлії повстання проти влади Нерона. Невдовзі до нього доєднався і Гальба, якому було обіцяно титул імператора. Хоча Віндекс незабаром загинув, акція увінчалася успіхом. Сенат визнав Гальбу імператором, а Нерон покінчив життя самогубством. У такий спосіб Гальба утвердився при владі й через кілька місяців урочисто вступив до столиці.
На початку свого правління він намагався позиціонувати себе як відновлювача порядку після Нерона. Було зроблено спроби покращити фінансовий стан держави, обмежити надмірні витрати двору та впорядкувати управління провінціями. Гальба прагнув також посилити роль сенату й повернутися до форми правління, започаткованої Октавіаном. Однак попри, здавалося б, успішний початок, новий імператор так і не здобув підтримки народу.
Його похилий вік і слабке здоров’я, а також відстороненість від державних справ сприяли посиленню впливу фаворитів. Гальба так і не зміг здобути довіру ні населення столиці, ні війська. Масові невдоволення викликали репресії проти знаті, ощадливість щодо виплат солдатам і загальне послаблення центральної влади. Ситуацію додатково ускладнювали й інші обставини — продовжувала тривати війна в Юдеї та спалахнуло нове повстання під проводом Авла Вітеллія.
10 січня 69 року Гальба здійснив чи не останню спробу зміцнити своє становище, усиновивши як спадкоємця Луція Кальпурнія Пізона Фругі Ліциніана. Проте цей вибір виявився невдалим, адже останній не мав достатнього авторитету, щоб консолідувати еліти.
Скориставшись народним невдоволенням, один із найближчих соратників імператора Марк Сальвій Отон організував заколот преторіанців і захопив владу. Сам Гальба був убитий на Форумі після лише семи місяців правління.
Гальба походив зі славетного та багатого патриціанського роду Сульпіціїв[1]. У дитинстві він був усиновлений своєю мачухою Лівією та прожив майже все життя під прізвищем Луцій Лівій. За Тиберія його обирали на почесні посади: призначали претором, у 31 р. отримав намісництво в Аквітанії, а в 33 р. — консульство. Гай Калігула відправив його легатом до Верхньої Германії. Очоливши легіон, показав себе суворим та обізнаним полководцем. Він здобув рішучу перемогу над хаттами, що прорвалися у 41 р., майже до самої Галлії. Принцепса, який відвідав його табір, Гальба порадував гарною виучкою військ, а ще більше тим, що після навчань пробіг за його колісницею цілих 20 миль. Після повідомлення про вбивство Калігули багато хто радив Гальбі скористатися нагодою та захопити владу, але він віддав перевагу залишитися осторонь. Цим він здобув прихильність Клавдія, був прийнятий у коло його друзів і досяг такої шани, що через його раптову і тяжку хворобу був відкладений навіть похід у Британію. У 45 р., він без жеребкування отримав проконсульство на два роки в Африці, щоб навести порядок у цій провінції, неспокійній через внутрішні розбрати та повстання варварів. Він навів там порядок з ревною строгістю та справедливістю навіть у дрібницях. І відтоді майже до середини правління Нерона він жив переважно у спокої. У 61 р., він отримав призначення в Тарраконську Іспанію. Цією провінцією він керував вісім років, але непостійно та по-різному. Згідно Светонія, початку Гальба був енергійний і суворий та не знав міри у покаранні за провини, але поступово впав у бездіяльність, щоб не привертати увагу Нерона.
Так складалися справи, коли в 68 році супроти Нерона підняв повстання претор Галлії Юлій Віндекс. Після того, як Віндекс почав відкриту війну, він написав Гальбі, закликаючи його прийняти верховне правління. Чутки про це розповсюдилися заздалегідь і зібрали величезну кількість людей, що бажали перевороту. Цього разу Гальба імператорський титул не прийняв, він погодився послужити вітчизні, і назвав себе не Цезарем і не імператором, а полководцем римського сенату й народу. Багато намісників відреклося від Нерона, і майже всі прийняли сторону Гальби, але Вергіній, начальник германських легіонів в Галлії, оголосив, що він і сам не прийме верховного панування, і нікому не дозволить отримати його попри волі та вибору сенату. Він виступив проти Віндекса і розбив його в завзятому бою. Втративши 20 000 солдатів, Віндекс покінчив життя самогубством. Стурбований цим, Гальба повернувся до Іспанії і почав чекати, чим це все закінчиться. У червні прийшла звістка, що Нерон наклав на себе руки, а сенат проголосив Гальбу імператором. Тоді Гальба склав звання легата, прийняв ім'я Цезаря і вирушив у дорогу. У Галлії до нього приєднався Вергіній, який, отримавши постанову сенату, визнав Гальбу імператором і привів до присяги на вірність йому свої легіони.
У Римі на нього чекали з нетерпінням. Одним із перших його розпоряджень було розшукати та повернути всі цінні речі, які Нерон подарував своїм улюбленцям. Оскільки ці речі вже встигли не раз змінити власників, розраховуватися за шалені витрати минулого принцепса довелося людям цілком стороннім та ні в чому не винним. Пішли чутки про його суворість, жорстокість та скупість; своїми діями Гальба підтвердив та примножив ці чутки. Пошукам не було кінця, і вони охоплювали все більше коло осіб, тому про Гальбу усюди почали говорити з презирством. До того ж незабаром виявилося, що він сліпо довіряє своїм радникам — друзям та вільновідпущеникам — і все робить по їх вказівці. А ті, всі як один, виявилися людьми жадібними та жорстокими.
Найнебезпечнішою для нього була ненависть солдат та преторіанців. Багато з них взяли участь у повстанні проти Нерона, спокусившись на щедрі обіцянки своїх начальників. Але за їх зраду Гальба їм нічого не заплатив. Коли ж принцепсу повідомили, що солдати незадоволені та обурені його скупістю, він відповідав, що звик набирати, а не купувати воїнів. Цим він настроїв проти себе легіони в усіх провінціях.
Найбільше нарікали війська у Верхній Германії. Під час січневих календ 69 року вони відкрито повстали та проголосили імператором префекта Нижньої Германії Вітеллія. Коли Гальба дізнався про переворот, він оголосив своїм прихильникам, що не можна більше баритися із призначенням наступника. Гальба знав, що деякі з його друзів підтримували Долабеллу, а всі інші — Марка Отона. Але сам він не схвалював ні того, ні іншого. Гальба послав за Пізоном, молодим чоловіком, від природи обдарованим усіма моральними чеснотами, але особливо славетним чистотою та суворістю життя, і усиновив його. Більш за всіх ця новина вразила Отона. Побачивши крах усіх своїх надій, він з палкого прихильника Гальби став його найзапеклішим ворогом. Проте, обдумавши свій стан, він вирішив, що діючи швидко і рішуче, може ще й навіть зараз досягти своєї мети. У той самий день розпочав переговори з преторіанцями і за чотири дні встиг підготувати заколот проти Гальби.
Преторіанці доставили Отона до табору, і там він був проголошений імператором. Про те, що сталося, відразу повідомили в Палатин Гальбі. Деякий час він вагався, не знаючи, що робити. З міста надходили найсуперечливіші чутки, але Гальба повірив сприятливим для нього новинам, сів у ноші й крізь великий натовп народу вирушив на Форум. У цей час туди увірвалася кіннота заколотників. Натовп розбігся, а преторіанці кинулися до нош принцепса. Носії випустили їх з рук разом з ним на землю. Кажуть, що оточений з усіх боків ворогами, він сам підставив їм горло, промовивши: «Вбийте мене, якщо це необхідно для держави». На нього впали численні удари, і навіть після того, як він був мертвий, солдати продовжували рубати та колоти знівечене тіло. Якийсь солдат відрубав у трупа голову і підніс її Отону. Отон віддав її обозним та маркітантам, і вони, бавлячись, довго носили її на списі по табору.
- Гай Светоній Транквілл. Життєписи дванадцяти цезарів. — Львів : Піраміда, 2019. — Т. пер. з латин. П. Содомора. — 321 с. — ISBN 978-966-441-559-7.
- К. Рыжов. Все монархи мира. Древняя Греция. Древний Рим. Византия. [Архівовано 25 травня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Транквілл, 2019, с. 245.
