Літійорганічні сполуки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Літійорганічні сполуки — клас металоорганічних сполук що містять хоча б один хімічний зв'язок карбонлітій. Прикладами літійорганічних сполук є метиллітій та н-бутиллітій. Літійорганічні сполуки проявляють властивості сильних осно́в Льюіса і зазвичай є високо реакційноздатними речовинами.

Історія та розвиток[ред.ред. код]

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Літійорганічні сполуки представляють собою тверді речовини (окрім бутиллітію C4H9Li). Переважна їх більшість добре розчинна у вуглеводнях, за винятком метиллітію (CH3Li), 1-адамантиллітію ((1-Ad)-Li) та феніллітію (C6H5Li). Вуглеводневі розчини літійорганічних сполук досить безпечні у користуванні: при контакті з повітрям вони без спалаху швидко окиснюються до відповідних алкоксидів літію.

Будова[ред.ред. код]

Сполуки характеризуються наявністю дуже полярного вуглець-літієвого зв'язку, що обумовлює їх схильність до утворення агрегатів.[1]

Агрегат sec-Бутиллітію

Отримання[ред.ред. код]

Найпростішим методом отримання літійорганічних сполук є взаємодія металевого літію з галогенпохідними алканів чи аренів:

Реакція проводиться у бензені, гептані чи петролейному етері для запобігання взаємодії літійорганічної сполуки з атмосферним киснем та вологою. У промисловості використовують 0,5-2% добавку металевого натрію в якості ініціатора взаємодії.

Іншим способом є реакція між літієм та теплими розчинами алкільних сполук ртуті:

Деякі літійорганічні сполуки можна отримати дією іншіх літійорганічних сполук на відповідні органогаліди в алканових розчинниках (літій-галогеновий обмін)

(1-Ad)-Br + 2 tBu-Li (1-Ad)-Li(тв.) + tBuH + Me2C=CH2
Ph-Br + nBuLi PhLi(тв.) + nBuBr

У двох вищенаведених прикладах рушійною силою є дуже низька розчинність продукту, завдяки якої він виводиться із реакційної системи і, відповідно до принципа Ле-Шательє, здвигає хімічну рівновагу праворуч.

Хімічні властивості[ред.ред. код]

Сполуки характеризуються наявністю дуже полярного вуглець-літієвого зв'язку, що обумовлює як їх високу нуклеофільність, сильні осно́вні властивості та схильність до утворення агрегатів.[1]

Літійпохідні алканів та аренів взаємодіють з галогенпохідними подібно до реакції Вюрца:

Беруть участь у синтезі кетонів із солей карбонових кислот:

Самозаймаються при контакті з водою та вологим повітрям, а також бурхливо взаємодіють зі сполуками, що мають активний водень:

Застосування та зберігання[ред.ред. код]

Літійорганічні сполуки широко використовуються в органічному синтезі як аналог реактиву Гріньяра та в якості каталізатора полімеризації олефінів.

Склянки з розчином бутиллітію

Для уникнення контакту з вологим повітрям на практиці використовуються у вигляді розчинів у вуглеводнях чи, рідше, в естерах.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Role of Organolithium Aggregates and Mixed Aggregates in Organolithium Mechanisms, Hans J. Reich, Chem. Rev., 2013, 113 (9), pp 7130–7178, 2013, DOI:10.1021/cr400187u

Джерела[ред.ред. код]

  • Кери Ф., Сандберг М. Углубленный курс органической химии: Пер. с англ. В двух книгах/Под ред. В. М. Потапова. Книга вторая. Реакции и синтезы.— М.: Химия, 1981. — 456 с., ил.
  • Ластухін Ю. О., Воронов С. А. Органічна хімія. — 2-ге, перероб. і доп.. — Львів : Центр Європи, 2001. — ISBN 966-7022-19-6.
  • Р. Рипан, И. Чертяну. Неорганическая химия: Химия металлов: В 2 т. — М.: Изд. «Мир», 1971. — Т. 1. — 561 с.


Бензол Це незавершена стаття про органічну сполуку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.