Маврикійський дронт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маврикійський дронт
Уявний малюнок дронта
Уявний малюнок дронта
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Підродина: Дронтові (Raphinae)
Рід: Дронт (Raphus)
Вид: Маврикійський дронт (Raphus cucullatus)
Біноміальна назва
Raphus cucullatus
(Linnaeus, 1758)
Ареал (червоним)
Ареал (червоним)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Raphus cucullatus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Raphus cucullatus
EOL logo.svg EOL: 1049951
ITIS logo.svg ITIS: 555609
IUCN logo.svg МСОП: 143436
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 187135
Fossilworks: 92329

Маврикійський дронт, додо (Raphus cucullatus) — нелітаючий птах (оскільки на Маврикії відсутні хижі ссавці) родини голубоподібних, що був поширений на острові Маврикій. Найближчим родичем був дронт-відлюдник, який також вимер. Цей птах мав близько метра в довжину і важив близько 20 кг. Вимирання маврикійського дронта вперше сформувало думку, що людина може викликати вимирання тварин[1].

Історія[ред. | ред. код]

Вид був вперше описаний голландською експедицією, яка відвідала острів 1598 року. До середини 17 століття птахи цього виду вже були знищені як через активне полювання у зв'язку із споживанням м'яса птаха, так і через розорення гнізд завезеними на острів свинями й собаками.

Зовнішність додо відома тільки за малюнками і письмовими документами XVII століття, але, оскільки ці джерела значно відрізнялися один від одного, точний вигляд птаха невідомий. Навколишнє середовище і поведінка також невідомі. Останнє опудало дронта згоріло в полум'ї пожежі в Лондонському музеї в 1755 році[2]. Тому до XIX століття дронт вважався міфічним птахом, оскільки він не залишив ніяких слідів після свого зникнення. Після проведених експедицій і знайдених залишків 20 дорослих особин на одній з цукрових плантацій, ставлення до існування птаха докорінно змінилося[2].

Згідно з гіпотезою Стенлі Темпла (англ. Stanley Temple) зникнення цих птахів стало причиною вимирання дерева Sideroxylon grandiflorum. Через міцну шкарлупу плодів, насіння не проростає у природних умовах, проте воно могло готуватися до проростання, проходячи травну систему додо. У 1970-х роках залишилося лише 13 особин цього дерева віком більше 300 років. Звідси походить популярна назва рослини — «Дерево додо». [3]

Додо став добре відомий публіці завдяки помітній ролі в творі Льюїса Керолла «Аліса в Країні чудес», що стала невід'ємною частиною поп-культури. Ім'я птаха згодом стало асоціюватися з поняттям вимирання і зникнення.

Таксономія[ред. | ред. код]

Довгий час маврикійського й родригійського дронтів об'єднували в родину дронтових, їх спорідненість з іншими голубами довго залишалася невизначеною. Ці два види вводили до складу окремих монотипових родин, Raphidae і Pezophapidae, згідно з припущенням, що кожний з них розвивався самостійно. Останні остеологічні і молекулярні дані довели їх належність до до підродини Raphinae, яка є частиною родини голубових (Columbidae).

Порівняльний аналіз гена цитохрома B і мРНК послідовності 12S, що були взяті зі стегнової кістки родригійського дронта і передплесна маврикійського дронта, підтвердив їх тісну спорідненість і розміщення в межах родини голубових. Генетичні дані також показали, що гривастий голуб в Південно-Східній Азії є їхнім найближчим родичем після Goura victoria і Didunculus strigirostris. Наступна кладограма показує близьку спорідненість Pezophaps solitaria в родині голубових, а також клади острівних ендеміків, згідно з Shapiro et al., 2002[4]




Goura victoria






Caloenas nicobarica




Pezophaps solitaria



Raphus cucullatus








Didunculus strigirostris




Аналогічну кладограму було опубліковано в 2007 році, вона відрізняється перевернутим положенням клад з Goura victoria і Didunculus strigirostris, а також включенням Otidiphaps nobilis і Trugon terrestris. У 2002 році дослідження показало, що дивергенція маврикійського і родригійського дронтів відбулася на межі палеогену — неогену. Маскаренські острови (Маврикій, Реюньйон і Родригес) вулканічного походження, їхній вік становить менше 10 мільйонів років. Предки дронта, найвірогідніше, вміли літати ще довгий час після відділення від основної гілки голубових птахів. Відсутність травоїдних ссавців, які могли б конкурувати з дронтовими за ресурси на цих островах, дозволило родригійському і маврикійському дронтам досягти великих розмірів. ДНК, узята в Оксфорді з опудала дронта, виявилася в поганому стані, її не використовували в дослідженнях викопних решток, тому дані про розмір птахів ще потребують незалежної перевірки.

Етимологія[ред. | ред. код]

Малюнок 1634 року, зроблений сером Томасом Гербертом: широкодзьоба папуга (ліворуч), рудий маврикійський пастушок (в центрі) і додо (праворуч)

Походження слова «додо» незрозуміле. За однією з версій воно бере свій початок з голландського слова dodoor, що означає «ледар». Проте, за найвірогіднішою версією, назва додо походить від іншого голландського слова — dodaars, що означає або «товстозадий», або «задній вузол», посилаючись на вузький пучок пір'я хвоста птаха. Перший запис слова dodaerse було зроблено в журналі капітаном Віллемом ван Вестсаненом в 1602 році[5]. Сер Томас Герберт використовував слово «додо» в 1627 році, проте незрозуміло, чи був він першим, оскільки португальці, які відвідали Маврикій в 1507 році, наскільки відомо, не вживали його в своїх доповідях. Тим не менше, згідно зі словниками Encarta та Chambers назва «додо» походить від португальського слова doudo (аналог іншого португальського слова doido), що означає «дурень» або «божевільний»[6][7].

Тим не менш, португальська назва птаха, dodô, походить від слова dodo. Девід Кваме вважав, що слово «додо» було звуконаслідуванням голосу птиці, а дві ноти, вимовлені голубами, нагадували фразу «ду-ду»[8]. Про походження цих назв існують різні гіпотези. Вважалося, наприклад, що додо походить від португальського слова duodo — дурний, нетямущий, бовдур. Враховуючи дурний вигляд і безпечність цих птахів, першовідкривачі Маврикія вибрали правильну назву. У данській мові є слово drunte («рухатися повільно, незграбно»). До речі, данці дійсно плавали на Маврикій в 20-х рр.. XVII в. і могли взяти участь в словотворенні.

Голландський вчений А. С. Оудеманс у своїй книзі про додо дав обґрунтованіше пояснення слову «дронт». У середньоголландській мові дієслово «Дронтен» в старі часи означало «брезклий», «роздутий», «пихатий» або «чванливий». Це цілком відповідало зовнішньому вигляду птиці, деякі особини якої, за свідченням сучасників, мало не тягли черево по землі. І схожі вони були аж ніяк не на лебедя або голуба, а на бройлерне курча, роздутого до розмірів індика. У сучасній же голландській мові слово «Дронтен» вважається непристойним.

Птах також згадувалася голландцями під назвою dronte, що означало «опухлий». Воно досі використовується в деяких мовах.

У своїй роботі XVIII століття «Система природи» Карл Лінней ввів конкретне найменування — cucullatus, що означало «капюшоноподібний», а комбінація цього слова з ім'ям роду птиці дала назву Struthio, яке застосовувалося до страусів. Матюрен-Жак Бріссон ввів нову назву роду — Raphus, є відсиланням на дрохв, яке до наших днів дійшло без змін. Лінней пізніше придумав відповідну назву — Didus ineptus, але воно стало синонімом ранньої назви через номенклатурний пріоритет.

Опис[ред. | ред. код]

Малюнок голови додо, зроблений Корнелісом Сафтлевеном у 1638 році, який є останньою оригінальною ілюстрацією птиці

Наразі не існує повного опудала додо, тому створення зовнішнього вигляду птиці, особливо її оперення і забарвлення, представляє певні труднощі. Але з субфоссильних відкладень і решток додо, які були завезені в Європу в 17 столітті, відомо, що вони були дуже великими птахами, можливо, вагою до 23 кг (50 фунтів), хоча великі маси відносилися тільки до особин в неволі[9]. Проте за деякими оцінками вага птиці в природному середовищі існування становила близько 10,6-17,5 кг[9]. Птах не міг літати, оскільки його грудина і маленькі крила не були пристосовані для польоту[10] . Ці сухопутні птахи, еволюціонували, завоювали всю екосистему острова, оскільки на ньому не було хижих ссавців[10]. Додо також мав гачкуватий плямистий дзьоб 23 см (9 дюймів) завдовжки[10]. Дослідження декількох збережених пір'їн на голові додо в Оксфордському музеї показали, що дронти, швидше за все, були вкриті пухом, ніж пір'ям[11]. Ця та інші характеристики є особливостями неотенії[12].

Коли додо був ще не вимерлим птахом, було створено близько 15 ілюстрацій, які, поряд з різними письмовими повідомленнями про зустрічі на Маврикії, є основними доказами опису зовнішнього вигляду[13]. Згідно з більшістю зображень додо мав сірувате або коричневе оперення, світліші махові пера, а також світлий в'юнкий пучок на кінці хвоста. Також птах мав сіру або лису голову; зелений, чорний або жовтий дзьоб; товсті і жовтуваті лапки і чорні пазури.

Відмінності в ілюстраціях провідних авторів, як Антонія Корнеліса Одеманса[14] і Масауджі Хачісукі, свідчать про статевий диморфізм, онтогенетичні особливості, періодичні зміни і навіть про можливі нові види, проте ці теорії на сьогоднішній день не визнаються. У зв'язку з тим, що такі деталі як забарвлення дзьоба, форма хвоста і оперення у різних особин відрізнялися один від одного, визначити точну морфологію цих особливостей неможливо, оскільки вони могли вказувати або на відмінності у віці або стать птаха, або на спотворення реальності. Крім гелдерландських малюнків, також невідомо, чи були інші ілюстрації живих особин або хоча б наповнені опудала, які могли б вплинути на достовірність описів. Спеціаліст з додо Джуліан Х'юм стверджував, що замість ніздрів у додо могли б бути щілини, судячи з гелдерландських, сафтлевенських, крокерських і мансурських зображень. На зображеннях дзьоба додо добре видно відкриті ніздрі, а не дефект, що виник в результаті сушіння картини.

Традиційний образ додо — вельми гладкий, незграбний птах, хоча ця точка зору може бути і перебільшена. На загальну думку вчених, на старих європейських малюнках були зображені перегодовані особини, що знаходилися в неволі[15][16].. Результати, отримані на основі скелета додо, показали, що дикі дронти могли важити близько 10,2 кг (22 фунтів) [17][18]. Голландський живописець Роеландт Сейвері був найбільш плідним і впливовим ілюстратором дронта, який малював його, щонайменше, 6 разів. Його відома картина 1626 року, перебуває у Британському музеї під назвою «Додо Едварда», стала стандартним взірцем додо. На цій картині зображений вельми гладкий птах, який є джерелом багатьох інших реставрацій додо[19]. На картині 17-го століття, що належить могольському художнику Устаду Мансуру, що була знайдена в 1950-х роках, зображений додо разом з ендемічними індійськими птахами. На думку професора Іванова і Джуліана Х'юмена, дане зображення — одне з найточніших[20].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The Dodo - Raphus Cuccullatus. Архів оригіналу за 2012-09-15. Процитовано 2011-11-17. 
  2. а б (рос.) Маврикий. Затерянный в Индийском океане. Золотой глобус № 87, De Agostini, 2011.
  3. Sideroxylon Grandiflorum and the Unintended Consequences Phenomenon | Harish's Notebook
  4. Shapiro et al., 2002
  5. Staub, France (1996): Dodo and solitaires, myths and reality. Proceedings of the Royal Society of Arts & Sciences of Mauritius 6: 89-122 HTML fulltext
  6. Dodo skeleton find in Mauritius. BBC News (en) (London). 2006-06-24. Процитовано 2012-03-14. 
  7. The Portuguese word doudo or doido may itself be a loanword from Old English (cf. English «dolt»).
  8. Quammen, David (1996): The Song of the Dodo: Island Biogeography in an Age of Extinction. Touchstone, New York. ISBN 0-684-82712-3
  9. а б Kitchener A.C., «Justice at last for the dodo», New Scientist p.24, 28 August 1993.[1]
  10. а б в LOST LAND OF THE DODO: An Ecological History of Mauritius, Réunion, and Rodrigues. Anthony Cheke and Julian Hume. 464 pp. Yale University Press, 2008
  11. DOI:10.1111/j.1469-7998.1989.tb02535.x
  12. DOI:10.1111/j.1469-7998.1993.tb02686.x
  13. Fuller, Errol: The Dodo — Extinction In Paradise, 2003
  14. Oudemans, 1917
  15. Kitchener, A. On the external appearance of the dodo, Raphus cucullatus. Archives of natural History, 20, 1993.[2]
  16. http://www.asa3.org/ASA/PSCF/2005/PSCF9-05Bergman.pdf
  17. Angst, Delphine; Buffetaut, Eric; Abourachid, Anick (2011). The end of the fat dodo? A new mass estimate for Raphus cucullatus. Naturwissenschaften 98: 233–236. doi:10.1007/s00114-010-0759-7. 
  18. Angst, Delphine; Buffetaut, Eric; Abourachid, Anick (2011). In defence of the slim dodo: a reply to Louchart and Mourer-Chauviré. Naturwissenschaften 98: 359–360. doi:10.1007/s00114-011-0772-5. 
  19. George Edwards: The Bedell and His Birds — Adair Stuart Mason — Google Books
  20. Dissanayake, Rajith (2004). What did the dodo look like?. The Biologist (Society of Biology) 51 (3): 165–168. Архів оригіналу за 23 June 2011. Процитовано 14 September 2011. 
  21. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]