Маячення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Марення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маячний розлад
Karl Jaspers 1946.jpg
Спеціальність психіатрія і психологія
Причини Маячний розлад і психоз
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 MB26.0
МКХ-10 F22
DiseasesDB 33439
MeSH D003702

Мая́чення[1] або маячі́ння[2][3][4] (маячні́ іде́ї, маячня́[5], також ма́рення[6]; лат. delirio) ― розлад мислення, що характеризується виникненням невідповідних реальності хворобливих уявлень, міркувань і висновків[7], яких хворий переконано дотримується й котрі не піддаються корекції[8]. Цю тріаду сформульовано 1913 року Карлом Ясперсом, який підкреслював, що зазначені ознаки є поверхові, не відображають сутності маячного розладу[9] й не визначають, а тільки припускають наявність маячіння[10].

Маячення виникає тільки на патологічній основі та відрізняється від уявлень, заснованих на помилковій чи неповній інформації, конфабуляцій, догм, ілюзій або інших ефектів сприйняття.

Визначення маячіння дає Г. В. Ґруле[de]: «встановлення зв'язку відношення без підстави», тобто некоректоване встановлення відношень між подіями без достатньої для цього підстави[11].

Маячення, як правило, трапляється в контексті неврологічних або психічних розладів, хоча воно не прив'язане до якогось конкретного розладу і спостерігається в контексті багатьох патологічних станів (як фізичних, так і психічних). Однак воно має важливе діагностичне значення у психозах, як-от шизофренії, парафренії, маніакальних епізодах біполярного розладу і депресивному психозі. Принципово важливо, що маячіння, будучи розладом мислення, тобто однієї зі сфер психіки, водночас — симптом ураження головного мозку людини. Лікування маячіння, за уявленнями сучасної медицини, можливе лише методами, що впливають безпосередньо на головний мозок, себто психофармакотерапією (наприклад, антипсихотиками) і біологічними методами — електро- та ліка́рським шоком, інсуліновими, антропіновими комами. Останні засоби особливо ефективні при діянні на резидуальне й інкапсульоване маячіння. [джерело?]

Відомий дослідник шизофренії О. Блойлер зазначав, що маячення завжди:
егоцентричне, тобто має суттєве значення для особистості хворого; і
— має яре афективне забарвлення, позаяк виникає на підґрунті внутрішньої потреби («потреби маячні» за Е. Крепеліном), а внутрішні потреби можуть бути тільки афективними.[джерело?]

Згідно з дослідженнями, проведеними ще В. Ґрізінґером у XIX столітті, загалом маячіння за механізмом розвитку не має виражених культурологічних, національних та історичних особливостей.[12] Разом з тим можливий культурний патоморфоз маячіння: якщо в Середньовіччі переважали маячні ідеї, пов'язані з одержимістю, магією, приворотом, то в наш час часто трапляється маячення впливу «телепатією», «біострумами» або «радаром».

У звичайній мові поняття «маячня» має значення, відмінне від наукового психіатричного, що призводить до його некоректного з наукового погляду використання. Наприклад, маячнею в побуті називають гарячковий стан, що виникає в соматичних хворих із підвищеною температурою тіла (наприклад, за інфекційних захворювань) й зазвичай супроводжується незв'язною, невиразною, беззмістовною мовою[5]. З клінічної точки зору явище безтямного, безладного говоріння в гарячці або уві сні слід називати маренням[13] або аменцією (від лат. amentia — безумство). На відміну від маячіння, це якісний розлад свідомості, а не мислення. Також у побуті маячнею хибно[джерело?] називають інші психічні порушення, наприклад, галюцинації. У переносному значенні маячнею вважають будь-які безглузді та незв'язні ідеї.

Визначення[ред. | ред. код]

Карл Ясперс у своїй праці «Загальна психопатологія»[14] вперше навів три основні критерії, за наявності яких уявлення вважається маячним:

  • переконаність (особа абсолютно впевнена в реальності чогось);
  • невиправність (уявлення не змінюються попри наведення переконливих контраргументів або доказів протилежного);
  • неможливість існування того, чого стосується уявлення, або його хибність (уявлення неймовірне, дивне або явно не відповідне дійсності).[15]

Причини[ред. | ред. код]

З поясненням причин маячень досі спостерігаються складнощі. Розроблено декілька теорій. Одна з них – генетична, або біологічна теорія, яка стверджує, що близькі родичі людей, що страждають на маячні розлади, мають підвищений ризик піддатися впливу маячень. Інша теорія — дисфункція когнітивної діяльності; згідно з цією теорією, маячення можуть виникнути з викривлених способів пояснення життя. Третя теорія говорить про мотивовані або захисні маячення. Згідно з ними, люди, що схильні до маячень, починають їх переживати у ті моменти, коли їм не вдається адекватно впоратися зі своїм життям і стає складно підтримувати високу самооцінку. У цих випадках людина, щоб зберегти позитивну думку про себе, починає бачити в інших людях причину своїх особистих складнощів.[16]

Конкретні маячення[ред. | ред. код]

Найзначніші два чинники у виникненні маячень: 1) розлад функціонування мозку; 2) фонові впливи темпераменту та типу особистості.[17]

Підвищений рівень дофаміну визнається симптомом розладу функціонування мозку. Те, що такий рівень необхідний для продовження наявності певних маячень, було вивчено в рамках попереднього дослідження маячного розладу (психозу), яке було проведено з метою з'ясувати, чи шизофренія є психозом, пов'язаним з рівнем дофаміну.[18] Дослідження дало позитивні результати — маячення ревнощів і переслідувань мали відмінні рівні метаболітів дофаміну (можливо, генетичні). Це можна розглядати як попередні результати, бо дослідження вказувало на потребу подальших досліджень на більших вибірках.

Повторювані теми у маячних розладах[ред. | ред. код]

Є низка сталих тем, які повторюються в маяченнях:[19]

  • маячення зовнішнього контролю: пацієнт вважає, що інша людина, група людей або зовнішня сила контролює її/його думки, почуття, імпульси або поведінку;
  • синдром Котара: пацієнт вважає, що він/вона не існує або помер(ла);[20]
  • маячні ревнощі: помилкове уявлення, що дружина/чоловік зраджує, за відсутності доказів цього;
  • маячення підданості читанню думок: пацієнт вважає, що інші можуть читати його/її думки;
  • маячення стосунку до себе: пацієнт інтерпретує навіть незначні зауваження, події або предмети з його/її середовища як такі, що мають надзвичайне значення для його/її життя, звернені до нього/неї;
  • еротоманія: пацієнт переконаний, що інша людина закохана у нього/неї;
  • соматичні маячення, які стосуються функціонування тіла або власних органів: пацієнт вважає, що має хворобу або що в його/її тілі відбулися якісь зміни; конкретним прикладом цього є маячний паразитоз — переконаність у зараженні комахами, бактеріями, паразитами.
  • сутяжно-кверулянтські маячення — хворобливе привласнення місії боротьби з перебільшеними неіснуючими або уявними недоліками;

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Маячення // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Маячіння // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. [1] Медичний російсько-український словник / В. Кисільов — С. 19
  4. [2] Російсько-український медичний словник: матеріали до української медичної термінології / Ред. комісія: проф. О. В. Корчак-Чепурківський (голова) [та ін.]; упоряд. д-р мед. М. А. Галин; Київський губерніальний відділ охорони народного здоров'я, Підрозділ медичної та санітарної просвіти. — Київ, 1920. — 164 с. — С. 14
  5. а б Маячня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. МАРЕННЯ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 2021-04-09. 
  7. Блойхер В. М., 1983.
  8. Кербіков О. В., 1968, с. 45.
  9. Жмуров В.А. Ясперса триада признаков бреда. Большая энциклопедия по психиатрии (ru). Национальная психологическая энциклопедия. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-09-15. 
  10. Парнас Дж. Дело Брейвика и «conditio psychiatrica» // Независимый психиатрический журнал. — 2013. — № 3.
  11. Снєжнєвський А. В., 1983, с. 29.
  12. Кербіков О. В., 1968, с. 47.
  13. Марення // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. Jaspers, Karl (1913). Allgemeine Psychopathologie. Ein Leitfaden für Studierende, Ärzte und Psychologen. Berlin: J. Springer. 
  15. Jaspers, 1997, p. 106
  16. Delusional Disorder. Процитовано 6 August 2010. 
  17. Sims, Andrew (2002). Symptoms in the mind: an introduction to descriptive psychopathology. Philadelphia: W. B. Saunders. с. 127. ISBN 0-7020-2627-1. 
  18. Morimoto K, Miyatake R, Nakamura M, Watanabe T, Hirao T, Suwaki H (June 2002). Delusional disorder: molecular genetic evidence for dopamine psychosis. Neuropsychopharmacology 26 (6): 794–801. PMID 12007750. doi:10.1016/S0893-133X(01)00421-3. 
  19. Delusions (Encyclopedia of Mental Disorders). Процитовано 15 червня 2017. 
  20. Berrios G.E.; Luque R. (1995). Cotard Syndrome: clinical analysis of 100 cases. Acta Psychiatrica Scandinavica 91 (3): 185–188. PMID 7625193. doi:10.1111/j.1600-0447.1995.tb09764.x. 

Посилання[ред. | ред. код]