Марення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маревний розлад
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F22
DiseasesDB 33439
MeSH D003702


Марення — уявлення, якого людина переконано дотримується попри докази протилежного. Це патологія, яка відрізняється від уявлень, заснованих на помилковій чи неповній інформації, конфабуляцій, догм, ілюзій або інших ефектів сприйняття.

Марення, як правило, трапляються в контексті неврологічних або психічних розладів, хоча вони не прив'язані до якогось конкретного розладу і спостерігалися у контексті багатьох патологічних станів (як фізичних, так і психічних). Однак вони мають важливе діагностичне значення у психозах, як-от шизофренії, парафренії, маніакальних епізодах біполярного розладу і депресивному психозі.

Визначення[ред.ред. код]

Карл Ясперс у своєму творі "Загальна психопатологія"[1] вперше навів три основних критерії, за наявності яких уявлення вважається маревним:

  • переконаність (особа абсолютно впевнена у реальності чогось);
  • невиправність (уявлення не змінюються попри наведення переконливих контраргументів або доказів протилежного);
  • неможливість існування того, чого стосується уявлення, або його помилковість (уявлення невірогідне, дивне або явно не відповідає дійсності).[2]

Причини[ред.ред. код]

З поясненням причин марень досі спостерігаються складнощі. Розроблено декілька теорій. Одна з них – генетична, або біологічна теорія, яка стверджує, що близькі родичі людей, що страждають на маревні розлади, мають підвищений ризик піддатися впливу марень. Інша теорія – дисфункція когнітивної діяльності; згідно з цією теорією, марення можуть виникнути з викривлених способів пояснення життя. Третя теорія говорить про мотивовані або захисні марення. Згідно з ними, люди, що схильні до марень, починають їх переживати у ті моменти, коли їм не вдається адекватно впоратися зі своїм життям і стає складно підтримувати високу самооцінку. У цих випадках людина, щоб зберегти позитивну думку про себе, починає бачити в інших людях причину своїх особистих складнощів.[3]

Конкретні марення[ред.ред. код]

Найзначніші два чинники у виникненні марень: 1) розлад функціонування мозку; 2) фонові впливи темпераменту та типу особистості.[4]

Підвищений рівень дофаміну визнається симптомом розладу функціонування мозку. Те, що такий рівень необхідний для продовження наявності певних марень, було вивчено в рамках попереднього дослідження маревного розладу (психозу), яке було проведено з метою з'ясувати, чи шизофренія є психозом, пов'язаним з рівнем дофаміну.[5] Дослідження дало позитивні результати – марення ревнощів і переслідувань мали відмінні рівні метаболітів дофаміну (можливо, генетичні). Це можна розглядати як попередні результати, бо дослідження вказувало на потребу подальших досліджень на більших вибірках.

Повторювані теми у маревних розладах[ред.ред. код]

Є низка сталих тем, які повторюються у мареннях:[6]

  • марення зовнішнього контролю: пацієнт вважає, що інша людина, група людей або зовнішня сила контролює її/його думки, почуття, імпульси або поведінку;
  • синдром Котара: пацієнт вважає, що він/вона не існує або помер(ла);[7]
  • маревні ревнощі: помилкове уявлення, що дружина/чоловік зраджує, за відсутності доказів цього;
  • марення підданості читанню думок: пацієнт вважає, що інші можуть читати його/її думки;
  • марення стосовності до себе: пацієнт інтерпретує навіть незначні зауваження, події або предмети з його/її середовища як такі, що мають надзвичайне значення для його/її життя, звернені до нього/неї;
  • еротоманія: пацієнт переконаний, що інша людина закохана у нього/неї;
  • соматичні марення, які стосуються функціонування тіла або власних органів: пацієнт вважає, що має хворобу або що в його/її тілі відбулися якісь зміни; конкретним прикладом цього є маревний паразитоз – переконаність у зараженні комахами, бактеріями, паразитами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Jaspers, Karl (1913). Allgemeine Psychopathologie. Ein Leitfaden für Studierende, Ärzte und Psychologen. Berlin: J. Springer. 
  2. Jaspers, 1997, с. 106
  3. Delusional Disorder. Процитовано 6 August 2010. 
  4. Sims, Andrew (2002). Symptoms in the mind: an introduction to descriptive psychopathology. Philadelphia: W. B. Saunders. с. 127. ISBN 0-7020-2627-1. 
  5. Morimoto K, Miyatake R, Nakamura M, Watanabe T, Hirao T, Suwaki H (June 2002). Delusional disorder: molecular genetic evidence for dopamine psychosis. Neuropsychopharmacology 26 (6). с. 794–801. PMID 12007750. doi:10.1016/S0893-133X(01)00421-3. 
  6. Delusions (Encyclopedia of Mental Disorders). Процитовано 15 червня 2017. 
  7. Berrios G.E.; Luque R. (1995). Cotard Syndrome: clinical analysis of 100 cases. Acta Psychiatrica Scandinavica 91 (3). с. 185–188. PMID 7625193. doi:10.1111/j.1600-0447.1995.tb09764.x.