Маячення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маячний розлад
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F22
DiseasesDB 33439
MeSH D003702


Мая́чення[1] або маячі́ння[2][3][4] (маячні́ іде́ї, маячня́[5]; лат. Delirio) визначається переважно як розлад мислення, що характеризується виникненням невідповідних реальності хворобливих уявлень, міркувань і висновків[6], яких хворий переконано дотримується й котрі не піддаються корекції.[7] Цю тріаду сформульовано 1913 року Карлом Ясперсом, який підкреслював, що зазначені ознаки є поверхові, не відображають сутності маячного розладу[8] й не визначають, а тільки припускають наявність маячіння.[9] Маячення виникає тільки на патологічній основі та відрізняється від уявлень, заснованих на помилковій чи неповній інформації, конфабуляцій, догм, ілюзій або інших ефектів сприйняття.

Визначення маячіння дає Г. В. Ґруле[de]: «встановлення зв'язку відношення без підстави», тобто некоректоване встановлення відношень між подіями без достатньої для цього підстави.[10]

Маячення, як правило, трапляється в контексті неврологічних або психічних розладів, хоча воно не прив'язане до якогось конкретного розладу і спостерігається в контексті багатьох патологічних станів (як фізичних, так і психічних). Однак воно має важливе діагностичне значення у психозах, як-от шизофренії, парафренії, маніакальних епізодах біполярного розладу і депресивному психозі.

Принципово важливо, що маячіння, будучи розладом мислення, тобто однієї зі сфер психіки, водночас — симптом ураження головного мозку людини. Лікування маячіння, за уявленнями сучасної медицини, можливе лише методами, що впливають безпосередньо на головний мозок, себто психофармакотерапією (наприклад, антипсихотиками) і біологічними методами — електро- та ліка́рським шоком, інсуліновими, антропіновими комами. Останні засоби особливо ефективні при діянні на резидуальне й інкапсульоване маячіння.

Відомий дослідник шизофренії О. Блойлер зазначав, що маячення завжди:
егоцентричне, тобто має суттєве значення для особистості хворого; і
— має яре афективне забарвлення, позаяк виникає на підґрунті внутрішньої потреби («потреби маячні» за Е. Крепеліном), а внутрішні потреби можуть бути тільки афективними.

Згідно з дослідженнями, проведеними ще В. Ґрізінґером у XIX столітті, загалом маячіння за механізмом розвитку не має виражених культурологічних, національних та історичних особливостей.[11] Разом з тим можливий культурний патоморфоз маячіння: якщо в Середньовіччі переважали маячні ідеї, пов'язані з одержимістю, магією, приворотом, то в наш час часто трапляється маячення впливу «телепатією», «біострумами» або «радаром».

У розмовній мові поняття «маячня» має значення, відмінне від психіатричного, що призводить до його некоректного з наукового погляду використання. Наприклад, маячнею в побуті називають гарячковий стан, що виникає в соматичних хворих із підвищеною температурою тіла (наприклад, за інфекційних захворювань) й зазвичай супроводжується незв'язною, невиразною, беззмістовною мовою.[12] З клінічної точки зору явище безтямного, безладного говоріння в гарячці або уві сні слід називати маренням[13] або аменцією (від лат. amentiaбезумство). На відміну від маячіння, це якісний розлад свідомості, а не мислення. Також у побуті маячнею хибно називають інші психічні порушення, наприклад, галюцинації. У переносному значенні маячнею вважають будь-які безглузді та незв'язні ідеї, що так само не завсіди правильно, адже вони можуть не відповідати маячній тріаді й бути оманою психічно здорової людини.

Визначення[ред. | ред. код]

Карл Ясперс у своїй праці "Загальна психопатологія"[14] вперше навів три основні критерії, за наявності яких уявлення вважається маячним:

  • переконаність (особа абсолютно впевнена в реальності чогось);
  • невиправність (уявлення не змінюються попри наведення переконливих контраргументів або доказів протилежного);
  • неможливість існування того, чого стосується уявлення, або його хибність (уявлення неймовірне, дивне або явно не відповідне дійсності).[15]

Причини[ред. | ред. код]

З поясненням причин маячень досі спостерігаються складнощі. Розроблено декілька теорій. Одна з них – генетична, або біологічна теорія, яка стверджує, що близькі родичі людей, що страждають на маячні розлади, мають підвищений ризик піддатися впливу маячень. Інша теорія – дисфункція когнітивної діяльності; згідно з цією теорією, маячення можуть виникнути з викривлених способів пояснення життя. Третя теорія говорить про мотивовані або захисні маячення. Згідно з ними, люди, що схильні до маячень, починають їх переживати у ті моменти, коли їм не вдається адекватно впоратися зі своїм життям і стає складно підтримувати високу самооцінку. У цих випадках людина, щоб зберегти позитивну думку про себе, починає бачити в інших людях причину своїх особистих складнощів.[16]

Конкретні маячення[ред. | ред. код]

Найзначніші два чинники у виникненні маячень: 1) розлад функціонування мозку; 2) фонові впливи темпераменту та типу особистості.[17]

Підвищений рівень дофаміну визнається симптомом розладу функціонування мозку. Те, що такий рівень необхідний для продовження наявності певних маячень, було вивчено в рамках попереднього дослідження маячного розладу (психозу), яке було проведено з метою з'ясувати, чи шизофренія є психозом, пов'язаним з рівнем дофаміну.[18] Дослідження дало позитивні результати – маячення ревнощів і переслідувань мали відмінні рівні метаболітів дофаміну (можливо, генетичні). Це можна розглядати як попередні результати, бо дослідження вказувало на потребу подальших досліджень на більших вибірках.

Повторювані теми у маячних розладах[ред. | ред. код]

Є низка сталих тем, які повторюються в маяченнях:[19]

  • маячення зовнішнього контролю: пацієнт вважає, що інша людина, група людей або зовнішня сила контролює її/його думки, почуття, імпульси або поведінку;
  • синдром Котара: пацієнт вважає, що він/вона не існує або помер(ла);[20]
  • маячні ревнощі: помилкове уявлення, що дружина/чоловік зраджує, за відсутності доказів цього;
  • маячення підданості читанню думок: пацієнт вважає, що інші можуть читати його/її думки;
  • маячення стосовності до себе: пацієнт інтерпретує навіть незначні зауваження, події або предмети з його/її середовища як такі, що мають надзвичайне значення для його/її життя, звернені до нього/неї;
  • еротоманія: пацієнт переконаний, що інша людина закохана у нього/неї;
  • соматичні маячення, які стосуються функціонування тіла або власних органів: пацієнт вважає, що має хворобу або що в його/її тілі відбулися якісь зміни; конкретним прикладом цього є маячний паразитоз – переконаність у зараженні комахами, бактеріями, паразитами.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Маячення // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Маячіння // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. [1] Медичний російсько-український словник / В. Кисільов — С. 19
  4. [2] Російсько-український медичний словник : матеріали до української медичної термінології / Ред. комісія: проф. О. В. Корчак-Чепурківський (голова) [та ін.]; упоряд. д-р мед. М. А. Галин; Київський губерніальний відділ охорони народного здоров'я, Підрозділ медичної та санітарної просвіти. — Київ, 1920. — 164 с. — С. 14
  5. Маячня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Блойхер В. М., 1983
  7. Кербіков О. В., 1968, с. 45
  8. Жмуров В.А. Ясперса триада признаков бреда. Большая энциклопедия по психиатрии (ru). Национальная психологическая энциклопедия. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-09-15. 
  9. Парнас Дж. Дело Брейвика и «conditio psychiatrica» // Независимый психиатрический журнал. — 2013. — № 3.
  10. Снєжнєвський А. В., 1983, с. 29
  11. Кербіков О. В., 1968, с. 47
  12. Маячня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  13. Марення // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. Jaspers, Karl (1913). Allgemeine Psychopathologie. Ein Leitfaden für Studierende, Ärzte und Psychologen. Berlin: J. Springer. 
  15. Jaspers, 1997, с. 106
  16. Delusional Disorder. Процитовано 6 August 2010. 
  17. Sims, Andrew (2002). Symptoms in the mind: an introduction to descriptive psychopathology. Philadelphia: W. B. Saunders. с. 127. ISBN 0-7020-2627-1. 
  18. Morimoto K, Miyatake R, Nakamura M, Watanabe T, Hirao T, Suwaki H (June 2002). Delusional disorder: molecular genetic evidence for dopamine psychosis. Neuropsychopharmacology 26 (6): 794–801. PMID 12007750. doi:10.1016/S0893-133X(01)00421-3. 
  19. Delusions (Encyclopedia of Mental Disorders). Процитовано 15 червня 2017. 
  20. Berrios G.E.; Luque R. (1995). Cotard Syndrome: clinical analysis of 100 cases. Acta Psychiatrica Scandinavica 91 (3): 185–188. PMID 7625193. doi:10.1111/j.1600-0447.1995.tb09764.x.