Марі-Жозе Перек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марі-Жозе Перек
Marie-José Pérec
Marie-José Pérec Cannes 2016.jpg
Загальна інформація
Прізвиська «Газель» (фр. La Gazelle)
Громадянство Франція Франція
Народження 9 травня 1968 (50 років)
Бас-Тер, Гваделупа
Зріст 180 см
Вага 60 кг
Спорт
Вид спорту легка атлетика
Дисципліна спринт
Команда Стад Франсе
Нац. збірна Франція Франція
Завершення виступів 2005
Особисті рекорди на стадіоні:
100 м — 10,96 (1991)
200 м — 21,99 (1993)
300 м — 35,00 (1991)
400 м — 48,25 (1996)
400 м з/б — 53,21 (1995)
4х100 м — 42,58 (1992)
4х400 м — 3.22,94 (1994)
в приміщенні:
60 м — 7,29 (1992)
200 м — 23,16 (1989)
400 м — 51,44 (1996)
Марі-Жозе Перек у Вікісховищі?
Нагороди
Олімпійські ігри
Золото 1992 Барселона 400 м
Золото 1996 Атланта 200 м
Золото 1996 Атланта 400 м
Чемпіонати світу
Золото 1991 Токіо 400 м
Золото 1995 Гетеборг 400 м
Кубки світу ІААФ
Золото 1992 Гавана 200 м
Срібло 1992 Гавана 4х100 м
Чемпіонати Європи
Бронза 1990 Спліт 400 м
Золото 1994 Гельсінкі 400 м
Золото 1994 Гельсінкі 4х400 м
Чемпіонати Європи в приміщенні
Золото 1989 Гаага 200 м

Марі-Жозе Жуліана Перек фр. Marie-José Juliana Pérec; (9 травня 1968(19680509), Бас-Тер, Гваделупа) — французька легкоатлетка, яка спеціалізувалась у спринтерському бігу, триразова чемпіонка Олімпійських ігор з бігу на 200 (1996) та 400 метрів (1992, 1996), дворазова чемпіонка світу з бігу на 400 метрів (1991, 1995).

Біографія[ред. | ред. код]

Марі-Жозе (часто неформально її звали Марі-Жо) Перек народилась в адміністративному центрі заморського департаменту Гваделупа — місті Бас-Тер.

Марі-Жо почала займатись баскетболом, пізніше виявила інтерес до легкої атлетики[1]. У 16-річному віці вона переїхала жити й тренуватися до Парижа. Однією з перших медалей спортсменки було «срібло» на національній юніорській першості на дистанції 200 метрів.

1988 року Марі-Жо була включена до національної легкоатлетичної команди, встановила перший національний рекорд на 400-метрівці (51,35) та вперше взяла участь у Олімпійських іграх в Сеулі, де вона зупинилась на чвертьфінальній стадії на 200-метрівці.

1989 року вона стала чемпіонкою Європи в приміщенні на дистанції 200 метрів, а наступного року здобула бронзу на 400-метрівці на Чемпіонаті Європи в Спліті.

1991 року спортсменка подолала в своїй кар'єрі «гросмейстерські» рубежі 11 та 50 секунд у бігу на 100 та 400 метрів відповідно. Першим великим успіхом спортсменки став тогорічний чемпіонат світу в Токіо, де вона стала чемпіонкою на дистанції 400 метрів. Це зробило її головною фавориткою на цій дистанції на Олімпійських іграх 1992 року в Барселоні. Марі-Жо виправдала прогнози, вигравши фінал 400-метрівки з результатом 48,83. Перек стала єдиною в олімпійському фіналі, хто зміг вибігти з 49 секунд, а також першою французькою легкоатлеткою, яка перемогла на Олімпіаді з 1968 року, коли ту саму дистанцію виграла Колетт Бессон.

1993 року, незважаючи на заперечення тренера, спортсменка сфокусувала свої виступи на 200-метровій дистанції, встановивши особистий рекорд (21,99), але відносно невдало виступивши на чемпіонаті світу в Штутгарті, де вона посіла 4 місце.

Марі-Жо перемогла на європейській першості 1994 року в Гельсінкі на дистанції 400 метрів і в складі французької команди в естафеті 4х400 метрів.

На чемпіонаті світу 1995 року в шведському Гетеборзі вона знову стала першою на 400-метрівці.

На 1996 рік припав пік кар'єри спортсменки. На Олімпійських іграх 1996 року в Атланті вона прийняла рішення стартувати, крім 400-метрової дистанції, ще й на незвичній для себе дистанції вдвічі коротшій. На здивування багатьох, вона перемогла в обох дисциплінах, зробивши рідкий золотий дубль 200 метрів/400 метрів (до неї це вдавалось 1984 року американці Валері Бріско-Гукс). На своїй коронній дистанції вона встановила олімпійський рекорд — 48,25, вперше в історії вигравши 400 метрів на двох Олімпіадах поспіль, а на 200 метрах зуміла випередити всіх найсильніших спринтерок, включаючи Мерлін Отті та Мері Оньялі. Цікаво, що на цих же Іграх золотий дубль на тих самих дистанціях у чоловіків зробив американський легкоатлет Майкл Джонсон, але 20 хвилинами пізніше за Перек.

Після Атланти кар'єра спортсменки пішла на спад через травми та хвороби. Вона вибула зі змагань на чемпіонаті світу 1997 року в забігу через травму та пропустила більшу частину двох наступних сезонів.

Перек готувалась до старту і на третій для себе Олімпіаді у Сіднеї 2000 року. Однак, ще до початку Ігор, спортсменка раптово залишила Олімпійське селище та полетіла з Австралії, пояснивши це тим, що зазнавала переслідувань і погроз невідомих осіб. Під час пересадки в аеропорту Сінгапуру Перек та її бойфренд, колишній бігун Антуан Мейбенк, були затримані та провели 11 годин у поліції за те, що Мейбенк, який захищав, за його словами, подругу, побив оператора австралійського телебачення[2].

Після сіднейської Олімпіади Перек нечасто брала участь у змаганнях, періодично потерпаючи від травм. Спортсменка намагалась повернутись на бігову доріжку перед домашнім чемпіонатом світу 2003 року в Парижі, однак зазнала важкої травми та 2005 року офіційно завершила кар'єру.

В різні часи тренерами Перек були Люсьєн Решаль, Фернан Уртебіз[fr], Франсуа Пепен, Мішель Дах[fr], Жак П'язента[fr], Джон Сміт[en], Вольфганг Маєр, Брукс Джонсон[en].

Залишивши великий спорт, Перек деякий час працювала тренером та ведучою на телебаченні.

2007 року отримала диплом французької Вищої школи економічних і комерційних наук[en][3].

2008 року вийшла у світ автобіографічна книга спортсменки під назвою «У бігу немає сенсу…» (фр. Rien ne sert de courir ...)[4].

30 березня 2010 року народила сина Нолана. Батько дитини — Себастьян Фукра, бронзовий призер зимових Олімпійських ігор 1998 року у фристайлі.

Статистика[ред. | ред. код]

Встановлені рекорди[ред. | ред. код]

Марі-Жозе встановила 1996 року олімпійський рекорд у бігу на 400 метрів (48,25).

Крім цього, на її рахунку — 16 рекордів Франції серед дорослих: з бігу на 100 метрів (10,96 — 1991), 3 — з бігу на 200 метрів (від 22,26 до 21,99, 1991—1993), 8 — на 400 метрів (від 51,35 до 48,25, 1988—1996) та 4 — на 400 метрів з бар'єрами (від 54,46 до 53,21, 1995).

Особисті найкращі результати сезонів[ред. | ред. код]

1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002
в приміщенні
60 метрів 7,29
200 метрів 23,59 23,16
400 метрів 51,44
на відкритому повітрі
100 метрів 12,06 12,15 12,11 11,34 11,68 10,96 11,24 11,12 11,31 11,14 11,67
200 метрів 25,44 24,14 24,33 24,52 22,72 22,36 22,92 22,26 22,20 21,99 22,61 22,79 22,07 22,67 23,25 22,71
300 метрів 35,00 35,7h
400 метрів 51,35 51,05 50,84 49,13 48,83 49,77 49,28 48,25 50,32
400 метрів з бар'єрами 55,76 53,21
4х100 метрів 43,05 42,58 42,67 42,76
4х400 метрів 3.25,12 3.22,34 3.27,11

Виступи на основних міжнародних змаганнях[ред. | ред. код]

Рік Змагання Місто Місце Дисципліна Примітки
Виступи за Франція
1988 Чемпіонат Європи в приміщенні Угорщина Будапешт 2пф6 200 метрів
Олімпійські ігри Південна Корея Сеул 4чф8 200 метрів
1989 Чемпіонат Європи в приміщенні Нідерланди Гаага 1 200 метрів
Чемпіонат світу в приміщенні Угорщина Будапешт 6 200 метрів
1990 Чемпіонат Європи Югославія Спліт 3 400 метрів Відео на YouTube
5 4х400 метрів
1991 Чемпіонат світу Японія Токіо 1 400 метрів Відео на YouTube
5 4х100 метрів Відео на YouTube
1992 Олімпійські ігри Іспанія Барселона 1 400 метрів Відео на YouTube
4 4х100 метрів Відео на YouTube
1993 Чемпіонат світу Німеччина Штутгарт 4 200 метрів Відео на YouTube
4 4х100 метрів
1994 Чемпіонат Європи Фінляндія Гельсінкі 1 400 метрів Відео на YouTube
1 4х400 метрів
1995 Чемпіонат світу Швеція Гетеборг 1 400 метрів Відео на YouTube
1пф5 4х400 метрів
1996 Кубок Європи Іспанія Мадрид 1 200 метрів
Олімпійські ігри США Атланта 1 200 метрів Відео на YouTube
1 400 метрів Відео на YouTube
6 4х100 метрів Відео на YouTube
1997 Чемпіонат світу Греція Афіни пф DNS 200 метрів
Виступи за Європа
1989 Кубок світу Іспанія Барселона DQ 400 метрів
DQ 4х400 метрів
1992 Кубок світу Куба Гавана 1 200 метрів
2 4х100 метрів
1994 Кубок світу Велика Британія Лондон 4 4х400 метрів

Визнання[ред. | ред. код]

  • 1992 та 1996 року Перек двічі обиралась (серед французьких спортсменів) найкращою в конкурсі «Чемпіони чемпіонів»[en], який щорічно проводиться французькою газетою «Екіп»[en].
  • 9 жовтня 2013 року спортсменка була нагороджена Орденом Почесного легіону, найвищою нагородою Франції за цивільні заслуги, яку присуджує президент республіки[5].
  • 16 жовтня 2013 року Марі-Жозе Перек була введена до Зали слави ІААФ[6].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Marie-José Pérec. Sports Reference LLC. Процитовано 10 вересня 2018. 
  2. Perec out of Olympics. bbc.co.uk. 22 вересня 2000. Процитовано 10 вересня 2018. 
  3. Perec transmet le témoin. Le Parisien. 28 грудня 2009. Процитовано 10 вересня 2018. 
  4. Rien ne sert de courir... Marie-José Perec. Grasset. Процитовано 11 вересня 2018. 
  5. Pérec et Arron décorées de la Légion d'honneur. L'Équipe. 9 жовтня 2013. Процитовано 11 вересня 2018. 
  6. Monaco Press Points – Marjorie Jackson, Harrison Dillard, Marie-Jose Perec. ІААФ. 16 листопада 2013. Процитовано 11 вересня 2018. 

Джерела[ред. | ред. код]