Ми (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва Ми
Ми (обкладинка книги).jpg
Обкладинка українськго видання
Автор Євген Замятін
Назва мовою оригіналу Мы
Переклад Оксана Торчило
Дизайн обкладинки Олександр Приймак
Країна Росія Росія
Мова російська
Жанр політична антиутопія
Видавництво Україна — Komubook
Публікація 1920
Публікація
українською
2016
Тип за носієм друк (оправа)
Сторінки 232
ISBN ISBN 978-966-97480-9-3
Тираж 1 000 (Україна)

Wikiquote-logo.svg Ми у Вікіцитатах

Ми — роман-антиутопія Євгена Замятіна, що був написаний 1920 року.

Роман написаний у формі щоденника, який веде головний герой. Дія розгортається у XXVI сторіччі. Описується суспільство жорсткого контролю над особистістю: імена і прізвища замінені буквами і номерами, держава контролює навіть сексуальне життя. Суспільство, ідейно засноване на сайнтизмі і запереченні фантазії, керується «виборним» на безальтернативній основі «Добродійником».

В Росії роман не було опубліковано: сучасники сприйняли його як злу карикатуру на соціалістичне, комуністичне суспільство майбутнього. Наприкінці 1920-их років Замятіна стала цькувати літературна влада. «Літературна газета» тоді писала: «Є. Замятін має зрозуміти ту просту думку, що країна, де будується соціалізм, може обійтись без такого письменника».

Роман «Ми», відомий читачам Америки і Франції, де його опублікували ще у 1920-тих, повернувся до Росії лише у 1988 році.

Роман вплинув на Джорджа Орвела.

Сюжет[ред.ред. код]

Головний герой роману Д-503, від імені якого ведеться оповідання, уважає життя суспільства Єдиної Держави зовсім нормальним, а себе — абсолютно щасливою людиною. Він працює над будівництвом гігантського космічного корабля «Інтеграл», покликаного підкорити «благодійному ярму розуму» жителів сусідніх планет, що перебувають в «дикому стані волі». Але знайшлися люди, незадоволені існуючим положенням справ і бажаючі вести боротьбу з порядками, установленими в Єдиній Державі. Вони створюють змову з метою захоплення космічного корабля, для чого вирішують використати можливості Д-503. У цей час головний герой знайомиться із жінкою, до якої незабаром починає відчувати незвичайні, надзвичайні почуття, про які він до цього не знав. Ці почуття його далекі предки назвали б любов'ю. Його любов — жінка «номер» І-330 — не просто «номер», у ній збереглися звичайні людські почуття, природність і індивідуальність. Для Д-503 це настільки ново, зненацька й не знайомо, що він не знає, як далі поводитися в даній ситуації. Разом з улюбленою жінкою він відвідує Древній Будинок, бачить живу природу за Стіною. Все це приводить до того, що Д-503 занедужує найнебезпечнішою хворобою в Єдиній Державі — у нього з'являється душа. У підсумку змову подавлено, І-330 гине в Дзвоні, а головний герой після операції по видаленню фантазії одержує назад загублений спокій і «щастя».

Історія[ред.ред. код]

Роман було написано в останні роки Громадянської війни, коли було вже зрозуміло, що влада залишиться в руках більшовиків. У цей час суспільство хвилювало питання про те, яке майбутнє чекає Росію, і багато письменників і суспільних діячів намагалися дати на нього свою відповідь.

Серед них був і Євгеній Замятін, що представив власний погляд на проблему у своєму романі-антиутопії «Ми». Під час революції і Громадянської війни він був близьким до лівих есерів, і це відбилося на творі — «четверта революція», за яку боряться повстанці у творі, виразно перегукується з концепцією «третьої революції» анархістів і лівих есерів[1].

Замятін показав читачу суспільство майбутнього, що з'явилося результатом таких дій, де людина тільки гвинтик у бездушній машині Єдиної Держави, позбавлений волі, душі й навіть імені; де проголошуються теорії про те, що «несвобода» — щире «щастя», природний стан для людини, що загубили своє «я» і є незначною частиною всеохопного безособового «ми». Все життя громадян Єдиної Держави строго регламентовано й відкрито для загальному огляду, що було зроблено для ефективності забезпечення державної безпеки. Отже, перед нами гіперболізована тоталітарна держава. Певні аспекти, описані Замятіним, були втілені в Радянському Союзі, для якого був характерний примат держави над особистістю, примусовий колективізм і придушення легальної діяльності опозиції.

Лейтмотиви твору[ред.ред. код]

У своєму романі Євгеній Замятін піднімає ряд найважливіших для людства проблем. Найголовніша з них — зміст щастя й способи його досягнення. Автор думає, що щастя, побудоване штучним шляхом, не є щастям і являє собою лише ілюзію.

Інша важлива проблема, розглянута в романі, — співвідношення влади й релігії. Для громадян Єдиної Держави їхній правитель — Благодійник — є й богом. Це характерно для багатьох тоталітарних держав. Теократія у видозміненій формі була присутня й у Радянському Союзі, і у фашистській Німеччині: мала місце підміна релігії офіційною ідеологією й догматикою. Злиття влади й релігії є умовами міцності держави, але воно виключає всяку можливість наявності волі в суспільстві.

Таким чином, Євгеній Замятін у своєму романі показав майбутнє тоталітарної держави, що почала свій розвиток у Росії у двадцяті роки, таким, якої він бачив його через призму своїх думок про проблеми, що хвилювали людство протягом тисячоріч. Роман Євгенія Замятіна «Ми» був застереженням для його сучасників і їхніх нащадків, попередженням про те, що насувається небезпека втручання держави в усі сфери життя цивільного суспільства, що може забезпечуватися за рахунок строгої регламентації «математично доконаного життя», загальним доносництвом та доконаною технікою.

Переклади та видання українською мовою[ред.ред. код]

  • Ми; пер. з рос. Оксани Торчило. - К. : Комубук, 2016. - 232 с.

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. Литература и левые эсеры // «Нова Іскра». — 10.11.2014