Мньов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мньов
Mnov gerb.png Mnov prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Чернігівський
Рада/громада Мньовська сільська рада
Код КОАТУУ 7425584901
Облікова картка Мньов 
Основні дані
Засноване 1552
Населення 621
Площа 2,872 км²
Густота населення 216,23 осіб/км²
Поштовий індекс 15540
Телефонний код +380 4622
Географічні дані
Географічні координати 51°27′02″ пн. ш. 30°39′31″ сх. д. / 51.45056° пн. ш. 30.65861° сх. д. / 51.45056; 30.65861Координати: 51°27′02″ пн. ш. 30°39′31″ сх. д. / 51.45056° пн. ш. 30.65861° сх. д. / 51.45056; 30.65861
Середня висота
над рівнем моря
106 м
Водойми Речіще
Місцева влада
Адреса ради 15540, с. Мньов, вул. Чернігівська, 30; тел. 7-42-66
Карта
Мньов. Карта розташування: Україна
Мньов
Мньов
Мньов. Карта розташування: Чернігівська область
Мньов
Мньов

Мньов — село в Україні, в Чернігівському районі Чернігівської області. Орган місцевого самоврядування — Мньовська сільська рада.

Населення становить 621 особа.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Після Любецького з'їзду 1097 року придніпровські землі одержав у володіння і оселився там Святослав-Панкратій Давидович Чернігівський, син чернігівського князя Давида Святославича, правнук Ярослава Мудрого.

Побутує думка, що село Мньов вперше згадується у писемних джерелах під 1712 р. Вона, ця думка, бере свій початок з такого видання як «Архив Юго-Западной России». Тут йдеться про те, що грамотою 1712 р. за Києво-Печерською лаврою закріпляється село Мньов. Чернігівський історик Андрій Курданов називає іншу дату — 1523 р. Він обґрунтовує свою точку зору документом, датованим цим роком, щодо території Любецького повіту, до складу якого тоді входило село Мньов. Ґрунти та його поселенці дійсно належали Києво-Печерському монастиреві.

Краєзнавці схильні до того, що село бере початок з 1552 року згідно з описом Чорнобильського замку, де відомості про село вкладаються у вираз «Мниво 6 чел.» Звідси й назва поселення.

У Філарета Гумілевського знаходимо цікаві відомості про річку Видру, котра впадала у Дніпро коло Мньова. Її витоки ведуть до круглого високого насипу землі Вершина поблизу Неданчич. Старі козаки розповідали, що тут колись була митниця. По повноводній Видрі ходили судна з багатим товаром. Вивантажували його на митниці. Звідти сухопутним шляхом доставляли у Любеч. Козаки казали, що Любеч колись був великим містом. «Рассказ о Выдре и таможне, — писав Гумілевський, — оправдывается тем, что в недавние годы жители с. Мнева и Неданчичей вытаскивали из Выдры доски плавных суден. Ныне Выдра — болото, на нем косят траву, ходит скот. Таково последствие опустошения лесов!».

За Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. Мньов — територіальна одиниця Любецької сотні Чернігівського полку. З утворенням Пакульської волості Чернігівського повіту Чернігівського намісництва село увійшло до її складу.

За даними на 1859 рік у козацькому й власницькому селі Чернігівського повіту Чернігівської губернії мешкало 948 осіб (437 чоловічої статі та 511 — жіночої) налічувалось 193 дворових господарств, православна церква[1].

Станом на 1886 у колишньому державному селі Пакульської волості мешкало 628 осіб, налічувалось 155 дворових господарств, існували православна церква, 2 постоялих будинки, 5 вітряних млинів, маслобійний завод[2].

У 1890 р. на х. Хропатому поблизу Мньова знайдено скарб: 233 срібні австрійські, данські, польські і пруські монети XVII ст.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1020 осіб (507 чоловічої статі та 513 — жіночої), з яких 1018 — православної віри[3].

Література[ред. | ред. код]

  • Студьонова Л. В. Ось де, люди, наша слава (бесіди про Чернігівське козацтво).-К.,2004.-172 с.
  • Бойко М. К. Евстратов В. О. Нариси з історії Чернігівщини від найдавніших часів до наших днів. — Чернігів, 1997. — Вип. І.
  • Рад. енцикл. історії України. — 1972. — Т.3

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 188)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-265)