Мордовець Данило Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Данило Лукич Мордовець
Daniil Lukich Mordovtsev.jpg
Народився 7 грудня 1830(1830-12-07)
Данилівка, Усть-Медведицький округ, Земля війська Донського
Помер 10 червня 1905(1905-06-10) (74 роки)
Кисловодськ, П'ятигорський відділ, Терська область
Поховання Ростов-на-Дону
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Діяльність письменник, романіст
Alma mater Санкт-Петербурзький університет

Дани́ло Лу́кич Мордове́ць (Мордо́вцев) (* 7 (19) грудня 1830, слобода Данилівка-на-Дону, тепер Волгоградська область, Росія — † 10 (23) червня 1905, Кисловодськ, Росія) — український і російський письменник, історик. Уродженець Донщини.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Походив зі старовинного українського козацького роду. Народився Данило Мордовець 7 грудня 1830 року в українській слободі Данилівці Усть-Медведицького округу Землі війська Донського. Слобода Данилівка повністю була заселена українцями, колишніми запорозькими козаками, що втекли сюди від закріпачення по зруйнуванні Запорізької Січі. Данилів дідусь, запорізький сотник Сліпченко-Мордовець, зміг зберегти свою козацьку волю й на донських землях, а от його син, Данилів батько, потрапив у кріпацтво, та зміг викупити собі свободу лише великою, важкою працею. Розбагатівши, та здобувши навіть деяку освіту, він не забув свого українського коріння (сусіди-росіяни називали його «хохлом старого закала»), але під тиском місцевого чиновництва зросійщив своє прізвище, ставши з Мордовця Мордовцевим. Зважуючи на це, його син Данило свої російськомовні твори підписував офіційним прізвищем Мордовцев, але для українського читача завжди залишався Данилом Мордовцем, або іноді Данилом М. Сліпченком, на честь дідуся.

Творчість[ред.ред. код]

Навчався Данило Мордовець у Санкт-Петербурзькому університеті. Ще у студентські роки почав писати українською, переклавши віршами «Краледворський рукопис», пам'ятку чеської поезії початку ХІХ століття. Цей україномовний твір молодого студента високо оцінив Ізмаїл Срезневський, відомий російський славіст й українофіл.

По закінченні університету, 1854 року Мордовець призначається на службу в Саратов, де стає помічником секретаря Саратовського статистичного комітету. Секретарем цього ж комітету був тоді Микола Костомаров, видатний український історик, що відбував у Саратові заслання після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Два українці швидко сходяться, разом збирають етнографічний матеріал з життя українців Жовтого Клину, а 1859 року Мордовець видає в Саратові спільний твір під назвою «Малоросійський літературний збірник». До цієї збірки, крім народних пісень українців Жовтого Клину, увійшли поезії Миколи Костомарова та поема Мордовця «Козаки і море» — про життя запорожців, у якій, як писав автор, він «наслідував українській народній поезії».

Тоді ж Данило Мордовець почав писати українською мовою і прозові твори. Він, мало не вперше, перекладає українською повісті Миколи Гоголя, пише реалістичні оповідання з життя покріпаченого українського села Донщини й Жовтого Клину — «Старці», «Дзвонар», «Солдатка». Почувши про відродження українського літературного життя у Петербурзі, їде до столиці, де знайомиться з Тарасом Шевченком, друкується в журналі «Основа».

З початком у Росії реакції (придушення польського повстання 1863 року та заборона українського літературного слова) друкуватися українською в імперії стає вкрай важко, і Данило Мордовець змушений більше писати російською мовою, але тим не менш, часто на українську тематику. Він стає визнаним у Росії майстром історичного роману. Особливої популярності набули такі його твори, як «Цар і гетьман» (про протистояння Петра Першого і гетьмана Мазепи), «Кримська неволя», «Гайдамаччина», «Тиміш», «Архімандрит-гетьман», «Булава і бунчук». Найбільш значущі, як на думку автора, твори він перекладає з російської мови на українську. Так, написаний 1882 року роман «Сагайдачний» було перекладено тричі, доки не здобуто найкращого результату. Також Мордовець перекладає на українську свій роман «Палій», а «Дві долі» пише українською.

Для того, аби краще ознайомитися з життям українців на корінній Україні, у 80-х роках XIX століття Данило Мордовець двічі їздить у подорож на Україну, надовго зупиняючись у Києві та Харкові. Під враженнями від поїздки пише нариси «Під небом України» та «За що ж?», а 1885 року видає у Петербурзі книжку «Оповідання».

Живе Мордовець у цей час то в Саратові, то в Петербурзі, а з 1885-го остаточно перебирається до рідної Донщини, у Ростов-на-Дону, час від часу вибираючись в українських справах до російської столиці. Крім творів художньої літератури, пише полемічні й біографічні праці з актуальних питань українського сьогодення, в умовах російського самодержавства це була єдина можливість взяти участь у національному та громадському житті. Так, Данило Мордовець митецькими засобами спробує створити романізовану біографію Миколи Костомарова («Професор Ратмиров»), публікує українською мовою низку лірико-біографічних нарисів («Сон не сон», «Скажи, місяченьку!», «Із уст младенців», "Луна з «Нової України» та інші).

Портрет Данила Мордовця роботи Б. Кустодієва, 1901

Особливе місце в творчості Мордовця посідає шевченкіана. Пам'ятаючи про особисті зустрічі з Тарасом Шевченком, Данило Мордовець пише розгорнуту статтю-рецензію на вихід «Кобзаря» у 1860 році, статтю «Роковини Шевченка в Петербурзі» в 1886-му, передмову до «Ілюстрованого Кобзаря» 1896-го. Був одним з організаторів Шевченківських вечорів 1880–1904 років у Петербурзі, Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах Петербурга, а також Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг (перший його голова). Водночас Данило Мордовець активно сприяв виданню творів українських письменників у Петербурзі, публікував статті на захист українського театру від нападок російської шовіністичної преси, рецензії на вистави труп Марка Кропивницького і Панаса Саксаганського, не раз виступав проти гонінь і цензурних заборон української мови, за дозвіл викладати в школах рідною мовою.

Вступає Данило Мордовець у палку полеміку з Пантелеймоном Кулішем, який в останні роки свого життя досить песимістично ставився до можливого майбутнього української літератури, дозволивши собі в одному з творів навіть вислів про «п'яну музу Шевченка». Відповіддю від Мордовця Кулішу стала брошура «За крашанку — писанка», у якій автор виступає проти антиісторичного тлумачення ролі народних мас, спроб приниження значення творчості Тараса Шевченка. Згідно з розумінням Данила Мордовця, саме народ є справжнім творцем історії, і в його руках — майбутнє української нації.

Проживши довге й активне життя, Данило Мордовець на схилі віку пише автобіографічні твори про свої зустрічі з провідними діячами української культури: «З минулого та пережитого» (про Тараса Шевченка) і «Про незабутнє» (Микола Костомаров і Михайло Драгоманов). Пишучи й російською мовою, свій духовний заповіт Данило Мордовець залишає українською — це свідчення того, що український народ, українська культура, були для нього головними чинниками всього його свідомого життя.

У травні 1905 року, будучи вже в похилому віці та захворівши на запалення легенів, Данило Мордовець виїздить на Північний Кавказ для лікування в Кисловодську. Але кавказький клімат йому не допоміг. Життя Данила Мордовця обірвалося 10 червня 1905 року, в тих самих місцях, де через 30 літ згасне навіки інший великий українець — Михайло Грушевський. Найбільшому українському письменникові Донщини було тоді 74 роки. Поховали його на батьківщині, в Ростові, на Новоселівському цвинтарі.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Шанувала Україна Данила Мордовця і після смерті. «Мордовець належить до великих майстрів української мови», — сказав про нього Іван Франко. А талановитий російський журналіст українського походження Влас Дорошевич написав некролог пам'яті Данила Мордовця, який назвав «Симеон, не доживший до Сретения». Там були от такі рядки:

«В предрассветный час, в Кисловодске, почти воздухе Украйны, где в тёплой, летней, влажной, бархатной тьме задумчивых ночей шепчутся пирамидальные тополи, — окончил свою праведную жизнь Данила Лукич Мордовцев. Он давно уже принадлежал историкам литературы. Милая, славная фигура, вызывавшая добродушную улыбку. Старый Афанасий Иванович, оторванный от родной Украйны и принуждённый проживать в столичном городе Санкт-Петербурге. Старику холодно на Ингерманландском болоте, он кутается в бекешу, — в бекешу из настоящих полтавских смушек! — и мечтает:

— А там вишнёвые садочки. Тополи. Песня слышится. Старая, дедовская, запорожская. «Гой вы, казаченьки». Дивчины в венках из цветов с поля идут. Парубки лихо поют. Хозяйка кулеш варить, пар от него валит. Хорошо.

Такой образ, милый, кроткий, добродушный, слегка забавный, без обиды для него, — рисовался мне, как всему нашему поколению при словах:

— Дид Мордовцев»[1].

Радянське літературознавство ставилося до Мордовця спочатку негативно, саме через його надмірну, як на більшовицьку думку, українську завзятість. Офіційна «Літературна енциклопедія» так писала про нього 1934 року: «Мировоззрение Мордовцева в пору его расцвета как историка и публициста представляет собой весьма путанную смесь умеренного народничества, „славянских“ симпатий и украинского национализма»[2]. Дещо змінилося ставлення до Мордовця тільки в часи так званої «відлиги», за панування Хрущова, коли в радянському суспільстві виникає мода на все українське. У Києві 1958-го навіть виходить друком 2-томник «Твори», у якому зібрані деякі праці Данила Мордовця українською мовою. Та особливо творчість Мордовця радянська влада все ж не пропагувала. Ця літературна слабкість пам'яті спостерігається й донині. І в цьому є велика шкода для нашої української діаспори, адже національна самобутність Данила Мордовця цілком замішана на духовній спадщині українців Росії — Донщини та Жовтого Клину.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дорошевич В. М. «Симеон, не доживший до Сретения» // Собрание сочинений. Том IV. Литераторы и общественные деятели. — М.: Товарищество И. Д. Сытина, 1905. — С. 151(рос.)
  2. «Литературная энциклопедия» т. 7, М, 1934.(рос.)

Література[ред.ред. код]

українська література Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.