Панас Саксаганський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Панас Карпович Саксаганський
Саксаганський П.jpg
Панас Саксаганський
Народився 15 (27) травня 1859(1859-05-27)
Кам'яно-Костувате, Херсонська губернія
Помер 17 вересня 1940(1940-09-17) (81 рік)
Київ
Громадянство СРСР
Національність українець
Ім'я при народженні Панас Карпович Тобілевич
Відомий актор, режисер, драматург і педагог
Нагороди
Народний артист СРСР Орден Трудового Червоного Прапора
POL COA Trzywdar.svg

Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; *15 (27) травня 1859(18590527), с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область— †17 вересня 1940) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру.

Життєпис[ред.ред. код]

Панас Саксаганський

Дитинство[ред.ред. код]

Панас Саксаганський був представником видатної театральної родини Тобілевичів. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Адамович Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський).

Освіта[ред.ред. код]

Початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі.

Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав.

Як згадував сам Панас Саксаганський у книзі «Думки про театр», «від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю „Наталку Полтавку“, і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю „Наталку“ напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували М. Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драмгурток, де грали „Наталку“, „Назара Стодолю“, „Москаля-чарівника“».

Панас Саксаганський

1877 — закінчив Єлисаветградське реальне училище.

Аматорський театр[ред.ред. код]

Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою М. Кропивницького.

Панас Саксаганський: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значинй успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі.

Я їх виконував, наслідуючи засобом Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його»".

Надгробок Панаса Саксаганського на Байковому кладовищі в Києві

1878 року пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа). Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві. Брав участь в українських виставах трупи Чернишова.

Професійний театр[ред.ред. код]

Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці».

З 1885 р. — у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. — у М. Садовського, в 18901898 та 19051909 рр. очолював Товариство Українських Акторів.

Впродовж 19101915 рр. гастролював у трупах Т. Колісниченка та ін.

19151916 — працював у Товаристві Українських Акторів під орудою Івана Мар'яненка, з 1916 р. — в Товаристві Українських Артистів.

У 1918 р. очолював Державний Народний Театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. 29 липня 1925 року відбулася прем'єра вистави Я. Мамонтова «Що загинули ранком». Режисери — П. Саксаганський, Л. Сабін.

18 вересня 1925 року РНК УСРР присвоїла Панасу Саксаганському звання Народного артиста республіки.

Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М.Заньковецької, з 1926 р. гастролював у різних театрах; останній раз виступав на сцені 12 травня 1935 року. Народний артист СРСР (1936).

Творчість[ред.ред. код]

Панас Саксаганський у сценічному образі, 1905 рік

Як акторові йому була притаманна реалістично-психологічна метода роботи над ролею із чіткими зовнішніми деталями.

Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Бонавентура, Пеньйонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» М. Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).

Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.

У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю.

Найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шіллера (грав ролю Франца Моора), «Урієль Акоста» К. Ґуцкова (Державний Народний Театр, 1918 р.) та «Отелло» В. Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926).

Виховав ціле покоління акторів (Б. Романицький, В. Любарт, А. Ратмиров та ін.).

Літературна творчість[ред.ред. код]

Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.

Особисте життя[ред.ред. код]

Панас Саксаганський із сином Петром Тобілевичем, 1890-ті рр.

У 1903 Саксаганський познайомився у Варшаві з Ніною Левченко, яка стала його дружиною. До того від актриси Лідії Квітки мав сина Петра, що ріс із батьком, став інженером. Онук Саксаганського, Богдан Тобілевич, — архітектор. Правнук Петро — російський актор, живе в Москві. Зберігає архів прадіда, що буде переданий до Києва, коли там відкриють музей Саксаганського.

Варварі Любарт — згодом народна артистка УРСР — Саксаганський був вітчимом.

Меморіальна дошка на вулиці Жилянській в Києві де з 1912 по 1940 рік проживав Саксаганський

Джерела[ред.ред. код]

  • Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.189,266.
  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.283.
  • Віктор Жадько. У пам'яті Києва.-К.,2007.-С.33,67.
  • Саксаганський П. К. Статті і спогади про корифея укр. сцени. — К.-X., 1938
  • Саксаганський П. До молодих режисерів. — К., 1940
  • Рильський М. Панас Саксаганський // Наук. записки Інституту мистецтвознавства, фолкльору та етнографії АН УРСР. — К., 1947
  • Чаговець В. П. К. Саксаганський. — К., 1951
  • Тобілевич Б. Саксаганський Панас Карпович|Панас Карпович Саксаганський. — К., 1957
  • Стеценко Л. Панас Саксаганський. — К., 1957
  • Мельничук-Лучко Л. Саксаганський — актор. — Л., 1958
  • Український драматичний театр, т. І. — К., 1967
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.

Посилання[ред.ред. код]