Морський коник довгорилий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Морський коник довгорилий
Морський коник з прибережжя Румунії, Чорне море
Морський коник з прибережжя Румунії, Чорне море
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Підклас: Новопері (Neopterygii)
Інфраклас: Костисті риби (Teleostei)
Ряд: Іглицеподібні (Syngnathiformes)
Родина: Іглицеві (Syngnathidae)
Підродина: Морські коники (Hippocampinae)
Рід: Морський коник (Hippocampus)
Вид: Морський коник довгорилий
Hippocampus guttulatus
Cuvier, 1829
Синоніми
  • Hippocampus longirostris Schinz, 1822
  • Hippocampus ramulosus Leach in Shaw & Nodder, 1814
  • Hippocampus bicuspis Kaup, 1856
  • Hippocampus filamentosus Duméril, 1870
  • Hippocampus guttulatus multiannularis Ginsburg 1937
  • Hippocampus hippocampus microstephanus Slastenenko 1937
  • Hippocampus hippocampus microcoronatus Slastenenko 1938
Посилання
Вікісховище: Hippocampus guttulatus
Віківиди: Hippocampus guttulatus
EOL: 994199
ITIS: 645018
МСОП: 41006
NCBI: 109282

Морський коник довгорилий (Hippocampus guttulatus) — вид риб з родини Іглицевих (Syngnathidae). Морська немігруюча демерсальна риба, що поширена на глибинах до 20 м.[1]

Характеристика[ред. | ред. код]

Голова розташована під прямим кутом до тіла. Рило риби видовжене, рот трубчастий. Риба здатна рухати головою вгору і вниз, до чого не здатні майже всі сучасні види риб. Довжина рила максимум 1/3 довжини голови, 45-47 кілець на тулубі, хвостовий плавець несе 16-17 променів, а грудний — 13-15. Тіло морського коника вкрито кістковими платівками, які є на стільки міцними, що тяжко руйнуються навіть у мертвої і сухої риби. На тілі є численні довгі шипи, шкірясті вирости, що дають можливість маскуватись риби серед водоростей.

Хвіст морського коника видовжений, без лопатей. Коник може загибати його і звертати кільцем для утримування тіла риби серед заростей морської трави. Посеред спини у коника є маленький спинний плавець, черевних плавців немає, а під головою можна розгледіти два маленьких плавничка, які відповідають грудним плавцям.

Очі морського коника здатні незалежно дивитись в різні боки, охоплюючи сектор огляду майже в 300 градусів (як у хамелеона). Як і хамелеон, рибка здатна змінювати колір тіла — від сірувато-бурого, червонуватого до жовтого, буро-зеленого.

Самці сягають 21,5 см довжини, а самиці — 18 см.[2]

Ареал[ред. | ред. код]

Морський коник довгорилий із Середземного моря біля Італії

Поширений у східній Атлантиці від Британських островів і Нідерландів до Марокко і Канарських островів, Мадейри та Азор, Середземне море включно. У Чорному морі відомий біля всіх берегів.

Оригінальний зовнішній вигляд цієї рибки призвів до того, що кожен відвідувач Чорного моря, намагався вивезти із собою як сувенір засушеного морського коника. Наприкінці 1980-х — початку 1990-х років відловлювалися сотні тисяч особин коника. Це призвело до повного зникнення цього виду у рекреаційних зонах, тому у 1994 р. чорноморську популяцію морського коника включили до Червоної книги України, а його відлов є забороненим.[3]

Біологія та екологія[ред. | ред. код]

Живе на прибережних мілинах, серед заростей водної рослинності, у припливній зоні.

Нерестує у травні - червні. Після складних шлюбних ігор самиця відкладає ікру (за допомогою короткого генітального соска) до сумки для дозрівання на боці черева самця. Після 4-5 тижнів самець сильними рухами насоса виштовхують цілком розвинених мальків.

Галерея[ред. | ред. код]


Посилання[ред. | ред. код]

  1. Foster, S.J. and A.C.J. Vincent, 2004. Life history and ecology of seahorses: implications for conservation and management. J. Fish Biol. 65: 1-61.
  2. Curtis, J.M.R. and A.C.J. Vincent, 2006. Life history of an unusual marine fish: survival, growth and movement patterns of Hippocampus guttulatus Cuvier 1829. J. Fish Biol. 68: 707–733.
  3. Червона Книга України. Архів оригіналу за 17 листопада 2012. Процитовано 5 травня 2011. 

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]