Обладунок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Готичний рицарський обладунок

Обладу́нок — захисне озброєння, призначене для захисту власника від пошкодження в ході бойових дій (бойовий обладунок) чи під час тренування та спортивних змагань (див. захисне спорядження).

Бойовий обладунок може бути повним (закривати все тіло) або складатися з частин. Зазвичай натільний обладунок доповнюється іншими видами захисного озброєння — щитом та шоломом. Для захисту бойових тварин використовувалися тваринні обладунки.

Рання історія обладунку[ред.ред. код]

Перші зразки доморобного захисного озброєння фіксуються археологічно вже у ранньому бронзовому віці. Їх виготовляли з кістки, а з поширенням металів — з міді та бронзи. Ймовірно, тоді чи навіть раніше їх також виробляли з матеріалів, що не дійшли до сьогодні: дерева, шкіри чи матерії. Ранні натільні обладунки, скоріше за все, мали вигляд куртки, що застібалася з боку чи посередині, або пончо, що поєднувалося на боках. Такі обладунки виготовляли з м'яких матеріалів — матерії, шкіри, льону, — і могли підсилювати твердими деталями.

З ІІ тис. до Р. Х. у світі поширюються металеві обладунки, що значно вдосконалюються у наступному тисячолітті. На Близькому Сході розвиваються пластинчасті обладунки: лускаті (виготовлені з металевих лусок, нашитих однією чи кількома сторонами на основу зі шкіри чи матерії), прості пластинчасті (з пластинок різного розміру, нашитих на основу) та пластинчасто-набірні (конструкція з пластинок, поєднаних між собою шнуром чи проволокою, що не потребувала додаткової основи). На Близькому Сході та Закавказзі з початку І тис. до Р. Х. використовуються пекторалі — деталі обладунку, що захищали верхню частину грудей воїна, та бойові пояси, що забезпечували захист живота. У Європі з середини ІІ тис. поширюються цільнометалеві обладунки, що складалися з нагрудної та наспинної частин, виготовлених із суцільного листа чи кількох великих листів металу (бронзи), і часто доповнювались наплічниками. На Далекому Сході у цей час використовуються обладунки з великих фігурних металевих деталей, нашитих на основу з твердої шкіри. З середини І тис. до Р. Х. для виготовлення обладунків все частіше використовують залізо.

Античність[ред.ред. код]

Антична бронзова кіраса

У Південній Європі на початку І тис. до Р. Х. на основі обладунку з великих пластин сформувався цільнометалевий (бронзовий) панцир у вигляді кіраси з нагрудної та наспинної частин. У V ст. до Р. Х. такий панцир перетворився на «мускульну» кірасу (відображала рельєф м'язів грудей, живота та спини), що була головним типом важкого обладунку античної Європи. У Італії цього часу були поширені бронзові обладунки, що складалися з бойового поясу та нагрудної пластини; зерцала використовували також у античній Іспанії. У якості легкого обладунку античні воїни використовували лляні кіраси. Широко вживаними у цей період були бронзові поножі, що прикривали коліно і голінь воїна. З поширенням заліза кіраси та поножі почали виготовляти все більше з нього.

На Близькому Сході найпоширенішим залишався панцир з металевих лусок, зазвичай заокруглених у нижній частині, що кріпилися на шкіряній основі та накладалися одна на одну. Популярним був також набірний панцир з прямокутних чи заокруглених пластин, поєднаних з іншими за допомогою шнура чи проволоки. Складна система набору, при якій пластини спочатку поєднувалися довшими боками, формуючи горизонтальні смуги, які потім зв'язувалися між собою, перетворювала панцир на міцну кірасу. Крій обладунку відрізнявся у різних країнах та родах військ: єгипетські колісничі та ассирійські лучники використовували панцирі з наплечниками та довгими подолами; кінні воїни Ассирії та Персії користувалися короткими обладунками. За посередництвом скіфів у VII — VI ст. лускаті обладунки поширюються на Кавказ, у Північне Причорномор’я та Європу. У елліністичний період пластинчасто-набірний обладунок також проникає у Європу.

У другій половині І тис. до Р. Х., ймовірно, кельтами, було винайдено кольчугу, що швидко поширилася світом. Зокрема, її використовували у римській армії. У І ст. від Р. Х. серед римських воїнів поширюється пластинчастий обладунок «lorica segmentata». Він складався з покладених горизонтально вузьких залізних смуг, що накладалися одна на одну та поєднувалися на грудях і спині, та подібних наплічних пластин. У цей час у середовищі найбільш важкоозброєних воїнів з'являються наручі та поножі з вузьких металевих горизонтальних смуг.

На Далекому Сході у І тис. до Р. Х. відбувся перехід від обладунків з великих бронзових пластин до пластинчасто-набірних панцирів, що виготовлялися з металу чи твердої шкіри. У Південній, Південно-Східній Азії та Африці металеві обладунки не набули поширення, популярнішим там було захисне озброєння з органічних матеріалів — шкіри, кістки, дерева тощо.

Середні віки[ред.ред. код]

«Максиміліанівський» обладунок. Початок XVI ст.

З початком періоду Великого переселення народів відбулися помітні зміни у європейському захисному озброєнні. Римська армія почала частіше використовувати типи обладунків, раніше притаманні «варварам»: лускаті, набірні кіраси, кольчуги. Пластинчасто-набірні обладунки у IV — VIII ст. набувають все більшого поширення у зв'язку з проникненням у Європу кочових азіатських племен, що їх використовували: гуннів, булгарів, аварів. З ІХ ст. по Європі все більш розповсюджується кольчуга. Її крій поступово змінюється: рукави досягають спочатку ліктя, а на ХІІ ст. зап'ястку; подовжується поділ, у якого з'являється розріз спереду; з ХІІ ст. починають використовуватися кольчужні панчохи. У цей час кольчуга закривала майже все тіло воїна. Однак такий захист могли собі дозволити лише рицарі; менш заможні воїни широко використовували короткі кольчуги, шкіряні куртки, підсилені металевими деталями тощо. Для додаткового захисту з кінця ХІІ ст. починають використовуватися лускаті кіраси, шкіряні та металеві наплічники, наколінники, наголінники. У наступному столітті для додаткового захисту корпусу поширюється бригантина (пластинчастий обладунок), що у XIV ст. поступово перетворюється на металеву кірасу. Разом з наручами, поножами, наплічниками з великих залізних пластин, кіраса формує суцільний «білий» важкий обладунок, що досягає найбільшого розвитку в другій половині XV ст. З таким обладунком вже не використовувалась кольчуга; кольчужним плетінням могли підсилювати лише найвразливіші місця обладунку (під пахвами, у подолі). Легше озброєні воїни використовували полегшені варіанти рицарського білого обладунку (наприклад, без поножей та наручей).

Апогею у своєму розвитку рицарський обладунок досягає на початку XVI ст., коли у Європі поширюються «максиміліанівські» рифлені обладунки. Полегшені обладунки, що найчастіше складалися лише з кіраси та подолу, використовувалися у цей період регулярною піхотою та ландскнехтами. У наступному столітті спостерігається поступова відмова від металевого обладунку через збільшення ефективності вогнепальної зброї. У XVII ст. важкі обладунки, подібні до рицарських, використовуються лише спеціальними важкоозброєними родами військ: кірасирами, рейтарами, у Польщі та Угорщині гусарами. Металевими кірасами в цей період частково користувалися пікінери та аркебузири (кінні стрільці).

На Близькому Сході та Середній Азії у Середні віки продовжували превалювати ламеллярні пластинчасто-набірні обладунки, які мали кілька виглядів: пончо (наспинна та нагрудна частини, поєднані на плечах і поясі), корсет-кіраса (поєднувались по боках), халат (крій обладунку з довгими полами і зав'язками на грудях). У найбільш важких воїнів такі обладунки надягалися на кольчужні сорочки. У XIV ст. з'являються перші зразки нового типу обладунку, що поєднував залізні пластини різної величини кольчужним плетінням. Такі обладунки — «бехтерці» (кольчуга, підсилена на грудях і спині невеликими прямокутними пластинами, що находять одна на одну), «юшмани» (кольчуга з великими пластинами), зерцальні панцирі (обладунок, сформований невеликими пластинами та кольчужним плетінням навколо круглого зерцала) — залишалися панівним типом захисного озброєння у Передній, Середній Азії, Індії, Північній Африці, Кавказі та Східній Європі у XV — XVIII ст. Подібні обладунки доповнювалися кольчужно-пластинчастими наручами та поножами.

Турецький юшман з бутурликами

На Далекому Сході найпоширенішими були пластинчасто-набірні обладунки. Китайські середньовічні обладунки складалися з корсет-кіраси, броньованої «спідниці» та наплічників. Серед азіатських кочівників були популярними пластинчасто-набірні та шкіряні обладунки. Завдяки монгольських завоюванням такі обладунки поширилися світом. У Японії у XIII — XV ст. сформувався особливий вид обладунку, що включав шкіряну кірасу, м'які наручі, пластинчасті поножі, поділ і прямокутні наплічники, складені з прямокутних невеликих пластин, поєднаних у горизонтальні ряди кольоровими шнурами. Візерунки, сформовані такими шнурами, виконували геральдичну функцію для самураїв. У XVI ст. відбулися зміни у японських обладунках; превалювати стали лаковані ламеллярні обладунки, часто з цільнометалевою кірасою. У виготовленні деталей японських обладунків використовувалась кольчуга особливої конструкції.

Обладунки з органічних матеріалів — кістки, рогу, дерева, шкіри — широко використовувались у цей період народами Південної та Північної Америки, Південно-Східної Азії, Центральної Африки, Полінезії. Зокрема, південноамериканські індіанці користувалися бавовняними товстими кірасами, просякнутими сіллю, золотими, срібними та дерев'яними нагрудниками, шкіряними куртками, широкими поясами, а також деталями захисту рук та ніг з таких само матеріалів, часто багато прикрашених дорогоцінними камінням і металами. З європейським завоюванням цих теренів місцеве населення перестало застосовувати обладунки.

Нові часи[ред.ред. код]

Китайський імператор у повному обладунку. Кінець XVIII ст.

У новий період історії від обладунків відмовилася майже вся Європа. У XVIII ст. західноєвропейськими кірасирами використовувалися залізні кіраси, що захищали від холодної зброї та інколи від куль. Важкі обладунки у І половині XVIII ст. продовжували носити кірасири у Речі Посполитій та Австрії. Протягом другої половини XVIII — XX ст. кіраси використовували деякі роди військ армій Європи: кірасири, кавалергарди. У цей період кіраси були поширені передусім як парадний вид обмундирування.

На Близькому Сході, Середній Азії, Індії, Кавказі, Східній Європі та на Балканах у ІІ пол. XVII — початку XIX ст. продовжували використовуватись кольчужно-пластинчасті обладунки турецької, іранської, індійської та кавказької роботи. Однак скоро у регулярних арміях почали від них відмовлятися через збільшення ефективності вогнепальної зброї, від якої такі обладунки не могли захистити. Металеві обладунки, передусім кольчуги, залишилися до середини XIX ст. лише у іррегулярних військових формуваннях регіону та існували пізніше в якості парадного озброєння чи національних костюмів.

На Далекому Сході носили обладунки, притаманні регіону в попередній період. Використання традиційного захисного озброєння у Китаї та Японії припинилося лише у XIX ст. з важливими військово-політичними реформами та іноземним втручанням.

Сучасність[ред.ред. код]

Німецький обладунок часів Першої світової війни

Перша світова війна покликала до життя вдосконалені індивідуальні засоби захисту солдата. У цей період для захисту корпусу від куль почали використовувати товсті сталеві пластини, що з часом трансформувалися у бронежилет. Під час війни використовували навіть кольчужне плетіння, яким прикривали обличчя від картечі. Під час Другої світової війни штурмові частини одягали схожі бронежилети зі сталевих листів. Єдиним захисним озброєнням солдата довго залишався лише шолом (каска). З 1970-х рр. бронежилети все ширше використовуються у світі, спочатку спеціальними підрозділами, а пізніше і іншими силовими формуваннями.

Обладунок в Україні[ред.ред. код]

На території України знахідки деталей обладунку відомі з другої половини ІІІ тис. до Р. Х. (кістяні прямокутні пластини Маріупольського могильнику). Круглі бронзові бляхи були знайдені у Солонецькому скарбі (ІІ чверть ІІ тис. до Р. Х.), у Середньому Подніпров'ї (І чверть І тис. до Р. Х.). Ці пластини не покривали повністю поверхню обладунку, але підсилювали його м'яку основу. Зі Слободзеї походять залишки пластинчастого бронзового обладунку з великою круглою бляхою посередині (зерцалом), що приписують кіммерійцям.

Скіфські воїни на гребені з Солохи. Вершник одягнени у Лускаті обладунки з наспинним щитом та бронзові кнеміди, воїн зправа — у шкіряну куртку, підсилену лусками на грудях

З VII ст. серед народів, що населяли територію України, очевидно, з Близького Сходу через Кавказ, поширюються лускаті пластинчасті обладунки. Панцирами, покритими бронзовими та залізними лусками, користувались скіфи та сармати. В їхніх обладунках луски зазвичай перекривали одна одну по горизонталі та вертикалі, створюючи необхідну твердість та водночас забезпечуючи потрібну рухливість. Натільні обладунки в цей час доповнювалися поножами та іншими додатковими деталями захисту: бойовими поясами, наспинними щитами, пекторалями. У верхівки скіфського суспільства існувала мода на грецькі обладунки. Греки Північного Причорномор'я спочатку використовували захисне озброєння, притаманне Балканам: цільнометалеві бронзові та лляні кіраси, доповнені поножами-"кнемідами" та захисними спідницями-"птерігами", однак скоро перейшли на «варварські» лускаті панцирі.

Залізну кольчугу активно використовували сармати, кельти, римляни, а також народи, що населяли українські терени у ІІІ — VIII ст. Дуже поширеними в цей час були також пластинчасто-набірні обладунки, їх використовували гунни, авари, хозари, ромеї (візантійці) та ін.

У середовищі дружинників Київської Русі ІХ — ХІ ст. були поширеними кольчуги, що мали крій сорочки з коротким рукавом і подолом. У ХІ — ХІІІ ст. рукави та поділ кольчуги подовжуються, однак не прикривають все тіло, як у Західній Європі. Кольчужні панчохи використовувалися лише зрідка. Дуже розповсюдженими були також пластинчасті обладунки, а з XIII ст. обладунки почали доповнювати стулчастими наручами, пластинчастими наплечниками та зерцалами. Кочові народи, що населяли в цей час степи — мадяри, печеніги, половці — також користувалися переважно кольчугами, що не заважали руху воїнів мобільного кочового війська. У половців у ХІ — ХІІІ ст. використовувалися також дві круглі пластини для захисту грудей воїна (т. зв. «бойовий ліфчик»), що поєднувалися ременем на плечах і під пахвами.

З монгольським завоюванням Русі у ХІІІ ст. в Україні поширюються типи обладунків, що використовувалися на Сході. Монгольський комплекс озброєння, що склався на Далекому Сході, включав в себе м'які та пластинчасті панцирі. З XIV ст. використовується новий тип обладунку, що поєднував залізні пластинки та кільчасту матерію: «юшман», «бехтерець», «зерцальний обладунок». Такі панцирі, разом з наручами «базубандами» та поножами «бутурликами» використовували також турки і татари у XV — XVIII ст.

Гусарський обладунок XVII ст. Львівський арсенал

У війську Польщі та Великого Князівства Литовського були поширені західноєвропейські типи обладунків: довгі кольчуги та пластинчасті панцирі, які з середини XIV ст. розвиваються у суцільний «білий обладунок», що щільно закриває майже все тіло воїна. Такий обладунок тримається до середини XVI ст., коли у армії Речі Посполитої поширюються східні зразки озброєння: короткі кольчуги, «бехтерці». Наприкінці XVI — XVII ст. значення обладунку поступово зменшується. У цей час у Польщі та Угорщині ще існувала важка кіннота — гусарія — що використовувала металеві обладунки. Гусарські обладунки складалися з кіраси, наплечників, наручів (східного типу) та іноді деталей для захисту стегон. Подібний обладунок (разом з «крилатими» шоломами) використовувався польськими гусарами навіть у XVIII ст.

У козацькому середовищі не було поширене використання обладунків, від яких до того ж поступово відмовлялись у Європі. Ймовірно, частина заможних козаків одягала кольчуги; певним захистом від зброї слугували широкі та товсті козацькі пояси. У XVIII — XIX ст. обладунок (металеві кіраси) в Україні використовували деякі роди військ російської, австрійської, французької та ін. армій (кірасири, кавалергарди). У ХХ ст., як і всюди у світі, обладунок повернувся у вигляді бронежилетів.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Горелик М. Оружие древнего Востока (IV тыс. — IV в. до н. э.). — М., 1993.
  • Кирпичников А. Древнерусское оружие. Вып. 3. — М., 1971.
  • Хазанов А. М. Очерки военного дела сарматов. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1971.
  • Черненко Е. Скифский доспех. — К.: Наукова думка, 1968.
  • Шехватов А. Защитное вооружение воинов древней Месоамерики // «PARA BELLVM». — 2001. — № 11: http://www.vzmakh.ru/parabellum/n11_s5.shtml
  • Gorelik M. Warriors of Eurasia. From the VIII Century DC to the XVII Century AD. — Stockport: Montvert Publications, 1995.


Середньовіччя Це незавершена стаття про Середньовіччя.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.