Перейти до вмісту

Пазузу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пазузу
Бронзова статуетка Пазузу, I тисячоліття до нашої ери.
володар злих демонів вітру та син бога Ханбі
Міфологіямесопотамська міфологія
Божество вшумеро-аккадська міфологія Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоХанбі Редагувати інформацію у Вікіданих
Частина відВавилонська релігія і Ассирійська міфологія[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Пазузу (лат. Pazuzu, з акадської: 𒀭𒅆𒊒𒍪𒍪 pà.zu.zu; також зустрічається Фазузу та Пазуза[1]) ― ключова постать месопотамської демонології I тисячоліття до н. е., володар злих демонів вітру[en] та син бога Ханбі. Його образ вирізняється глибокою амбівалентністю: бувши персоніфікацією руйнівного південно-західного вітру, що приносив посуху, холод та хвороби, Пазузу водночас виступав могутнім захисником у магічних ритуалах.

Завдяки принципу «подібне лікується подібним», страхітливий вигляд Пазузу використовували в апотропейній магії як оберіг. Його зображення вважалися найефективнішим засобом боротьби проти демониці Ламашту, яка, за віруваннями, загрожувала немовлятам і породіллям. Іконографія Пазузу є однією з найвпізнаваніших у мистецтві Стародавнього Близького Сходу — це гібридна істота з людським тілом, головою пса або лева, двома парами крил, пташиними лапами та хвостом скорпіона. У сучасній масовій культурі образ Пазузу здобув широку популярність завдяки літературі та кінематографу, зокрема фільму «Той, що виганяє диявола».

Історія дослідження

[ред. | ред. код]

Статуетки демонів, знайдені на руїнах стародавніх міст Межиріччя, здавна високо цінувалися серед європейських колекціонерів старожитностей і антикварів[2]. Тому не дивно, що ще до перших масштабних розкопок у Месопотамії, здійснених Полем-Емілем Боттою та Остіном Генрі Лаярдом у першій половині ХІХ століття, невеликі бронзові та латунні статуетки із зображенням Пазузу вже з'являлися в приватних і музейних зібраннях Європи[2]. У тогочасному культурному контексті ці артефакти майже беззастережно ідентифікували як зображення злого демона. Для християнського суспільства Європи будь-які антропоморфні істоти з виразними потворними або гібридними рисами — такими як крила, звірячі риси обличчя чи непропорційне тіло — асоціювалися виключно з диявольським або зловісним началом[3]. При цьому ігнорувався первісний релігійний і апотропейний сенс подібних зображень у культурах Стародавнього Близького Сходу, де вони часто виконували захисну функцію[2].

Одна з бронзових голів Пазузу, знайдених Лаярдом під час розкопок у Німруді. 900―612 рр. до н. е., зберігається у «кімнаті 56» Британського музея[4].

Один із таких амулетів, що нині зберігається в колекції Британського музею, був знайдений британським археологом і сходознавцем Клавдієм Річем[en] під час його досліджень у районі теля Муджелібе (англ. Mujelibe, сучасна назва ― тель Бабіль), неподалік давнього Вавилона, у 1811 році[5]. Артефакт було виявлено у поховальному контексті, що додатково ускладнювало його інтерпретацію для європейських дослідників початку ХІХ століття. Сам Річ описав свою знахідку як «невелику латунну прикрасу, знайдену разом зі скелетом у труні на [пагорбі] Муджелібе[6]». Однак на той час він не зміг ані точно ідентифікувати зображену постать як демона Пазузу, ані розшифрувати клинописні написи, нанесені на поверхню амулета[5][2]. Після смерті Клавдія Річа артефакт залишався у власності його родини, а згодом, у 1825 році, був переданий до Британського музею його дружиною Мері[7]. Саме включення цієї знахідки до музейної колекції сприяло подальшим дослідженням і поступовому переосмисленню образу Пазузу не лише як «злого демона», а як складної фігури месопотамської релігійної традиції, що поєднувала загрозливі й охоронні функції[2][8].

Захисний амулет з мідного сплаву із зображенням демона Пазузу. 900―500 рр. до н. е.

Остін Генрі Лаярд під час розкопок у Німруді виявив численні кам'яні амулети, проте у своїй праці 1853 року «Знахідки на руїнах Ніневії та Вавилона» (англ. Discoveries in the Ruins of Nineveh and Babylon) він приділив увагу лише одній бронзовій голові «монстра». Лаярд описував ці фігурки як витвори із «незвичайним духом та вірністю виконання», вважаючи їх оберегами від злих сил, хоча справжнє ім'я демона — Пазузу — залишалося на той час невідомим[2][9].

Першою спробою наукового дослідження Пазузу зазвичай вважають публікацію Франсуа Ленормана 1873 року в журналі «Халдейська магія та походження аккадів» (фр. La magie chez les Chaldéens et les origines accadiennes). Ленорман, як один із провідних науковців тогочасного Лувру, отримав для вивчення статуетку Пазузу, яку роком раніше музей викупив у представника відомої французької династії антикварів Фелікса Б'єнеме Феардана (фр. Félix Bienaimé Feuardent)[10]. Сам Феардан придбав її в Александрії у колекціонера Іоанніса Деметріу, тож точне місце первісного виявлення артефакту залишається невідомим[11]. Ленорман не зміг ідентифікувати власне ім'я істоти, проте правильно прочитав «напис аккадською мовою, який пояснює, що ця вражаюча фігура — демон південно-західного вітру, і що зображення слід розміщувати біля дверей або вікна, щоб захиститися від його шкідливого впливу[12]». Дослідник пов'язав образ цього демона з гарячим вітром хамсином[a].

У 1878—1879 роках французький ассиріолог Шарль Клермон-Ганно[en] опублікував перші зображення так званої «чуми Ламашту» — великої бронзової таблички, що використовувалася з лікувальною метою[13]. Спираючись на ці матеріали, німецький сходознавець Карл Франк[en] у праці «Вавилонські рельєфи заклинань» (нім. Babylonische Beschwörungsreliefs, 1908 рік) спростував зв'язок цього демона з богом Нергалом, а вже у 1909 році вперше зміг прочитати його ім'я — Пазузу[14].

У 1921 році Франсуа Тюро-Данжен у межах ґрунтовної статті, присвяченої амулетам проти демониці Ламашту, опублікував перелік із п'ятнадцяти відомих на той час голів Пазузу й першим довів, що фігура на зворотному боці магічних табличок також зображує цього демона[14]. Згодом Роджер Мурі[en] у 1965 році систематизував усі відомі на той час зображення Пазузу, детально описавши варіації його іконографії[14][15]. Остаточний внесок у розуміння природи цього демона зробив Паскаль Шарльє у 1992 році: він зауважив, що хоча Ленорман уважав вітер Пазузу виключно «гарячим», у Месопотамії південно-західний вітер у певну пору року є холодним і сухим. Саме такий вітер сприяв поширенню респіраторних інфекцій, від яких, згідно з віруваннями, і мав захищати амулет Пазузу[14].

Походження

[ред. | ред. код]
class=notpageimage|
Мапа розповсюдження артефактів Пазузу на території Месопотамії
(в дужках — кількість знахідок).
Поза межами мапи знаходяться: Зінджирлі (3), Каркеміш (1), Хузіріна (1), Телль-Шейх-Хамад (1) та Марі (1).
Джерело: Nils P. Heeßel. Pazuzu (2002)

Походження імені Пазузу залишається предметом наукових дискусій, і жодна з етимологічних версій не вважається остаточно доведеною. За однією з найпоширеніших гіпотез, запропонованою Рананом Задоком, ім'я Пазузу може походити від арамейського кореня pzz, що означає «бути жвавим, рухливим, стрімким», або від слова pezôzā — «виготовлений із чистого золота». Така етимологія добре узгоджується з уявленням про Пазузу як духа вітру, чия сутність визначається рухом і швидкістю[16]. Інша версія виводить ім'я Пазузу від аккадського pessû — «карлик», «малий», що дозволяє пов'язати цього демона з апотропейними карликовими божествами Єгипту й Месопотамії та пояснює, чому в деяких заклинальних текстах Пазузу сам себе називає «калікою»[17]. Також висловлювалося припущення про походження імені від аккадського дієслова pasāsu — «нищити», «руйнувати», що можна співвіднести з руйнівною силою вітрів, передусім холодних або шкідливих західних. Низка дослідників додатково вказує на можливий зв'язок імені Пазузу з іменем єгипетського бога Беса, хоча етимологія самого імені Беса також залишається непевною[18][19][20].

Походження самого образу Пазузу вирізняється різкою розривністю з попередньою месопотамською демонологічною традицією. На відміну від більшости демонів і божеств, що формувалися поступово та простежуються в текстах бронзової доби[21], Пазузу з'являється раптово й не раніше залізної доби. Найдавніші безсумнівні згадки про нього датуються приблизно VIII століттям до н. е., а до цього часу в месопотамських джерелах він практично відсутній. Така лакуна навряд чи пояснюється випадковою втратою текстів, адже демонологія попередніх періодів загалом добре засвідчена й досить консервативна. Деякі дослідники, зокрема Франс Віггерманн, вважають, що створення Пазузу могло відбутися в середовищі Середньоассирійської держави як свідомий акт релігійної та магічної інновації[21]. За цією гіпотезою, Пазузу виник як спеціалізований демон для боротьби з іншими шкідливими духами, передусім із Ламашту, що заповнювало певну прогалину в системі месопотамської апотропейної магії[19][22][23][20].

Кулон з головою Пазузу.

Важливим елементом для розуміння походження образу Пазузу є ширший міжкультурний мотив демонів, що використовують вітер як середовище пересування та носій своєї сили. У месопотамських текстах вітри часто позначалися за напрямком, у який вони дмуть, і могли мислитися як «екзорцистські» вітри, заражені демонами, що прямують назад до підземного світу, який у месопотамській літературі зазвичай асоціювався із заходом. У власних самопрезентаціях Пазузу заявляє, що він «іде» (alāku) «всередину» (ina libbi) цих вітрів, тобто діє не лише як персоніфікація вітру, а як активний агент, здатний проникати в демонічні потоки та керувати ними. Подібні уявлення про демонів, які пересуваються за допомогою вітру, засвідчені в текстах багатьох культур. Особливо показовою є паралель із «Заповітом Соломона[en]» — магіко-теологічним твором IV століття н. е., де описано повітряного демона Ефіппаса, що мешкає в Аравії й з'являється у вигляді нищівного ранкового пориву вітру, здатного вбивати людей і тварин. Соломон приборкує цього демона, «ув'язнивши» його у бурдюку з повітрям, після чого той змушений допомагати у будівництві Храму. Цей сюжет відбиває широко поширену традицію образу мудрого царя як приборкувача демона вітру, що концептуально перегукується з роллю Пазузу як володаря й контролера інших шкідливих вітрів. Такі паралелі свідчать, що Пазузу не був ізольованим явищем, а сформувався в ширшому близькосхідному уявному полі, де вітер сприймався як головний канал демонічної активності та водночас як засіб її нейтралізації[24][25].

Водночас існують припущення про глибші, менш очевидні витоки цього образу. У месопотамських джерелах особове ім'я Па-зузу засвідчене ще з середини III тисячоліття до н. е., хоча його носії, ймовірно, не мали прямого стосунку до пізнішого демона. Особливу увагу дослідників привертає сильно пошкоджений середньоассирійський літературний текст з Ашшура, у якому поряд із можливим іменем Пазузу згадується Алулу — перший допотопний цар зі Шумерського царського списку. Цей збіг нагадує послідовність імен Базі та Зізі у Шумерському царському списку й дозволяє припустити існування так званого «комплексу Базі», що міг слугувати проміжною ланкою між ранніми міфологічними традиціями та образом Пазузу І тисячоліття до н. е. У цьому контексті Пазузу іноді розглядають як «неофіційне дзеркальне відображення» культурного героя Адапи: обидві постаті, за текстами, ламали крила злим вітрам і боролися з хворобами, проте Пазузу тривалий час залишався поза межами інституціоналізованої храмової традиції[20][22].

Окрему проблему становить питання, до якої саме категорії надприродних істот належить Пазузу. Попри свою демонічну зовнішність, у заклинаннях він постає не як демон, якого слід вигнати, а як «цар демонів», що має владу над іншими духами, вітрами та нещастями. Його часто зображують поряд з однозначно благими охоронними божествами, такими як Угаллу[en] та Лулал[en], що може свідчити або про апотропейний характер цих композицій, або про намагання нейтралізувати потенційно шкідливий аспект самого Пазузу. Подібну амбівалентність демонструє і порівняння з Хумбабою: обидва використовувалися як захисні постаті, а страхітлива голова виконувала функцію відлякування зла. Водночас іконографічна відмінність між ними робить малоймовірним пряме походження Пазузу від Хумбаби[26].

Нарешті, важливу роль у формуванні образу Пазузу, імовірно, відіграли міжкультурні контакти. Починаючи з робіт Ентоні Ґріна та Оскара Келена, неодноразово наголошувалося на разючій подібності між Пазузу та єгипетським карликовим богом Бесом. Вони мають схожі риси іконографії — гротескне обличчя, тваринний хвіст, підняті руки, крила, довгий фалос — а також подібні функції захисників вагітних жінок і породіль. Археологічні знахідки свідчать про взаємне проникнення цих образів: фігурки Беса знаходили в Месопотамії, а зображення Пазузу — в Єгипті. Хоча питання напряму запозичення залишається дискусійним, дедалі більше дослідників схиляються до думки, що образ Пазузу сформувався на перетині місцевих месопотамських традицій, маргінальних магічних практик і зовнішніх, зокрема єгипетських, впливів[22][26][19].

Міфологія

[ред. | ред. код]
Ця бронзова ритуальна табличка-амулет (Месопотамія, 625―539 рр. до н. е., висота 13,3 см) використовувалася для зцілення хворих шляхом магічного вигнання демониці Ламашту. Композиція розділена на регістри: зверху розташовані символи головних вавилонських богів та захисні духи, а нижче — сцена догляду цілителів за хворим. У центрі зображено Ламашту, яка зі зміями в руках та тваринами біля грудей пливе у човні до Підземного світу, куди її виманюють дарами та силоміць проганяє демон Пазузу. Постать самого Пазузу охоплює амулет з обох сторін: його тіло зображене на звороті, а грізна голова виглядає зверху над лицьовою панеллю, символізуючи захист від злих сил.

Для мешканців Стародавньої Месопотамії Пазузу не був однозначно злим персонажем: навпаки, його вважали дієвим агентом так званої «білої магії», здатним протидіяти іншим, значно небезпечнішим надприродним істотам[27]. За своєю природою Пазузу поєднує дві лише поверхово узгоджені ролі: з одного боку, він є демоном вітру, за своєю суттю пов'язаним із простором поза людським житлом, а з іншого — домашнім духом-охоронцем, покликаним захищати оселю від надприродних загроз. У цій функції він частково успадковує апотропейні властивості давнішого образу Хумбаби, зокрема уявлення про магічну силу страхітливої голови, яка відлякує зло[20].

Його загрозливу зовнішність свідомо використовували з захисною метою. Численні амулети І тисячоліття до н. е., спрямовані проти демониці Ламашту, яка, за віруваннями, загрожувала немовлятам, вагітним жінкам і молодим матерям, свідчать про те, що Пазузу виконував як захисні, так і вигнавальні функції[27]. Зображення його голови у верхній частині амулетів мало перешкоджати Ламашту наближатися до своїх жертв, тоді як сцени, розміщені нижче, де Пазузу проганяє демоницю від хворого, відображають віру в його активну, «екзорцистську» силу. Ритуальні збірники на глиняних табличках також приписують Пазузу здатність захищати від різних форм епілепсії та інших недуг[27].

Важливі уявлення про характер і походження цього демона дає короткий текст, відомий як з ритуальних компендіїв, так і з написів на самих фігурках Пазузу[27]:

Я Пазузу, син Ханбі. Король злих демонів вітру [lilû], [я] виринаю з гір у страшній нестямі. Ось він я.

— Напис ззаду на статуетці, яка зберігається в Луврі

У шумеро-аккадському двомовному варіанті цього заклинального тексту Пазузу самопрезентується як «Пазузу, син Ханбі». Далі зазначається, що він, будучи вітром за своєю природою, здатен ламати крила інших, небезпечних вітрів, тобто нейтралізувати їхню руйнівну дію за принципом «подібне лікується подібним». У цій самохарактеристиці Пазузу постає як царська постать, а форма його самопредикації нагадує стилістику царських написів Месопотамії[28].

Ти могутній, [ти] хто сходить на гори, хто зустрічається з усіма вітрами; чий вітер гніву є жахливим, запеклим і лютим; хто рухається [стрімко]; хто розтинає цей світ; хто зриває високі гори; хто висушує болота; хто змушує в'янути їх очерет; [...]

— Напис на табличці

Пазузу належить до групи демонічних божеств підземного світу, чия загрозлива природа за певних обставин могла бути спрямована на благо. Пазузу тісно пов'язували зі шкідливими вітрами, насамперед із західними, які вважалися носіями хвороб і мору, однак саме його страхітливий вигляд і належність до світу злих сил робили його ефективним захисником від інших демонів. Зокрема, у магічних практиках він закликався для вигнання Ламашту, яка, за пізнішими традиціями, іноді навіть називалася його дружиною[28][29].

В ассирійський період Пазузу набув особливої популярності. Його зображення широко представлені в мистецтві І тисячоліття до н. е., зокрема у вигляді бронзових статуеток і захисних амулетів, виготовлених як з простих матеріалів, таких як теракота, так і з коштовніших — стеатиту чи яшми. Наявність вушка або підвіски у верхній частині багатьох фігурок свідчить про те, що їх носили на шиї або підвішували в житлових приміщеннях, зокрема в кімнатах хворих. Культова й магічна роль Пазузу вписується в ширший контекст демонічних божеств Стародавнього Близького Сходу, до якого належать також такі постаті, як Бес чи Хумбаба[28][29].

Іконографія

[ред. | ред. код]
Фігурка демона Пазузу, Ірак, новоассирійський період, 900―612 рр. до н. е., бронза.

Образ Пазузу поєднує в собі як зооморфні, так і антропоморфні риси. Найчастіше зберігалися невеликі амулети у вигляді голови, завдяки чому саме цей елемент іконографії є найкраще дослідженим[30].

Форма голови загалом нагадує людську, проте окремі риси, зокрема рот і ніс, замінені тваринними елементами[30]. Голова має виразну кутову будову: її нижній край чітко окреслений і утворений рівно зрізаною на рівні підборіддя бородою, тоді як щоки опускаються вертикально вниз, надаючи нижній частині прямокутних обрисів[30]. Брови настільки сильно огинають лобову частину, що візуально вирівнюють її округлість, унаслідок чого голова виглядає прямокутною з усіх боків. Замість людського носа й рота Пазузу має короткий, дещо сплющений собачий п'ятачок; на ретельно виконаних артефактах помітні вуса, що тягнуться від носа до щік, а губи при зімкнутому роті підняті майже до вух, відкриваючи зуби й створюючи враження загрозливого оскалу[31]. У передній частині рота зазвичай зображено чотири ікла, між якими іноді проглядається язик[31]. Борода простягається від нижньої частини рота до вух і здебільшого позначена вертикальними штрихами, що інколи утворюють хвилясті лінії або додатково поділяються поперечними насічками; в окремих випадках вона може заходити над ротом, бути подовженою на підборідді або мати дворогу форму, нагадуючи козлячу бороду[31]. Очі зазвичай широко розплющені, округлі та сильно випуклі, через що нагадують ґудзики, хоча іноді трапляються й більш людські за формою[31]. Брови часто масивні, зі зморшками, настільки виступаючі, що очі здаються заглибленими[31]. Вуха завжди мають людську форму й можуть бути як схематичними, так і рельєфно опрацьованими[32]. Черепна коробка зазвичай пласка або згладжена й набуває характерної форми завдяки напівкруглим вигинам на чотирьох кутах голови; подібні вигини часто повторюються й на потилиці[32]. Роги, що за формою найчастіше нагадують козячі, починаються між або над очима й сходяться на потилиці; у спрощених зображеннях їх важко відрізнити від опуклих брів. Помітною спільною рисою всіх зображень є довга шия, прикрашена характерним орнаментом у вигляді двох вертикальних ліній по боках, з'єднаних горизонтальними лініями або дугами, спрямованими донизу, значення яких залишається нез'ясованим[32].

Тіло Пазузу є складною комбінацією людських і тваринних елементів. Плечі та руки мають людську форму, проте кисті рук нагадують лапи хижака. Верхня частина тулуба за пропорціями й будовою подібна до тіла собаки, з виразно випуклою грудною кліткою та помітними ребрами; на грудях часто простежується видовжене потовщення. Тулуб загалом зображується довгим і відносно тонким. Стегна можуть мати людський або тваринний вигляд, найчастіше пташиний, тоді як гомілки й стопи незмінно завершуються пташиними кігтями. Характерною ознакою образу є дві пари крил: одна спрямована вгору, інша — вниз, що узгоджується з положенням рук — права зазвичай піднята перед крилом, а ліва опущена донизу, створюючи враження руху або готовності до нападу. Часто Пазузу зображують із закрученим скорпіонським хвостом. Також у низці артефактів він постає з ерегованим пенісом, кінець якого іноді оформлений у вигляді голови змії. У цілому тіло Пазузу поєднує довгий худорлявий тулуб, людські руки й плечі, людські або тваринні стегна, пташині лапи, лапи хижака, хвіст скорпіона, фалос із зооморфним завершенням і дві пари крил, що разом формує надзвичайно гібридний та впізнаваний демонологічний образ[32].

Сучасне мистецтво

[ред. | ред. код]

Дотичні теми

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Детальна цитата з журналу «Халдейська магія та походження аккадів»: Нещодавно музей Лувр придбав дуже цікаву бронзову статуетку ассирійського походження. Вона зображує потворного демона, що стоїть, з тілом собаки, ногами орла, руками, озброєними левовими кігтями, хвостом скорпіона, головою напіввиснаженого скелета, який все ще розчісує хутро та прикрашений козячими рогами, і, нарешті, чотирма великими розпростертими крилами. Кільце за головою служило для підвішування цієї фігури. На звороті є напис аккадською мовою, який пояснює, що ця вражаюча фігура — демон південно-західного вітру, і що зображення слід розміщувати біля дверей або вікна, щоб захиститися від його шкідливого впливу. Дійсно, в Халдеї південно-західний вітер — це той, що дме з пустель Аравії, і чиє палюче дихання, висушуючи все, спричиняє ті ж руйнування, що й хамсін у Сирії та семун в Африці. Таким чином, цей конкретний талісман був одним із найпоширеніших. Тільки Британський музей має два екземпляри огидної голови демона південно-західного вітру: один із жовтого каменю, інший із червоного каменю, з тією ж формулою заклинань, що й бронзова скульптура в Луврі, і третій екземпляр із бронзи без напису.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Lambert, Wilfred George (1970). Inscribed Pazuzu Heads from Babylon. Forschungen und Berichte. 12: 41–T4. doi:10.2307/3880639. JSTOR 3880639.
  2. 1 2 3 4 5 6 Heeßel, 2002, с. 2.
  3. ↑ Heeßel, 2002, с. 1.
  4. ↑ Bronze head of Pazuzu. Google Arts & Culture (англ.). Процитовано 18 січня 2026.
  5. 1 2 de Fatima Rosa, 2021, с. 54.
  6. ↑ The British Museum Images. British Museum Images (англ.). Процитовано 18 січня 2026.
  7. ↑ British Museum Collection. British Museum Collection (англ.).
  8. ↑ Larsen, 1994, с. 12.
  9. ↑ Larsen, 1994, с. 10—12.
  10. ↑ figurine, 0911, процитовано 18 січня 2026
  11. ↑ Work factsheet | Orient cunéiforme. archeologie.culture.gouv.fr. Процитовано 18 січня 2026.
  12. ↑ Lenormant, François (1837-1883) Auteur du texte (1874). La magie chez les Chaldéens et les origines accadiennes : les sciences occultes en Asie / par François Lenormant.
  13. ↑ Roboz, Erika (1 січня 2024). “When she has seized a young woman, they call her Lamaštu” Portrait of Lamaštu Based on the Related Magical Texts and Pictorial Representations. In: Z. Niederreiter et al. (eds.), Mesopotamia: Kingdom of Gods and Demons, Budapest.
  14. 1 2 3 4 Heeßel, 2002, с. 3.
  15. ↑ Moorey, P. R. S. (1965). A Bronze 'Pazuzu' Statuette from Egypt. Iraq. 27 (1): 33—41. doi:10.2307/4199778. ISSN 0021-0889.
  16. ↑ Zadok, Ran (1981). Arabians in Mesopotamia during the Late-Assyrian, Chaldean, Achaemenian and Hellenistic Periods Chiefly According to the Cuneiform Sources. Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft. 131 (1): 42—84. ISSN 0341-0137.
  17. ↑ Kozma, Chahira (2006). Dwarfs in ancient Egypt. American Journal of Medical Genetics Part A (англ.). 140A (4): 303—311. doi:10.1002/ajmg.a.31068. ISSN 1552-4833.
  18. ↑ Heeßel, 2002, с. 79—81.
  19. 1 2 3 Siuda, Tamara L. The Complete Encyclopedia of Egyptian Deities (англ.). Llewellyn Worldwide. ISBN 978-0-7387-7895-2.
  20. 1 2 3 4 Wiggermann, Frans. The Four Winds and the Origins of Pazuzu (англ.). Архів оригіналу за 30 грудня 2019. {{cite journal}}: Cite journal вимагає |journal= (довідка)
  21. 1 2 Frahm, 2018, с. 272.
  22. 1 2 3 Mesopotamian Medicine and Magic: Studies in Honor of Markham J. Geller (англ.). BRILL. 22 жовтня 2018. ISBN 978-90-04-36808-8.
  23. ↑ Heeßel, 2002, с. 23.
  24. ↑ Sources of Evil: Studies in Mesopotamian Exorcistic Lore (англ.). BRILL. 29 травня 2018. ISBN 978-90-04-37334-1.
  25. ↑ Buccellati, Giorgio (22 вересня 2023). “When on High the Heavens...”: Mesopotamian Religion and Spirituality with Reference to the Biblical World (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-000-93368-0.
  26. 1 2 Horowitz, Wayne; Gabbay, Uri; Vukosavovic, Filip (2010). A Woman of Valor: Jerusalem Ancient Near Eastern Studies in Honor of Joan Goodnick Westenholz (англ.). Editorial CSIC - CSIC Press. ISBN 978-84-00-09182-8.
  27. 1 2 3 4 Frahm, 2018, с. 273.
  28. 1 2 3 Frahm, 2018, с. 274.
  29. 1 2 Statuette inscrite du démon Pazuzu | Musée du Louvre | Paris. www.louvre.fr (фр.). Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 18 січня 2026.
  30. 1 2 3 Heeßel, 2002, с. 9.
  31. 1 2 3 4 5 Heeßel, 2002, с. 10.
  32. 1 2 3 4 Heeßel, 2002, с. 11.
  33. ↑ de Fatima Rosa, 2021, с. 92.
  34. ↑ Dauber, Andrea S. (4 січня 2019). Monsters in Society: An Interdisciplinary Perspective (англ.). BRILL. ISBN 978-1-84888-297-3.
  35. ↑ [Curiosità] L’Esorcista: quando il demone è il Re degli inferi. La mia vita è un Horror (it-IT) . 5 жовтня 2018. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 24 травня 2019.

Література

[ред. | ред. код]
  • Heeßel, Nils (2002), Pazuzu: ARCHAOLOGISCHE UND PHILOLOGISCHE STUDIEN ZU EINEM ALTORIENTALISCHEN DAMON, LEIDEN, BOSTON, KOLN: BRILL, ISBN 90-04-12386-5, ISSN 1566-7952
  • Maria, de Fatima Rosa (2021), Reception of Mesopotamia on Film, John Wiley & Sons, Incorporated, ISBN 9781119778653
  • Mogens Trolle, Larsen (1994), THE CONQUEST OF ASSYRIA: Excavations in an antique land 1840-1860, Routledge, ISBN 0-415-14356-X
  • Frahm, Eckart (2018), 14, Mesopotamian Medicine and Magic, doi:10.1163/9789004368088_015
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пазузу&oldid=47552962