Перейти до вмісту

Енума Еліш

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Енума Еліш
Жанрпоезія і Створення Редагувати інформацію у Вікіданих
ТемаСтворення Редагувати інформацію у Вікіданих
Мовааккадська мова Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаВавилонія Редагувати інформацію у Вікіданих

Енума Еліш (аккад. 𒂊𒉡𒈠𒂊𒇺, трансліт. enûma eliš, досл.«коли вгорі») — месопотамський міф про створення світу, знайдений у 1849 році британським мандрівником Остіном Генрі Лаярдом у вигляді фрагментів у зруйнованій бібліотеці Ашурбаніпала в Ніневії (Мосул, Ірак) і опублікований Джорджем Смітом у 1876 році. Міф розповідає про перемогу бога Мардука над силами хаосу та його верховенство в пантеоні богів. Сучасна назва є інципітом і утворена з першого рядку тексту – «коли вгорі»[1][2].

Історія відкриття і подальше дослідження

[ред. | ред. код]

Згадки в античних джерелах

[ред. | ред. код]

Попри втрату оригінального тексту (а саме клинописних табличок на яких був записаний міф), вихід аккадської мови з ужитку і припинення використання міфу в релігійній практиці, його вплив можна простежити навіть після «забуття» пантеону богів на чолі з Мардуком[3].

Так, вавилонська космогінічна міфологія була відома античним історикам. Фрагменти з Енума Еліш, можна знайти в працях вавилонського історика Бероса, який також був жерцем Баала, якого ототожнюють з богом Мардуком[3]. У своїй «Вавилонській історії», написаній близько III ст. до н. е., він розповідає про міфічну істоту на ім'я Оанн, яка вийшла з Перської затоки та поділилася із жителями Межиріччя давніми знаннями, зокрема і міфом про створення світу, який є скороченим переказом Енума Еліш[2][4]. Проте сама ця праця не зберіглася, а дійшла до нас у вигляді цитат в працях Євсевія Кесарійського, які той в свою чергу запозичив з робіт Луція Полігістора[4][5]. Цим можна пояснити значний відхід від оригінального сюжету, через ймовірні правки сучасників[6]. Ба більше, сам Берос тлумачив сюжет Енума Еліш крізь призму тих знань, які він отримав за часи служіння в «Храмі Баала»[6][7]. Зокрема, у версії Бероса із суміші божої крові та землі було створено людей і тварин, коли в оригіналі використовується лише кров і створюються лише люди[5][6]. До того ж у переказі бог Белус (з крові якого створюють людство; ймовірно Баал) сам відрізає собі голову, коли в оригіналі відбувається вбивство[5][6][7]. Досі ще не знайдено жодних джерел, які б містили версію міфу, яку описав Берос[7].

Інший натяк на Енума Еліш знаходимо у античного філософа Дамаскія[7]. У своїй роботі «Щодо основних принципів», розповідаючи про віровчення варварських народів, він зазначає: «Серед варварів вавилоняни, схоже, не підтримують єдиний початок всього, а вважають, що спочатку існували двоє – Тауте і Апасона, причому останнього представляють як чоловіка першою, а її називають матір'ю богів; від них народився єдинорідний син Моїміс [...]»[8]. Під Тауте і Апасоном маються на увазі Тіамат та Апсу, а Моїміс – ймовірне неправильне написання імені Мумму[7]. Безсумнівно, що Дамаскій міг особисто почути цей міф від вавилонян[9].

Першовідкриття оригінального тексту

[ред. | ред. код]

Усе змінилося, коли в 1849 році британський археолог Остін Лаярд знайшов першу частину бібліотеки Ашшурбаніпала, а в 1853 році, іракський ассиролог і мандрівник Ормуз Рассам знайшов другу частину[10] втраченої бібліотеки, недалеко від місця, де були проведені розкопки 1853 року[11].

Короткий опис

[ред. | ред. код]

Енума Еліш має близько 1000 рядків і написана давньовавилонською мовою на сімох глиняних табличках, кожна з яких містить від 115 до 170 рядків тексту. Більшу частину тексту на табличці V було неможливо реставрувати, але, незважаючи на цю прогалину, текст майже завершений. Дублікат таблички V був знайдений у Султантепі[en] — стародавня Гузіріна, розташована неподалік від сучасного міста Шанлиурфа в Туреччині.

Цей епос є одним з найважливіших джерел для розуміння світогляду вавилонян та їхніх космогонічних уявлень: панування Мардука і створення людства для служби богам. Її основна первісна мета не виклад теології або теогонії, але уславлення Мардука, головного бога Вавилона.

Енума Еліш існувала в різних копіях у Вавилоні та Ассирії. Версія з бібліотеки Ашурбаніпала датується 7 століттям до нашої ери. Цей текст, ймовірно, походить з часу Хаммурапі або, можливо ранньої епохи касситів (приблизно 16 вісімнадцятого століття до н. е.), хоча деякі вчені схиляються до пізнішої дати — десь близько 1100 року до н. е.

Вчені вважають, що таблички використовувались як «ритуал», тобто вони читалися під час церемонії чи свята. В наш час[коли?] відомо що це святкування — фестиваль Акіту, або Вавилонський Новий рік. У ньому говориться про створення світу, і перемогу Мардука над Тіамат та те, як він стає царем богів. Потім слідує звернення до Мардука з його п'ятдесятьма іменами.


Табличка 1

[ред. | ред. код]

Вступна частина, що означає «коли на висоті» є інципітом. Перша пластина починається:

e-nu-ma e-liš la na-bu-ú šá-ma-mu Коли небо вгорі не мало назви
šap-liš am-ma-tum šu-ma la zak-rat І земля внизу ще не мала імені
ZU.AB-ma reš-tu-ú za-ru-šu-un І первісний Апсу, який породив їх,
mu-um-mu ti-amat mu-al-li-da-at gim-ri-šú-un І хаос, Тіамат, мати їх обох,
A.MEŠ-šú-nu iš-te-niš i-ḫi-qu-ú-ma Їх води змішалися разом,
gi-pa-ra la ki-is-su-ru su-sa-a la she-'u-ú І рівнина була ще несформована, болота не було видно;
e-nu-ma dingir dingir la šu-pu-u ma-na-ma Коли богів ще не було викликано до життя.

Епос називає імена двох первинних богів: Апсу (або Абзу) і Тіамат. Далі були створені деякі інші боги (Ea і його брати), які проживали у величезному тілі Тіамат. Вони роблять так багато шуму та галасу, що це дратує Тіамат і Апсу. Апсу хоче вбити молодих богів, але Тіамат не згодна. Мудрий Мумму погоджується з планом Апсу про їхнє знищення. Тіамат, щоб уникнути знищення цих молодих богів, попереджає Еа (Nudimmud), наймогутнішого з богів. Еа використовує магію, щоб ввести Апсу у кому, а потім убиває його, і ув'язнює Мумму. Еа стає головним богом, і разом зі своєю дружиною Дамкіною, створюють сина Мардука, ще могутнішого ніж він сам. Мардуку підкоряється вітер, і він використовує вітер, щоб насилати пилові бурі і смерчі. Ці смерчі пробуджують велике тіло Тіамат і боги, які все ще проживають у ній, не можуть спати.

Боги скаржаться Тіамат на гармидер і дорікають їй, що вона нічого не зробила, коли вбивали її чоловіка. Тіамат запропонувала створити чудовиськ, які б билися поруч з іншими богами. Вона створює одинадцять химерних створінь і ставить Кінгу їхнім очільником. Вона дарує йому таблиці долі, що робить його командування абсолютним.

Табличка 2

[ред. | ред. код]

Еа довідався про план Тіамат помститися за Апсу. Він радиться зі своїм дідом Аншаром, каже йому, що на бік Тіамат стало багато богів, і вона створила одинадцять чудовиськ, поставила Кінгу на чолі й дала йому таблиці долі. Аншар збентежений і посилає Ану поговорити з Тіамат, може йому пощастить її вблагати, але той занадто слабкий і повертає назад. Аншара це стривожило ще більше, бо ніхто з богів не наважується піти проти Тіамат.

Подумавши, Аншар пропонує Мардука. Коли Мардука викликали, він цікавиться, з ким із богів треба битися, на що Аншар відповідає, що це не бог, а сама Тіамат. Мардук запевняє богів, що він легко впорається з Тіамат, але вимагає у разі успіху проголошення верховним богом, вищим за Аншара.

Табличка 3

[ред. | ред. код]

Аншар питає поради в Гоги, й той радить поговорити з Лахму й Лахаму, розповісти про план Тіамат і про одинадцять чудовиськ, яких вона створила, й про готовність Мардука до бою, й про його вимогу верховенства у разі перемоги. Лахму, Лахаму й інших небесних богів ця розповідь засмутила. Боги випивають, їх схиляє на сон, і вони згоджуються на угоду з Мардуком.

Табличка 4

[ред. | ред. код]

Мардуку віддають трон — він головує над богами — боги вшановують його й визнають його верховенство.

Крім трону Мардуку дали ще скіпетр і шати. Дали йому зброю й послали на бій із Тіамат — лук, сагайдак, булаву й блискавки, разом із чотирма вітрами — його тіло палало.

З чотирьох вітрів Мардук спорудив пастку, щоб Тіамат не могла втекти — він додав вихор, циклон і злий вітер Імхуллу — усього Тіамат обдували сім вітрів. Колісницю Мардука тягнули чотири істоти. Він звинуватив Тіамат у тому, що вона несправедливо зробила Кінгу своїм коханцем, що вона сама створила негаразди. Тіамат розлютилася, й почався бій.

Мардук використав сіть, подарунок Ану, й сплутав Тіамат; Тіамат спробувала його проковтнути, але злий вітер влетів їй у рот і завадив цьому. Вітри бушували в ній, і її роздуло. Тоді Мардук вистрілив їй у серце — й убив її. Інші боги спробували втекти, але не змогли — Мардук зловив їх, зламав зброю й сплутав сіттю. Одинадцять чудовиськ теж потрапили в сіть й були заковані; Кінгу забрали до ангела смерті, а таблиці долі Мардук у нього відібрав. Тоді Мардук розбив голову Тіамат булавою, і її кров поніс північний вітер.

Тоді Мардук розділив тіло Тіамат навпіл — з одної половини зробив небо, де створив місце для Ану, Енліль та Еа.

Табличка 5

[ред. | ред. код]

Мардук створив подобу богів на небі, сформувавши сузір'я, й визначив дні року для них. Він створив день і ніч, а також місяць. Він створив хмари, щоб був дощ, і води Тигру і Євфрату. Таблиці долі він віддав Ану.

Було виготовлено статуї одинадцяти чудовиськ Тіамат і поміщено біля воріт Апсу.

Табличка 6

[ред. | ред. код]

Мардук звернувся до Еа й сказав, що створить із крові людину, і люди служитимуть богам. Еа порадив використати для жертви одного з богів — небесні боги запропонували використати Кінгу, тож людину створили з його крові. Тоді Мардук розділив богів на верхніх та нижніх — три сотні він помістив на небо, а шість сотень на землю. Боги запропонували збудувати для нього трон або храм. Мардук звелів їм звести Вавилон. Цілий рік боги робили цеглини й побудували Есагілу великої висоти й зробили її місцем Мардука, Еа та Енліля.

Влаштували учту, в якій взяли участь 50 великих богів. Ану хвалив лук Енліля, тоді всі прославляли Мардука.

Наведено перші дев'ять імен і титулів Мардука.

Табличка 7

[ред. | ред. код]

Наведено ще 50 імен та титулів Мардука.

Література

[ред. | ред. код]
  • Helmut Freydank u.a.: Lexikon Alter Orient. Ägypten * Indien * China * Vorderasien, VMA-Verlag, Wiesbaden 1997 ISBN 3-928127-40-3
  • Brigitte Groneberg: Die Götter des Zweistromlandes. Kulte, Mythen, Epen, Artemis & Winkler, Stuttgart 2004 ISBN 3-7608-2306-8
  • Florian Illerhaus: Marduks Kampf gegen das Chaosungeheuer Tiamat. Darstellungen des babylonischen Schöpfungsmythos und die Vielfalt der Deutungen. München. 2011. ISBN 978-3-640-80572-3
  • Michael Jursa: Die Babylonier — Geschichte, Gesellschaft, Kultur, Verlag C.H.Beck, München 2004 ISBN 3-406-50849-9
  • Adel Theodor Khoury und Georg Girschek: Das religiöse Wissen der Menschheit. Freiburg. 1999. Bd. 1. S. 118—141.
  • W. G. Lambert: Enuma Elisch In: Otto Kaiser u.a: Texte aus der Umwelt des Alten Testaments|Texte aus der Umwelt des Alten Testaments — Alte Folge, Band III, Lieferung 4; Weisheitstexte, Mythen und Epen II — Akkadische Mythen und Epen , Gütersloher Verlagshaus Mohn, Gütersloh 1994, ISBN 3-579-00083-7, S. 565—602.
  • Philippe Talon (Hrs.) 2005. Enuma Elis, The Standard Babylonian Creation Myth. State Archives of Assyria Cuneiform Texts 4. Helsinki, The Neo-Assyrian Text Corpus Project.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Mark, Joshua J. Enuma Elish - The Babylonian Epic of Creation - Full Text. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 14 лютого 2025.
  2. а б Енума еліш. ВУЕ (укр.). Процитовано 14 лютого 2025.
  3. а б King, Leonard (1 січня 2007). Enuma Elish: The seven tablets of creation ; The Babylonian and Assyrian legends concerning the creation of the world and of mankind (англ.). Cosimo, Inc. ISBN 978-1-60206-319-8.
  4. а б Cooper, Jerrold S. (1983). Reconstructing history from ancient inscriptions: the Lagash-Umma border conflict. Sources from the ancient Near East. Malibu: Undena publications. ISBN 978-0-89003-059-2.
  5. а б в Gabriel, Gösta (2014). Enūma eliš - Weg zu einer globalen Weltordnung: Pragmatik, Struktur und Semantik des babylonischen "Lieds auf Marduk". ISBN 9783161528729. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  6. а б в г Heidel, Alexander (1963). The Babylonian genesis: the story of creation. Phoenix books (вид. 2nd. ed). Chicago London: University of Chicago press. ISBN 978-0-226-32399-2.
  7. а б в г д Robarts - University of Toronto, Isaac Preston (1828). Ancient fragments, containing what remains of the writings of Sanchoniatho, Berossus, Abydenus, Megasthenes, and Manetho : also the Hermetic Creed, the Old Chronicle, the Laterculus of Eratosthenes, the Tyrian annals, the Oracles of Zoroaster, and the Periplus of Hanno. London : Pickering.
  8. Damascius, trans by Sara Ahbel-Rappe. Damascius' Problems And Solutions Concerning First Principles ( Aar Religions In Translation) ( PDFDrive.com ).
  9. Barton, George A. (1893). Tiamat. Journal of the American Oriental Society. Т. 15. с. 1—27. doi:10.2307/592350. ISSN 0003-0279. Процитовано 15 лютого 2025.
  10. Hormuzd Rassam | Middle East Archaeologist, British Museum Curator, Discoverer of Ancient Tablets | Britannica. www.britannica.com (англ.). 1 січня 2025. Процитовано 21 лютого 2025.
  11. Poon, Joseph; Crossley, James (2017). The Identities of the Beast from the Sea and the Beast from the Land in Revelation 13. Eugene: Wipf and Stock Publishers. ISBN 978-1-62564-445-9.

Посилання

[ред. | ред. код]