Аннунаки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мідні скульптури богів, 2150 рік до н. е., Гірсу

Аннуна́ки, анунна́кі, анну́на — група шумерських, аккадських, ассирійських та вавилонських божеств. До аннунаків належали верховні божества й божества-покровителі міст та міст-держав. Головною функцією аннунаків було визначення долі людей і міст[1].

Етимологія[ред. | ред. код]

Етимологія назви неясна внаслідок наявності безлічі форм написання «a-nuna, a-nuna-ke-ne, a-nun-na»[1][2], що дає різне прочитання: «Ті, хто прийшли з небес», «Ті, хто від царського роду», «Ті, хто благородної крові» тощо. Шумерські божества стародавньої початкової лінії, божества родючості та хтонічні божества, беруть свою назву від старовинного бога неба Ан чи Ану[3].

Аннунаки в міфологіях[ред. | ред. код]

Фрагмент «Епосу про Атра-хасіса», Британський музей

Аннунаки й ігігі[ред. | ред. код]

У шумерський період під назвою аннунаків вірогідно об'єднувалися божества локальних пантеонів. Анунаки могли виступати посередниками між богами й людьми, покровителями людей, під цією назвою часто виступали другорядні божества, такі як покровителі міст. У аккадський період боги були розділені на:

  • Анунаків — земних божеств і божеств підземного світу. При цьому вони були схожими до людей, але зображалися з видимо більшою головою. Ті з них, хто жив серед людей мали подібні імена, в основному ім'я закінчувався на «…евер» (Маревер, Телевер), відмінності в іменах мали тільки вищі з анунаків;
  • Ігігів — божеств неба. При цьому деякі боги (Ану, Енліль, Ейя, Шамаш, Мардук, Іштар) могли зараховуватися і до ігігів, і до анунаків. Їх кількість варіювалася від 7 до 600 істот (найпоширеніша кількість — 50)[4]. Згідно аккадського міфу про потоп, ігіги були божествами, що служили вищим богами. Коли вони повстали проти свого становища, бог Енкі вигнав їх, а на заміну ігігам створив людей[5]. Іноді ігігі згадуються як військова свита бога Ану[6].

Слово «ігігі» в пізнішіх текстах використовуються як синонім до аннунаки, але у аккадському міфі про Атра-хасіса, царя міста Шурупаку (котрий у період Всесвітнього потопу був врятований при допомозі Енкі), ігігі є вже шостим поколінням богів, котрі повинні працювати на анунаків. Вони збунтувалися через 40 днів після свого призначення і тому були замінені анунаками на створених ними людей[7].

Поділ аннунаків[ред. | ред. код]

У шумерських текстах батьком аннунаків є ​​бог неба Ану, який наказує їм народитися на землі й на небі. Пізніше їх творцем зазвичай виступає Мардук[4]. Так, анунаки з'являються пізніше і в вавилонському міфі про Творіння, Енума Еліш[8]. В останній версії, що возвеличує Мардука, після створення людства Мардук ділить анунаків і призначає їх на належні їм місця (лишається загальна назва анунаків)[6]:

На подяку Мардуку анунаки побудували храм Есагіла:

« Вони підняли високо голову Есагіла, що дорівнює Апсу. Побудувавши етап-вежу так само високо, як Апсу, вони встановили там місцеперебування для Мардука, Енліля, Еа. »

Після чого вони спорудили власні храми.

Керівним органом анунаків була «рада Великих Ану» (десять великих богів серед анунаків як ігігі[9]), а не просто «небесний бог», бо «Ану» шумерською фактично означає «небо»; тобто «збірка богів»[10]; Урук і інші учасники були в їх підпорядкуванні. Його місце було прийнято Енлілем («Ен» — «пан», «ліл» — «вітер», «повітря»), який деякий час, як вважається, розділив небо і землю.

Анунаки згадуються в епосі про Гільгамеша, коли Утнапіштім оповідає історію про потоп, як Семеро суддів[11].

У міфі про сходження Іштар анунаки названі божествами підземного світу[10] (шумерською мовою «Курнугія», «Кур»; акадською мовою «Іркалла», «Іркалія», «ерсет ла тарі»), які мешкаючи в окремій частині підземного світу визначають долі душ померлих людей.

Згідно пізніших ассирійських й вавилонських міфів, анунаки вважалися дітьми Ану та Кі (брат і сестра — боги-родичі), котрі у свою чергу доводилися дітьми Аншар і Кішар. А останні — були дітьми Лахаму і Лахму («мутний») ті, імена дані наглядачами храму Абзу в місті Еріду, де, як вважалося відбувся акт створення людини. Від Лахаму і Лахму походили діти Тіамат (богиня океану) та Абзу (бог прісної води)[12].

Аннунаки у псевдонауці[ред. | ред. код]

Захарія Сітчин у своїй книзі «Дванадцята планета» (1976) виклав власне трактування аккадських і шумерських міфів, які начебто описують відвідування Землі в минулому іншопланетянами. Спираючись на оригінальні тексти, він назвав цих прибульців аннунаками й приписав їм створення сучасних людей шляхом схрещення свого виду з Homo erectus. Сітчин вважав, що аннунаки створили людей як робочу силу для видобування золота, необхідного для їхніх технологій[13].

Від гіпотези Сітчина походять популярні псевдонаукові вчення, начебто анунаки з планети Нібіру створили людей на Землі, навчили їх багатьом наукам, ремеслам та основам суспільної організації[14][15].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Anunna (Anunnaku, Anunnaki) (a group of gods). Ancient Mesopotamian Gods and Goddesses (англ.). Процитовано 21 серпня 2017. 
  2. Black, Jeremy and Green, Anthony: Gods, Demons and Symbols of Ancient Mesopotamia: An Illustrated Dictionary University of Texas Press (Aug 1992) ISBN 978-0-292-70794-8 p.34. (англ.)
  3. Leemings, David (2009). The Oxford Companion to World Mythology. Oxford University Press. p.21. — ISBN 978-0195387087. (англ.)
  4. а б «Ануннаки». Мифы народов мира, под ред. С. А. Токарева.(рос.)
  5. Leick, Gwendolyn: A Dictionary of Ancient Near Eastern Mythology (NY: Routledge, 1998), p. 85
  6. а б в г проф. П. Д. Шантепи-де-ля Сосей, «История религий» (Вавилоняне и ассиряне), СПб., 1913. — Т.1. — С.236-238 (Гирру. Нуску. Игиги и Ануннаки. § 15), 253.(рос.)
  7. Leick, Gwendolyn: A Dictionary of Ancient Near Eastern Mythology (NY: Routledge, 1998), p.85. (англ.)
  8. Enuma Elish, tablet 1, verse 156.(англ.)
  9. Black, Jeremy and Green, Anthony: Gods, Demons and Symbols of Ancient Mesopotamia: An Illustrated Dictionary University of Texas Press (Aug 1992) ISBN 978-0-292-70794-8 p.106. (англ.)
  10. а б Krystyna Szarzyńska, Mity sumeryjskie, Wydawnictwo AGADE, Warszawa 2000. — ISBN 83-87111-10-4. — Str.169. (пол.)
  11. N. K. Sandars (translator): «The Epic of Gilgamesh», Penguin Books, London (2006) — ISBN 978-0-141-02628-2 p.52. (англ.)
  12. Ross S. Marshall, (1999). "Kingship At Its Source" by Dr. John D. Pilkey. Архів оригіналу за 02.07.2016. Процитовано 02-07-2016.  (англ.)
  13. Sitchin, Zecharia (1991-05-01). The 12th Planet (en). Inner Traditions / Bear & Co. ISBN 9781591439196. 
  14. «Людей на Земле создали аннунаки с планеты Нибиру». Архів оригіналу за 02.07.2016. Процитовано 02-07-2016.  (рос.)
  15. «Шумеры о визите аннунаков». Архів оригіналу за 02.07.2016. Процитовано 02-07-2016.  (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Krystyna Szarzyńska, «Mity sumeryjskie», Wydawnictwo AGADE, Warszawa 2000. — 147 s. — ISBN 83-87111-10-4. (пол.)
  • Мифы народов мира, под ред. С. А. Токарева, Москва, 2008. — 1147 с. (электронное издание) (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]