Мантикора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мантікора)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
мантикора (1678)

Мантикора (лат. Manticora, Epibouleus Oxisor) — міфологічне чудовисько з тілом червоного лева, людським обличчям та хвостом, що нагадує жало скорпіона. Голос чудовиська облудно мелодійний, «схожий на звуки флейти і труби, що звучать в унісон», як писав римський натураліст Пліній Старший.

Витоки персонажа[ред. | ред. код]

Міф про мантикору виник в Ірані, де це слово означало «пожирач людини». Чудовисько насправді добре оснащене для споживання людей, зокрема, його щелепа має три ряди гострих зубів, що можуть розривати жертву на маленькі шматочки. Істота також надзвичайно рухлива і швидка. Як каже один з бестіаріїв: «мантикора настільки сильний у ногах, і настільки сильний у стрибках, що ні великі відстані, ні найважчі перешкоди не можуть стримати його». Створіння живе у норі і, як кажуть, може перемогти всіх звірів, окрім лева.

Найдавніша згадка про мантикору датується V ст. до н. е.

У 77 Пліній Старший, римський вчений, включив мантикору в свою книгу природничої історії. мантикора також зустрічається у декількох інших книгах, що написані у середні віки.

У сучасній культурі[ред. | ред. код]

Образ мантикори виявився затребуваним у сучасній популярній культурі. Створена за принципом середньовічних бестіаріїв «Книга вигаданих істот» Хорхе Луїса Борхеса (де також згадується ця істота) породила низку подібних авторських проектів у багатьох країнах. Зокрема образ лево-скорпіона знаходимо у виданні «Фантастичні звірі і де їх шукати» Джоан Роулінг[1] та «Книзі бестій» Юрія Винничука[2].

Мантикора поширена як персонаж фантастичної літератури: в прозовій серії Анджея Сапковського «Відьмак»[3], в романі Робертсона Девіса «Мантикора» тощо. На честь цієї істоти Джордж Мартін у циклі «Пісня льоду й полум'я» назвав комахоподібне створіння із візерунком у вигляді людського обличчя[4].

У 2005 вийшов американський фантастичний бойовик «Мантикора». Чудовисько зустрічаються у телесеріалі «Грімм» та кількох відомих відеоіграх:

Також[ред. | ред. код]

В українській культурі[ред. | ред. код]

Мантикору описав у романі Пафос Володимир Єшкілєв[6]. Цей ж автор у 2011—2014 рр. виступив куратором проекту «Карпатська Мантикора», в межах якого було проведено три Міжнародні літературні фестивалі «Карпатська Мантикора» та видано два числа часопису «Мантикора». Під час фестивалів проводився конкурс «Золота мантикора» на найкраще оповідання у напрямі метареалізму[7].

Олесь Барліг двічі звертається до цієї істоти у поетичній збірці «Насолода уявної смерті» (в циклах «На передовій Третьої світової» та «Песенька для серця»). А у п'єсі «Нострадамус і всі скорботи»[8] вона стає окремим персонажем, що супроводжує героїню крізь подорож у Аравійській пустелі.

Ілюстрації мантикора

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «10 нових книг від „А-ба-би-га-ла-ма-ги“». Друг читачаа. Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017. 
  2. Арт-Вертеп. Юрій Винничук «Книга Бестій». Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017. 
  3. Мантикора. Wiki-Відьмак. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 17 квітня 2022. 
  4. Мантикор Вестероса. Архів оригіналу за 12 травня 2017. Процитовано 21 квітня 2017. 
  5. Ведьмак 3: Дикая Охота. Википедия (рос.). 13 січня 2017. 
  6. «Історія повсякдення у поштівках». Україна молода. Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017. 
  7. Видавництво «Мантикора». Litcentr. Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 21 квітня 2017. 
  8. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. — 306 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Learn Something New Every Day: 365 Facts to Fulfill Your Life by Kee Malesky
  • Storytelling: An Encyclopedia of Mythology and Folklore by Josepha Sherman