Мантікора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мантікора (1678)

Мантікора (лат. Manticora, Epibouleus Oxisor) — міфологічне чудовисько з тілом червоного лева, людським обличчям та хвостом, що нагадує жало скорпіона. Голос чудовиська облудно мелодійний, «схожий на звуки флейти і труби, що звучать в унісон», як писав римський натураліст Пліній Старший.

Витоки персонажа[ред. | ред. код]

Міф про мантікору виник в Ірані, де це слово означало «пожирач людини». Чудовисько насправді добре оснащене для споживання людей, зокрема, його щелепа має три ряди гострих зубів, що можуть розривати жертву на маленькі шматочки. Істота також надзвичайно рухлива і швидка. Як каже один з бестіаріїв: «мантікора настільки сильний у ногах, і настільки сильний у стрибках, що ні великі відстані, ні найважчі перешкоди не можуть стримати його». Створіння живе у норі і, як кажуть, може перемогти всіх звірів, окрім лева.

Найдавніша згадка про мантікору датується V ст. до н. е.

У 77 Пліній Старший, римський вчений, включив мантікору в свою книгу природничої історії. Мантікора також зустрічається у декількох інших книгах, що написані у середні віки.

У сучасній культурі[ред. | ред. код]

Образ мантикори виявився затребуваним у сучасній популярній культурі. Створена за принципом середньовічних бестіаріїв «Книга вигаданих істот» Хорхе Луїса Борхеса (де також згадується ця істота) породила низку подібних авторських проектів у багатьох країнах. Зокрема образ лево-скорпіона знаходимо у виданні «Фантастичні звірі і де їх шукати» Джоан Роулінг[1] та «Книзі бестій» Юрія Винничука[2].

Мантикора поширена як персонаж фантастичної літератури: в прозовій серії Анджея Сапковського «Відьмак»[3], в романі Робертсона Девіса «Мантикора» тощо. На честь цієї істоти Джордж Мартін у циклі «Пісня льоду й полум'я» назвав комахоподібне створіння із візерунком у вигляді людського обличчя[4].

У 2005 вийшов американський фантастичний бойовик Мантикора. Чудовисько зустрічаються у телесеріалі «Грімм» та кількох відомих відеоіграх:

Також[ред. | ред. код]

В українській культурі[ред. | ред. код]

Мантикору описав у романі Пафос Володимир Єшкілєв[6]. Цей ж автор у 2011—2014 рр. виступив куратором проекту «Карпатська Мантикора», в межах якого було проведено три Міжнародні літературні фестивалі «Карпатська Мантикора» та видано два числа часопису «Мантикора». Під час фестивалів проводився конкурс «Золота мантикора» на найкраще оповідання у напрямі метареалізму[7].

Олесь Барліг двічі звертається до цієї істоти у поетичній збірці «Насолода уявної смерті» (в циклах «На передовій Третьої світової» та «Песенька для серця»). А у п’єсі «Нострадамус і всі скорботи»[8] вона стає окремим персонажем, що супроводжує героїню крізь подорож у Аравійській пустелі.

Ілюстрації мантікора

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «10 нових книг від „А-ба-би-га-ла-ма-ги“». Друг читачаа
  2. Арт-Вертеп. Юрій Винничук «Книга Бестій»
  3. Мантикора. Wiki-Відьмак
  4. Мантикор Вестероса
  5. Ведьмак 3: Дикая Охота. Википедия (ru). 2017-01-13. 
  6. «Історія повсякдення у поштівках». Україна молода
  7. Видавництво «Мантикора». Litcentr
  8. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. – 306 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Learn Something New Every Day: 365 Facts to Fulfill Your Life by Kee Malesky
  • Storytelling: An Encyclopedia of Mythology and Folklore by Josepha Sherman