Пан (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пан
Pan

Pan by Cassini, March 2017.jpg
Пан (фото апарата Кассіні

Дані про відкриття
Дата відкриття 16 липня 1990
Відкривач(і) Марк Шоуолтер
Місце відкриття КА «Вояджер-2»
Планета Сатурн
Номер XVIII
Орбітальні характеристики[1]
Велика піввісь 133 584,0±0,1 км
Перицентр 133 579±1 км
Апоцентр 133 589±1 км[2]
Орбітальний період 0,575050718 діб
Ексцентриситет орбіти 0,000035±0,000007
Нахил орбіти 0,0010±0,0006° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 35 × 35 × 23 км[3]
Середній радіус 15 ± 2 км[3]
Маса 4,9 ± 0,7×1021 кг[3]
Густина 0,36 ± 0,16 г/см³
Прискорення вільного падіння 0,001 м/с²
Друга космічна швидкість ~0,006 км/с
Період обертання навколо своєї осі 0,575050718 діб
Нахил осі обертання
Альбедо 0,5
Температура поверхні ~78 К
Атмосфера відсутня
Інші позначення
S/1981 S13, Сатурн XVIII

Commons-logo.svg Пан у Вікісховищі

Пан (лат. Pan, грец. Πάν) — другий за віддаленістю від планети природний супутник Сатурна. Його відкрив 16 липня 1990 року Марк Шоуолтер за фотознімками космічного апарату «Вояджер-2». Отримав тимчасове позначення S/1981 S 13. Його також позначають Сатурн XVIII.

У грецькій міфології Пан — бог лісів і полів, заступник пастухів, бог отар овець, син Гермеса і брат Дафніса; зображувався у вигляді людини з рогами, цапиними ногами і цапиною бородою

Пан розташований у межах проміжку Енке (Encke Gap) кільця A. Він діє як пастух, відповідаючи за збереження проміжку Енке. Його поле тяжіння робить хвильові картини у кільцях, які вказали на присутність Пана і призвели до повторного дослідження фотографій «Вояджера-2» передбаченого місця розташування супутника.[4]

Джефрі Куззі і Джефрі Скаргл передбачили існування цього супутника у 1985 році[5]. Після цього, у 1986 році М. Р. Шоуолтер і його команда вивели його орбіту, змоделювавши гравітаційні збурення. Вони досягли дуже точного передбачення: довжина великої півосі 133 603±10 км і маса 5—10×10−12 маси Сатурна і показали, що це єдиний супутник у межах проміжку Енке[6]. Фактична довжина великої півосі 133 583 кілометри і маса 2,7×1015 кг або 4,7×10-12 маси Сатурна, яка становить 5,688 × 1026 кг.

Супутник пізніше був знайдений у межах 1° від передбаченого положення. Пошук був здійснений із використанням зображень «Вояджера-2» і комп'ютерних розрахунків, щоб передбачити, чи буде супутник видимим при певних умовах. На кожному зображенні з роздільною здатністю бл. 50 км/піксель добре видно Пана. Загалом таких зображень було 11[7][4].

Пан має діаметр бл. 30 кілометрів, період обертання 0,57505073 діб, нахил орбіти 0,007±0,002° до екватора Сатурна, ексцентриситет орбіти 0,00021±0,00008.

У Сонячній системі є також астероїд 4450 Пан.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Spitale, J. N.; et al. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal 132: 692. 
  2. Перицентр і апоцентр обчислені за формулами , , де — довжина великої півосі орбіти, ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
  3. а б в Porco, C. C.; et al. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites. Bulletin of the American Astronomical Society 37: 768. 
  4. а б Showalter, M. R. (1990). Visual Detection of 1981 S 13, the Encke Gap Moonlet. Bulletin of the American Astronomical Society 22: 1031. 
  5. Cuzzi, J. N.; and Scargle, J. D.; Wavy Edges Suggest Moonlet in Encke's Gap, Astrophysical Journal, Vol. 292 (May 1, 1985), pp. 276—290
  6. Showalter, M. R.; et al. (1986). Satellite "wakes" and the orbit of the Encke Gap moonlet. Icarus 66: 297. 
  7. Showalter, M. R. (1991). Visual detection of 1981 S 13, Saturn's eighteenth satellite, and its role in the Encke gap. Nature 351: 709. 

Посилання[ред. | ред. код]