Рея (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рея
Rhea

Rhea true color.jpg
Рея в справжніх кольорах. Знімок «Кассіні», 16 січня 2005

Дані про відкриття
Дата відкриття 23 грудня 1672
Відкривач(і) Джованні Доменіко Кассіні
Планета Сатурн
Номер V
Орбітальні характеристики[1]
Велика піввісь 527 108 км
Перицентр 526 445 км
Апоцентр 527 771 км[2]
Орбітальний період 4,518212 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0012583
Нахил орбіти 0,345° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 1530,0±1,4 × 1526,2±1,2 × 1524,8±1,2 км[3]
Середній радіус 763,5 ± 0,6 км[3]
Площа поверхні 7,33 млн км²
Маса 2,306518±0,000353×1021[4] кг
Густина 1,237±0,003[3] г/см³
Прискорення вільного падіння 0,264 м/с²
Друга космічна швидкість 0,635 км/с
Період обертання навколо своєї осі 4,518212 діб
Нахил осі обертання
Альбедо 0,949±0,003 (геом. для λ=550 нм)[5],
0,57+0,20−0,26 (Бонда, ведена півкуля)[6],
0,63+0,11−0,12 (Бонда, ведуча півкуля)[6]
Температура поверхні 40—100[6] К
Атмосфера сліди
Інші позначення
Сатурн V

Commons-logo.svg Рея у Вікісховищі

Ре́я (лат. Rhea, грец. Ῥέᾱ) — другий за розміром (після Титана) і двадцять перший за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Відкритий Дж. Д. Кассіні в 1672 році. Середній діаметр — 1527 км[3], радіус орбіти — 527 тис. км.

Сучасну назву запропонував Джон Гершель[7] на честь титаніди Реї з давньогрецької міфології — матері кількох олімпійських богів.

Атмосфера[ред.ред. код]

Космічний зонд «Кассіні», пролітаючи повз Рею в 2005—2010 роках, захопив у її околицях молекули газів і дослідив їх своїми спектрометрами. Виявилося, що Рея має дуже розріджену атмосферу з кисню та вуглекислого газу. Найбільша зареєстрована концентрація кисню — 50 млрд молекул на кубічний метр, а вуглекислого газу — 20 млрд. На поверхні Реї концентрація кисню має бути в 5 трильйонів разів менша за земну. Береться він, найімовірніше, з водяного льоду на поверхні, який розкладається під час бомбардування високоенергетичними частками з магнітосфери Сатурна. Походження вуглекислого газу менш зрозуміле[8].

Знімок «Кассіні», 10 лютого 2015. Роздільна здатність — 330 м/піксель (найдетальніший знімок Реї на час отримання)

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://cfa-www.harvard.edu/iau/NatSats/NaturalSatellites.html
  2. Перицентр і апоцентр обчислені за формулами , , де — довжина великої півосі орбіти, ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
  3. а б в г Thomas P. C. (2010). Sizes, shapes, and derived properties of the saturnian satellites after the Cassini nominal mission. Icarus 208 (1). с. 395–401. Bibcode:2010Icar..208..395T. doi:10.1016/j.icarus.2010.01.025. 
  4. Jacobson, R. A.; Antreasian, P. G.; Bordi, J. J.; Criddle, K. E.; et al. (2006). The Gravity Field of the Saturnian System from Satellite Observations and Spacecraft Tracking Data. The Astronomical Journal 132. с. 2520–2526. Bibcode:2006AJ....132.2520J. doi:10.1086/508812. 
  5. Verbiscer A., French R., Showalter M., Helfenstein P. (2007). Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act. Science 315 (5813). с. 815 (supporting online material, table S1). Bibcode:2007Sci...315..815V. doi:10.1126/science.1134681. PMID 17289992. 
  6. а б в Howett C. J. A., Spencer J. R., Pearl J., Segura, M. (2010). Thermal inertia and bolometric Bond albedo values for Mimas, Enceladus, Tethys, Dione, Rhea and Iapetus as derived from Cassini/CIRS measurements. Icarus 206 (2). с. 573–593. Bibcode:2010Icar..206..573H. doi:10.1016/j.icarus.2009.07.016. 
  7. Lassell W. (1848). Satellites of Saturn. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 8. с. 42–43. Bibcode:1848MNRAS...8...42L. doi:10.1093/mnras/8.3.42. 
  8. The Gravity Field of the Saturnian System from Satellite Observations and Spacecraft Tracking Data. NASA. 26.11.2010. Архів оригіналу за 05.08.2012. 


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.