Рея (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рея
Rhea

Rhea true color.jpg
Рея в справжніх кольорах. Знімок «Кассіні», 16 січня 2005

Дані про відкриття
Дата відкриття 23 грудня 1672
Відкривач(і) Джованні Доменіко Кассіні
Планета Сатурн
Номер V
Орбітальні характеристики[1]
Велика піввісь 527 108 км
Перицентр 526 445 км
Апоцентр 527 771 км[2]
Орбітальний період 4,518212 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0012583
Нахил орбіти 0,345° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 1530,0±1,4 × 1526,2±1,2 × 1524,8±1,2 км[3]
Середній радіус 763,5 ± 0,6 км[3]
Площа поверхні 7,33 млн км²
Маса 2,306518±0,000353×1021[4] кг
Густина 1,237±0,003[3] г/см³
Прискорення вільного падіння 0,264 м/с²
Друга космічна швидкість 0,635 км/с
Період обертання навколо своєї осі 4,518212 діб
Нахил осі обертання
Альбедо 0,949±0,003 (геом. для λ=550 нм)[5],
0,57+0,20−0,26 (Бонда, ведена півкуля)[6],
0,63+0,11−0,12 (Бонда, ведуча півкуля)[6]
Температура поверхні 40—100[6] К
Атмосфера сліди
Інші позначення
Сатурн V

Commons-logo.svg Рея у Вікісховищі

Ре́я (лат. Rhea, грец. Ῥέᾱ) — другий за розміром (після Титана) і двадцять перший за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Відкритий Дж. Д. Кассіні в 1672 році. Середній діаметр — 1527 км[3], радіус орбіти — 527 тис. км.

Сучасну назву запропонував Джон Гершель[7] на честь титаніди Реї з давньогрецької міфології — матері кількох олімпійських богів.

Фізичні характеристики[ред.ред. код]

Знімок апарату «Кассіні» (6 листопада 2005 року). Великий кратер згори — Tirawa.

Рея — крижане тіло з середньою густиною, рівною 1,237±0,003 г/см³[3]. Така низька густина свідчить про те, що кам'яні породи становлять менше третини маси супутника, а решта припадає на водяний лід. Прискорення вільного падіння дорівнює 0,264 м/с²[8]. Розміри супутника — 1530,0±1,4 × 1526,2±1,2 × 1524,8±1,2 км, середній діаметр — 1527,0±1,2 км[3].

Надра Реї, ймовірно, майже не диференційовані[ru][9].

Поверхня[ред.ред. код]

Рея за складом і геологічною історією схожа на Діону. В обидвох супутників ведуча та ведена півкулі помітно відрізняються (ведуча півкуля — та, яка завжди спрямована в бік руху супутника по орбіті, оскільки осьове обертання синхронізоване). Ведуча півкуля Реї сильно кратерована й однорідно світла. Задня півкуля має темні ділянки, а також мережу яскравих тонких смужок. Спочатку вважалося, що вони утворилися в результаті викиду на поверхню води чи льоду (наприклад, в результаті кріовулканізму). Однак дані «Кассіні» показали, що вони, як і схожі (але сильніше виражені) утворення на Діоні, є не викидами речовини, а тектонічними об'єктами, утвореними внаслідок розтягування поверхні[9], — крижаними хребтами й обривами. Фотографії Реї, надіслані «Кассіні» у січні 2006, остаточно підтвердили гіпотезу про обриви.

Рея має ділянки з різним ступенем кратерованості (зокрема, в одних регіонах немає кратерів діаметром понад 40 км, а в інших є лише такі)[9]. Це вказує на те, що поверхня супутника суттєво переформувалася на ряді ділянок у період після інтенсивних метеоритних бомбардувань, що відбувалися на початку формування Сонячної системи.

Рельєф кратерів згладжений, оскільки лід поступово обтоплюється протягом геологічно значних проміжків часу.

Назви деталей поверхні Реї беруть із міфів про створення світу[10], тому що сам супутник названий на честь матері олімпійських богів. У першу чергу використовують міфи народів Азії, тому що до цього вони були мало представлені у планетній номенклатурі, а також через те, що грецьку Рею ототожнювали з малоазіатською Кібелою[11]. Станом на березень 2017 на Реї мають назви 128 кратерів, 6 ланцюжків кратерів та їхніх груп, 5 каньйонів та їхніх груп, 2 борозни[ru] та 2 лінії[12].

Кільця[ред.ред. код]

Докладніше: Кільця Реї

За деякими даними, Рея може мати свою систему кілець[13][14].

Атмосфера[ред.ред. код]

Космічний зонд «Кассіні», пролітаючи повз Рею в 2005—2010 роках, захопив у її околицях молекули газів і дослідив їх своїми спектрометрами. Виявилося, що Рея має дуже розріджену атмосферу з кисню та вуглекислого газу. Найбільша зареєстрована концентрація кисню — 50 млрд молекул на кубічний метр, а вуглекислого газу — 20 млрд. На поверхні Реї концентрація кисню має бути в 5 трильйонів разів менша за земну. Береться він, найімовірніше, з водяного льоду на поверхні, який розкладається під час бомбардування високоенергетичними частками з магнітосфери Сатурна. Походження вуглекислого газу менш зрозуміле[15].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://cfa-www.harvard.edu/iau/NatSats/NaturalSatellites.html
  2. Перицентр і апоцентр обчислені за формулами , , де — довжина великої півосі орбіти, ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
  3. а б в г д е Thomas P. C. (2010). Sizes, shapes, and derived properties of the saturnian satellites after the Cassini nominal mission. Icarus 208 (1). с. 395–401. Bibcode:2010Icar..208..395T. doi:10.1016/j.icarus.2010.01.025. 
  4. Jacobson, R. A.; Antreasian, P. G.; Bordi, J. J.; Criddle, K. E.; et al. (2006). The Gravity Field of the Saturnian System from Satellite Observations and Spacecraft Tracking Data. The Astronomical Journal 132. с. 2520–2526. Bibcode:2006AJ....132.2520J. doi:10.1086/508812. 
  5. Verbiscer A., French R., Showalter M., Helfenstein P. (2007). Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act. Science 315 (5813). с. 815 (supporting online material, table S1). Bibcode:2007Sci...315..815V. PMID 17289992. doi:10.1126/science.1134681. 
  6. а б в Howett C. J. A., Spencer J. R., Pearl J., Segura, M. (2010). Thermal inertia and bolometric Bond albedo values for Mimas, Enceladus, Tethys, Dione, Rhea and Iapetus as derived from Cassini/CIRS measurements. Icarus 206 (2). с. 573–593. Bibcode:2010Icar..206..573H. doi:10.1016/j.icarus.2009.07.016. 
  7. Lassell W. (1848). Satellites of Saturn. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 8. с. 42–43. Bibcode:1848MNRAS...8...42L. doi:10.1093/mnras/8.3.42. 
  8. Розраховано за масою та радіусом Реї згідно з формулою .
  9. а б в Buratti B. J., Thomas P. C. Chapter 34. Planetary Satellites // Encyclopedia of the Solar System / T. Spohn, D. Breuer, T. Johnson. — 3. — Elsevier, 2014. — P. 771–772. — 1336 p. — ISBN 9780124160347. (англ.)
  10. Categories for Naming Features on Planets and Satellites. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 2015-07-22. Процитовано 2017-03-21.  (англ.)
  11. Бурба Г. А. Номенклатура деталей рельефа спутников Сатурна / Отв. ред. К. П. Флоренский и Ю. И. Ефремов. — Москва : Наука, 1986. — С. 60—67. (рос.)
  12. Target: Rhea. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 2014-05-06. Процитовано 2017-03-21.  (англ.)
  13. Rhea's Rings (en). NASA. Архів оригіналу за 2012-07-04. Процитовано 2012-03-22.  (англ.)
  14. G. H. Jones, E. Roussos, N. Krupp, U. Beckmann, A. J. Coates, F. Crary, I. Dandouras, V. Dikarev, etc. The Dust Halo of Saturn's Largest Icy Moon, Rhea. — Science, 7 March 2008. (англ.)
  15. The Gravity Field of the Saturnian System from Satellite Observations and Spacecraft Tracking Data. NASA. 26.11.2010. Архів оригіналу за 05.08.2012. 

Посилання[ред.ред. код]


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.