Множина (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Множина́ (лат. pluralia) — в мовознавстві форма числа. У більшості сучасних індоєвропейських мов множина протиставляється однині.

Характеристика[ред.ред. код]

Множина протиставляється однині, а також двоїні (у мовах, де існує ця граматична категорія). У першому разі форма множини означає, що предметів більше одного, у другому — що більше двох (у мовах з рідкісною категорією троїни — більше трьох).

Етикет[ред.ред. код]

У багатьох мовах у всіх стилях мовлення є нормативним шанобливе використання щодо осіб форм множини замість однини: Ви, мамо, відпочивайте…; Батько працювали…; Ви, пане Президенте…. Таке шанобливе звертання у формі 2-ої особи множини прийняте в українській, російській, французькій, литовській мовах та багатьох інших. У деяких мовах замість форм 2-ої особи вживають форми 3-ої особи множини, наприклад, у німецькій. У сучасній англійській мові форма множини 2-ої особи навіть витіснила форму однини (you замість thou), остання сприймається як архаїзм.

Українська мова[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

В іменників чоловічого роду з давньою основою на *-ŏ називний відмінок множини чоловічого роду мав закінчення *i у твердому і м'якому варіантах (давньорус. городи, ворози, друзи, брати, дуси, мѫжи, отьци, вълци, краи). Закінчення множини *i походить від ранньопраслов'янського дифтонга *oi̯. На це вказують дані інших індоєвропейських мов: ранньо-прасл. *vьl̥koi̯ («вовки») — лит. vilkai, грец. λΰκοι і лат. lupi < *lupoi («вовки»). Після монофтонгізації *oi̯ і переходу його в *i, відбулася зміна *g > *z, *k > *c, *x > *s відповідно до закону другої палаталізації (*drugoi̯ > *drugi > *drudzi > *druzi; *vьl̥koi̯ > *vьl̥ki > *vьl̥ci; *duxoi̯ > *duxi > *dusi). Зараз давню форму з палаталізованим приголосним зберігає лише слово друзі — від друзи, що пізніше набуло форми друзѣ, уподібнившись формам знахідного множини іменників м'якої групи (отьцѣ, мужѣ, конѣ, краѣ). У решти слів цього типу в староукраїнський період форми називного були витіснені формами знахідного відмінка, де палаталізації не відбувалося (укр. внуки, вороги — від давньорус. внукы, ворогы).

В іменників з основою на *-ŭ називний множини мав закінчення *-ove (давньорус. домове, медове, садове, сынове), яке походить від праіндоєвропейського закінчення *-owes/-ewes і має паралелі в інших індоєвропейських мовах: лит. sūnūs («сини»), де слов'янському *v відповідає ū, хеттськ. pankawēš («зібрання», «збори»), санскр. sūnavaḥ («сини»).

Іменники з основою на *-ĭ утворювали множину за допомогою закінчення *-ьje (давньорус. гостиѥ, пѫтиѥ, гѫсиѥ, звѣриѥ, ночиѥ, костиѥ), яке походить від праіндоєвропейського *-eyes, пор. прасл. *gostьje і гот. gasteis («гості»), лат. hostēs («вороги»).

В іменників з основою на *n називний множини мав закінчення *e (давньорус. дьне, камене, степене), з основою на *-r — закінчення *i (давньорус. матери, дъчери).

Нечисленні іменники з основою на *-ū (давньорус. букы, любы, цьркы, коты, моркы, тыкы, хорѫгы) мали закінчення множини *-ъve (давньорус. букъве, любъве, цьркъве, котъве, моркъве, тыкъве, хорѫгъве). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова, чиї праслов'янські форми множини відновлюють як *krъve, *brъve. Потім цей тип відмінювання зник і зараз любов і кров утворюють множину за зразком іменників з основою на *-ĭ (любові, крові), а решта — за зразком іменників з основою на *-a (брови, букви, церкви, кітви, моркви, тикви, хоругви).

Надалі, парадигм різних типів відмінювання, правила утворення множини змінилися. Іменники з основою *-ĭ уподібнилися іменникам з основою на *-r і тепер утворюють ІІІ-тю відміну (укр. матері, гості, гуси, кури, звірі, путі, ночі). В іменників з основами на *-o, *-ŭ і *n форми називного витіснені формами знахідного (суч. укр. городи, вороги, доми, сади, сини, дні, камені, степені), лише в одиничних випадках збереглися форми називного (суч. укр. друзі).

Форма кличного відмінка множини сватове[1] є архаїчною формою множини сват (відмінювалося за типом на *-ŭ), форма панове за походженням є оригінальною формою множини польського слова пан (пол. panowie), що теж відмінюється за типом іменників з основою на *-ŭ (у польській мові деякі іменники чоловічого роду зберігають досі це закінчення множини), а форма називного множини пани — утворення на українському мовному ґрунті за зразком інших іменників на *-ŭ. Форма братове, що іноді вживається поряд з браття у значенні збірного іменника і кличного множини[1], виникла за аналогією з панове і сватове, бо слово брат питомо належало до типу з основою на *-o і не могло мати в множині закінчення -ове.

Прикметники в називному множини мають закінчення . Аналогічні закінчення вони мали у праслов'янській і давньоруській мовах (давньорус. нови, добри, хоробри), але в цьому разі рефлексом давнього закінчення мав бути звук [ɪ]. Наявність можна пояснити поширеною в староукраїнській заміною давнього и на ѣ, яке могло відбутися під впливом форм двоїни жіночого та середнього роду або форм знахідного множини чоловічого роду м'якого варіанту (давньорус. новѣ, добрѣ, хоробрѣ).

Сучасні форми множини очі та уші є за походженням формами двоїни, що витіснили давню множину очеса та ушеса. Очевидно, двоїною можна вважати й слово двері: з огляду на найвність прикінцевого (із ѣ), а також форми орудного відмінка дверима.

Прикметники в праслов'янській і давньоруській мовах мали окремі форми множини для чоловічого, жіночого і середнього родів (див. докладніше «Історія прикметника в українській мові»).

Сучасність[ред.ред. код]

В українській мові множина іменників здебільшого означає невизначену кількість однорідних предметів (сестри, столи, озера).

Число дієслів, прикметників, порядкових числівників, займенників залежить від числа слів (найчастіше іменників), з якими вони узгоджені (чорні автомобілі, ці веселі двоє).

Іменники, що вживаються тільки в множині
Є ціла група іменників, що вживаються тільки в множині (лат. pluralia tantum). Вони охоплюють кілька семантичних груп. Найголовнішими серед них є такі:

  • назви будівель, їх частин, споруд — сіни, ворота, сходи, двері;
  • назви предметів упряжі, засобів пересування — шори, наритники, сани, бігуни;
  • назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку — граблі, вила, ваги, триноги, ночви;
  • назви парних предметів і парних частин тіла — окуляри, ножиці, кліщі, терези, тиски, лапки, в'язи, груди;
  • назви музичних інструментів: цимбали, літаври;
  • назви одягу і взуття: штани, труси, бриджі, бутси, панталони;
  • назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування — хімікалії, парфуми, помиї, дрова, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, макарони;
  • назви залишків речовини чи матеріалу — висівки, вичіски, недоїдки;
  • назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються — сутінки, будні, канікули, іменини, роковини, заручини, зажинки, обжинки, переговори, перегони;
  • назви сукупності предметів зі значенням збірності — надра, гроші, фінанси, джунглі, хащі, люди;
  • назви ігор — шахи, скраклі, городки, піжмурки;
  • назви дій і процесів — посиденьки, витребеньки, відвідини, дебати, хвастощі, пустощі;
  • назви на позначення почуттів, емоцій, станів — радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі, труднощі, ревнощі, скупощі, мудрощі, ласощі;
  • власні географічні назви — Альпи, Афіни, Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли.

Множина з відмінним від однини значенням
Форми множини деяких іменників мають додаткові значення:

  • берег (річки, моря) — береги (краї аркуша)
  • вінце (елемент зрубу) — вінця (краї посуду)
  • гріш (дрібна монета) — гроші (платіжний засіб)
  • грудь (молочна залоза) — груди (частина тулуба)
  • папір (матеріал) — папери (документи)
  • поле (ділянка) — поля (краї аркуша, криси)
  • рід (родичі) — роди (пологи)
  • свобода (воля) — свободи (громадянські права)
  • хор (колектив) — хори (галерея)

У різних значеннях вживаються також слова лік і ліки, але вони являють собою випадок омонімії, оскільки пов'язані з різними за походженням словами: перше — з «лічити», друге — з «лікувати».

Множина і збірні іменники
У деяких випадках форми множини можуть бути замінені формами однини збірних іменників:

  • брати — браття
  • гілки — гілля
  • камені — каміння
  • корені — коріння
  • листки — листя

Утворення

  • Іменники середнього роду мають у називному і знахідному відмінках однини закінчення або (-й-а). Наприклад, озеро-озера, море-моря. Ця особливість простежується не тільки у слов'янських, але й в інших індоєвропейських мовах, наприклад, лат. scutum («щит») — scuta («щити»), argumentum («довід») — argumenta («доводи»), planum («площина») — plana («площини»), datum («дане») — data («дані»); дав.-гр. φαινόμενον («явище», «феномен») — φαινόμενα («явища», «феномени»), ἄροτρον («плуг», «рало») — ἄροτρᾰ («плуги», «рала»).
  • Іменники чоловічого роду ІІ-відміни із закінченням -ин утворюють множину заміною його на (боярин — бояри, громадянин — громадяни). В архаїчному мовленні замість вживається (бояре, гусаре).
  • Іменники дитина і людина утворюють множину заміною закінчення -ина на , у слові дитина також змінюється голосний кореня (діти, люди).
  • Іменники IV-ої відміни утворюють множину за допомогою суфіксів-нарощень -ен, -ат (імена, племена, ягнята), а іменники ІІ-ої відміни небо і чудо — за допомогою нарощення -ес (небеса, чудеса). Цей спосіб утворення множини походить від праслов'янського типу відмінювання на основи *-s, *-n, *-nt. За допомогою нарощення утворювали колись множину й такі слова, як слово, коло, тіло. Надалі всі слова з основою на *-s стали змінюватися за відмінками і числами аналогічно іменникам середнього роду з основою на *-o, від цього способу утворення множини залишилися такі релікти, як форми множини небеса, чудеса, а також прикметники тілесний і словесний (від тілеса і словеса). Іменник коло теж став утворювати множину за зразком слів на *-o (кола), але часто вживана стара форма множини колеса, зробивши нарощення -ес частиною кореня, «переосмислила» цю форму як множину від нового слова колесо.

Особливості

  • Деякі іменники чоловічого роду ІІ-ої відміни мають у називному відмінку множини паралельні закінчення та : ву́са — ву́си, рукави́ — рука́ва (це є реліктом форм двоїни). У слів ґрунти́, вівси́ і хліби́ у ролі збірних іменників можуть вживатися паралельні форми ґрунта́, вівса́, хліба́. Іменник та́то утворює у множині тільки форму та́ти[2].
  • Слова курка і гуска можуть мати дві форми множини: курки́, гу́ски і гу́си, ку́ри. Перша форма вживається у вужчому значенні, щодо самиць, друга є загальнішою назвою і позначає всіх птахів даного виду незалежно від статі. Походження останніх форм теж інше: кури — множина від застарілого куря («курка»)[3], гуси — множина від гусь («гуска», в українській це слово жіночого роду)[4].
  • Слова радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі тощо є за походженням формами множини слів радість, молодість, гордість, жалість, веселість.

Множина в інших мовах[ред.ред. код]

Латинська[ред.ред. код]

У латинській мові закінчення множини визначається типом відмінювання. В іменників і прикметників І-ої відміни називний множини утворюється аналогічно родовому однини, доданням закінчення -e (що походить з давнішого *-i): causa («причина») — causae («причини»), nauta («моряк») — nautae («моряки»), formula («формула») — formulae («формули»), regula nova («нове правило») — regulae novae («нові правила»). У сучасному латинському читанні сполучення ae вимовляється як монофтонг [e]. Іменники і прикметники ІІ-ої відміни утворюють множину доданням до основи закінчення -i, яке також збігається із закінченням родового множини і має таке саме походження, що й праслов'янське *-i — з дифтонга *oi̯[5]. Наприклад, lupus («вовк») — lupi («вовки»), amicus («друг») — amici («друзі»), rex novus («новий цар») — reges novi («нові царі»). У ІІІ-й і V-й відмінах іменники чоловічого і жіночого роду мають закінчення -es, IV-й — -us. Іменники і прикметники середнього роду мають у називному множини закінчення -a: scutum («щит») — scuta («щити»), argumentum («довід») — argumenta («доводи»), cornu («ріг») — corna («роги»), datum («дане») — data («дані»), oppidum novum («нове поселення») — oppida nova («нові поселення»), os parietale («тім'яна кістка») — ossa parietalia («тім'яні кістки»).

Характерною особливістю латинських іменників чоловічого і жіночого родів є те, що у знахідному відмінку множини вони всі мають закінчення -s. В іменників середнього роду форми знахідного і множини, і однини збігаються з називним і закінчуються на -a. Інша особливість полягає в тому, що форми латинських давального і відкладного відмінків збігаються в множині у всіх родів: у І-й і ІІ-й відмінах вони мають закінчення -is, у III-й і IV-й — -ibus, у V-й — -ebus.

Англійська[ред.ред. код]

У сучасній англійській більшість слів утворюють множину за допомогою закінчення -s/-es. Існує низка слів з архаїчним утворенням множини: чергуванням голосних кореня, яке має ще прагерманське походження. Наприклад, goose — geese, foot — feet, mouse — mice, ox — oxen, man — men, woman — women та деякі інші. Фонетичні зміни у давньоанглійській мові привели до відпадіння давніх закінчень і перебудови кореневих голосних: прагерм. *fōts («нога») — *fōtiz («ноги»), прагерм. *mūs («миша») — *mūsiz («миші») > дав.-англ. fōt — fēt, mūs — mȳs, сучасні англ. foot — feet, mouse — mice. У діалектах явище іррегулярного утворення множини спостерігають частіше: так, для слів bee («бджола»), cow («корова»), eye («око»), house («будинок») у деяких регіонах Великої Британії та Ірландії трапляються архаїчні форми множини been, kine, eyen, housen.

В англійській мові існує значна кількість латинізмів і грецизмів, що утворюють множину за правилами латинської і давньогрецької граматики. Наприклад, alga («водорість») — algae («водорості»), labium («статева губа») — labia («статеві губи»), axis («вісь») — axes («осі»), phenomenon («явище», «феномен») — phenomena («явища», «феномени»). Втім, зараз спостерігають тенденцію до заміни цих екзотичних закінчень звичайними англійськими -s/-es, так для слова formula («формула») допускаються форми множини formulae і formulas. Деякі з латинських і грецьких запозичень вживані лише у формі множини: data («дані» — множина від лат. datum), paraphernalia («приладдя», «обладнання» — множина від paraphernalium).

Деякі іменники мають однакові форми однини і множини, перша відрізнюється від другої лише наявністю невизначеного артикля: an aircraft («літак») — aircraft («літаки»), a fish («риба») — fish («риби», «риба» як збірне), a sheep («вівця») — sheep («вівці»).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Українська мова (морфологія): Теоретичний блок. Навчальний посібник для студентів І курсу, які навчаються за напрямом підготовки 6.020303 – Філологія (кредитно-модульна система) / Нар. укр. акад., [каф. українознавства; авт.-упоряд. Г. В. Купрікова. — Харків : Видавництво НУА, 2015. — С. 18.
  2. § 62. II відміна. Множина. Називний відмінок
  3. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 3: Кора — М / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1989. — 552 с. ISBN 5-12-001263-9
  4. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.
  5. Латинский язык. Учебник для факультетов иностанных языков педагогических институтов. / Под общ. редакцией В. Н. Ярхо и В. И. Лободы. — М. : Просвещение, 1969. (рос.)