Пірр Епірський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пірр Епірський, статуя у Капітолійських музеях

Пірр (грец. Πύρρος — букв. «Вогняний», напевно ознака за кольором волосся, (лат. Pyrrhus), з роду Піррідів, (319/318-272 рр. до н. е.) — гегемон Епірського союзу (у 306—301 і 297 — 292 до н. е.), цар молоссів з? 297 до н. е. і Македонії (у 288—284 і 273 — 272 до н. е.), один з найсильніших супротивників Риму.

Ранні роки[ред.ред. код]

Пірр був сином Еакіда і фессалійки Фтії. Мабуть, перший бойовий досвід Пірр отримав під час Четвертої війни діадохів. У 301 до н. е. він взяв участь в битві при Іпсі на боці Антигона і Деметрія Поліоркета.

Війна в Македонії[ред.ред. код]

Скориставшись міжусобицею що там спалахнула, Пірр втрутився в справи цієї країни. Під приводом допомоги одному з претендентів на македонський трон війська Пірра вторглися до Македонії, і заволоділи кількома містами. Інші правителі, побоюючись посилення впливу Пірра, теж втягнулися в македонські чвари. Серед них був і колишній союзник Пірра — Деметрій Поліоркет, що став тепер небезпечним суперником. Після нетривалої війни Деметрію вдалося оволодіти значною частиною Македонії, і якийсь час у країні було два правителі. Відносини Пірра і Деметрія все більше ускладнювалися. Деметрій добре знав свого колишнього сподвижника, його жадібність, його прагнення до завоювань, і прагнув позбутися небезпечного сусіда. Особливо загострилися відносини між ними після того, як смерть дружини Деметрія (сестри Пірра) обірвала їх родинні зв'язки. Розбіжності незабаром переросли у збройну боротьбу. У цій війні розкрився дар Пірра-полководця. Він розбив війська, послані проти нього Деметрієм у 287 р. до н. е., і коли армія Деметрія перейшла на бік Пірра, той став царем майже всієї Македонії. У Македонії Пірр все ж таки не зміг утвердитися. Кілька років йшла запекла боротьба. Врешті-решт Пірр зазнав поразки від своїх численних супротивників і змушений був відступити з Македонії у свій рідний Епір.

Піррова війна[ред.ред. код]

Докладніше: Піррова війна

Війна з Римом[ред.ред. код]

У 281 р. Пірр уклав угоду з тарентійцями що боролися проти Риму і через рік висадився в Таренті з 20 тис. солдатів, 3 тис. вершників, 2 тис. лучників, 500 пращників і 20 бойовими слонами. Крім Тарента, Пірра підтримували Метапонт та Гераклея. Тим часом на південь був посланий консул Публій Валерій Левін, і дві армії зустрілися поблизу Гераклеї, де Пірр здобув важку перемогу. Союзниками Пірра стали грецькі міста Кротон та Локри, а також декілька італійських племен, внаслідок чого римляни практично втратили контроль над півднем Італії. Пірр став просуватися на північ, попутно сподіваючись зміцнити антиримську коаліцію, але з цього нічого не вийшло, і він перезимував у Кампанії. Зрозумівши, що війна затягується, Пірр послав до сенату свого парламентера Кінея. Проте один із сенаторів, Аппій Клавдій Цек, запропонував не вести переговорів з ворогом, який усе ще знаходяться на італійськії землі, і війна продовжилася. Навесні 279 р. Пірр атакував римські колонії в Луцеріі та Венузії і спробував прихилити на свій бік самнітів.

Рим теж став готуватися до війни, почав карбувати срібну валюту для потенційних союзницьких договорів з південноіталійськими греками і вислав на схід дві консульські армії під командою Публія Сульпіція Саверріона і Публія Деція Муза. Поміж Луцерієм і Венузіем, поблизу Аускула, вони зустрілися з Пірром, який відкинув їх назад, хоч і не зміг захопити табір. Проте грецькі союзники запізнилися. В армії Пірра почала падати дисципліна, і його лікар навіть запропонував римлянам убити царя. Але консули 278 року Гай Фабрицій Лусціній і Квінт Емілій Пап повідомили про це Пірру, жартома додавши, що Пірр, «мабуть, не здатен судити одночасно й друзів, і ворогів». Коли римляни оголосили про свій тимчасовий відхід з Тарента, Пірр у свою чергу оголосив перемир'я і розмістив там гарнізон. Однак це викликало невдоволення місцевих жителів, які зажадали від Пірра або продовження війни, або виведення військ і відновлення статусу-кво. Паралельно з цим до Пірра дійшли прохання про висилку підкріплень в обложені Карфагеном Сіракузи і в Македонію та Грецію, у які вторглися кельтські племена.

Війна з Карфагеном[ред.ред. код]

Пірр вирішив зайнятися сіцілійським театром військових дій, що дало можливість римлянам взяти в союзники самнітів та підкорити луканів та брутіїв. Проігнорувавши вимоги тарентійців, Пірр з'явився в Сицилії, де став збирати нову армію з Сіракуз і Акраганта і ймовірно що налічувала 30 тис. піхотинців і 2500 вершників . Після цього він просунувся на схід і взяв карфагенську фортецю на горі Еріксен, причому перший забрався на стіни. Карфагеняни були вимушені почати переговори, під час яких Пірр набрав нових союзників — мамертінів. До кінця 277 р. у карфагенян залишився лише один плацдарм на Сицилії — Лілібей.

Війна з Антигоном Гонатом[ред.ред. код]

Повернувшись на батьківщину, Пірр почав боротьбу зі своїм основним супротивником, Антигоном Гонатом, який панував у всій Македонії та в ряді грецьких міст, у тому числі в Коринфі і Аргосі. Успіх знову супроводжував Пірра. Після декількох битв йому вдалося витіснити Антигона Гоната з Македонії. Перемога, була затьмарена безчинствами найманців Пірра, які розграбували і осквернили могили македонських царів. Це викликало невдоволення населення. Прагнучи зміцнити свій вплив у Греції, Пірр вплутався в боротьбу зі Спартою. Без оголошення війни він вторгся на її територію. Однак Пірр недооцінив твердість і мужність своїх нових супротивників. Він знехтував отриманих ним від спартанців гордим посланням. «Якщо ти бог, — писали спартанці, — то з нами нічого не станеться, бо ми нічим проти тебе не погрішили, якщо ж ти людина, то знайдеться хто-небудь сильніший за тебе!» Пірр обложив Спарту. На допомогу спартанцям підходив загін, посланий Антигоном Гонатом. Тоді Пірр, не закінчивши кривавої суперечки з Спартою, прийняв фатальне рішення — йти на Аргос, де відбувалися чвари між різними групами населення. Пірр швидко йшов до Аргосу.

Він не збавив темпу навіть тоді, коли на його ар'єргард напали спартанці і в сутичці вбили його сина. У глибокій темряві військо Пірра підійшло до стін Аргоса. Скрадаючись, намагаючись не шуміти, воїни входили у ворота, які заздалегідь відкрили прихильники Пірра. Несподівано рух сповільнилося. У низькі ворота не могли пройти бойові слони. Довелося знімати з їх спин вежі, в яких розміщувалися стрільці, потім, вже за воротами, знову ставити вежі на спини гігантів. Ця затримка і шум привернули увагу аргосців, і вони зайняли укріплені місця, зручні для відбиття нападу. Одночасно аргосці відправили гінця до Антигона з проханням надіслати підкріплення. Зав'язалася нічна битва. Обмежені вузькими вулицями і численними каналами, що прорізали місто, піхотинці і кінні воїни з труднощами просувалися вперед. Роз'єднані групи людей в тісноті і темряві билися кожна за себе, не отримуючи наказів командувача. Коли розвиднілося, Пірр побачив весь цей безлад і занепав духом. Він вирішив, поки не пізно, почати відступ. Однак у цій обстановці частина воїнів продовжувала бій. Пірр успішно відбивав натиск ворогів, але потім його відтіснили на вузьку вулицю. Там зібралося багато людей, які, притиснуті один до одного, ледве могли битися. Під час сутички кинута з даху черепиця потрапила в незахищену нижню частину шиї Пірра. Впавши на землю, Пірр був оточений аргосцями і убитий.

Див. також[ред.ред. код]