Северин Моравський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Северин Титус Моравський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Северин Титус Моравський
Seweryn Tytus Morawski
Seweryn Morawski.jpg
Герб
Архієпископ Львівський
27 березня 1885 — 2 травня 1900
Обрання: 15 лютого 1885
Інтронізація: 17 травня 1885
Церква: Римо-католицька церква
Попередник: Францішек Вешхлейський
Наступник: Юзеф Більчевський
Титулярний єпископ Трапезополіса
13 травня 1881 — 15 лютого 1885
Обрання: 13 травня 1881
Попередник: Antonio Maria Grasselli, O.F.M. Conv.
Наступник: Francesco Sogaro, F.S.C.J.
Єпископ-помічник
Львівської архидієцезії
13 травня 1881 — 15 лютого 1885
Обрання: 13 травня 1881
 
Альма-матер: Львівський університет
Народження: 2 січня 1819(1819-01-02)
Сільце, Підгаєцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії
Смерть: 2 травня 1900(1900-05-02) (81 рік)
Львів
Священство: 31 жовтня 1851
Єп. хіротонія: 26 червня 1881
 
Нагороди:
Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони
Северин Моравський у Вікісховищі?

Северин Титус Моравський (інколи Моравський-Домброва; пол. Seweryn Tytus Morawski herbu Dąbrowa; 2 січня 1819, Сільце, Підгаєцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії — 2 травня 1900, Львів) — львівський латинський архієпископ. Доктор гоноріс кауза: теології — Ягеллонського університету 1887 року, права — Львівського у 1892 році.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї шляхтичів (земян) гербу Домброва. Батько — Пйотр Целестин Моравський, матір — Вінцента Анастасія Держикрай-Моравська гербу Наленч. Спочатку навчався вдома; потім у василіян у Бучачі, Бережанах (1829—1831 роки), гімназії єзуїтів[1] Тернополя (1832—1834), останнє півріччя в Академічній гімназії Львова, де отримав атестат зрілості. В 1834—1836 навчався на відділі філології Львівського університету; через смерть батька та свою хворобу перервав студії, повернувся додому, де допомагав матері. В грудні 1837 року записався на факультет права Львівського університету, який закінчив 1841 року.

В 1841—1849 роках працював урядником скарбової прокураторії губернаторства у Львові. Цього часу склав 3 іспити (пол. rygoroza) для отримання ступеня доктора права, 4-го не складав, бо 1849 вступив до Львівської духовної семінарії. В березні 1848 вступив до лав Гвардії Народової, служив до листопада 1848. 23 червня («Gazeta Lwowska»), 29 червня 1848 («Газета народова») надрукував статті щодо захисту єзуїтів, покараних цього року баніцією в Галичині. Потім організував петицію львів'ян-католиків до цісаря в цій справі, через що декрет баніції був відхилений.

В 1849—1852 вивчав теологію у Львівському університеті, 31 серпня 1851 отримав свячення. Вікарій: в Городку Галицькому 1852—1853 роки, при архикатедрі Львова 1853—1855. В 1855 році став канцлером митрополичої консисторії. 30 вересня 1862 отримав канонію шляхетську «пол. fundi Głowiński» Львівської капітули РКЦ. У 1867 році Папа Пій IX надав звання папського шамбеляна (камергера), в 1870 з номінації цісаря став пралатом-схоластиком, 1872 — з номінації Папи деканом-інфула(я)том Львівської капітули РКЦ. У 1867—1875 пробощ архикатедральної парафії РКЦ, декан міста (Львів). Папа Пій ІХ в 1877 надав звання пралата домового.

Громадська діяльність: 1854—1855 — радник Товариства дому доброчинності, президент Товариства челяді католицької, Львів; 1863—1881 — член, заступник президента Закладу пол. Ociemniałych та Інституту убогих; 1862—1888 — директор Львівського міського товариства святого Вінцентія Пауло.

13 травня 1881 був номінований єпископом-помічником Львівської архидієцезії з титулярним престолом Трапезополіса (Trapezopolis). Єпископ-помічник Львівський. Особисто ні разу не візитував Львівської архидієцезії. Капітульний вікарій після смерті арцибіскупа Францішека Ксаверія Вєшхлейського (18 квітня 1884), 15 лютого 1885 отримав цісарську номінацію на посаду львівського архієпископа. 17 травня 1885 була інтронізація в катедрі міста.[2]

Початково підтримував діяльність ксьондза Станіслава Стояловського; потім під впливом біскупа тарнувського Іґнація Лобоса зайняв консервативну позицію, позбавив його парафії в Куликові. Підтримував розвиток католицької преси («Gazeta Kościelna», з 1893 року). В грудні 1893 року підписав пастирський лист, скерований проти читання польськомовних «Wieńca», «Pszczółkі», «Przyjaciela Ludu», соціалістичного «Naprzodu».

Планував поділ Львівської архидієцезії на 3 вікаріяти: Львівський, Тернопільський, Чернівецький. Для уникнення зменшення числа поляків сприяв розбудові латинських «пляцувок душпастирських», яких створив 108.

Був похований в крипті костелу семінарії РКЦ у Львові.

Кавалер Ордену Залізної корони 1-го класу.

Автор[ред. | ред. код]

  • багатьох статей у виданні «Tygodnik Katolick» (1861—1865)
  • «Akty synodu prowincjalnego lwowskiego w roku 1564 odbytego». — Lw., 1860.
  • «Małe Seminarium we Lwowie». — Tarnopol, 1864: Tow. Duchowieństwa Katolickiego. Т. 1.
  • «Historische Skizze über die Dotation des ruthenischen Klerus in Galizien». — Львів, 1861; німецькою — Відень, 1861.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Володимир Окаринський. Отці-єзуїти в Тернополі
  2. Kumor B. Morawski Seweryn Tytus (1819—1900)… — S. 742—743.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Kumor B. Morawski Seweryn Tytus (1819—1900) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/4, zeszyt 91. — S. 742—743. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]