Мечислав Мокшицький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мечислав Мокшицький
MieczyslawMokrzycki-arcybiskup-metropolita-lwowski-2008.jpg
Герб
Гасло: Humilitas - Смирення
Архієпископ-митрополит Львівський
з 21 жовтня 2008
Конфесія: Римо-Католицька церква
Попередник: Мар'ян Яворський
 
Народження: 29 березня 1961
Майдан Лукавецький, Польща
Єп. Хіротонія: 17 вересня 1987, Мар'ян Яворський; 29 вересня 2007, Бенедикт XVI
Престол: Львівська архідіоцезія
Посада: Прелат Його Святості, другий особистий секретар Його Святості, архієпископ-коад'ютор Львівський
Мечислав Мокшицький у Вікісховищі?

Мечи́слав Мокши́цький (пол. Mieczysław Mokrzycki; нар. 29 березня 1961) — польський римо-католицький священник, архієпископ-митрополит Львівський2008). Голова Конференції римо-католицьких єпископів України. Народився у селі Майдан Лукавецький, Підкарпатське воєводство, Польща. Громадянин Польщі. Випускник Перемишльської духовної семінарії (1983), Люблінського католицького університету (1987) та Папського університету святого Томи Аквінського (1996). Доктор теології (1996). Прийняв таїнство священства 1987 року в Любачеві, Польща, з рук єпископа Мар'яна Яворського. Особистий секретар пап Івана-Павла ІІ та Бенедикта XVI (19962007). Працює в Україні з 2002 року в Львівській архідіоцезії. Канонік капітулу Львівської катедри (2002), почесний прелат (2003). Поставлений єпископом в Україні з 2007 року з благословення Бенедикта XVI. Львівський архієпископ-коад'ютор (20072008). З 2008 року очолює Римо-Католицьку Церкву в Україні. Відомий різкими заявами з історії українсько-польських відносин (Волинської трагедії); майновими претензіями до української влади та греко-католицької громади. Нагороджений Орденом Відродження Польщі. Також — Мечисла́в Мокри́цький.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 29 березня 1961 року в селі Майдані Лукавецькому (Польща), що належало до апостольської адміністратури Львівської архидієцезії з центром у Любачеві.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1976-1981 навчався в аграрному технікумі міста Олешич. У 1981-1983 навчався у Вищій духовній семінарії у Перемишлі. 1987 року закінчив богословський факультет Люблінського католицького університету.

У 19911996 навчався у Папському університеті св. Томи Аквінського Angelicum, де у 1996 отримав статус доктора богослов'я.

Церковна кар'єра[ред. | ред. код]

На диякона був висвячений 1986 року в Любачеві, рукоположений на священика 17 вересня 1987. 8 травня 1997 призначений почесним капеланом Його Святості.

З 3 травня 2002 — канонік капітулу Львівської катедри. До свого призначення архієпископом-коад'ютором працював особистим секретарем Папи.

28 травня 2003 — прелат Його Святості.

16 липня 2007 Папа Римський Бенедикт XVI призначив Мечислава Мокшицького архієпископом-коад'ютором Львівської архидієцезії РКЦ.

Посвячений на єпископа 29 вересня 2007 Папою Бенедиктом XVI у співслужінні з кардиналами Тарчізіо Бертоне S.D.B, державним секретарем Святого Престолу та Мар'яном Яворським, архієпископом-митрополитом Львівським.

21 жовтня 2008 став на чолі Львівської архидієцезії у зв'язку з відставкою попереднього митрополита кардинала Мар'яна Яворського.

22 листопада 2008 у римо-католицькому кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці у Львові відбувся урочистий інґрес (введення на престол) нового митрополита Львівського Мечислава Мокшицького.

6 жовтня 2009 року каплицю Матері Божої Неустанної Допомоги указом Кабміну передали львівській римо-католицькій спільноті. До цього там був конференц-зал науково-дослідного інституту «Система». Каплиця розміщена на вул. Винниченка, 32, у центрі міста.

15 липня 2015 року освячено новий храм — каплицю в Митрополичій Курії Львова.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 2007: Орден Відродження Польщі ІV класу (офіцер; «за видатні заслуги для Польської Церкви, за діяльність на благо Польщі в Україні» (2007)[1].
  • 2010: Орден Відродження Польщі ІІІ класу (командор; «за видатні заслуги для Польщі у світі, за просування Польщі та діяльність а благо розвитку польських традицій і культури»)[2].

Критика[ред. | ред. код]

Мовне питання[ред. | ред. код]

23 листопада 2009 року Мокшицький висловився за вживання української мови в церковному житті львівських римо-католиків польського походження: «Діти, внуки поляків, які проживають у Львові, забувають або ж зовсім не знають польської мови. Тому, для кращого сприйняття катехизації та літургії, повинна використовуватись їх рідна мова[3].

Конфлікти з греко-католиками[ред. | ред. код]

27 вересня 2011 року в інтерв'ю телебаченню та радіо «Polonia» заявив наступне:

«Римо-католикам на Україні не була передана жодна церква в доброму стані, не кажучи вже про прицерковнi будівлi і приміщення, тому що це, швидше, неможливо… 23 костели наше місто (Львів) передало греко-католицькiй церквi, а греко-католицька церква не питала у нас дозволу, чи потрібні нам костели, чи ні. Просто загарбала нашi костели, й досі це питання є невирішеним.»[4]


Закид Мокшицького стосовно того, що Греко-католицька церква загарбала костели, викликала вкрай негативну реакцію як греко-католицької, так і в окремих випадках римо-католицької громадськості. Проте Мокшицький не вибачився, не дезауював свою радикальну заяву[5].

9 червня 2015 року Мокшицький виголосив чергову неоднозначну заяву на зустрiчi з главою УГКЦ Святославом Шевчуком, проведенiй у Варшавi у секретаріаті польського Єпископату, у якiй взяли також участь заступник Голови католицького Єпископату Польщі архієпископ Марек Єнджеєвскі і греко-католицький архієпископ Іван Мартиняк із Польщі. Зокрема, Мокшицький зазначив: «Наслідком чергового акту про примирення (2005 року), що його тодішній Глава УГКЦ кардинал Гузар підписав разом із тодішнім Примасом Польщі кардиналом Ґлємпом, стало те, що коли наші монахині, сестри-кармелітки звернулися до кардинала Гузара з проханням повернути їм монастирське приміщення у Львові, то він їм відмовив. Ще гірше, кардинал Гузар поставив їм умову перейти на східний обряд. Якщо не хочуть, то прохання не буде вирішене. Ще один „плід“» примирення: кардинал Гузар пообіцяв кардиналу Яворському (це також зазначено на письмі), що коли влада передасть УГКЦ у користування храм св. Казимира у Львові, тоді він передасть РКЦ семінарський храм Матері Божої Громничної (Стрітення Господнього), що поряд із Митрополичою курією РКЦ. І, звісно, також не дотримав слова. 2007 року храм св. Казимира передали греко-католикам, а тим часом святиню Божої Громничної досі не повернено римо-католикам. Також досі не вирішено справи з поверненням храму Різдва Пресвятої Діви Марії в смт. Комарно Городоцького району Львівської області, де римо-католики змушені збиратися на молитви на цвинтарі. Причина цього передусім у відсутності доброї волі. На жаль, доведеться це вважати дискримінацією Церкви римського обряду Українською Греко-Католицькою Церквою. Навіть нема спроб попросити вибачення за захоплені греко-католиками латинські храми. Адже мова не тільки про згадані два храми, а й про решту захоплених святинь.

Архієпископ Львівський УГКЦ Ігор Возьняк і Верховний архієпископ Святослав Шевчук, не погоджуючись з такими закидами, у свою чергу, пояснюють, що, згідно з українським законодавством, храми є власністю релігійних спільнот, а не Курії чи єпископа. Мовляв, хай спільнота звертається до місцевої влади, аби отримати храм, а тоді вже просить єпископа прислати священика.

Архієпископ Мокшицький, у свою чергу, також пояснив, що РКЦ не просить про передачу їй храмів, а лише домагається повернення своїх святинь. Далі він навів приклад, коли в Польщі РКЦ передала греко-католикам під катедри костел Серця Ісуса в Перемишлі та костел св. Вінцента у Вроцлаві. «Нема виправдання, що колись на теренах Львівської архидієцезії була Польща, а тепер Україна. Церква має свої закони. Ця римо-католицька дієцезія ніколи не зникала. Вона існувала навіть за часів комуністичної влади, адже Святіший Отець Йоан Павло ІІ лише відновив церковні структури. Тут служили священики, був єпископ Ян Ценський. Подібним чином домініканці, францисканці чи УГКЦ мають свою власність також у Польщі, Аргентині, Франції, Італії, інших державах, і ніхто в них там цього не забирає, не захоплює. Львівська дієцезія може мати реколекційний Дім у Києві, й ніхто нам не забере, якщо це наша власність. Греко-католики не мали права забирати наші храми. То не влада їм дала наші святині, а вони використали владу для себе — пояснюючи, що вони не хотіли, щоби ці храми взяли православні чи протестанти, або щоб храми руйнувалися. Якщо таким чином прагнули врятувати латинські святині, то чому не запитали нас, чи ці храми потрібні римо-католикам? Якщо ні, то дозвольте нам ними користуватися. Тоді все було би в порядку». [6].

Архієпископ черговий раз зазначив:

Нині Латинська Церква в Україні не є польською, однак ми є спадкоємцями спадщини Церкви у Польщі. Разом з тим Церква в Польщі не може залагоджувати наші справи без нас. Маємо ряд підписаних декларацій про примирення, але знищились, на жаль, не бачимо їхніх вагомих плодів.

Волинська трагедія[ред. | ред. код]

  • 6 березня 2013 року Мокшицький відмовився підписати спільну заяву католицьких єпископів греко- та римо-католицького обрядів України з нагоди 70-річчя Волинської трагедії, поклавши провину за трагедію тільки на українців. Він зазначив, що формула «вибачаємо і просимо пробачити», запропонована українськими греко-католиками, є неприйнятною. Українська сторона мусить «вибачатися і прохати вибачення» у поляків, а не вибачати. Мокшицький зазначив, що ідеологія українського націоналізму «була заснована на етиці неоязичництва, яка заперечувала ідеї християнства», а українські націоналісти були винуватцями «злочину» на Волині. Він зазначив, що перераховані ним зауваження, щодо тексту заяви, було представлено владикам УГКЦ, якi визнали їх неприйнятними. У зв'язку з цим, греко-католики зважилися на одностороннє видання свого листа[7][5].
  • 14 липня 2013 року на траурних заходах перед громадою Луцького кафедрального костелу, Мокшицький розкритикував уряд України за неналежне вшанування «жертв Волинського геноциду», «різанини», а також виступив проти замовчування «злочинностi УПА»[8][9].

Війна на Донбасі[ред. | ред. код]

17 травня 2017 року в інтерв'ю польському журналі «Niedziela» Мокшицький заявив, що на українцях «висить гріх геноциду», тому через нерозкаяність вони переживають «тяжкий період»[10]

«

Протягом кількох років український народ переживає тяжкий період. Війна відбувається на сході, але її наслідки відчуваються всюди. Усе суспільство страждає від війни не лише матеріально чи економічно, але й духовно... На українському народі досі висить гріх геноциду, визнати який йому й досі важко і від якого важко очиститися, хоча було кілька спроб, зокрема на 70-ту річницю Волинських подій... Я переконаний, що доки цей народ не визнає своєї провини, не прийме правду і не очиститься від цього гріха, він не зможе розраховувати на благословення. Однак я сподіваюся, що фатімський рік приведе до усвідомлення, що відсутність миру в Україні вимагає вчинення жесту, на який ми чекаємо з любові і з любов'ю. Потрібно принести вибачення і просити прощення за цей великий гріх геноциду[11] [12] [13] [14].

Оригінальний текст(пол.)
Od kilku lat naród ukraiński przeżywa trudny okres. Wojna toczy się na wschodzie, ale jej skutki są odczuwane wszędzie. Cała społeczność jest dotknięta wojną nie tylko materialnie czy ekonomicznie, ale też w wymiarze duchowym... Na narodzie ukraińskim nadal ciąży grzech ludobójstwa, do którego trudno mu się do tej pory przyznać i z którego trudno się oczyścić, choć było kilka prób takich postaw, m.in. z okazji 70. rocznicy wydarzeń na Wołyniu... Wyrażam przekonanie, że dopóki ten naród nie wyzna swej winy, nie stanie w prawdzie i nie oczyści się z tego grzechu, nie będzie mógł cieszyć się błogosławieństwem. Mam jednak nadieję, że rok fatimski przyczyni się do uświadomienia, iż brak pokoju na Ukrainie domaga się tego gestu, na który czekamy z miłości i z miłością. Potrzeba przeproszenia i prebaczenia za ten wielki grzech ludobójstwa[10]
.
»

29 травня 2017 року «Українська правда» поширила інформацію з цього інтерв'ю, заявивши, що Мокшицький вважає війну на Донбасі — карою Божою за «геноцид поляків»[15]. Секретаріат Мокшицького спростував таке тлумачення, відповівши, що архієпископ не вважає війну на Донбасі Божою карою[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Prezydent RP nadał ordery. 29-9-2007. Процитовано 5-9-2015. 
  2. Ordery i odznaczenia z okazji XX-lecia Wspólnoty Polskiej. 16-10-2010. Процитовано 3-4-2015. 
  3. «Міська влада Львова не повернула нам жодного храму», — митрополит Мокшицький підсумував результати першої річниці свого служіння. Milites Christi Imperatoris. 2009-11-23. Процитовано 2017-11-9. 
  4. http://kuriergalicyjski.com/spolechenstwo/analizy/1194-uderz-w-st-a-noyce-si-odezw/
  5. а б Хмільовський Микола. Повторний казус архієпископа Мечислава Мокшицького // Релігія в Україні (Risu.org.ua). — 24 травня 2013.
  6. http://www.credo-ua.org/2015/06/136544/
  7. В'ятрович: Заява арх. Мокшицького про Волинську трагедію не пасує духовній особі. Західна інформаційна корпорація (ZIK). 2013-03-18. Процитовано 2017-11-9. 
  8. http://diocese-lviv.org/index.php?option=com_content&view=article&id=2378%3Ahomilia-arcybiskupa-mieczysawa-mokrzyckiego-z-okazji-70-tej-rocznicy-zbrodni-woyskiej&catid=1%3Alatest-news&lang=uk/.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  9. http://ekai.pl/wydarzenia/x64377/trudna-wspolna-ocena/
  10. а б Robert Gołębiowski (2017-05-17). Uczyłem się od nich. Z abp. Mieczysławem Mokrzyckim rozmawiał ks. Robert Gołębiowski. Niedziela. Процитовано 2017-11-9. 
  11. Fatima, Wołyń i Donbas albo "teologia" rachunku krzywd
  12. W 100-lecie objawień w Fatimie módlmy się w szczególny sposób o nawrócenie Rosji
  13. Львівський митрополит РКЦ назвав війну на Донбасі божим знаком
  14. Новий церковний скандал: ієрарх РКЦ зробив шовіністичну українофобську заяву
  15. Львівський митрополит розповів, що війна на Донбасі – кара за "геноцид поляків". Українська правда. 2017-05-29. Процитовано 2017-11-9. 
  16. Митрополит Мокшицький не вважає війну на Донбасі Божою карою за злочини народу. Офіційна заява. CREDO. 2017-05-17 09:43. Процитовано 2017-11-9. 

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мечислав Мокшицький