Куликів (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Куликів
Kylyki s.png Kylyki h.png
Герб Куликова Прапор Куликова
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Жовківський район
Рада Куликівська селищна рада
Код КОАТУУ: 4622755600
Основні дані
Засноване 1399
Магдебурзьке право 1469
Площа 29 км²
Населення 3963 (01.01.2011)[1]
Густота 134,965 осіб/км²
Поштовий індекс 80362
Телефонний код +380 3252
Географічні координати 49°58′45″ пн. ш. 24°04′34″ сх. д. / 49.97917° пн. ш. 24.07611° сх. д. / 49.97917; 24.07611Координати: 49°58′45″ пн. ш. 24°04′34″ сх. д. / 49.97917° пн. ш. 24.07611° сх. д. / 49.97917; 24.07611
Водойма річки Думний Потік, Куликівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Куликів
До райцентру:
 - фізична: 12 км
До обл. центру:
 - фізична: 16 км
Селищна влада
Адреса 80362, Львівська обл., Жовківський р-н, смт Куликів
Карта
Куликів is located in Україна
Куликів
Куликів
Куликів is located in Львівська область
Куликів
Куликів
Помилка Lua: Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «{».

Commons-logo.svg Куликів у Вікісховищі

Куликів на австрійській мапі XVIII століття. Бачимо старе місто і стави які його омивали.[2]

Куликі́вселище міського типу Жовківського району Львівської області. 16 км на північ від Львова, 12 км на південний-схід від Жовкви. На південь лежить Великий Дорошів, на схід Нове Село і Надичі, на північ Могиляни і Перемивки, на захід Мервичі і Костеїв.

Назва[ред.ред. код]

За переказами назва Куликів походить від птахів (куликів), які селилися на островах великого озера, яке було на місці сучасного селища.

Історія[ред.ред. код]

Перша писемна згадка про Куликів відноситься до кінця XIV століття. 1399 року галицький латинський архієпископ Якуб Стшемє (Стрепа) видав акт про закріплення земельного наділу за куликівським костелом. У XV столітті село мало паралельну назву — Бощ або Божч. Назва Бощ, або правильніше Божич, походить від назви давньо слов'янського культу Божича. У західно-слов'янській міфології культ Божича як сина Бога святкувався на початку нового року. Ймовірно цей культ відправлявся на цій горі, де пізніше виріс Куликів. Також поселення Божич може стосуватися легендарного князя Антів — Божа, і до племені «Бужан» що мешкали на цих теренах.

Назву «Куликів» це поселення отримало швидше за все після приєднання цих теренів до Києва. У документі від 23 лютого 1431 року йдеться про те, що «Бощ або Куликів» передано в дар канцлеру Королівства Польського Яну «Ташці» з Конєцполя[3] (сину Якуба Конєцпольського[4]) як нагороду за довголітню службу.

Перемиський каштелян Добєслав Одровонж з Журавиці (†1475) був державцем королівщини — «Куликівського ключа» (також Глинянського).[5]

1469 року на прохання перемишльського стольника Миколая (Міклаша) Гербурта король надав Куликову міські права.

4 червня 1508 року польський шляхтич Ян Опоровський гербу Сулима та його брат Анджей провели поділ спільного майна. Згідно з цим, Ян Опоровський отримав по матері маєтки в Галицькій Русі, серед яких — половина Куликова.[6]

Містечко належало до Жовківського повіту. Давніше тут був великий став, потім в значній мірі осушений. Середину території займала міська забудова (висота 265 м) і передмістя: Жовківське на північній стороні, Вальське і Загородське в західній стороні, а Львівське в південній стороні. В південно-західній стороні підноситься узгір'я Заскоки до 275 м. Через Куликів проходить дорога Львів — Жовква. Згідно з переписом населення в 1880 році було 3226 жителів у гміні, 66 на території двору (близько 2000 греко-католицького обряду, 400 римо-католиків, 900 євреїв).

Першій надав (згідно з документами від 1763 року) польський королевич Якуб Людвік Собеський орного поля 14 моргів і 4 морги сіножаті в Надичах; для другої купили жителі передмістя 6 моргів орного поля і сіножаті за 200 злотих. До Куликівського деканату належали наступні парафії: Артасів, Дорошів, Зіболки, Цеперів, Честині, Колодно, Колоденці, Куликів, Кукезів, Нагірці, Нове село, Ременів, Стронятин, Сулимів, Жовтанці і Звертів. В Куликові була пошта, 2-ох класна школа, аптека, кредитна каса «Надія» з кількістю членів (в 1881 році) 293.

Куликів на австрійській мапі XIX століття.[7]

Щодо промисловості, то містечко колись мало більше ніж тепер значення. В XVII–XVIII ст. вироблялись тут бурки і килими. Цю фабрику заснував Ян ІІІ Собеський. Як власник містечка, він поселяв тут турецьких і татарських полонених, а вони займались виробництвом цих виробів. Про існування цих фабрик сьогодні вже забули, але потомки згаданих полонених пам'ятали про своє походження і займаються в основному садівництвом (постачають у Львів овочі) і шевством. В мові цих куликівських міщан траплялись іншомовні вирази, як слід їхнього іншомовного походження. У XVIII ст. виробляли тут добрий мед (напій), хліб. В пн.-сх. частині містечка є сліди давньоруського городища XI–XII століття.

На внутрішні стосунки містечка, на спосіб життя жителів проливає цікаве світло «Akta lawnicze kulikowskie od r. 1694 do 1717». З цих актів можна довідатись, що давні куликівчани були задерикуватими й охочими до бійки. Билися постійно, всюди, в шинках, в приватних будинках, на ринку, інколи на вході до міської ради, християни і євреї, жінки і мужчини, звичайні міщани і урядовці, інколи і бургомістр, а навіть і ксьондз. Билися не тільки між собою, але навіть і з чужими, що їм по дорозі попадались. Бились для вирішення своїх суперечок або щоб помститись за справжні чи надумані кривди, але дуже часто просто без причини. А після бійки йшли одразу до міської ради для внесення взаємних скарг. Тих бійок було стільки, що з 192 сторінок, яких має вищеназваний документ, 30 сторінок займають скарги і ще стільки ж рішення у цих справах. Хоч куликівчани були схильні до бійок, проте інших злочинів майже не робили, так за 19 років у цих актах можна знайти тільки чотири справи про крадіжки. Куликівчани були людьми заможними, про це свідчать їхні заповіти, часто вони мали по декілька чвертей поля. У 19401941 та 19441959 рр було центром Куликівського району.

Релігійне життя[ред.ред. код]

Церква Успення Пресвятої Богородиці

УГКЦ[ред.ред. код]

Миколай Гербурт Одновский. Фундатор костелу св. Миколая

Парафія греко-католицька і греко-католицький деканат на місці, належав до Перемишльської дієцезії. До парафії належали крім містечка і Жовківського передмістя, села: Гребінці і Надичі. Церкви було дві: парафіяльна церква Успення Пресвятої Богородиці (перша згадка від 1515 року) в самому містечку; філіальна Церква Св. Великомученика Димитрія (збудована у 1721 році) на Жовківському передмісті.

РКЦ[ред.ред. код]

Готичний костел Св. Миколая збудований в 1538 р.

Парафія римо-католицька була на місці, належала до Жовківського деканату, Львівської архідієцезії. Рік заснування («ерекції») парафії 1398, фундація Миколая - власника Куликова. Галицький архієпископ РКЦ Якуб Стшемє видав в Галичі 1399 року акт закладення куликівського костьола. Теперішній костьол св. Миколая збудований в 1538 році коштом Миколая Гербурта Одновського, посвячений в 1546 році.

Жіночий монастир Воздвиження Чесного Хреста[ред.ред. код]

Обитель була розташована неподалік міського ставу. Перша згадка про неї походить з 1680 р. Цього року о. Йосиф Криницький, парох з села Винники, подарував до монастирської церкви плащаницю.

21 липня 1743 р. новий власник міста князь Міхал Радзівілл «Рибонька» видав львівському греко-католицькому єпископові Атанасію (Шептицькому) документ, яким дозволив закрити жіночі монастирів у Куликові, Жовкві та Сасові. Незабаром Куликівський монастир був скасований.

У другій половині XIX ст., як подає «Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego», у місті залишалися ще сліди давньої обителі на узгір'ї над ставом. Була тут також лука, яку називали «У Монастирі».

Відомі люди[ред.ред. код]

Історичні особи[ред.ред. код]

Сучасники[ред.ред. код]

Дідичі[ред.ред. код]

  • Ян з Куликова — староста городоцький, щирецький.[10]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. mapire.eu. 
  3. Koniecpolscy (01) (пол.)
  4. K. Pieradzka. Koniecpolski Jan zwany Taszka h. Pobóg (zm. 1455) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — Tom XIII/4, zeszyt 59.— 481-638 s.— S. 517–519. (пол.)
  5. Сzesław Michalski. Odrowąż Dobiesław z Żurawicy (dawniej Żyrawica) (†1475) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1978.— t. ХХІІІ/3, zeszyt 98.— S. 545. (пол.)
  6. H. Kowalska. Oporowski Jan h. Sulima (ok. 1470–1540) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— t. XXIV/1, z. 100.— S. 137 (пол.)
  7. mapire.eu. 
  8. І. Н. Короткий життєпис полковника Е. Коновальця // Свобода. 1 чер. 1938. — С. 2.
  9. Самсон Блох
  10. Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.).— S. 553. (пол.)

Джерела та література[ред.ред. код]